Ворота господні у нову країну у межі вічності

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 86Следующая ⇒

ВОРОТА ГОСПОДНІ У НОВУ КРАЇНУ У МЕЖІ ВІЧНОСТІ

Там випробуємо: чи легко бути блаженним?

Ф а р р а. Тьху! Здійснилася притча: "На коні їдучи, коня шукає". Я думав, що дуже важко бути блаженним... По землі, по морю, по гірних і по пеклі блукав за щастям. А воно у мене за пазухою... Вдома... Стародавня притча: Ila fugias, ut ne praeter casam - "Від лиха втікай, та хати не минай".

Н а є м а н. О Фарро! Не тільки вдома, а й у серці твоєму, і в душі твоїй царство боже і слово його. Це камінь, а все інше - тлінь, брехня, калюжа... "Все минає..."

Та хто посіяв тобі це лукаве насіння, наче важко бути блаженним? Чи не вороги сирени? О слово потопне й мово облесна!

Ф а р р а. Гай-гай, вони! Із їх-то гортані голос оцей: "Халепа та кала". Τό Κάλλος χαλεπόν ’εςτι. - "Важка доброта.

Н а є м а н. О, хай прилипне язик їх до їхньої гортані! "Хай будуть німими уста облесні!" Виблюй геть отого духа брехні. А поклади у серці цей многоцінний в основу камінь: "Халепа та кака"[а] - "Важко бути злобним". Що може збен­тежити й потопити солодкотеплий вогонь Параклітів[17] як не та зміїна, сиренська блювотина? Звідси-то в душі морок і скрегіт, млявість і зневіра в осягненні царства божого. Звідси ні теплий ти, ні холодний, я повинен тебе виблювати... О гряди, господи Ісусе! Гей, гряду незабаром, амінь... Нині, не сумніваючись, кажу: - Це Господь мій прийшов! Це сонце засяяло і нова весна! Хай розсипляться й відійдуть з блювотин­ням своїм душі нечестивих від меж весни вічної! Не входить туди неправда. Нам же дано ключі: "Халепа та кака". Чи не багатьом тим важче від олова беззаконня? Що ж легше від любові божої? "Крила її - крила вогню". Напиши фарбами на діамантовому нігті славу оцю: "Природжене, потрібне, легке є одне й те ж". Що ж потрібніше, ніж царство боже? У заплу­таних думах і в затемнених промовах гніздиться брехня й нещирість, а у важких ділах вкорінюється обман і суєта. Та легкість у потрібності, а потрібність у природженості, природженість живе у царстві божому. Чи є щось потрібніше душевній людині, ніж дихання? І це скрізь задарма повітря! Що потрібніше духовному, ніж Бог? І це все наповнює! Якщо ж щось кому не придатне - напиши, що непотрібне. О глибина премудрої благості, що сотворила потрібне важким, а важке непотрібним. Так мій Господь сказав мені: "Дух солодкий, дух мирний, дух пророчий, і не карбую слів, хай збудеться премудрість його від дітей його".

І з р а ї л ь. О Наємане, Наємане! Дихаєш духом Параклітовим, з висоти силою його оснащений. І що є дух-утішитель, як не чисте серце, викликане із пітьми гріховної? Як у сонці сонечко, зіниця його, що сяє до смаку й прозорливості, цей є живий Силоам рідна Софія[18], яка бачить двох і говорить дивне.

Н а є м а н. О Ізраїлю, ті що йдете тим же новим шляхом Святого Духа, шукайте і знайдете! Це все корисне є можливим і можливе - корисним.

Ф а р р а. Мені б хотілося бути отим папою й поєднувати в одній іпостасі первосвященство й царство.

М и х а й л о. О славолюбний Заро![19] Куди тебе дух окрилює? Та притому хай буде повсякчас пам'ятне оце: "Хто, як Бог?"

Ф а р р а. Хіба ж Бог не хоче, щоб ми були Богом?

М и х а й л о. О Фарро! Що радісніше Святому Духові, як те, щоб всім нам стати Богом?

Ф а р р а. О Михайле! Це ти дивне заспівав!

М и х а й л о. Якщо воно приємне Святому Духові, тоді воістину дивне й преславне. Він один є допитливий пробний камінь, що показує чисте золото, названий по-римськи - index. І в цю-то ціль ударяє оце Павлове слово: "Докимадзете панта..." "Все випробуйте, а благе прийміть". Якщо ж гидує отой голуб, тоді воно буває світське, модне, і в такому розумінні спільне, в якому розуміє Петро святий, говорячи оце: "Господь ніколи не їв скверне". Скверне у римському ж лежить - commune, по-грецьки - койнон, розумій coenum, тобто болото, грязь, мерзенне, світське.

Ф а р р а. Але ж слави шукати Дух Святий не забороняє?

М и х а й л о. "Слава у соромі їх..." Бачиш, що ганебна слава забороняється. За добру ж славу воліє Павло вмерти, ніж її відкинути. Ота слава є тінь, а ця - Фенікс. Ту хапають пси на воді сиренській, а цю приймають діти божі в Авраамовій гавані. Суєтна слава, марний прибуток, насолода отруйна, це є три пекельні гарячки і єхиднині дочки, що обпалюють нечестиве серце. Та суща слава, істинний прибуток, насолода не примарна - це вони є Духа Святого наречені, які насолод­жують чисту душу у своїх обіймах.

Ф а р р а. Чи вгадав я, що за ізраїльським правилом пуста слава трудніша від істинної?

М и х а й л о. Тьху! Як же не важче псові схопити тінь, ніж справжній шмат? Ось перед тобою яблуня. Схопи мені й подай тінь. Та саме тіло її раптом обняти можеш.

Ф а р р а. Не тільки, а й плід зірву. Це тобі з неї чудове яблуко! Запашне! Дарую тобі. У ньому знайдеш стільки яблуч­них садів, скільки у Всесвіті Копернікових світів. Ось тобі від мене нагорода за твоє добре слово!

М и х а й л о. Якщо б ти мені Всесвіт дарував по плоті, то я б відмовився. І крихітної сторони моєї Малоросії, і однієї її гори не взяв би. Куди ж мені її подіти? Тільце моє є маленька купка, та й для мене нудна. Що таке плоть, якщо не гора? Що гора, як не горе? "Хто, як Бог?" Що солодше, й легше й більш містке, ніж дух? Серце моє смакує його без суму, п'є без огиди, вміщує без труду, носить без досади. Душа моя у дух, а дух у серце моє перетворився. Боже серця мого! О частино моя найсолодша! Ти один явив мені двох. Тінь і безвісну тайну. Ти тайна моя, вся ж плоть є тінь і тайна твоя. Всяка плоть є риза твоя, сіно й попіл; ти ж тіло, зерно, фіміам, стакта й касія, пречистий, нетлінний, вічний. Все до тебе подібне, і ти до всього, але ніщо не є тобою, і ти нічим же, крім тебе. Ніщо ж, як ти. "Хто, як Бог?"

О Фарро! Чому плачеш? Що шукаєш у папстві - духа чи плоті? Дух цього Христа божого раптом, як блискавку, можеш прийняти. А престоли, палати, колісниці, срібло й золото... - все є плоть, гора, труд і горе. Не торкайся цього. Висхідне, високе в ньому й божественне - оте хай буде твоє. Оце-то й є істинна єдність, і тотожність, і легкість, і потрібність бути причетним не до плоті, а до духа. Все інше є тінь, вода й біда... Чи хочеш бути Христом? Навіщо ж тобі згори зітканий його каптан? Навіщо плоть його? Маєш власну. Візьми ти від мандрівника цього те, що сам тобі підносить. Ось воно: "Дмух­ну - прийміть Дух Святий". Таким чином будеш одне й те ж З ним, як і він з батьком твоїм. Невже ти каптан і плоть робиш Христом? І хапаючи на потоці тінь, помножуєш кількість не синів божих, а отих псів: "Взяти хліб від дітей і кинути псам". Ах! Остерігайся цих псів, злих діячів. Не роби благим зла, а плоті Богом. Ухилися від зла і сотвори благо, і будеш серед дітей отих: "Оскільки ж прийняли його, то дав їм область дітьми божими бути". Чи хочеш бути царем? Навіщо ж тобі єлей, вінець, скіпетр, гвардія? Це є тінь і маска. Дістань же собі зверху серце царське. Так будеш єдиним з царем твоїм. Дух правди - це він є серце царя. Правда утверджує престоли сильних і володіє народами. І що сильніше за неї? Хто як правда? Цей є істинний цар і Господь - твердь і міць, єлей і милість. Цей дух хай царствує в тобі! І милістю Вишнього не обтяжишся. На ось тобі царя без маски: "Цар уповає на Господа"; "Помазав нас Бог духом"; "Дух господній на мені". Чи хочеш бути Павлом Фівейським? Антонієм Єгипетським чи Савою Освяченим? Лицеміри! Навіщо тобі Павлова фінікова опанча? Навіщо Антонієва борода, Савин монастир, капюшон Пахоміїв?..[20] Це лиш чернечий маскарад. Яка ж користь тобі під цією машкарою ховати світське твоє серце? Щоб з'явитися людиною? Ухилися від зла. Облиш тінь. Візьми собі отих мужів серце. Тоді, раптом, як блискавка, перетворишся в усіх їх. Уникай поголосу, обійми самотність, люби убогість, пильнуй цнотливість, дружи з терпеливістю, оселися зі смиренням, ревнуй за Господом вседержителем. Ось тобі промені божест­венного серця їх! Це ярмо дуже легке й благе. А одягати дивний і маскарадний габіт,[21] заблукати у Нітрійські гори, жити між виючими вовками й зміями - чи не тягар це? Ой! Тяжко-переношуваний тому, що глупий і непотрібний. Скажу: "Хале­па та кака".

Ф а р р а. А Єлисей? Чи не просить опанчу в Іллі?[22]

М и х а й л о. Опанча ота не з мертвих, а з тих, що живуть у межах вічності. У ній все нове замість лахміття. Чи читав ти в Ісайї - одяг веселощів? Ось він: "Під тінню руки моєї вкрию тебе". Чи не Єлисей просить: "Хай буде дух, котрий в тобі, особливий у мені". Як же дав би він прохачеві замість хліба камінь? Це дух віри, дух особливий, дух, що відкриває двох, розділяє Йорданські струмені,[23] дух, що богоявляє над сиренськими водами плаваюче й виникле залізо. Воно-то й є з-підпотопний пагорб, обитель вірної голубки, гавань, лоно й кифа Авраамова, спасіння від потопу. "Хай зрадіє душа моя в Господі. Одягне ж бо мене у ризу спасіння". Ось від потопу опанча! Сам ковчег є нерукотворний намет, що золототканими вітрилами від дощових хмар укриває краще, ніж плащ. На цей намет пильно здалеку глядить шинеля Іллі, або бурка, що відкрила Йорданську сушу і врятувала Єлисея від об мочення.[24] Залізо ж таємно блимає на твердь, на тверду й здорову землю й сушу, а суша тихо виводить нас на той авакумівський Сіон, тобто обсерваторій[25] (терем). "На сторожі моїй стану і зійду на камінь". Ось тобі одяг і надія! Носи здоровий! Вона дух особливий, що бачить двох. А бурку Іллі де тобі взяти? "Халепа та кака".

Ф а р р а. Дуже тобі дякую за цю ризу. А без неї чим би я був у бурці? Ось чим: лицемір, лже-Ілля, пророчий ідол. Що ж? Ковчег переповнений всякою живністю. Хотілося б мені бути в ньому гарненькою якоюсь пташкою. Як думаєш?

М и х а й л о. Ковчег - це церква ізраїльська. Люби її й молися, якщо добре просиш, прийме. Проси іменем Христовим: усе миттю одержиш. Ніколи не забувай цього: "Халепа та кака".

І з р а ї л ь. Слухай, Фарро! Чи не бажаєш бути вепром?

Ф а р р а. Згинь він! Я й верблюдом бути не хочу. Оленем бути я б хотів, а краще птахом.

Чиста птиця голубиця того духа має.

Коли місце де не чисте, то там не сідає.

Хіба трави, і діброви, тінь в спекотну днину. 

Там приємне й прохолодне місце для спочину.[26]

Так і Дух Святий не спочиває, хіба у чистому серці, при воді тихій і прозорій, живій і таємній. "Вода глибока - рада у серці мужа..." О світе наш! Муж і лоно! Христос кус! З'явись людям твоїм, що терплять від бурі у водах сиренських. Та розтлумач мені, о Ізраїлю, яке то є серце й дух, що перетворює нашу сутність у вепрову?

І з р а ї л ь. Пес хапає тінь, а серце, яке розмірковує над нижнім, є вепром. Не мислить про гірне, хіба лиш про муку й черево, серце хамське любомудрує. Якщо маєш ізраїльське око, то озирнись на кордони гергесенські[27]. Ось тобі велике стадо свиняче! Чи провидиш, що поминувши берег, усі втопилися у водах? Що таке берег, якщо не Господь мій? Самі просять, щоб пішов геть від їх меж. Болото й воду сиренську полюбили більше, ніж славу божу. Грязь любити - це означає бути вепром. Ганятися за нею - це бути псом. їсти її - це бути змієм. Хвалити її - це виспівувати облесні сиренські пісеньки. Любомудрувати про неї - це мучитися легіоном бісів. Чи не земля породжує і звірів, і скотину, і гадів, і мух? Так і серце земне перетворює нас у різних нечистих звірів, скотів і птахів. Дітьми ж божими творить чисте серце, що злетіло поверх всієї тліні. Серце золота жадібне, яке любить мудрувати лиш про гаманці, мішки і валізи, - це справжній верблюд, що любить пити каламутну воду і через в'юки не може пролізти крізь тісні двері в межі вічності. Серце є корінь й істота. Всякий є тим, чиє серце в ньому. Вовче серце є рідний вовк, хоча лице й не вовче. Якщо перейшла у неї сила, тоді сталь точним магнітом стала. Та рута перестала бути рутою, якщо з неї спирт і силу вивести. Це є серце й істота трави. Афедрон[28] з усяким своїм лицем є афедрон. А храм божий завжди є вмістилищем святині, хоч і має вигляд домів розпусти. Жіноча плоть не заважає бути мужем чоловічому серцю. Серце, яке здіймається з Давидом на гірне, залишає верблюдам і сиренам з дітьми їхні каламутні й морські води, спрагле давидівської, що вгамувала спрагу самарянці, отої води: "Хто мене напоїть водою..." "Господи, дай мені цю воду..." Таке серце чи не оленем є? Даремно, що не має рогів. Роги й шкура оленя є плоть і тінь. Одягни шкуру його з рогами без серця його, і будеш опудалом. Смішна порожнеча - не лише "халепа та кака". Серце, що любить працю з мужем Руфиним Воозом на току біблійному, що очищує від полови вічне зерно Святого Духа на хліб, який укріплює ізраїльське серце, скажи, чи це не віл-молотник? У любій моїй Унгарії[29] волами молотять. І що ж забороняє Луці бути волом? Не думай, ніби ця безглузда істина стосується плотських волів: "Щоб не загородив уста волові-молотнику". Серце, що запанувало над звірячими шаленствами і над волею своєю, що розтерзує будь-яку владу й славу, яка постає проти Бога, що дерзає в нужді, в гоніннях, у хворобах, у смерті, - чи це не син левів Юда із тих: "Лютують, як леви". "Тікає нечестивий, ніким не гнаний, праведник же дерзає, як лев". Що ж заважає Маркові бути левом? До таких-то богосердечних левенят, як лев, так зареве Господь: "Встань, і змолоти їх, дочко Сіону, бо роги твої покладу (засную) залізні, і нігті твої покладу мідні, і перемелеш людей..." Ось ревіння левеняти, яке воскресає із триденного сну, як написано: "Ліг, спочив, хто зрушить його? Серце, що вгорі сіяє, як блискавка, осягає й скидає всякі пернаті мрії, вигадливі стихійні думи - чи не є соколом?" Послухай соколиного крику: "Якщо вознесешся, як орел, і звідти скину тебе" - каже Господь. Серце, що ширяє на простори висоти небесної, любить світло й втуплює зіницю очей у блиск південних променів, у саме сонця сонечко оте: "У сонці поклав поселення своє". Чи не богородний це орел з повірником? Гей, не із роду він ницих отих: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі, дурня, що високомудрує по стихіях". "Якщо вознесешся, як орел, і звідти скину тебе..."

