Про диявольський наклеп і про підступи, що відводять від істинної втіхи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 26 из 86Следующая ⇒

БЕСІДА АНГЕЛЬСЬКА

Небесні архивоїни сіли на райдузі, Михаїл же таку повів мову: "Не наша боротьба проти крові й плоті, але..." Серце людини є необмежена безодня. Вона те ж саме, що й повітря, яке носить плаваючі планети. Ця безодня темна, і не збулося на ній: "Пронизуєш пітьму мою". "Бог, який повелів із пітьми світлу засяяти, воно й засяяло у серцях наших..."

Тоді вона буває пеклом, тобто темницею, і виповнюється, як нічними птахами, похмурими мріями й привидами. Нічний орел[б], цар і батько всіх інших, є сатана. Ці марні мрії - то ялі духи, а злі духи - це злі думки; злі ж думки - це думки плотські, що володіють світом. І оце-то написано: "До світодержців пітьми віку цього, тобто битва наша проти злих духів, що мають владу над непросвіщенним світом і над усією сумішшю беззаконників". Що ж далі? Початком садових плодів є насіння. Насінням же злих справ є злі думки. Оце ж і написано: "До начал і до властей... до духів злоби піднебесних". Піднебесні духи злоби - це мрії плотського, скотського й звіриного серця, очі якому коле оцей гострий правди божої меч: "Сатано, не думаєш, що боже, а що людське".

Люба моя братіє! Ви бачите, як по всьому Всесвіту розсіяв сатана насіння своє! Від його роду насіння є й оці блудослівні сиренські[а] й блудоголосі пісеньки:

Гіркий, жорстокий труд

Буть жителем небес;

Гладкий, веселий путь - 

Так жити, як світ весь.

І знову:

Стражда святиня без утіх,

А злість скрізь бачить свій успіх.

Яка ж то користь буть святим?

Коли життя більш вдале злим.

Цих засолоджених своїх вод водоспади вибльовуючи, ангель­ське око ваше гостро провидить, як хитро погасив у всіх серцях божественний отой вогонь: "Хто дасть мені крила?... І полечу, й спочину". "Міцна, як смерть, любов. Крила її - крила вогню..." "Хто розлучить нас від любові божої?" "Зігрілося серце моє, і в повчанні моєму розгориться вогонь".

Зміїною ж отрутою сповнений світ, глухий, як гаспид, І холодний, як лід, сотворився до матері нашої, до премудрості божої, що зігріває нас у надрах своїх і втішає. "Сину! Якщо поспиш, солодко поспиш, якщо підеш, то не боятимешся, І радість буде на всіх шляхах твоїх". Тому не дивно, що всі разом ухилилися. "Не солодкий Бог" і "Немає Бога" - те ж саме[б]. Розтлились і змерзотніли у самих початках і насінні своєму, в самому корені серця свого.

Хто може підняти на шляху золото чи бісер, які видаються чимсь некорисним? Який тетерук не насмілиться вскочити у сіть, вважаючи (її) рогом достатку? Яке ягня не злякається матері, вважаючи її вовком, і не припаде до вовка, вважаючи його матір'ю? Не звинувачуйте світу. Не винен цей мрець. У цього полоненого відібрано кураж, виколоте око, перегороджений шлях; зв'язала туга вічними путами серце його.

Яка туга? Коли що люблять і бажають думки, тоді й плотське серце всередині нас розширюється, роздувається, радіє[в], під час же гидливості звужується, стискається, сумує, як хворий, відвертається від їжі й стискає уста. Сатана, погасивши вогонь божества у мирському серці, міцно зв'язав тугою, щоб воно вічно гордувало царством божим і повік би не наважилось на володіння ним; щоб не заспівало отої переможної пісні: "Сіть зруйнувалася..." "Шлях заповідей твоїх простерся, коли розширив ти серце моє". "Бажає й закінчується душа моя..." "Серце моє і плоть моя зраділи..."

І коли пишеться: "Хай звеселиться серце моє...", це озна­чає: "хай куражиться". "Знехтувана втішиться душа моя..." - означає, що не приймає куражу й бажання. Відібрати кураж, а навести жах - це значить пригнітити, замкнути й зв'язати душу, щоб вона не веселилась, а сумувала у добрій справі. Це дуже страшна образа, полон і вбивство - розтлити людину в самих думках і серці її, наче у її насінні й корені, як написано: "Розбестились і змерзотніли в починаннях своїх", тобто у головному: подібні до біснуватого керманича корабля чи коліс­ниці. Не винен же мрець, винен людиновбивця. Світ є горіх, зіпсований черв'яком, сліпець без очей і проводиря, ведмідь, якого тягнуть за його ніздрі, раб сатани, полонений диявола, левова огорожа. Яка огорожа? Послухаймо притчу.

ЛЕВОВА ОГОРОЖА

Лев дрімучу діброву з її хащами загороджує, зробивши в ній одні ворота, де й сам поблизу таємно живе. Загороджує ж не стіною й ровом, а своїм слідом. Як лиш голодний, так і заревів. Звірі, затремтівши, шукають порятунку і, примчавши на рятівну стежку, відскакують назад, від левового сліду, що дихає у їх чуття нестерпним жахом і перегороджує шлях. А злякавшись там, де страху не було, шукають безпечного шляху доти, поки наблизяться до воріт, де справді немає сліду і невідчутний справжній жах. Тут ловляться. Ось ворота пекла! Тут усього світу вихід і кінець. Сатана ловить, як лев у своїй огорожі і як левеня, що живе в таємниці, всіх тих, про кого написано: "Злякалися страху, де страху не було".

У цьому страшному місці замовк Михаїл. Гірні ж воєна­чальники, сидячи на благокруглій дузі хмар, заглибилися в роздуми, споглядаючи круг земний і сумуючи, наче маючи перед собою зруйнований Содом чи Вавілон. Саме в цей задумливий час замість суму кураж, замість же страху радість раптом отаким словом так заблаговістив Гавриїл.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология