Кілька символів, тобто загадкових або таємничих образів, із поганського богослов'я

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 86Следующая ⇒

СПОРІДНЕНІСТЬ ДО ВОЇНСТВА

...Можливо, ти народився воїном?

П а н а с. Не хочу... Я не воїн. Я законник. Моя справа - знати цивільні закони.

Я к і в. Дай вам боже знати закони та й смак відчувати. Злодій краде, однак знає закон: "Не кради".

Є р м о л а й. Щодо мене, то яка мила мені кожна людина у своїй спорідненості! Не можу достатньо намилуватись видо­вищем, коли вона діє, і дія її, наче смирна, точить запах. І хто воїном народжений, дерзай, озброюйся!... З природою швидко навчишся! Захищай землеробство й купецтво від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя й веселість. Бережи звання, наче око. Що солодше природному воїнові, ніж військова справа? Заколоти образу, захищати стражденну й беззбройну невинність, заступатись за основу суспільства - правду - це його найсолодший сніданок, обід і вечеря. Не бійся: з Богом тобі буде легко зносити голод, спрагу, холод, спеку безсоння, криваві рани й сам смертельний страх і набагато легше, ніж без нього, протилежне цьому, щоб ти зрозумів, наскільки сильна природа. Це горе воїна з Богом буде тобі у стократ приємніше, ніж твої ранги і прибутки. Ранг кожен може носити, а справжнє діло робить лиш той, хто природжений. Діло І без рангу діло, а ранг без діла ніщо, а діло - без Бога.

Якщо ж, знехтувавши божим покликанням, підеш слідом своїх примх і сторонніх порадників, то не забудь навіки попрощатися з усією втіхою, хоч би ти заховався у ріг достатку, І, боячись померти тілом, щохвилини будеш зазнавати душев­ної смерті.

Відібрати в душі споріднену працю - означає позбавити її і моєї поживи. Це люта смерть. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу. Це погана заміна.

Не розумію, навіщо мати меча, якщо не сікти те, для чого він викутий. І не розумію, навіщо носити тіло, якщо [його] щадити, не витрачати на те, для чого хто ним зодягнений. Повір, що саме життя Мафусаїла все пропало, і є справжнім Пеклом, якщо не витрачене на те, для чого тобі твій Господь його дав. Яка солодка трата здоров'я й літ у головному ділі природи! Тоді-то наше життя буває запашною жертвою Госпо­дові. Опера, книга, пісня й життя дістають свою цінність не від розміру, а від краси й доброти. Ціна всього і краса - Бог. "Краса у правиці твоїй..." З Богом коротке життя виповнює довгі літа, а діло з ним є само собі найвищою нагородою.

П а н а с. А що означає те, як кажуть студенти: Ars perficit naturam?[34]

Г р и г о р і й. Правда, що наука вдосконалює спорідненість. Та якщо спорідненість не дана, то що може зробити наука? Наука є практика й звичка, і є дочкою природи. Птах може навчитися літати - та не черепаха.

Які ж ми хитрі знаходити вихід де не потрібно! Дивно, що кожне сотворіння піде за проводом творця. Лиш людина через непослух стає глупомудрою мавпою, задивившись на сліпу моду, а не на помах прозорливої природи. Хто кличе в ліси й сади рід солов'їв і дроздів, на поля жайворонків, а жаб у води й болота? Хто веде річкові потоки до моря? Хто притягає до магніту сталь? Хто спрямовує вверх мерехтливе полум'я? Це Бог наш, що над усіма панує і всім все влаштовує.

Все те споріднене, що природне, і симпатія означає природну схильність до дружби, їжі, а найбільше вибору звання.

Якщо хтось щасливо живе в достатку, то не тому щасливий, Що в достатку, а що. в достатку з Богом. А без цього набагато від нього щасливіший природний жебрак. Не всі народжені для достатку.

Якщо математик, медик чи архітектор щасливий, то зви­чайно, щастя те залежить від природи, яка його для цього народила. А без неї він бідне й смішне створіння. З Богом святим низьке підноситься, а без нього знижується й високе. Щастя наше всередині нас... хай ніхто не очікує щастя ні від високих наук, ні від шанованих посад, ні від достатку... Немає його ніде. Воно залежить від серця, серце від миру, мир від покликання, покликання від Бога. Тут кінець, не йди далі. Це джерело будь-якої втіхи, і його царству не буде кінця.

СПОРІДНЕНІСТЬ ДО БОГОСЛОВ'Я

Хай же помножить Господь благовісників свого царства! Хай поновить час, написаний у Ісайї: "Вони ж до кінця не замовкнуть поминати Господа". Хай засурмлять і закричать ті, про яких сам милостиво зволить питати: "Які є ті, котрі, наче хмари, летять і як голуби з пташенятами, до мене?" Хай засяє той найочікуваніший день! "Світися, світися Єрусалиме!... Це пітьма вкриє землю, й морок на поган. На тебе ж з'явиться Господь".

Ці проповідники, наче із личинок бджоли, народжуються зі студентів. Чи ти народжений студентом? Дивись, чи так воно? Ти, може трапитись, личинка, та фальшива: із цих народжуються трутні. Вони спершу з великим шумом ведуть свій хор, і, нарешті, бувають ганебні та вигнані з дому божого.

Трохи ти, можливо, для цього народився, та головне твоє народження для іншого діла. І як можеш бути проповідником, сам будучи противником царства божого? Прислухайся ж до себе, випробуй всіляко. Добре оглянись... а якщо воно справді так, і не гонор, не прибутки, а сам Господь тебе кличе вродженою до самої справи любов'ю, то йди услід за ним і приступай до покликання. Облиш усі справи. Тому ти для цього народжений, що інші для іншого.

Уникай поговору, вибери самотність, люби нужду, цілуй безневинність, дружи з терпінням, навчайся священних мов, опануй досконало хоч одну, і будь у числі навчених для царства божого книжників, про яких Христос: "Кожен книжник, який навчився царства божого..." Ось навіщо ці книжники вивчають мови. Не бійся! Голод, холод, зненависть, утиски, наклепи, лайка і всілякий труд не лише терпимий, але й солодкий, якщо ти для цього народжений. Господь твій - сила твоя. Все це зробить тебе гострішим і крилатішим. Стремління природи, наче джерельний потік або полум'я, швидше рветься через перешкоди. Привітайся з стародавніми поганськими філософами. Побесідуй з Отцями вселенськими. Нарешті, підеш у землю ізраїльську, у самий Вифлеєм, у дім хліба й вина, у найсвятіший храм Біблії, наспівуючи з Давидом: "Звеселився про тих, що сказали мені..." Як небезпечно входити у цей чертог! Візьми одяг. Обмий руки й ноги. Потім сідай за цей без­смертний стіл. Та стережись! Не пхайся в сільничку з паном! Пам'ятай, що не твоя плотська, а господня це трапеза. Бережи тебе, Боже! Помреш, якщо будеш їсти кров. їж кров і плоть господню, а не свою. "Хай добро тобі буде і буде завгодно перед господом Богом твоїм". Приймай, та від Господа; споживай, та для Господа; насичуйся, та перед Господом.

Як багато жеруть, але перед собою, а не перед Господом. Не дай тобі, Боже, вкусити від дерева смерті! "Розумій, що кажу..." Премудрість божа, безперечно, на наших вулицях і серед доріг наших, наче утверджена драбина стоїть на землі, але на високих краях і на дуже гострих вістрях і спочиває на гірних горах. "Виходи її є виходами життя, і хто зійде? Лиш Господь готує хотіння".

Як про багатьох співучасників можна сказати з Єремією: "Близько ти, Господи, від уст їх, та далеко від сердець їх".

Намагайся перш за все зрозуміти, що таке віра. Немає від неї потрібнішого. Та знай, що ніде не знайдеш її, якщо іскри її не викрешеш спершу всередині себе. Побачивши її, знай, що ти почав поєднуватися з тим: "Господи, очі твої дивляться на віру". І якщо в тобі буде її не більше, ніж гірчичне зерня, тоді щасливо увійдеш у семистовпний дім премудрості божої й насолодишся на гірному місці високим розумом божого слова, полегшеного твоєю плоттю, навчаючись од нього самого.

У тридцять років починає світати ранок істини. У цих роках хрещення Христове, відкриття небес, сходження Святого Духа. "І той був, як тридцять літ". У цьому віці в юдеїв ставили священиком. Якщо ти вже запасся хлібом Христовим, і збулося на тобі: "Виносить із свого скарбу нове й старе". У той час можеш наділяти друзів, благодійників, ближніх і дальніх.

Довго вчися сам, якщо хочеш вчити інших. У всіх науках і мистецтвах є плодом правильна практика. А ти, проповідуючи слово божої істини, утверджуй його чудесами непорочного життя.

Не можна побудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом. Це означає подавати правила для спорудження корабля, а робити віз. Без святості життя, можливо, можна стати корабельним майстром, але проповідником ніяк не можна, хіба його мавпою. Початок і кінець цього покликання, його природна сила й печать є божий страх, що виганяє всю нечистоту. Це є божий дар і ключ, даний Господом. Лиш він відкриває вхід у дім Давидів і в ті біблійні нутрощі: "У скарбах наше спасіння. І відкриє - й не буде того, хто зачиняє, й зачинить - і не буде того, хто відчиняє".

Завжди буває невелика кількість охочих до божої істини. Хай це тебе не обурює, а будить жаль.

Остерігайся сріблолюбства. Пам'ятай, що ти прийняв за­дарма. Весь твій труд є ніщо порівняно з цим даром. Який ти мені богослов, якщо сріблолюбець... Не думай, що інших, крім тебе, стосується оце слово: "Подивіться на птахів..." Хай інші збирають, а твоя частина хай буде Господь. Маєш поживу й одяг - тут вся твоя тілесна насолода. Багатій і збирай день за днем багатство божої слави. "Всіх відрікся - говори з Павлом - та Христа придбаю".

А раптом досягнеш через воскресіння мертвих землі обітованої, літа господнього приємного і в 50 років твого життя отримаєш всезагальне звільнення від усіх боргів твоїх душі й тіла твого і повне просвітлення тобі й твоєму ближньому.

П а н а с. Діло за наказом - справді трудне. А й це не без того...

Я к і в. А я вірю, що найтісніший, твердий і крутий шлях буває легким, якщо сам Бог вказує дорогу до наміру і, звичай­но, вказує тому, кого народив для цього.

ХОР ПРИРОДНИХ БЛАГОВІСНИКІВ

П а н а с. Та де ж він такий? Покажи хоч одного.

Я к і в. На, ось тобі один: "У труді й подвигу, в стараннях великих, у голоді й спразі, в постах великих, у холоді й наготі..." Пробіжи 11-ту главу його другого листа до корінфян і здивуєшся з його природи, що насолоджує будь-яке горе.

Чого не зносить воїн чи купець? Не знайдеш дня без тьми й світла, а року без зими й тепла. Не знайдеш і становища, щоб воно не було змішане з насолоди й печалі. Так стоїть увесь світ. Протилежне сприяє протилежному. Насолода є нагородою печалі, та печаль - мати насолоди. Хто хоче пожинати насо­лоду, хай спершу полюбить печаль: і народиться насолода, а любить природний.

П а н а с. Кажуть, що у Норвегії буває день без світла і тьми.

Л о г в и н. Хто ж був природніший, ніж цей: "Я народився для того, щоб засвідчити істину"? Змучений дорогою, сидить при джерелі і голодний, і спраглий. 12 годин у них вважалося днем. Вже велось біля полудня. "Було, наче шоста година". Не було з ким завести розмову про царство боже. Прийшла жінка по воду. Ось і випадок! Просить пити не для втамування спраги, а для початку бесіди. Стихійна вода дала призвід говорити з нетямущою жінкою про воду живу, про воду божу, яка тамує спрагу нещасних неситостей, що турбують день і ніч нашу душу, про яку Ісайя: "Умийтеся, й будете чисті". Не по­соромився, не остерігся муж божий богословствувати зі слабою статтю: а раптом приведе її із марновірства до справжнього боговшанування, яке не прив'язане ні до статі, ні до становища, ні до сторони, ні до місць, ні до часів, ні до обрядів, крім лиш серця, і відкриє очі її до зрозуміння божого єства, прихованого н стихіях, подібно до джерельної води, захованої у земному серці, якої прагне Давид: "Хто мене напоїть водою?" По­вернулися друзі з поживою і, знаючи, що він нічого не їв, просять, щоб поїв: "Равві, їж".

"Моя пожива, - сказав Учитель, - є, коли здійсню волю того, хто послав мене".

І голодний, і спраглий, і невеселий, якщо не робити й не говорити про те, до чого Отець небесний його народив і послав. Тут його і їжа, й питво, й веселощі. Вчить у товариствах, вчить у домівках, вчить на вулицях, вчить на кораблі, вчить на траві зеленій, на пагорбах, садах і на рівній місцині, стоячи, й сидячи, і йдучи, вночі і вдень, у містах і селах, у різних кордонах, кожного і дуже великий народ.

У неспоріднену собі справу не вмішується. "Учителю (просив його хтось), скажи моєму братові, щоб і мені дав частину спадщини, хай не ображає мене. Він тебе послухає..." "Чоловіче! Хто настановив мене суддею чи розподільником? Моя справа вчити про царство боже". Як же вчив? Чи був з ним Бог? Я закричу, підвищивши голос, з жінкою, що чула його. "Блаженне лоно, що носило тебе..." Чудувались народи, бо одвіку такого не було в Ізраїлі і ніколи такого не говорив чоловік: така велика приємність виходила з уст його.

Я к і в. Ось вам ще один природний! Каже Бог Мойсеєві: "Я сущий..." І посилає його в посольство, а він відмовляється. "Молюся тобі, Господи, не добромовний я". Диво, як неспішно приступає до посади. Знав він свої обдарування, бачив сяючу в купині істину, проте сам собі не вірить, щоб усупереч надії, взявшись за неспоріднене, не завів народ у бездоріжжя, а себе до загибелі. Та й як не боязко підрядитися показати найпотаємнішу істину божого єства, ввести у землю такої ж природи, розв'язати заплутаний у людях шлях до справжнього центру благополуччя? Це означає випробовувати себе.

Може трапитись, що хтось народжений бути воїном, але пішим, не кінним, бути хазяїном, але не орати й не розводити худобу, бути купцем, але не торгувати золотими товарами, бути вченим, але не проповідником Євангелія, хай же й цим, та не оратором, а письменником, і звичайно, не відважився б без цього голосу: "Нині ж іди й зійди, і виведи людей". І так, відчуваючи руку божу, пішов за привітанням Йофора[35], тестя свого: "Йди здоровий". Здоров'я й мир для нашої душі означає йти за Господом. Який же був проповідник? Слухай самого Бога: "Чому не боялися говорити на раба мого Мойсея? Не встав до цього пророк в Ізраїлі, як Мойсей. Не потемніли очі його, не зотліли уста його".

Є р м о л а й. Хто насмілиться із числа проповідників виключити світоча слова, який упродовж життя проголошував оце: "Покайтеся..." Він не був світлом, але мав і любив у собі світло, свідчив і ходив у світлі, закінчивши в ньому й при ньому течію свого життя. Свідчити про світло - означає благовістити істину, правду й царство боже всередині нас. Проповідує в пустелі, благовістить, кому може, в селах, цей пустельник, що до кінця полюбив невинність.

"Був чоловік, посланий від Бога". Ось свідчення його спорідненості, та він і сам про себе визнає: "Хай з'явиться (Христос) Ізраїлеві, заради цього я прийшов..."

Який же проповідник? Сам Господь схвалює: "Не встає серед народжених жінками в болях. Багато хто зрадів народженню його".

Я к і в. До цього роду належать усі пророки. Один із них кричить: "Було господнє слово до мене". Інший: "Була на мені рука господня". Інший: "Господь послав мене пророкувати" інший: "Чув голос слів його". Інший: "Чув слух від Господа" Інший: "Промовляє до мене ангел, що каже в мені: "Встань і йди, й проповідуй". "Говори, сину людський". Всі ці святі божі не були з-посеред тих: "Не посилав пророків, а вони пішли". "Не говорив до них, а вони пророкували". "Не дослухайтесь слів пророків". "Від свого серця говорять, а не від уст господніх".

Г р и г о р і й. Ось вам ще дюжина народжених для проповіді! "Покликав, кого сам хотів, і прийшли до нього, і сотворив дванадцять, щоб були з ним і щоб посилав їх проповідувати і мати владу зцілювати недуги й виганяти бісів І назвав Симонові ім'я". Іскаріотський тут же. Пізнаймо ж, що неможливо, щоб між спорідненими не знайшовся неспоріднений і, навпаки, і хай не злякає нещасна сміливість цього учня усіх, хто заради сріблолюбства й марнослав'я прагне апостольською діла. І це означає: "Покликав, кого сам хотів". Видно, що не від смертних це залежить. Сам кличе, сам посилає, й імена дає. "їх же й апостолами назвав". Даються Симонові й Савлові нові імена. У смертних часто величаються іменем ті, які не мають його сутності. У Бога не так. У нього ім'я і сутність і тотожність; як лиш назвав, так враз і єство дав. Як лиш сказав: "Хай назветься світло!", розумій: "Хай буде світло!" Коли чуєш: "Апостолів назвав", розумій: "Ви є світло світу". Бути й називатися розділяє наша брехня, а не божа неподільна істина. Якщо Вишнім дана твердість алмазу, прозора зелені смарагду, якщо сапфір народився з голубим, рубін з блискучим, наче вогонь, сяйвом, то назви, як хочеш, а єства його не зачепиш. Що ж сильніше - Бог чи ти, називаючи суще несущим і протиставляючись Богові, "що животворить мертвих і називає не-суще в тобі як суще в собі"? Бог, народжуючи, вливає сутність, силу й єство, а тим самим називає.

Пусте ім'я без сутності подібне до виноградного грона, штудерно зображеного на стіні пензлем. Воно, намальоване, обманює виглядом справжнього грона, обіцяючи прихований усередині себе спілий смак солодкого соку, а нерозумні пташки, прилітаючи, б'ються до німої стіни[36].

Якщо чимось хочеш прославитись, то будь тим за єством. Буття й слава імені, наче добре зерно з гілками, наче джерело з потоками, наче сонце з променями, неподільні, а марнослав'я, немов трава, що зростає на дахах, яка сохне перед вириванням.

Та чи від тебе залежить узяти буття? Чи можеш бути слугою при його боці? Не можеш ні сам, ні хтось інший. Ось хто сильний! "І сотворив дванадцять, хай пребудуть із ним". Створити, прикликати, назвати, послати, дати владу залежить од народження, а це від царства божого. Тепер відгадай, що означає: "Павло названий апостолом"? Та ким? Не із людей, не чоловіком. А Ісусом Христом і Богом Отцем. Не можна було не покликати для цього народженого: "Бог, що вибрав мене із черева моєї матері..." Як можеш зцілювати недуги, не маючи влади? Звідки ж влада, якщо ти не посланий від Бога? Як посланий, коли не названий? Як названий, коли не поклика­ний? Як же покликаний, коли не для цього народжений? Заспокійся, не твоя справа. Ти ледь не брат того нахаби: "Учителю, йду за тобою".

Скажи мені, звідкіля такий безбожія потоп? Звідки марно­вірства, лицемірства й єресі? Звідкіля у християн лайка свя­щенної Біблії? Де плекання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де жвавість сердечної веселості? Хто плюндрує й розбещує будь-яку посаду? Неспорідненість. Хто вбиває науки й мистецтва? Неспорідненість. Хто зганьбив чин священицький і монаший? Неспорідненість. Вона для кожного покликання найглибша отрута й убивця. "Учителю, йду за тобою". Йди краще орати землю або носи зброю, займайся купецькою справою чи своїм ремеслом. Роби те, до чого народжений, будь справедливим і миролюбним громадянином, - і досить. "Учителю, йду за тобою".

Не йди... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом покликання, а не любителем прибутку від нього. Лиш для такого посада не буде знаряддям ласощів. Хіба не вчений Симон-волхв?[37] Волхв - означає мудрець. Хіба не був гострим? Уся Самарія проповідувала: "Цей є велика божа сила"! Вхопила мудреця лихоманка мати Духа Святого й подавати людям по-апостольськи. Що ж цьому хитрунові відповідає Петро? "Немає для тебе частини... Серце твоє не праве..." Дати й узяти посаду заради срібла - однакова біда. З таким серцем, хоча й лікуєш пристрасті й виганяєш бісів - не радій. Хоча й ангельськими мовами проповідуєш, не годиш­ся. Хай численні народи на золоті напишуть: "Це є сила божа велика - пуста порожнеча".

Якщо, за приказкою, мостишся на посаду, наче коза на дах, для того, щоб через нього скочити на купу багатого марнослав'я, то видно, як у дзеркалі, що ти не старанний до посади, а тому й не народжений, і не записаний на небесах, хіба що у людей.

Не вважатись у людей, а бути благовісником з Богом і в Бога - це важливо, як написано: "Був Бог із ним". "Радійте, бо імена ваші..." "Учителю, йду за тобою". Бачу в тобі корінь жовчі й печалі. Бачу в серці твоєму насіння сріблолюбства. Не обновлятися Духом Святим, а щоб торгувати цим скарбом і повести себе добре, заради цього несамовито бажаєш просла­витися божественним знанням. "Покайся у твоїй злобі".

Яка безглузда нісенітниця! Драбину, що відводить від зем­них ницостей, повертати на сходження в безодню. Чи не означає це подавитися даним для життя хлібом? "Йдучи, подавився". Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. 1000 для цього перед тобою благословенних ремесел. "Учителю, йду за тобою". Йди... і будеш опудалом, позбавле­ним єства, хмарою без дощу, прекрасною зірницею, сатаною, що впав з небесної посади до підлої похоті. "Ним темний морок навіки зберігається".

Л о г в и н. А інший радий би втекти з Йоною, та кличе Бог: "Устань і йди в Ніневію і проповідуй". До іншого сам говорить Господь: "Ходи слідом за мною". Принаймні, дай поховати батька... "Залишив..."

Не відпускає навіть попрощатися з домашніми. І заслужено. Чи керуєш ралом? Не оглядайся назад. Чи народився для проповіді? Кинь усе життєве. А інакше й природний не годишся. Хай кожен знає свою справу. Ти ж сповіщай царство і намагайся бути серед тих: "Блаженні очі зрячі, яких бачите". А щоб отримати цю нагороду, треба спершу попрацювати у божому винограднику. До природних говориться: "Йдіть у мій виноградник".

Яка невелика кількість природжених працівників! Відводить їх лукавий світ, полонивши плотськими науками й книгами, що обіцяють славу й прибуток, відволікаючи від отої нареченої без нареченої. "Вся слава царевої дочки всередині". Якщо хто відчув обман, то хай не стоїть на чужій дорозі, хай поспішає у виноградник і хай чує: "Чому стоїте без діла?"

Виноградником господа Саваофа є Біблія. Гострий розум у багатьох, та не навчилися розмірковувати. Одні мають почуття, вишколені довгим навчанням, та не мають невтомної охоти. Знайдеш і охочих, та пов'язані життєвими незгодами. Знайдеш і вільне серце, та без страву божого. Всі ці засоби без природи мертві, але й природа без них беззбройна.. Бачите, як тяжко підняти змія, як обіцяв Господь: "Змія візьмуть". Із згаданих чотирьох засобів потрібніший божий страх. "Блаженний муж, котрий у премудрості помре". Та там же син Сираха каже: "Хто боїться Господа, сотворить це, і хто дотримується закону, осягне його". Однак треба мати й вільне серце, згідно з його ж словом: "Хто принижується своїм діянням, змудріє". Це він твердить і в іншому місці: "Діла правди його хто сповістить?" "Хто принижується серцем, розмірковує це". Хто принижується серцем і діянням - означає те саме.

П а н а с. Хіба серце і діяння означає те саме?

Л о г в и н. А ти досі не знаєш, що серце є безоднею думок? А думки -  насіння й джерело діянь? Серце, що принижується, означає не. заросле терням життєвих печалей і справ, а готове до знаходження правди божої. "Заспокійтеся і розумійте".

Тим-то шукач усіх душ буває нужденний, стриманий і пустельник. На те добрий книжник вчиться читати книги, а добрий схоласт вправляється у справах. Скажемо з сином Сираховим: "Чим змудріє той, хто тримає рало?" Його думки й розмови про биків, про ниви, про корм для скотини. Те ж міркувати про інших. Правда, що суспільство без них не населиться, але вони не можуть бути в раді, яка всьому лад дає. "Лиш хто душу свою віддає й розмірковує в законі Вишнього, знайде мудрість усіх стародавніх і буде вчитися у пророцтвах, дотримається оповідей іменитих мужів і увійде у звивини притч, знайде таємниці притч і поживе у загадках притч, послужить серед вельмож..."

Тому не велить Господь Ааронові мати землі. "Я частина твоя й спадщина твоя". Хай стережуть печеру, хай копають і священні книги.

П а н а с. Отже, бідні твої проповідники залишаються жебраками?

Л о г в и н. Цілком нужденними, щоб бути готовими. Та ці жебраки благовістять. Сам Господь їх вчить. "Приступили о нього учні його і відкрив уста свої, навчаючи їх". Про цих е, які принижуються серцем і діями, каже: "Блаженні нужденні духом..." Вони-то плачуть, голодні й спраглі царства божого і правди його, лагідні, позбавлені, гнані, ганьблені, та мають же свою нагороду з Петром: "Срібла й золота не маю..." - і ;іі смаком Сираховим: "Дав мені Господь язик - нагороду мою, і ним похвалю його". Послухай, ось жебрак хвалиться нагородою! "Приготувався для мене вінок..." Яким охочим до мудрості був син Сираха! "Ще будучи юним, перш ніж мандрувати, шукав ознаки мудрості у моїй молитві". А ці слові чи не дихають дивною гарячковістю? "Боролась душа моя за неї". "Звеселилося від неї моє серце..." "До останнього вима­гатиму її..." "У ній я мав успіх..."

Та найвиразніше його спорідненість зображає оце: "Дав Господі язик мені, нагороду мою, і тим похвалю його". Видно, що не для гаманця вчився, що не було для нього милішого, як дістати оце з Ісайєю: "Бог дасть мені язик навчання..." І з тією: "Мед і молоко під язиком твоїм". "І почали говорити іншими мовами..." Цю премудрість, що пізнає і любить Господа свого, називає Соломон довжиною життя, деревом життя, вірою, правдою, миром, молитвою, багатством і славою, красою молодиків, а сивиною старих "Краса юних - премудрість, слава ж старих - сивина".

Не хочеться мені з вами розлучатися. Кумедно для мене сказав той, хто дружню в мандрах бесіду назвав візком. Наші життя є мандрівка.

Г р и г о р і й. Прошу із саду в мою світлицю... Правда що дружня бесіда є візок, який полегшує [шлях] мандрівника. А він тим кращий, коли котиться на пророчих колесах. О колеса! О найсолодша вічносте! Щасливий, хто привчив свої очі до світлозірного сяєва. Цей частіше заглядає і відкушує від тебе. Ось справжня манна! А зерно її мілке, наче коріандр, насолоджує різними приємностями смак своїх любителів, як дорогий алмаз кидає в очі блискавку різного кольору. Хто хоче без неї полегшити свою неситість, той хоче пригорщею піску закидати безодню океану, а краплею охолодити вогняні царство, обіцяючи своїй душі простору розкіш, зачинивши її як орла, в тісну печеру, не розуміючи, що

Дух - безодня у людині.

Ширша вод всіх і небес.

Не наситишся тим нині,

Чим полонить світ увесь.

Та відчуваючи жало її, що настановляє нас при виборі поживи, дружби й звання, вчимося помалу пізнавати її, наче з букваря.

П а н а с. Ба! Звідки в тебе стільки нових картин? Дивись уся світлиця ними обвішана.

Я к і в. Не дивуйся: для розумних людей мудра картина є планом, що являє широту всієї книги. Картина - це німа книга, та, як бачу, тут вони не німі, всі говорять.

П а н а с. Фе! Всі вони, як бачу, поганський бруд...

Г р и г о р і й. Перегляньте, для цього я вас покликав. Та не лайте. Вони всі мені любі.

Є р м о л а й. Якщо б у твою світлицю прийшов християнин і молодим розумом, то вважав би тебе ідолопоклонником.

Г р и г о р і й. Чисте небо не боїться блискавки й грому.

П а н а с. Що за нісенітниця! Навкруги звірі, птахи, ліси, три, худоба, води, риби, гаддя та ін., та ін., наче рай поганський.

Г р и г о р і й. Я зі святим Петром все це ріжу й з насолодою і Богом їм; з ним ніщо не є погане.

П а н а с. Прошу, не все ковтай. Пощади хоч гори з деревами. Подивись на першу, що над дверима. Що за пташки і сидять на квітучих гілках?

Г р и г о р і й. Соловейко зі своїми дітьми, вчить їх співати.

Я к і в. А прочитайте, що говорить картинка?

Г р и г о р і й. "Батьки наші найкращі вчителі". Розважте, чи не прекрасна пісня? І чи не слід поважати закони наших предків? Відомо, чого вчить нас наша мати Біблія.

Є р м о л а й. Гляньте сюди. О бідненький олень! Зі встромленою у тіло стрілою страждає біля пагорба, півстріли в рані, пропав він. Хто врятує?[38]

Я к і в. Не бійся! Хіба не бачиш, що їсть траву? Вона йому стрілу геть викине. Ця трава у стародавніх еллінів назива­лася δικταμνος[39].

Є р м о л а й. І так стрілець нічого не зумів йому вдіяти? Хотів би я знати, хто вчить його так зцілитися?

Я к і в. Хіба не бачиш, що тобі говорить цей олень? Природа перевершує науку. Ось хто його вчить! Найкращий учитель.

П а н а с. А розтлумачте мені, що це за пиріг, чи що?

Л о г в и н. Де тобі пиріг? Мабуть, ти сьогодні мало їв. Це мушля, або черепашка, або устриця. Поїж її, вона говорить наймудріше: "Шукай себе всередині себе". Все її добро зберігається всередині черепа.

П а н а с. О, справді, смачна черепашка... Ба! Та ти, брате, і слона їси?... Хліб та сіль!...

Г р и г о р і й. Немає нічого смачнішого й здоровшого. І вас милостиво просимо. Він зміцнює мене шукати щастя в Бозі. А щоб я шукав Бога всередині самого себе, то до цього мене спрямовує моя устриця.

П а н а с. Навіщо ж він хобот вверх підіймає?

Л о г в и н. Очікує привітати сонце, що сходить. Он, дивись! Промені виникають із-за гір. Спостерігачі звірів пишуть, що слони кожен день збираються громадою перед сходом сонця і дивляться на схід. Чи це не живий образ благочестивої людини? А чому ж не уподібнити її до слона, якщо пророк Малахія уподібнює до бика? "Засяє вам, що боїтеся імені мого, сонце правди, і зцілення у крилах його. І вийдете, і підскочите, наче телята, звільнені від пут".

Г р и г о р і й. Прочитайте ж слонове привітання сонцю.

Л о г в и н. "Вранці стану перед тобою, і побачиш мене". "Не будуть беззаконні перед твоїми очима".

П а н а с. Я люблю гори, діброви, джерела, сади.

Є р м о л а й. Хто це такий? Якийсь юнак. Звичайно, хоче пити. Нахилився до джерела...

Я к і в. Ось нещасний Нарцис! О, бідолашний! Звичайно, він не розкусив отої притчі: "Не гарна хата кутками, а живопис фарбами". У чистому джерелі задивився на свою красиву шкіру, а не вникає всередину, в саме своє серце і в таємне керівництво блаженної натури, що може настановити його на шлях миру; тим губить себе, що любить себе.

Л о г в и н. Нарцис, справжня статуя й жива фігура тих, які шанують Біблію, та бачать у ній лиш свою тлінь, а не проникають у заховане під тлінню, не чують Мойсея: "Слухай, Ізраїлю!" "Слухай себе, прислухайся до себе..." "Господь Бог твій посеред тебе".

Г р и г о р і й. Не пізнавши себе, як пізнаєш Біблію? Хто вдома сліпий, той і в гостях. О Нарцисе! Премудра твоя пісенька, та не розумієш її; а я твою пісню тобі ж заспіваю. "Пізнай себе. Загляни всередину".

П а н а с. Воля ваша, не можу розпізнати цього хвоста того звіра: біжить і оглядається, подібний на вовка.

Я к і в. Бобер, відгриз сам собі яєчка, покинувши, втікає. Он, дивись! Мисливці женуть його.

П а н а с. Навіщо ж він, дурень, псує сам себе?

Я к і в. Мисливцям потрібні лиш його яєчка для аптекарів. Нічого не щадить, лиш би себе заспокоїти. Ось пісня його: "Лиш би не втратити серця".

П а н а с. Не дуже дурна заміна. Весь світ не заплатить за сердечний спокій. "Веселість серця - життя людині".

Є р м о л а й. Гляньте на палаючу свічку. Що вона означає?

Л о г в и н. А он бачиш: кружляє коло свічки нічний метелик.

Є р м о л а й. Хіба він любить свічку?

Л о г в и н. Чи можливо, щоб нічному сотворінню подоба­лося світло?