А чи не горлицею є серце, що любить Господа, за ним єдиним ревнує, яке знайшло в ньому гніздо святої надії? Послухай голосу її: "Ревнуючи, поревнував за господом Бо­гом". "Живий Господь мій, жива і душа моя". А той голос чи не її? "Висушила мене ревність моя..." "Бачив, що не розуміють, і висох". На, ось тобі образ або хор горлиць! "Все це облишив я, і за тобою йду". Знай, що Біблія є вдова, горлиця, яка ревнує й зітхає в пустелі про того єдиного мужа: "Бог любові є..." У цієї вдовиці не висихає посуд єлею, тобто милості, любові й насолоди, якщо відвідає її хтось, хто має дари духа пророчого. Хто благий чи хто милий, крім Бога? Лиш він не зубожіє... "Все минуще, а любов ні". Глянь-но мені, будь-ласка, на Магдалину. Біблії серце є серцем цієї горлиці. При єлейній лампаді не спить, сумує й зітхає. Про що? Що безсмертного жениха умертвили, що у біблійній його лампаді нічого милого й світлого не знайшли ці нічні ворони, крім трупа цього гнилого: "Глянули на нього, а він зник; крім риз його, не знайшли в одязі його ні мира, ні ладану, ні олії, тобто того, хто одягається у ті ризи". Плаче пустелелюбна горлиця ця за буйними дівами[30] з Єремією, виспівуючи жалісливу оту пісеньку: "Очі мої проливають воду, що зубожіли добрі діви". Блаженні ми, о Фарро, бо голос горлиці чути в маленькій землиці нашій. Ах, скільки тоді горлиць було, коли говорив Павло: "Обручив вас з єдиним мужем, чисту діву" тощо. О буйні й бідні оті горлиці з чванством своїм! "Йдіть до тих, хто продає..." та ін. Без милості милого, а без твого ж преподобія ніде не знайдеш отого преподобного мужа: "Здивуй, Господи, преподобного свого". Нарешті, чи не голубом є тобі серце, яке бачить двох? Серце, що побачило над непостійністю потопних вод ісайївську твердь, берег і гавань оту: "Царя зі славою побачите, і очі ваші здалеку побачать землю". Це чисте серце, яке злетіло над усією гидотою, є голуб чистий, є Дух Святий, дух відання, дух благочестя, дух премудрості, дух поради, дух нетлінної слави, дух і камінь віри. Ось чому Христос нерукосічною й діамантовою гаванню називає святого Петра! За серцем його...

Ф а р р а. О серце!.. Чому ж ти зупинився? Йди далі!

І з р а ї л ь. Ізраїль далі цієї гавані не ходить. Це його дім, гніздо й намет, споруджений не на піску, а на кифі. Кінець потопу: веселка й мир є кифа, на ній він сів. Inveni portum kaepham. Caro, munde, valete. Sat me jactastis. Nunc mihi sancta quies.[31] "Прощавай, стихійний потопе! - віщає Ноєва голуб­ка _ я спочину на пагорбах святих, знайшовши гаї оливкові".

Ф а р р а. О серце голубине! І сердечний голубе! Це істинний Йона, виблюваний пеклом на третій день на берег гір Кавказьких. Цей голуб є істинний Americus Columbus[32], який знайшов нову землю. Не хочеться й мені звідси йти. О Наємане, Наємане! Нумо, станьмо й ми з Ізраїлем, у цій гавані. Заснуймо собі шатра на цій кифі. А-а, любий мій Авакуме! Оце нині розумію пісеньку твою: "На сторожі моїй стану і зійду на камінь". Сюди-то дивилось твоє пророче око? Чи цю-то кифу спостерігала здалеку твоя бадьора сторожа? Чи сюди-то пісня твоя і нас манила? Блаженне око твоє, прозорливіше від труб зіркозорних! Блаженні співаючі нам уста твої! Блаженний і Сіон твій, або зоротерем, піраміда і стовп твій, з висоти якого простягались промені очей голубиних. Не потемніють очі твої, не зотліють уста твої, і не впаде стовп твій навіки віків... Прощавайте навіки, дурномудрі діви, солодкоголосі сирени з вашими тлінними очима, з вашою старіючою молодістю, з немовлятовим вашим довголіттям і з вашою переповненою риданням гаванню. Співайте ваші пісні людям роду вашого. Не торкається Ізраїль гергесіїв. Свої для нього співають пророки. Сам Господь йому, як лев, зареве, і, як вихор духа, засвище в крилах своїх, і вжахнуться діти вод... Радуйся, кифо моя, Петре мій, гаване моя! Гаване віри, любові й надії! Знаю тебе не як плоть і кров, а звисока ти народжений. Ти мені відкриваєш ворота у блаженне царство світлої країни. П'ятнадцяте літо плаваю по морю цьому, і оце досяг тихої пристані, землі святої, яку відкрив мені Господь Бог мій! Радій, мати міст! Цілую тебе, престоле любої країни, що не має на шляхах своїх нужди й руїни, печалі й зітхання. Це тобі приношу благий дар із твоїх же садів - кошик грон, і фіг, і горіхів з хлібом паски як свідоцтво, що шляхом праотців моїх увійшов у обітовану землю.

Б Е С І Д А 1-ша,

НАЗВАНА OBSERVATORIUM[1] (СІОН)[а]

Особи: П а н а с, Л о г в и н, Я к і в, Є р м о л а й, Г р и г о р і й

Г р и г о р і й. "Прийдіть, зійдемо на гору божу". О альтанка! О сад! О пора літня! О друзі мої! Захоплююсь радістю, що бачу вас, своїх співрозмовників. "Прийдіть, зійдемо на гору господню".

П а н а с. Учора охопила мене страшенна нудьга і, як пшеничну ниву вихор, хвилювала. Ледве зумів відбитися.

Г р и г о р і й. Благаю тебе, друже мій, радуйся, воїне Христа! Це наша перемога, що перемагає не плоть і кров людську, а скажені думки й духи-мучителі. Саме вони є насіння, полова й початок будь-якої людської злоби і влада пітьми житейської, що обпалює душу мертвих людей.

П а н а с. Я вчора не був мертвий, а тому-то й відчував, що серце моє якимсь дуже тужливим вогнем обпалювалося.

Г р и г о р і й. Як? Ти вчора не був мертвий?.. Дарма я тебе назвав блаженним.

П а н а с. А мені твоє слово незрозуміле.

Г р и г о р і й. Чи був хто хворий? Той не хворий. А хто був мертвий, той уже живий. Як минула ніч смерті, так настав день життя.

П а н а с. Ось тобі гачки по завулках. А завулки по гачках. Хто завертів завулок, той перейшов гачок. Не гнівайся, я не пророк, і мене твій сувій усередині не заспокоює.

Г р и г о р і й. О любий чоловіче! Яка солодка для мого серця простота твоя!

П а н а с. Але не солодкі для моєї гортані слова твої. Зглянься, говори простіше.

Г р и г о р і й. Є таке, що видається прямим, а по суті ж криве. І є таке, що видається розбещеним, однак сутністю праве. Якщо завулок веде до правоти, то кінцем своїм він правий. Та косоока та прямота, і гачкувата простота, що відкриває перспективу і архітектурний міст прямо у місто брехні. Кінець справі суддя. Щось здалося тобі гачком, чи не так?...

П а н а с. Я вчора, чуєш, не був мертвий, а нині живий. То чи не гідний я співчуття й твоєї співрадості?

Г р и г о р і й. Такого звеличання гідний і буйвол: він здоровший од тебе і вчора не був мертвим.

П а н а с. Про мене, прошу, величай і його: буйволове блаженство мого не знищить. Невже милість божа лиш нашими вигодами обмежилась? "Щедроти його на всіх ділах його". І я вдячний йому, що досі живий.

Г р и г о р і й. Чим ти впевнений у твоєму житті?

П а н а с. Хіба ти член секти Пірронської?[3] А мені для доказу дати оцією хворостиною?

Г р и г о р і й. Хіба тому, що хистко походжаєш?

П а н а с. Ото бачиш моє тільце, слава Богу, котиться як візочок. Ай, дядьку!..

Г р и г о р і й. Дядько небожеві своєму радив глибокої осені їхати на весілля не візком, а верхи. Афонька вирішив їхати візком - сам собі пан і кучер. У полі, серед броду, лошак відпрягся, залишивши погонича колісниці у потопі вод великих...

П а н а с. Ну, чого зупинився? Веди далі.

Г р и г о р і й. Не ведеться. Афонька заледве дістався до весільного дому, сповнивши прислів'я: "Спішив на обід, та й вечері не застав". "Хто спішить, - насмішить". Ось тобі твій візок!

П а н а с. Молодик твій був вітрогон.

Г р и г о р і й. Старий Афонька з жінкою своєю побудував собі хатину на льоду. На сьомий день, з півночі прийшов, як злодій, дощовий потік і стягнув їх з храминкою у потоп.

П а н а с. От роз'їхався з байками! Всі твої докази на порожніх небилицях.[4]

Г р и г о р і й. Хіба Євангеліє не притчами вчить? Ти забув храмину, зведену дурником на піску? Хай вчить без притчі той, хто малює без фарб! Знаєш, що скоропис - без фарб, а живопис малює фарбами. Але в обох, як у Мойсеєвій купині[5], діє та ж вогненна мова, якщо лиш ми самі не позбавлені тієї мови: "Почали говорити дивними мовами". Хай, наприклад, книжник, тобто вчений муж, напише оцю сентенцію: "Біс нудьги мучить душу".

Без сумніву, серце його відригнуло, а тростина його напи­сала слово благе. Але чим краща тростина книжника-скорописця від пензля книжника-живописця, якщо він невидиме сумних думок хвилювання зобразив потопаючою людиною? Він з Єремією через людину зобразив душу: "Гли­боке серце в людині і людиною є", а з Ісайєю через потоп пояснив болісне хвилювання серця: "Захвилюються нечестиві". Така мова притчі[6], нічим не гірша, наприклад, від тої, так би мовити, безбарвної мови: "Душа їх у злому танула". Але й ця сама пахне притчею льоду, що тане від повітряного тепла. Так, як і оце книги Йова слово: "Плинна ріка основа їх" - дихає казкою про побудовану храминку на льоду.

П а н а с. Як в'юн в'ється, важко схопити.

Г р и г о р і й. Ось, наприклад, безбарвне слово: "Всі загинуть". Але як гарно це ж саме висловив Ісайя: "Всяка плоть - сіно". Віхоть трави - це вдалий образ усієї загибелі. Сам Ісайя, без фігури, сказав таке: "Дати тим, хто плаче, веселість". Але як благообразно й краснописно те ж він каже: "Скочить кривий, як олень". "Встануть мертві". Труп лежа­чий є образ душі, похмурим відчаєм огорнутої. Тоді вона, як стерво, лежить долі у сумній холоднечі й скреготі, позбавлена животворного тепла духа і життєвої жвавості. Наче змій, що задерев'янів від лютого морозу, там, де Кавказька гора своєю стіною затіняє йому рятівне сонячне світло. Ця за­дерев'янілість находить тоді, коли в яблуні корінь і мозок, що називається сердечко, а у внутрішніх душевних тайнощах тліє й в'яне те, від чого все інше, як двері, залежить від петлі. Збагнув цю виразку, що гніздиться, прозрілий Єремія: "У тайні заплаче душа ваша". Цих рухомих мерців зобразив Осія зміями: "Полижуть порох, як змії, що плазують по землі". А Павло із пороху пробуджує, наче п'яних: "Встань, сплячий..."

П а н а с. Куди тебе заніс дух буремний? Ти заїхав у невеселу країну і в царство, де живуть: "Як виразкові, що сплять у гробах".

Г р и г о р і й. А як душевний сум (можна сказати: життя й гниття) виникає від поваленого стерва, так оживленням і підняттям на ноги цього ж бовдура зображається сердечна веселість: "Воскреснуть мертві". Глянь на Енея[7], що встає перед Петром! Він ходить і скаче, як олень, і як товида, тобто сарна або сагайдак; "Встануть сущі в гробах". Знай же, що він каже це про веселість, і слухай: "Всі земнородні возвеселяться". Не забувай, Панасе, цієї сирахівської пісеньки: "Веселість серця - життя чоловікові".

П а н а с. Я це щодня співаю. Я веселість дуже-дуже люблю. Я тоді тільки й маю радість, коли веселий. Люблю пророків, якщо вони лиш веселе нам співають. Чи не їх промови названі у стародавніх музами?[а]

Г р и г о р і й. Авжеж, їх спів є провісником веселощів. І це означає по-грецьки ευαγγέλιον, а той, хто затуляє від цих співців вуха свої, називався ’άμουσοςσ [б], тобто буйний, позбав­лений смаку дурень, по-єврейськи Навал, по-римськи Fatuus. Протилежний же йому Σοφός [в], або Philosophus. А пророк - профітіє, тобто просвітитель, або звався Ποιητής , тобто творець.

П а н а с. Гай! Гай! Ти мені божих пророків поробив поетами.

Г р и г о р і й. Я про орлів, а ти про сов. Не нагадуй мені мавп і не дивуйся, що Сатана образ і ім'я Світлого Ангела для себе краде. Саме ім'я (Novutus) що означає? Один лиш пророчий дух провидить.

П а н а с. Правда, що всякий художник творець, і видно, що це ім'я закрите. Одне лиш мені не миле в пророках: що їх слова для мене суть нерівні, розбещені, закручені, дивні, - прямо кажучи - крутогористі, кружні, заплутані, незвичайні, коротко кажучи - бабині казки, клопітний навіжений, дитяча небилиця. Хто може, наприклад, пояснити оце: "Де труп, там зберуться орли?" Якщо ж воно просте - хто премудрий не закриє ніздрі від смороду цього стерва? Фівейська потворна Сфінга[8] мучила у давнину єгиптян, а нині випробовує на пристрасть душі наші єрусалимська красуня Маріам[9]. Всесвіт, побуджуваний вістрям Єфтаєвих пік[10], біситься від хвороби і, шаліючи, волає: "Доки возноситимуться душі наші?"

Г р и г о р і й. Кажан запитував пташенят: - Чому ви не любите літати вночі? - А ти чому не любиш вдень? - запитали (пташенята) горлиці й голуба. - Мені заважає важлива причина - відповідає темна птиця, - моє око не народилося терпіти світло. - А наше око - пітьми, - посміхнувшись, сказали чисті птахи[11].

П а н а с. Замовк? Розповідай далі.

Г р и г о р і й. Іноземці ввійшли у дім Соломонів. Насолоджувались, оглядаючи незліченні зразки безцінного багатства. Сліпець серед них, обмацуючи фігуру золотого лева, поранив його гострими зубами свою руку. Гості, вийшовши з дому, вигукнули: "Який милий дім і палати твої, сину Давида! Сам Господь сотворив їх". "А я вийшов із чертогів пораненим", - вигукнув сліпець. "Ми бачили, як ти то палицею, то руками намацував", - сказали видющі. Відчувати на дотик і торкатися є рана і смерть, а дивитись і розуміти є насолода і невимовне чудо.

П а н а с. Ти знову повернувся до своїх балясів?

Г р и г о р і й. Вибач мені, мій друже, люблю притчі.

П а н а с. До чого ж ти приточив притчі твої? Бо ж притча - це баляс, казка, пусте.

Г р и г о р і й. Чи чув ти пророчих промов фігури? Фігура, образ, притча, баляс є одне й те ж, але ці баляси те ж саме, що й дзеркало. Весь дім Соломонів, вся Біблія наповнена ними.

П а н а с. Якщо так, то дарма захищаєш красуню твою Біблію. Нічого на неї дивитися.

Г р и г о р і й. Чому ж ти дивишся в дзеркало?

П а н а с. Навіщо ж дивитися у Біблію, якщо у ній лише баляси? А дзеркало - інша справа.

Г р и г о р і й. Як інша, якщо воно є така ж порожнеча? Хіба тобі не доводилось бувати на кришталевих фабриках? Воно є попіл.

П а н а с. Попіл, але прозорий. Він мене веселить. Я в ньому бачу самого себе. А кожен сам собі наймиліший.

Г р и г о р і й. О полонений своїм зображенням Нарцисе! Любо тобі в джерело і в прозорий попіл дивитись на згубного твого кумира, а нестерпно глядіти в освячені біблійні води, щоб побачити у богозданних цих пророчих дзеркалах радість і веселість і почути преславної насолоди благовість: "Нині спасіння цього дому буде". Повернись праворуч, сліпаче, виг­лянь із альтанки на небеса, скажи мені, що бачиш?

П а н а с. Я нічого не бачу. Хмари бачу. А хмара - це морська пара й ніщо.

Г р и г о р і й. О кажане, глянь з прикметою! Хай око твоє буде орлине й голубине! Хай виколе твоє вечірнє око ворон соломонівський!

П а н а с. А! А! Ось вона, красуня! У східній хмарі райдуга! Бачу її! "Яка прекрасна сяйвом своїм!"

Г р и г о р і й. Нині ж скажи мені, що бачиш? Звичайно, в порожньому не порожнечу бачиш.

П а н а с. Райдугу бачу, а чим вона є і що вона таке - місто чи село, згідно приказки: "Не знаю, Бог знає". Знаю, що цей лук благокруглий, хмарний, помережаний, називають ду­гою, раєм, райком, радісною дугою й райдугою.

Г р и г о р і й. В індійських горах подорожували європейці[12]. Знайшли шкіряний міх з хлібом і такий же з вином. Потім, наблизившись до провалля, вгледіли на другому боці щось чорне, яке лежало на дорозі. "А раптом Бог ще дасть хліба, - вигукнув один, - я бачу мішище". "Провались такий мішище, - сперечався другий, - я боюсь, то звірите". "Який звірище? Клянусь вам, то обгорілий пнище!" Четвертий сказав: "Це місто". П'ятий верещав: "То село..." Отак-то й ти бачиш, а що воно таке, не знаєш.

П а н а с. Котрий же з них відгадав?

Г р и г о р і й. Завершив угадування останній.

П а н а с. Та йди ти, брешеш!

Г р и г о р і й. Справді село. Вони всі там осіли.

П а н а с. І жоден не врятувався?

Г р и г о р і й. Один із семи підтвердив давню приповідку: "Боязкого сина матері ридати нічого".

П а н а с. Яка ж пагуба їх погубила?

Г р и г о р і й. Дурний зір і погана прозорливість. Як тільки перебралися на той бік безодні, то всіх їх на смерть перемучив індійський дракон.

П а н а с. Видно, що ці прозорливці мали рабське Ліїне око, а не пригожий зір Ревекки[13], і не Лукина, товариша Клеопи. Фігурненький ти виточив балясик, справді... Але до чого ж ти його приточив?

Г р и г о р і й. До твоїх очей на окуляри.

П а н а с. А мені навіщо твої окуляри? Я й без них бачу.

Г р и г о р і й. Бачиш так, як після заходу сонця курка: чим більше дивиться, тим менше бачить. Треба дивитися, побачити й прозріти, обмацати й придумати, вдивитись і здогадатись. Барвиста тінь зустрічає твій погляд, а мрія хай блищить у твоєму розумі, зовнішність б'є в око, а з неї дух кидається у твій розум. Бачиш слід - згадай про зайця, бовваніє предмет - роздумуй, куди він веде, дивишся на портрет - пом'яни царя, глянеш у дзеркало - згадай твоє зображення - воно позаду тебе, а бачиш його тінь. Перед очима твоїми благокруглий райдуги лук, а за спиною в тебе цар небесних кругів - сонце. На прекрасну його в хмарі, як у чистому джерелі тінь, дивись зовнішнім поглядом, а на животворне й рятівне його сіяння позирай розумним оком. Чистий розум є те ж сонце. Його праволучні стріли прямо вдаряють у лице океану, а само їх жало, відхиляючись від лиця морського, непрямо коле. Мати іншу (тінь) - це означає пильнувати й примічати. Бачимо й осягаємо у наявності, а примічаємо і володіємо в серці. Така людина є точний об­серватор, а поле його життя - то обсерваторіум. Ось де один тобі обсерватор! Глянь - "На сторожі моїй стану".

П а н а с. О голубе мій! О мій куме Авакуме![14] Воістину люблю його. Звичайно, він щось не підле примічає на сторожі своїй. Скажи мені, мій прозорливцю, куди дивиться і що бачить пророче око твоє?

Г р и г о р і й. Не пустуй, Панасе, не заважай йому дивитись, хай собі бавиться.

П а н а с. Оце, а ми що? Хай і нам покаже те, що бачить. Чи не так, друже мій Логвине? А Єрмолай наш куняє. Чуєш, Єрмолаю! Встань, сплячий! Дрімаючи як курка, краще не побачиш.

Л о г в и н. Будь ласка, не галасуй, я не сплю, я все чую.

П а н а с. Єрмолай куняє, а ти глибоко замислився - це те саме, що спиш. Я ж не тебе буджу. Однак і ти прокинься. Нумо, перейдемо до пророка? Доки нам сумувати? "Перейдемо до Вифлеєма".

Я к і в. Почекай, Панасе, стій, не поспішай!

П а н а с. Іду рибу ловити.

Я к і в. Не забудь же торбу взяти.

П а н а с. Ба! Друже мій, де ти взявся? Голос твій звеселив мене.

Я к і в. Я всю вашу бесіду до однієї нитки чув під яблунею, а з твоїх слів сміявся.

П а н а с. Радий, що сміявся. Я плакати не люблю.

Я к і в. Куди ти здіймаєш крила, щоб летіти?

П а н а с. А он де, бачиш, на горі пророк!

Я к і в. Де тобі пророк? То пасе овець пастух із Рібенсдорфа[15]. О простаче! Ти або блазень, або дитя.

П а н а с. О якби мені бути тим дитям! "Відкрив ти немовля".

Я к і в. Хіба ти не чув мудрого отого слова: "Не місце святить людину"?

П а н а с. Чув, та не пригадалось.

Я к і в. Припливи до Єрусалима, ввійди до світлиць Соломо­нових, проберись у самий Давир - храм його, піднімись хоч на Фавор, хоч на Галілею, хоч на Сінай. Розмістися у вертепі Вифлеємському, або при Силоамі, або над Йорданом, вселися тут у пророчі келії, годуйся з ними бобами, та не пий вина і сікери[16], їж хліб і воду в міру, одягни мантію Іллі і сандалії, підпережися Єреміїним поясом, розміряй Єрусалимський храм з Єзекіїлем, відчитай з Даниїлом гачки седмиць[17] його, стань скарбником при Христі, одягнися у каптан його і спи в ньому, і обідай, і вечеряй разом. Наклади на себе Петрові й Павлові пута, розділи море, поверни ріки, воскреси мертвих. Щотижня верши над собою седмицю церковних церемоній. Якщо можеш, вознесися вверх до зірниці, сядь на райдузі суддею, займи для себе чертоги в Сонці і Місяці. Облиш усе лахміття під сонцем, злети до новин з орлами, заборони небесним кругам рух з Навином, повелій подувам вітру і ін., і ін. А я при всіх цих знаменнях і чудесах твоїх заспіваю на твою честь соломонівську пісеньку: "Суєта суєт" або оцю гамаліївську:

Буря море роздуває,

Вітер хвилі...[18]

Якщо не розцвіте в душі твоїй оте поняття, яке жило у серці Мойсея та Іллі і того єдиного мужа, з ким вони ведуть свою на Фаворі бесіду, якщо тобі не зрозумілий і не примітний, а тому і не до душі отой вихід, тобто і мета, куди б'є з чистого їх серця дух правди, як із хмари прямопромінна блискавки стріла, то ой, заспіваю тобі: "Всякая суєта".

П а н а с. Однак я йду до пророка. Ніде він від мене не сховається.

Я к і в. Ось тобі без солі й оцту салат! Скажи мені, несмачний блазню, що таке пророк?

П а н а с. Пророк то є людина зряча.

Я к і в. Ти ж ні людини, ні пророка не знайдеш.

П а н а с. Нібито велика штука знайти людину.

Я к і в. Дуже велика штука, і ти замість зрячого потрапиш на сліпця, а замість людини - на її скотину. Здійсниш приповідку: "їхав у Казань, та заїхав у Рязань".

П а н а с. Ху! На те у нас буде вибір.

Я к і в. Як може мати вибір сліпець, а затьмарений знайти просвіщенного?

П а н а с. Брешеш, Якушо, я з очима.

Я к і в. Та звідки ж у тебе людське око? Людським оком є сам Бог.

П а н а с. Та хіба ж у мене два Боги в чолі? Куди ти, брате, заїхав? Бог з тобою!

Я к і в. А я молюся, щоб він і з тобою так був, як є вже зі мною.

П а н а с. Гаманець порожній, нічого подати на молитву. Та й ти ж, брате, не священик.

Я к і в. О друже мій! Не було б мені від тебе солодшої нагороди, якби я до того домолився, щоб сповнилось на тобі бажання, тобто молитва просвіщенного, й радіснотворними очима позираючого й волаючого Ісайї: "Світися, світися, Єрусалиме!" "Це пітьма покриває землю". "На тобі ж з'явить­ся Господь і слова його..."

П а н а с. Ну досить з пророчими клаптиками! Багато вас таких лахмітників і латкозшивачів, а скажи мені лиш те, про що пророки пишуть?

Я к і в. Те ж саме, що й євангелісти про єдину людину.

П а н а с. То виплутайся ж ти мені з цього вузла: чому мені не можна знайти людини?

Я к і в. Ху! Тому що не знаєш, що таке людина. Не дізнавшись спершу, що таке діамант, ні з ліхтарем, ні в окулярах не знайдеш, хоч він і є в твоєму гноєвищі[19]. Ану! Знайди мені, якщо скажу, що у твоїй хатині є амбра.

П а н а с. А Бог її знає, амбра чи умбра[20].

Я к і в. Е! Не умбра, а амбра.

П а н а с. Що твоя амбра означає, не знаю. Ці міста мені зовсім не знайомі, а людину знаю, бачив я їх один, другий 1000000.

Я к і в. Бачив і ловив гав, але не побачив і не знаєш.

П а н а с. Я й тебе бачу й знаю.

Я к і в. Від народження ти не бачив і не знаєш мене.

П а н а с. Або жартуєш, або ти знепритомнів.

Я к і в. Що це тобі запахло непритомністю?

П а н а с. І мою голову ти вразив твоїм мороком.

Я к і в. Я Яків, людина. А ти людини не знаєш, тому й не бачиш. Де ж тобі непритомність?

П а н а с. О чоловіче! Якби ти в голові моїй не погасив залишків світла молитвами твоїми! Ти мені наговориш, і до того вже доходить, що у мене ні очей, ні вух, ні рук, ні ніг не було.

Я к і в. Хіба лиш рук і ніг? Ти весь ніщо, ти умбра, ти тінь, яка не сповідається: "Господи, людини немає?"

П а н а с. Чому ж я не людина?

Я к і в. Хіба може бути людиною те, що є ніщо?

П а н а с. Як же я твоє ніщо?

Я к і в. Скажи ж мені, чому є нікчемністю дим, пара, тінь?

П а н а с. Яка ж причина позбавила мене людяності?

Я к і в. Та, що ти не шукав.

П а н а с. А не шукав чому?

Я к і в. А чому не шукаєш амбри?

П а н а с. Чи є вона, і що вона таке, не знаю.

Я к і в. Хто не вірить у сутність людини, не шукає її, не знаходить і не знає її.

П а н а с. А як інші люди? Хіба не розуміють? Їм завжди людина на вустах.

Я к і в. Всі бесідують про все, та не всі знавці. Бредуть услід за панівною модою, як вівці. А людина розуміє свою дорогу.

П а н а с. І так вони ледь знають і погано бачать?

Я к і в. Так, як ти, і тим же оком. Та що тобі до людей? "Знай себе..." Досить про тебе. Тому ми не знаємо себе, що все життя цікавимось людьми. Осудливе око наше вдома сліпає, а ловлячи гав на вулиці, простягає свій промінь всередину сусідських стін, проникнувши в самісіньку їх миску з поживою і в нічний світильник, що горить у їхній спальні. Звідси критичні розмови. Багаті столи в усі дзвони повсюдно дзвонять осудом. Яка користь з цікавістю оглядати й оцінювати шлях сторонніх подорожніх, а оминати, не помітивши тієї стежки, яка веде нас? Звідси помилки, провини, спотикання й падіння. Що допоможе знати, по скільки очей на лобі мають місячні мешканці, і придивитися через всіма хвалене скляне око до чорніючих на Місяці плям, якщо наша зіниця вдома не прозорлива? Хто вдома сліпий, той і в гостях; і хто у своїй світлиці не порядний, той на ринку ще більше не вправний. Якщо ж ти вдома сліпий, а на людях зрячий, то знай притчу: "Лікарю, сам спершу зцілися!" Не твоє те, а чуже око, що не тобі служить. Опудало той, а не мудрець, що не вперше вчить сам себе. Фальшива монета завжди по ринку бродить, але вдома найбільш небезпечна. Знай себе. Тому-то й не розуміємо й Біблії, що не знаємо себе. Вона-то є вселенська лампада, Фарійська вежа[21] для мореплавного життя нашого. Вона-то є: "Друг вірний, дах міцний". Хто опанував ним, знайшов скарб. Та коли на нашій домашній стежці на колоді спотикаємось, тоді й на вулицях друга нашого, нас, лицемірів, що судять з лиця, найдрібніша спокушає тріска; заплутуємось, як кровожерна муха, у згубну павутину плотських дум, підло повзучого серця нашого; падаємо в сіть і сум'яття нечистих уст наших; грузнемо, як олово, у потопі облесної мови; гинемо вічно у цьому найсвятішому лабіринті[22], не гідні вкусити найсолодшої отої паски: "Єдиний я, аж поки перейду". Вернися ж у дім твій, о буйний чоловіче! Вийди геть із тебе, дух допитливий, а сам вийди з юрби у Павла помічених жінок цікавих. Очисти спершу свою світлицю, знайди всередині себе світло, тоді знайдеш і біблійним сміттям засипану драхму. Стань на власній твоїй сторожі з Авакумом: "На сторожі моїй стану". Слухай вухами! На сторожі моїй, а не чужій: "Знай себе, досить для тебе".

П а н а с. Не без сенсу ти набрехав. Та тільки це для моїх зубів терпким і жорстким здається, ніби я навіть і сам себе не знаю.

Я к і в. Не сподівайся на своє знання, а слова пророків не вважай пустими. Не все те хибне, що тобі не зрозуміле. Дурницею тобі здається, тому що не розумієш. Не хизуйся твоєю прозорливістю. Згадай індійських подорожніх: чим хто глупіший, тим більше гордий і пихатий. Повір, що не випадково народилося Єреміїне слово: "Глянув, і не було людини... і не бачив мужа".

П а н а с. Хіба коло нього людей не було?

Я к і в. А де ж цих сотворінь немає? Та вони були умбра, або тінь, а не просто люди.

П а н а с. Чому ж вони тінь?

Я к і в. Тому що вони пітьма. Вони не знали, як і ти, людини, вхопившись, через сліпоту свою, не за людину, а за оманливу тінь її, а оця-то людина - брехня, відвела їх від істинної.

П а н а с. Поясни мені, як вхопились за тінь?

Я к і в. Ти ж тінь розумієш. Якщо купуєш сад, то платиш гроші за яблуню, не за тінь? Чи не безумний, хто яблуню міняє на тінь? Ти ж чув байку? Пес, пливучи, хапав на воді тінь від м'яса, через те з рота справжній шмат випустив, який потік поніс[23]. З тих же міркувань Діоген, у полудень з ліхтарем шукаючи людину, коли відгукнулась людська суміш: "А ми ж що, хіба не люди?" - відповів: "Ви собаки..."[24]

П а н а с. Будь ласка, не примішуй до Предтечі й до пророків божих якогось Діогена. Одна справа пророк, інша - філософик.

Я к і в. Ім'я одне й те ж - пророк і філософ. Але не суди лице, суди слово його. Сам Христос тих, що сплять у пітьмі й тіні смертній, називає псами. Погано ж бо відібрати хліб у дітей і кинути псам. А хто вхопився не за тінь, а за справжню людину - "Дав їм владу дітьми божими бути".

П а н а с. Ну! Нехай так. Хай ті песиголовці хапаються за тінь людську як за лжемонету. Та самі ж вони, однак, суть люди, люди почесні, а не мертва тінь.

Я к і в. Тінь тіні мила, а ніч пітьмі люба. Споріднене до спорідненого схильне, а прилипливість обох зливає в ту ж суміш. І сам ти такий, як те, що любиш і обіймаєш. Люблячий пітьму: сам ти пітьма і син пітьми.

П а н а с. А! А! Чує мій ніс кадильницю твою. Туди ти завіяв, що я тінь? Ні, Якушо! Я тіні не ловлю.

Я к і в. Я ще давніше сказав, що ти одна з тих незліченних мертвих тіней, що земну кулю обтяжують, яким Предтеча і весь пророчий хор як мешканцям пекла благовістять істинну людину. Безум у 1000 крат важчий від свинцю. Найбільша глупота створюється цими сина Амосового словами: "Затяжіло серце їхнє, тяжко вухами чути". Це тяжкосердя, тобто вниз осідаючі, прокислого й грубого серця думок його дріжджі, в самий центр земний поринає, як олово, звідки тебе видерти ніяк не можна. Серце твоє, що полюбило суєтну брехню й брехливу погибель тіні людської, хто в змозі підняти з безодень земних, щоб могло вискочити на гору воскресіння й побачити непорочним поглядом блаженного того, що не сів на сідалище губителів, Давидового мужа? "Здивуй, Господи, преподобного свого". Тиняйся ж, роби вітер, люби суєту або брехню, хапай тінь, піклуйся, мучся, згорай.

П а н а с. О, мучиш мене більше, ніж ота єгипетська ворожбитка Лево-Діва[25]. Кидаєш до центра землі, садовиш у самісіньке пекло, зв'язуєш нерозв'язувальними вузлами ворожби, а хоч я не Самсон і не рішучий той предревній Едип[26], однак досі є перед тобою, Якушо, і вільний, і не зв'язаний, згідно з прислів'ям: "Міхом лякаєш".

Я к і в. Хто дурень, той і в Єрусалимі глупий, а хто сліпий, тому всюди ніч. Якщо ти тінь - скрізь для тебе пекло.

П а н а с. Ну й потішний ти, друже, люблю тебе. Можеш і про брехні мову вести трагедіально. Бачу, що твій хоронитель є янгол вітійства. Тобі-то дано, як є притча: "Ex musea elephantem", "Ex cloaca aream"[27]; відверто скажу: з кота - кита, а з нужника створити Сіон.

Я к і в. Як хочеш лайся й глузуй, а я з Ісайєю: "Як ластівка, так закричу, і як голуб, так поучуся".