Є р м о л а й. Який же біс несе його до неспорідненого? Хіба сподівається нагороди від товаришів, якщо погасить світло, що сліпить їм очі?

Л о г в и н. Можливо, й те, та спершу сам обпечеться. Ось прочитай унизу йому нагороду: "Охота моя губить мене".

П а н а с. Дивись! Собаки на горі шматують цей олень у людському одязі, що за нісенітниця?[40]

Я к і в. Бідолашний Актеон перекидується оленем. Ось при джерелі миється зі служницями Діана. Вона обернула, його, щоб мисливця загризли його ж собаки. Навіщо йому йти зі села? Не личить йому бачити чисту діву. Дав би Бог, цю байку розкусили монахи! Не кожний народжений до само­тності й абстракції. Неробство, туга, печаль, ах, багатьох погубила! Олень та ж худоба, тільки в лісі живе. Біблія є те ж саме, що сфінкс. Вона псує й мучить того, хто не пізнав сам себе, і сліпця у своєму власному домі.

Стародавній дурень Іксіон[41] вхопився за пусту хмару, яка оточувала сестру Дія (Зевса), замість неї. А на Актеона замість солодкої Діаниної любові потрапила помста й прокляття потопного язика. Ось що роблять: "Вороги чоловікові його домашні".

Л о г в и н. Тут марнославний Фаетон[42] з гуком і з колісницею кидається з небес. Достойний! Достойний... Сів не на своєму місці, знехтувавши батьківською порадою. "Пиху мужа вгамовує" (Притчі). Пиха - означає противитись бать­кові. Цей подібний до Якового сина Симеона, який осквернив батьківське ложе й проклятий батьком. Хай прислухаються до цього ті, що нахабно сидять у званні. Хай розжують і ті, хто пхається зі своїм брудом на божу колісницю, яка народжена возити лише вічність кивота господнього.

Є р м о л а й. О, прекрасний притінений пагорб. Що за пташки сидять на сухих гілках?

Л о г в и н. Пісня цієї пташки дає знати, що пустелелюбна горлиця зі своїми дітьми зітхає про свою дружину. Пісня її з Ісайї: "Заспіваю пісню коханому". Ось під деревом лежить її коханий мертвий! А від нього багате джерело накачує струмки од під гору на луги... Це є портрет Біблії. Ця колісниця одного носить, а та вдова лиш одного любить і зітхає: "Є Бог любові!.

Г р и г о р і й. Скажи мені, Панасе, чому ти все смієшся? Я давно завважив. Що тобі смішне?

П а н а с. Сміюся над твоїми Купідонами[43]. Ти їх багато набрав, змішавши діло з неробством, а християнство з поганством.

Г р и г о р і й. Не бійся, мій друже. Все чисте-чисте. Легендарні книги стародавніх мудреців - це якраз найдавніше богослов'я. Вони також нематеріальне боже єство зображали і пінними фігурами, щоб невидиме було видимим, зображене фігурами сотворінь. Скажи, як зобразиш мені сутність нетлінного духа, якщо не крилатим немовлям? Його крила означають безперервний рух, що рухає весь Всесвіт, а немовля виявляє в ньому оте: "Ти той же". Можливо, звідси народилось і оце ім'я "Бог", що він є безперервний плин руху, який рухає Всесвіт так, наче [рух ] плинної ріки.

Якщо ганиш оце зображення, то скажи, чи дуже ти розумієш Лотову з дочками пиятику? Єронім називає це бай­кою. І звичайно, вона таємнича, якщо богословська. Предметом всієї Біблії є лиш Бог. Тут їй кінець до останньої риски. Без нього вона і брехлива, і дурна, і шкідлива, а з ним і смачніша й прекрасніша, ніж усі наречені. Він - світло її бруду, як честь алмазу - блиск. Ти ж чув, що й Малахія згадує якісь божественні крила. "Зцілення в крилах його". "Наче орел, покрив гніздо своє". І наречена про братню любов говорить: "Крила її - крила вогню". Купідон - означає бажання, по-грецьки - ’έπος. їх [грецькі ] мудреці позначали цим те. що у світі найблагородніше й найулюбленіше. Не знаю, мій друже, що ти розумієш під цим словом, а мені дай волю розуміти з нареченою того: "Гортань його - насолода і весь - бажання". "Є Бог любові".

Були й тоді, і нині, і завжди є такі, що низько мудрують. Якщо Купідона називаєш бісом, то не сперечаюсь... Дай же мені у цьому левові, що рикає, знайти солодощі соку, а у велетні - користі. Хіба ти ніколи не чув, що до Єрусалима, який просвітлюється, волає Ісайя: "Виссавши молоко поган". "І піймають їх погани, і введуть на їх місце, і наслідять, і помножать на землі божій".

Бачиш, що Ізраїля погани ведуть на його місце. Якщо ж цього не знаєш, то, звичайно, чув оте: "Якщо вип'ють і щось смертельне, то не завадить їм". Кожна ж фігура є смерть і поганська отрута, якщо з неї не виходить дух того: "У запах миру твого течемо..." "Гортань його - насолода..." Просвітлене господнім духом серце поглядом маленької травки й крихітного черв'ячка зводиться до відчуття вічного, наче оцтове гніздо, яке перетворює все влите в себе в оцет, - а не лише погансь­кими казками, які тобі читати й не раджу. Я не винен, що ти беззубий: і за це тобі не дорікаю. Багато жерти, а мало жувати - погано. Та: "Хто не їсть, хай не гудить того, хто їсть".

Є р м о л а й. Гляньте, будь-ласка, на чудову гавань, видиму здалека. А за нею на високій горі багате місто, що дивиться на морську широчінь. Без сумніву, до цієї-таки гавані пливуть три оті кораблі з піднятими прапорами, керовані купідонами.