П а н а с. От знайшов дзвінкоголосу птицю! Хіба вона твоєму пророкові лебедем видалася? А від твого голуба курка нічим не глупіша.

Я к і в. О шкіряний міху! "Хай виклює ворон картаюче батька око твоє!"

П а н а с. Ти як сам дивними й крутими дихаєш думками, так і однодумці твої, дикі думи, дивною відригують мовою. Сказати притчею: "Для губ салат".

Я к і в. А чи не те ж співає і твій пророк Горацій: "Porticibus, non judiciis utere vulgi"[28] - "По містку-місточку з народом ходи, а за розумом його себе не веди".

Хворий смак твій, тому поганий і суд твій. Відчувай же, що мудрих дум дичина полягає в тому, що вона віддалена від бродячих по вулицях і торжищах дріжджів світського повір'я. І куди швидше зустрінешся на вулицях з глинкою, ніж з алмазом. Чи багато людей можуть похвалитися: "Знаю люди­ну", коли сама людина жаліє про себе? "Дивився і не впізнавав мене"? Всі спрямували погляд свій на мертвоту і брехню. "Глянуть на нього, його ж прокололи". А в серце їм ніколи не входить отой: "Ніхто не засумує за ним, рід же його хто визнає?"

П а н а с. Ну гаразд, нехай так! Але за віщо ти мене назвав шкіряним міхом?

Я к і в. Ти не лише міх, а опудало й ідол поля Деїрського, що сварився на божого пророка.

П а н а с. Але спершу поясни, як я міх?

Я к і в. Чи ти бачив сільську машкару, яку звуть кобила?[29]

П а н а с. Знаю, в ній ловлять тетеруків. То що?

Я к і в. Ну! Якщо б у таких масках 1000 чоловік на оглядини твої прийшли і пройшли, то чи можна сказати, що ти для них інспектор чи обсерватор?

П а н а с. Хто вправно носить кобилу, - можна бачити, але хто він усередині і яка людина, - як дізнатись? Бреши далі.

Я к і в. Навіщо ж далі? Уже бачиш, що ти не лише міх, а й опудало і бовдур.

П а н а с. От тобі й на! За який гріх?

Я к і в. За той, що ти всіх бачених тобою в житті людей лиш на них шкіру бачив і плоть, а плоть є ідол, тобто видимість; видимість же є лиш мертвий дах, що закриває всередині істинну оту людину: "Поклав у пітьму таїну свою". "Це той стоїть за стіною нашою". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе". Бачиш, що і людина твоя, і ти з нею - шкіряний, ветхий, мертвий, прах, тінь... "Який земний, такі й..."

П а н а с. Ось він куди виїхав!

Я к і в. Збери не лише всіх бачених, а й всієї земної, якщо можеш, і місячної кулі людей, зв'яжи в один сніп, закрий. їм, наче колоски, голови, дивись на підошви їх тисячу літ, одягни окуляри, додай побільшувальне скло, гляди - нічого не поба­чиш, крім соломи тої: "Всяка плоть - сіно". А я на похвалу твоїй прозорливості заспіваю: "Мудрого очі його в голові його, очі ж безумних на кінцях землі".

П а н а с. Ти що, сказився, чи ні? Я людям ніколи не заглядав у підошви, а око моє сидить у голові моїй.

Я к і в. Чи ти пень, чи що? Хіба свиняче око не в голові її? Чи відчуваєш, що голова є бовдур? Цей бовдур, як є початковою частиною свого бовдура, так у пророків означає невидиму у всякій плоті, панівну в ній силу її й начало. А хвіст, підошва, п'ята є фігура праху, полови, висівок, дріжджів, і що лиш є грубе, нице й дебеле у всякому творінні, як бурда, брага, сир, грязь і ін. Те саме означало б, якщо б Соломон сказав отак: "Очі безумних на хвостах землі". Коли чуєш оте: "Будеш оглядатися на його п'яту", то розумій так: будеш обсерватор зовнішній, із числа тих: "Осягнуть, як сліпі стіну", "Полижуть прах, як змії, що плазують по землі". Вороги істинної людини - "Вороги її прах полижуть". "Смерть врятує їх, які поїдають плоди смертної плоті, гірку й гладку тінь згубної фіги, що обминули саме дерево райське. "Зголодніють надвечір..."

Коли чуєш: "Вип'ють всі грішні дріжджі землі", то розумій, що вони налякані й блукають по далеких околицях і зовнішніх міських ругах,[30] никають по кінцях і хвостах з євангельським бісом по пустельних місцях, по розпуттях поза селами й цвинтарями, що мають тваринний і жіночий отой вислів: "Душі мужів, подібних до жінок, спрагнуть". Всі вони, ой, не скуш­тують найсолодшої отої сина царевого вечері: "Не повинен пити... Поки п'ю нове вино в царстві небесному". Всі ці содомляни проштовхуються над вечір у дім Лотів до ангелів, але не входять, а лиш зовні обходять по калюжах, що оточують стіни міста: голодні й спраглі, натруджені й обтяжені. Головна причина цього є підла й прегруба, важча від слова, а грубіла від сиру тяжкість їх серця. Грузнуть сини ці тяжкосердні, як олово. "Голова оточення їх, труд розумний їх". "Прокисло, як молоко, серце їх". "О Ісайє!" "Знай, як попіл, серце їх, і зваблюються". "Навіщо любите суєту і шукаєте брехню?" "Спробуйте, і побачите". "Як здивував Господь преподобного свого". "Зведіть очі ваші..."

Що ж ти, друже мій, думаєш? Ти все, наче сліпий содомлянин, одне відчуваєш. Всяка тлінь є одне. Відчуй себе. Ти мертвий. Прив'язався ти до свого трупа, ні про що, крім нього, не думаючи.

Одне, а не двоє, в собі бачиш і, до цього приліплюючись, виконуєш приказку: "Глупий, хто двох порахувати не вміє". Дивишся в дзеркало, не думаючи про себе. Поглядаєш на тінь, не пам'ятаючи самої яблуні, дивишся на слід, а не думаєш про лева, куди цей слід веде. Зириш на райдугу, а не пам'ятаєш про сонце, яке утворюється фарбами її. Це означає: лиш пусте в собі бачити, а тому й не розуміти, і не знати себе, самого себе. Розуміти ж - означає понад видимий предмет прозріти розумом щось невидиме, заселене видимим: "Розпрямтеся, і побачите..." Оце-то є й зберігати, спостерігати, помічати, тобто при відомому зрозуміти невідоме, а з попереднього, наче з високої гори, розуму промінь, як прямолучну стрілу в ціль, метати у віддалену таємничість. Звідси народилось слово символ[31]. Ось що означає зійти на Сіон, на соломонівську озброєну башту, стояти на сторожі з Авакумом і бути обсерватором. Отак-то блищить, як сонце й як прямолучні стріли блискавки, розум праведних, що мають душі свої в руках божих, і не торкнеться їх мука. Вони, як іскри по стеблах, через всю вугіллям їх спустошувану тлінь течуть, злітають і здіймаються до вічного, як стріли сильно виточені, що озброїли стовп Давида, в сагайдаку тіла тлінного заховані. Ці божественні серця й душі, окрилившись тими посрібленими Ноєвої голубки крилами: "Крила її - крила вог­ню", і вверх, до чертогу вічності, прямуючи, орлиним...[32]

П а н а с. Гей!..

БЕСІДА 2-га,

НАЗВАНА OBSERVATORIUM SPECULA[1],

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США