Л о г в и н. Дивись же, наскільки пристойне говорить ця картина: "Господь сотворить правими твої течії" (Притчі).

Є р м о л а й. Ось два прекрасні хлопчики! Звичайно, вони купідони. Один другого на плечах несе. Повинен несений дякувати тому, хто несе.

Л о г в и н. Але ще більше зобов'язаний той, хто несе, несеному товаришеві.

Є р м о л а й. Чому?

Л о г в и н. Тому, що несе сліпий, а несений зрячий. Одна людина з двох складена. Підпис Павла: "Хто приклеюється до Господа, - єдиний дух є з Господом".

Є р м о л а й. Допоможіть оцьому трудолюбцеві: впаде під тягарем. Купідон на плечах несе цілу систему світу.

Л о г в и н. Не бійся! Він у одній руці всі Копернікові світи, наче іграшку, несе краще від Атланта[44]. А хто він? Це той, хто запитує Йова: "Де ти був, коли заснував землю?" Та хто скаже, що означає земна куля, з усіх боків пронизана стрілами?

Г р и г о р і й. Що таке стріла, якщо не прагнення? Що ж таке прагнення, якщо не боже спонукання, що рухає всі сотворіння до свого місця і своїм шляхом? Оце-то означає становити світ і давати рух цій машині. Прадавній вираз любомудрів: "Любов становить світ". Згадує про це й Ціцерон у книжечці про дружбу[45]. Той же смак і в таких словах: "Omnia vincit amor..." - "Усе перемагає любов". Про цю-то преблаженну та всеохоплюючу любов і симпатію [говорить] наречена у "Пісні пісень": "Міцна, як смерть, любов, жорстока, як пекло, ревність; крила її - крила вогню; вогненне вугілля - полум'я її".

Тепер само виявилось слово повірника: "Є Бог любові". Я так само думав про ангелів природи, яких стародавні називали геніос, яким вони приносили дари, щоб ці ангели були пово­дирями у їх життєвих справах.

Є р м о л а й. Цей хлопчик без крил, увінчаний квітковим вінком, тримає ріг достатку, - ледь не ангел природи.

Г р и г о р і й. Так. Та чи не шаленством пахне приносити своєму хоронителеві ладан, вино, квіти, а не піти за ним туди, куди веде цей божий наставник? Сама їх Мінерва, коли вона те ж саме, що й натура, то видно, чому її поставили покрови­телькою всіх наук і мистецтв. Очевидно, що всі книги і всі науки народилися від тих, котрі за це бралися, керовані самою покровителькою. Між тим, розглядаючи картини давніх любо­мудрів, що таємно зображають божу премудрість, не бачите на найголовнішому місці образ Христа, що наче всіма ними володіє[46].

Угорі написано: "Образ його постаті".

Унизу: "Ісус Христос вчора й нині..."

У крузі, що оточує його голову, таке: " О с/Ων" тобто сущий.

На протилежному місці - образ пречистої його матері, кінець її із зірок; під ногами - місяць, система світу і змій, що в пащі тримає яблуко; а в руках її - квітка лілеї, а в серці - і ниво Святого Духа, задумливий і невинний погляд.

Зверху написано: "Сотвори мені велич, сильний". Внизу: "Радійте, двері чесного таїнства! Радій та, що перевершує розум премудрих! Радій та, що осяває смисл вірних!"

Байка Езопова[47]

Перетворена на новий вид українськими фарбами для учнів поетики 1760 року в Харкові. Причина цієї байки та, що багато учнів, не маючи до цього покликання, навчалися.

Козеня від стада відбилось до біса.

Оце ж і товариш біжить - Вовк із лісу.

Кинулось було спочатку до втечі,    

А потім, ставши, так сказало Драпіці:[48]

"Я знаю, що мені не минути смерті

Від зубів твоїх. Та будь милосердний!

Зроби ж, благаю, ту милість єдину:

Заграй же на флейті на мою кончину.

Щоб моє життя мені закінчилось мило,

Сам, мудрий, ти знаєш, що в кінці вся сила..."

"Не знав я цього в собі квалітету"[49], -

Вовк собі мислить... Потім минавета[50]

Почав надувати, - танцює Козлятко,

Вовка похвалами підмазує гладко.

Раптом зграя псів, як вихор, навколо них стала.

У музиканта з рук і флейта упала.

Просто до Вовка - цей, той вщипне, вкусить.

І сам капельмейстер вже скакати мусить.

Раптом Чорногривка хап за поясницю,

А Жук з Білком - за горлову цівницю,

Кудлай та Гривко уп'ялися в стегна.

Крик лунає в долинах і нетрях.

Іще ж наспів Хвіст, сюди ж рило пхає, -

Не проштовхнеться. А він зітхає:

"Нащо (сам собі) став ти капельмейстром?

Проклятий, від роду зродившись кохмейстром?

Чи не краще кози справлять до росолу,

Аніж заводити музикальну школу?

А! а! достойно!..." А собаки, рила

Потопивши, рвуть... І так смерть наспіла.

ПРИКАЗКА

Не ревнуй про те, що не дано від Бога.

Без Бога [знаєш] ані до порога.

Як не народжений - не пхайся в науку.

Ах! Багацько цих вічно впали в муку,

Не багатьох мати родила для школи.

Хочеш буть щасливим? - будь сит в своїй долі.

Кінець.

Ця казка про музиканта Вовка сприяла тому, що пастир добрий Йоасаф Миткевич більше 40 підлітків і юнаків звільнив від училищного ярма на шлях їх природи, догоджаючи люди­нолюбству, а не марнослав'ю. Цього дотримуючись, і я написав книжечку "Алфавіт миру".

Г.С.

КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS[1], ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)[2]

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология