Боротьба Архистратига Михаїла зі Сатаною про це: легко бути добрим

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 24 из 86Следующая ⇒

ПРО ЗМІЯ

Мойсей між іншими фігурами запозичив у єгипетських священиків і фігуру змія, що відображає божу премудрість. "Змій же був наймудріший..." А якщо одна фігура, то й уся Біблія є змій. Здіймає його Мойсей угору, щоб не помер Ізраїль. Те ж євангельський змій каже: "Якщо я буду піднесений над землею, тоді все притягну до себе". Цей змій, плазуючи по землі, всю цю Мойсеєвого світу систему й Адама з усією тут населеною родиною псує. Всі вони залишаються дурними й несмачними бовванами, поки не розкусити йому голову. Голова його є седмиця. Отже, Біблія є змій, хоч одноголовий, а розтопче йому голову той, хто спочиває в сонці. Вибрана з фігур фігура - сонце є і мати, і діва, що випускає з лона прийняте від Бога зерно вічності. "Той зітре твою голову". Цей-то змій залишиться лиш підніжжям того, хто сидить у сонці. Тоді все оживляється, а мертві встають до своєї точки. В іншому випадку цей чорний дракон, вибльовуючи безодню гірких вод, огорнутої в сонце сина апокаліптичної жони, потім усю обітовану землю потопляє, та жоні даються орлині крила, щоб народила не в підлому місці й не смертне. "Дитя її було взяте до Бога".

Цей є горда зірниця, сатана й ворог ангелам, херувимам і всім фігурам, що носять Господа. Не може дивитись Соломон як на орла, що летить до сонця, а не до сонечка, так і на огидне цього змія плазування. І ледь не цей згадується у притчах раб, що воцарився; а щоб цього не сталося, то Даниїл, що спочив у рові лева, вкидає цьому гаспидові у пекельну пащу хлібець, спечений зі смоли запашних дерев і жиру, і бавовняного паперу. Все це є фігури вічності. "Смирна, й стакти, й касія". "Хто віддає сніг свій, як вовну (бавовну)". "І жиру пшенично­го, насичуючи тебе".

Від цієї дивної пігулки нашого Даниїла змій луснув.

"Той зітре твою голову". Встає й Йона від лиця господнього. Це муж, чудовиськові в черево кидає його Бог. Тоді рятується все священного цього світу поселення з людьми його. Ніневія означає житло, а Йона є голуб.

"Дерзай, земле... дерзайте, тварини польові". "Діти Сіона, радійте, бо дав вам поживу в правді!" Лице, від якого встає Йона, рів лева, піч, що курить смирною, ковчег і кивот, Самсонова й Адамова жона, ризи Йосифа, чертог сонячний Вічного є те ж саме. "Одягається світлом, як ризою". "Той зітре твою голову". Розтерзавши цього рикаючого диявола, у трупі його Самсон знаходить насолоду вічності.

Це діється при місті Фамнафі. Фамна означає образ. "Той твою зітре голову". Мойсея наслідує повірник, називаючи істину світлом, що просвічує будь-яку людину, прибульця у цей символічний світ. Він ставить предтечу на місце головної сонячної фігури.

"Хай свідчить про світло..." "Був світильник..." Та менші сонечко більше від великого. "Йому належить рости, мені ж знищуватись".

Цей суддя ізраїльський руйнує все старе плазування фігур, оновлює сутність нашу, перетворюючи несмачну воду в веселе вино і надаючи всій Біблії меду вічності. "Дасться мені всяка влада..." "Той твою зітре голову".

Цього просять Давид з Мойсеєм, що криком будять заснулого на колінах своєї Даліли. "Хай воскресне Бог..."

"Встань, Господи, і хай розсипляться вороги твої!" "Спочин у день сьомий..."

КАТАВАСІЯ, АБО СХОДЖЕННЯ[34]

Завершивши другий приклад, знову кажу, що в Біблії одне на лиці, а інше в серці. Як Алківіадська ікона, що по-грецькі називається σηληνός, з лиця була жартівлива, а всередині ховала божу велич. Благородні та кумедні обман і фальш знаходимо під брехнею істину, мудрість під буйністю, а в плоті Бога. Ось справжнє, назване у стародавніх греків ποίημα, тобто творіння![35] А такі письменники є справжніми поетами, і нітрохи не дивно, що Мойсея звуть ошуканцем.

Цей змій навмисне створений; хай поглумляться з нього зборища тих, які зухвало судять! І не диво, що для цих лісів і високих божих гір народжується не лев чи орел, а миші, їжаки сови, одуди, кажани, шершні, жаби, псячі мухи, єхидни, василіски, мавпи й лисиці, які шкодять соломонівським ви­ноградам. "Випробуйте писання!"

Кінець! І святому Богу слава!

КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА, НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА[1]

Любий друже Михайле![2]

Перед відкриттям Харківського намісництва, під час без­перервних осінніх дощів, проганяючи нудьгу, написав я цю книжицю в Сінянському монастирі. Цей монастирець подарував Печерській лаврі святий Юстин, митрополит Білгородський, у ньому він часто усамітнювався заради нагірних садів і чистого неба. Брат мій, Юстин Звіряка, який був тоді ігуменом, не міг відчувати смаку в Жінці моїй Лотовій. Однак був друкарем і потішався книгами грецькими й римськими. А ти, любий друже, маєш смак не звірячий. Чи можна мені не сказати про тебе (в опівнічному каноні першого голосу): "Ти з'явився Авраамові, показуючи найчистішу частину богослов'я"?

Всі богословствують, та не за Авраамом. Всі кусають і жують, та не за сином Якова.

"Юдо, сину мій! Тебе похвалять брати твої..." "Зуби його кращі від молока".

Хто може згадувати жінку Лотову, якщо Бог не буде з ним/ "Пам'ятай же останнє твоє..." А що таке останнє, як не кінець і вічність? "Пам'ятай останнє твоє", тобто те, що йде за ділами твоїми. Все наше зникає, а замість тіні - вічність... О вічносте! Лиш ти для нас і світло, і пам'ять. Безславний суддя, який не пам'ятає про тебе! Безпам'ятний богослов, який забув про тебе! О вічносте! Мати твоя пам'ять, а ти її мати... Книжнику мій, що І спиш на Біблії, скажи мені, хто й що гніздиться у пам'яті твоїй? Яка промова і яка наречена живе й формується у цьому твоєму І дзеркалі, що ширше від усіх морських і повітряних безодень? Що І ж це полонить і веселить твою й Всесвіту царицю? Яку царицю? Пам'ять (кажу) твою. Будь ласка, скажи...

Відповідає книжник: "Тьху! Як не знати цього? Райдуга и хмарі, красуня в дзеркалі, а прекрасний Нарцис[3] мій, світ цей, видимий в очах моїх, наче у двох дзеркальцях, дивиться на себе, амуриться й милується сам собою безнастанно..." А крім цього чи ніщо тобі на пам'ять не спадає?

Відповідь: "Та що якесь інше спаде? Бо ж що бачиш, те й пам'ятаєш..." О мій ти друже, я знав це ще до твоєї відповіді. Знаю, що весь ти, як Нарцис твій у водах, втопився у наявності. А пам'ять твоя де? У мені. Що вона пам'ятає? Все! Як же пам'ятає? Бо ж усе твоє і кожна твоя дурниця (хаос) і тирчить під твоїм носом. Весь твій мотлох, увесь бовван твій, світ цей, лежить перед твоїми очима, гніздиться у твоїх зіницях. Лиш те одне пам'ятається, що заочне. Де ж твоя пам'ять? Бо ж у тебе немає нічого заочного. І нині навіщо вона тобі? Скажи мені: де таке око, щоб йому не було на що глядіти? Не може ж бути й пам'яті, якщо їй нічого пам'ятати. Прошу, не муч мене (проситься книжник). Я ж пам'ятаю все те, що сталося вчора... О бідолашний, з твоєю вчорашньою пам'яттю...

Вчора це твоє вже минуло. Згинула разом з твоїм вечором І пам'ять твоя. Все те є оте твоє вчора, що вже зникло, відцвіло й не впізнає місця свого. Якщо твоя земля є ніщо, то як же й не пам'ять? Ось оце вона від землі, земна твоя пам'ять, послухай: "Лице господнє на творіннях злих, яке вживає залежну від землі пам'ять їх". Благаю, прокинься! Не погрузни весь у землю! Приклади до неї й те, чого не бачиш. А прикладеш, якщо згадаєш. Тим воно велике, чим нетлінне. Нетлінне, як невидиме. Бо хто ж може розтлити заочне й невидиме? І що таке святе, як не віддалене від тління. Це ж є істинна пам'ять: визнати, обійняти й прийняти у наше пам'ятне дзеркало ту святиню, яка прихована, тобто від тління віддалена й сильніше од сонця сяє, тобто всім усе оживляє.

"Співайте Господові, преподобні його, і сповідуйте пам'ять святині його".

Чи бачиш, що святиня й пам'ять - нерозлучні друзі? А ти прив'язав її до прокляття землі.

Святиня й пам'ять - це є подвійний промінь невечірнього сонця. Святиню віра бачить, надія сподівається (на неї), любов Серцем обіймає, а пам'ять пам'ятає. Ці чотири духи є одне з вічністю, з безоднею нетління, з апокаліптичним містом, із кінцем, що не заходить. Бачиш дим? Згадай вогонь! Бачиш світ цей? Згадай вічність! Що таке цей світ? Дим вічності. Вічність є вогонь, який усе поїдає.

Дурний ловець на слід дивиться, олень не спадає на пам'ять, а слід провадить до оленя.

Глупий книжник на боввана глядить, вічність на пам'ять не спадає. А шляхи до неї ведуть. "Шляхи твої у водах великих".

Біблія є шляхи його. А ти в шляхи заглибився. Прокинься й згадай. Куди ці сліди провадять? Куди ці ноги несуть? Ось куди! Наум співає: "Це на горах ноги". Чиї ноги? Того, хто благовістить і сповіщає мир.

Бачиш? На горах твій олень. До нього ці сліди ведуть. До нього ці ноги несуть. Зводь же пам'ять на гори. Звідти приходить допомога.

Що таке Лотова жінка? - Слід. Куди вона тебе веде? – Туди, куди сама йде. Йде туди, куди дивиться. Куди дивиться, там її думка. Вона оглянулась на Содом. Жінка й Содом є одне і те саме. Содом означає те, що й таїна. Ось куди жінка привела -в Содом. А Содом куди веде? Туди, куди дим здіймається. Дим його здіймається в небо. Дим його знявся вгору. Дим, чад, дух, думка, сенс є те ж саме. Бачиш? Куди веде Содом? Жінка й Содом суть ноги. Бачиш, що йдуть на гори? "Це на горах ноги?..."

Але й гора є слід божий, а куди вона веде? - На Сіон гору веде. Та Сіон - гора земна. Вона веде до небесної. Сіон дивиться на місто. Небесна гора на ввесь світ. Ось там твій Лої живе! "Гора Сіон, у неї ж уселився ти". Де ж наш Сіон небесний? Сонце дивиться на ввесь світ. Ось тобі гора небесна! Сонце є справжній Содом. Лотова жінка є сонце. У цьому боввані Лот сховався. Бачить його пам'ять чиста. Дивиться на нього святая віра. Сонце - Содом, а він - Сигор[4]. Сонце – жупел, він - фіміам. Сонце - пекло, а він - роса. Сонце западеться під землю. На вічну пам'ять буде Лот. Він тобі батько і наречений. Купідон[5] і старий днями.

Прикмета 1-ша

ПРО НАСТАВНИКА

Море це: велике й просторе, повинно приходити під проводом ангелів божих. Таким був проводир Товії Рафаїл.

Ангел, апостол та істинний богослов є одне й те ж. Та звідкіля знати, хто посланий Богом? Слухай Єремію (гл. 23, вірш 22): "Якщо б вони почули мою пораду, то здійснили б слова мої й відвернули б людей моїх од шляху їх лукавого і від починань лукавих".

Бачиш, що посланцем від поради божої є той, хто схиляє до повчання, ще більше до віри, без якої й чеснота не чеснота Такими є: Василій Великий, Йоан Златоуст, Григорій Назианзин, Амвросій, Єронім, Августин, папа Григорій Великий і подібні до них[6]. Оці саме й могли з Павлом сказати: "Ми ж розум Христа маємо".

Богослов'я вчить або зцілює найпотаємніші в душі починання, поради й думки. "Розтліли й омерзилися в починаннях" Почин, початок, рада, λόγος[7] і Бог є одне й те ж. Від ради або голови всі наші діла, як із джерела, назовні виходять. Якщо рада добра, то й плоди добрі.

Отже, богослов'я є не що інше, як викорінення злих думок, або, як каже Павло, начал і влади[8]. Бо якщо дві людини, земна и небесна, у тій же людині, то і два начала: одне зміїне, або о плотське, друге боже.

В іншому ці викорінюють погані думки, а на те місце насівають слово боже, насіння всіх добрих справ, про які можна сказати: "Почав Ісус творити й навчати".

Лиш любов робить справжньою ангельську мову.

Прикмета 2-га

ПРО СИМПАТІЮ, АБО СПІВЧУТТЯ МІЖ ЧИТЦЕМ І НАСТАВНИКОМ

Початком усього і смаком є любов. Як пожива, так і наука не сприймаються від нелюбого. Отже, зі згаданих ангелів вибрати для себе одного, який сподобається більше від інших випробувати трохи кожного або деяких із них. Тоді враз до одного відчуєш особливий потяг. Одну манну всі ці їдять добрий в усіх згаданих смак, та різний.

Прикмета 3-я

ПРО ВІДКИДАННЯ СВІТСЬКИХ ДУМОК

Приступаючи до тих небесних письменників, треба прийняти очищувальні пігулки та всі старовинні, винесені з поганого товариства, думки так виблювати, як Ізраїль нічого не взяв зруйнованого Єрихона, а коли щось затримав, то за те був страчений. Якщо в море для обмивання йти, то навіщо зали­шати світську грязь? Муж двоєдушний є спокусником, дух допитливий, кульгавий на обидві ноги, ні теплий, ні холодний. Муж нейтральний є ворогом справи, а Біблія - це позов Бога зі смертними. Цей-то рід людей запитує Бога: "Чи живий горобець у моїх руках?" "Живий, якщо не задушиш", - відповідає Бог.

"Не спокушай господа Бога твого".

Прикмета 4-та

ПРО СТРАШНУ НЕБЕЗПЕКУ В ЧИТАННІ

Та оскільки, за Августином[9], не лише у світських справах, й у самому раї слова божого приховані диявольські сіті, то треба діяти з великою обережністю, щоб при самому читанні й повчанні закону Вишнього не заплутатися нам у сіті лукаві за прикладом Юди:

"За хлібом увійде в нього сатана".

А ось ті сіті: сріблолюбство, честолюбство, пристрасть до насолод, пиха... Всі ці духи повертаються в землю свою, тобто у черево й у плоть, звідки нас має намір вивести лиш слово боже.

Як багатьох знищила грязь Лотового пияцтва! Незліченних розтлила отрута Давидового перелюбства, а в старості його - уявна дурість діволожства. Не менше отрути в повістях про його сина. Читаємо про ревнощі Іллі й гостримо ніж на ближнього. Почувши про Єзекіїну хворобу, роздражнюємо смертельний страх і наше марновірство. Багатство Йова - жадібними, а вдячність Авраама робить нас марнославними. Лазареве воскресіння, сліпих прозріння, свобода біснуватих цілком нас перетворюють на скотів, що міркують плоттю. Само це зерно боже, тобто слово це (віра), спокушує нас, кидаючи в стихії зовнішнього світу. Тим-то й уповаємо на плоть і кров святих, сподіваємось на тлінь і клятву; обожнюємо речовину ладані, у свічках, у живописі, в образах і церемоніях, забувши, що, крім Бога, ніщо не благо, і що всяка зовнішність є тлінь і клятва. Коротко кажучи, вся Біблія сповнена безоднями й спокусами. "Цей лежить для падіння". І весь цей її єрихонський шлях оточений повітряними розбійниками. Скажемо з Давидом: "На шляху цьому... сховали сіть для мене".

Чи чув ти про митарства? То ось вони! Втім, вони небилиця. Згадай, що Біблія є єврейський сфінкс, і не гадай, начебто про щось інше, а не про неї написано: "Як лев, рикаючи, ходить, шукаючи, кого проковтнути".

Пам'ятай, що небезпечна справа зустрічатися з Голіафом[10]. Щасливий, кому вдалося розірвати цього лева і знайти жорсткому ніжне, в гіркому - солодке, у лютості - милість, в отруті - поживу, у буйнощах - смак, у смерті - життя, безчесті - славу... Та як є притча: не всякому по-Якову, тобто по-Самсоновому вдається.

Прикмета 5-та

ПРО ЧИТАННЯ В МІРУ

Треба добре пам'ятати напучення Сирахового сина: "Багато хто від пересичення помер". Потім, як [тільки] можна, намагатися в міру їсти, не обтяжуючи шлунка думок наших Здоровий і чистий смак задовольняється малим, а засмічене горло без міри й без смаку жере. Тим-то й не велить Бог посвячувати собі скотину, що не має жування. Багато жерти, й мало жувати погано'. Той, хто читає численні, до того ж з різними думками книги, не буде благовченим.

Якщо наш вік або наша країна має мудрих мужів набагато менше, ніж є в інші віки і в інших краях, то причиною цього є те, що блукаємо по незліченних і різного роду стадах книг без міри, без розбору, без гавані. Хворий турбує різних тварин, а здоровий одною їжею ситий. "З'їж одне зі смаком, і вистачить. Немає більш шкідливого, як різне й безмірне. Піфагор[11], розжувавши один трикутник, як наситився? Да­вид, розкусивши лиш тінь ковчега, як просвітився! Навіть стрибав, граючись. Розжуй одну преславну славу - і в численні помешкання божого цього лабіринту відкриється тобі вхід і вихід. Преславна слава, слово боже і думки його є одне й те ж. "Преславне мовилося в тобі, граде божий". "По всій землі слава твоя".

Розкуси лиш одну, наприклад, оцю славу: "Де труп, там «беруться орли".

Або оцю: "Хай птахи помножаться на землі".

Або оцю: "Злетіли птахи на тіла розсічені".

Або оцю: "Сім телиць у телицях людських".

Або оцю: "Очі твої як голубині".

Або оцю: "Не знаю орла, що летить до сонця".

Або оцю: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"

Або: "Підняв вас, як на крилах орлиних".

Або: "Покличе (Бог) зі сходу пташку".

Або: "Голос горлиці чути в землі нашій".

Або: "Хай стане сонце! - і стало сонце".

Або: "Поки прийшов, став на горі, де був хлопець".

Або: "Виніс Самсон на вершину гори міські ворота".

Або: "Візьміть, князі, ваші ворота".

Або: "Ворота ці будуть зачинені".

Або: "Хай буде похвалений у воротах муж її".

Або: "Ці сходи утверджені на землі".

Або: "Залізо не зійде на мою голову".

Або: "Спливе залізо".

Або: "Що таке людина, як пам'ятаєш її?"

Або: "Візьметься із землі життя його".

Або: "Один я, поки перейду".

Або: "Перейдемо до Вифлеєма".

Або: "Не зійдеш, Боже, в силах наших".

Або: "Премудрість при виходах сподівається".

Або: "Звеселися, неплідна, народжуючи".

Або: "Сотворяться пустелі твої вічні".

Або: "Дочки твої на плечах піднімуться".

Або: "Будуть царі годувальниками твоїми".

Або: "Підійдіть до мене ті, хто погубив серце".

Або: "Нижче хребти їх, і висота була в них".

Або: "Побачиш минуле моє".

Або: "Пам'ятай останнє твоє".

Або: "Полижуть землю, як змії".

Або: "Як ластівка, так заспіваю".

Або: "Був Єфрем, як голуб безумний, що не має серця".

Або: "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?"

Або: "Зірки засяяли у сховищах своїх".

Або: "Сни побачать". "На стіни зійдуть".

"Глибоке серце людини, і хто пізнає його".

"Вода глибока - рада в серці мужа".

"Людино, посади виноград".

"Вам належить народитися з Вишнього".

"Дав би тобі воду живу".

"Ангел господній скаламутив воду".

"Хто перший улазив... здоровий був".

"Пізнався ними в переломленні хліба".

"Змія візьмуть, заговорять новими мовами".

"Встань і ходи. І скочивши, встав і ходив".

"Встань, сплячий, воскресни із мертвих".

"Жінці було дано два крила орла великого".

Хто розв'яже хоч один зв'язок,

У тому сяє ізраїльське око.

Хто премудрий, той і збереже це. Тобто завважить, дотри мається, збагне й розміркує. Коли чуєш оце: "Згадуйте жінку Лотову", то не досить згадати лиш те, що у Лота була жінка Така пожива є голодна, нежирна, неситна, худа, коротко кажучи, пустий колос і худа корова зі сну фараонового й світської суєти[12]. Та треба обмізкувати й пригадати те, куди веде розуми наші цей солоний бовван? Що ж навіює нам ця несмачна й буйна корова? Не звертайся серцем твоїм у Содом жадібної тліні й суєти, не спочивай тут у смертній тіні, ;і простягайся в майбутнє на гору з Лотом і так іди, щоб осягнути сіль, і нетлінну силу цієї тліні, і славу її воскресіння. Щоб те, що посіяне в тліні, встало у нетлінні, щоб ти заспівав: "Встань, славо моя!" "Один я, поки перейду". І будеш отим блаженним подорожнім і чужинцем, про якого питає прозірливий Варух: "Хто перейде на той бік моря і знайде її?"

Оце-то й означає згадувати: "Згадуйте жінку Лотову". Тобто розжуйте, розкусіть, розтовчіть, розбийте й зруйнуйте цього ідол;і, роздеріть лева, цього диявола, і знайдіть всередині нього сховану їжу й солодкий сік вічності, невідому й таємну премудрість божу про яку Ісайя: "У сховищах спасіння наше". Із двох сутностей складається слово боже: "Одне каже Бог, та подвійне чути".

Дві країни має біблійне море. Одна країна наша, друга - божа. На нашому березі колоски порожні, а корови худі, на другому ж боці моря і колоски добрі, і телиці добірні. Наш берег і бідний, і голодний, заморський же є Доброї Надії гавань, лоно або затока Авраама, місце пребагате, де увесь Ізраїль пасеться й спочиває, залишивши на голодному боці содомлян. "Хто перейде на той бік моря?" А ось хто: "І полечу, і спочину". "Я заснув, і спав, і встав". Ось і дівиця: "Під тінь його забажав і сів". Спочивай, душе моя, мудра діво! Не бійся. "Коли поспиш, то солодко поспиш".

О раю мій, раю! Ми тебе шануємо, але не розуміємо. Ах, мудро слід смакувати слово боже, зубами сина Якового жувати треба. "Юдо! Ліг, заснув ти, як лев". І не дивно: він міг розжувати й знайти собі насолоду спокою. "Як рай насолоди, земля перед лицем його".

І всі ті мають Юдині зуби, про яких написано: "Як ранок, розливаються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було одвіку". "Праведник дерзає, як лев".

"Згадуйте жінку Лотову!"

Всі створіння є тінь привиду, а Бог є дух видіння. Ось тобі два береги Хвалинського моря[13]: північний і південний.

"Згадуйте жінку Лотову!"

Чуєш похмурого привида? Згадай через цей морок світло видіння. Торкаєш невідчутного солоного кумира; чому через цю прикмету не спаде тобі на серце сіль нетління й смак вічності? Бачиш північний берег? Згадай на ньому південний, невидимий. "Із півдня прийде Бог". Приготуй паску. Бо ж тут не нажитися. Не ногами перейдеш, ні кораблем, ні крилами. Сам Господь полонить серце твоє і переставить від смерті до життя, від буйства - до розуму й суду. "Бо шлях господній є суд і милість". Якщо дивишся на цю жінку, то чому перелюб­ствуєш у серці твоєму? Навіщо думаєш спочити на її плоті й крові? Чому не розміркуєш, що плоть і кров не є царство небесне, не є спокій і насолода, а мертвий цей бовван, тінь і привид, а ця прикмета веде тебе до твоєї мітки, до мужа свого, щоб не з нею, а з ним тобі спочити й відчути насолоду. "Ти знищив всякого перелюбного від тебе".

Хіба ж є щось велике муж її Лот? О друже мій! Коли син Авраама є великий чоловік Христос, а його ж племінник Авраамів чи здається тобі чимось малим? Про весь цей рід сміливо скажемо: "Рід же його хто пізнає?"

Лот є ота людина, про котру написано: "У запах миру твого, йдемо".

За ним-то й течуть чисті діви з північного берега на гори Кавказькі, щоб упитися й спочити. "Вп'ються від жиру дому твого". Лот є одного роду зі смирною, тобто жир, або клей із ароматних дерев. Ось премудрість божа! "Як смирна, випустив запах". "Смирна, й стакти, й касія від риз твоїх". Грецьке слово - стакти, а по-єврейськи - Лот. Чи стакти не благий дух? А дух благий чи не те ж саме, що й Бог? Шабаш! Тут спочиньмо! "І полечу, і спочину". "Господь пасе мене". "На багатому місці посели мене".

"Згадуйте жінку Лотову!"

О жінко, жінко! Ти й горе, і насолода моя. Живиш і умертвлюєш... Якщо б ми любили тебе так, як твій найсолодший муж Лот, як і Христос церкву свою, то ніколи б ми не розлучали тих, кого Бог поєднав. Тайна ця велика... А нині, холодно й неосмислено люблячи, а безтолково й безпам'ятно згадуючи тебе, не згадаємо про мужа твого, розділяючи нероздільну двоїну й забувши пораду божу: "Сину людський, щоб не сотворив ти дітей за плоттю".

І неможливо, щоб ця Єва не вкусила смертних плодів і не породила дітей на пагубу тоді, коли з нею почнуть амуритися підлі, плотоїдні й хамські оті серця, які описані так: "Полижуть землю, як змії, що плазують по землі".

"Пізнай, наче попіл серце їх, і спокусяться". "Вороги йот землю полижуть". "Смерть врятує їх". "Отрута гаспидів під устами їх". "Гріб відкритий - гортані їх". "Візьми мене, Господи, від людини лукавої". "У серці і в серце мовили зле". Як так? А ось як! Принесли з собою злість у серці своєму, тому й не знайшли доброти і в серці жінки Лотової, крім слів потопних і мови облесної, з якою прийшли. До доброти ж тієї, прихованої, не дісталися. "Вся слава дочки царевої всередині"

І це ті содомляни, що бродять по околицях міста. "Преславні говорилося в тобі, місто боже". "Марія зберігала всі слова и серці своєму".

Та як же їм і знайти? Бо ж "глибоко серце", а ще більше отій людині: "Зійде із землі життя її". А їх справа плазувати та їсти землю всі дні свого життя. Смерть їм - хліб, а мати -ніч. "Зголодніють на вечір і обійдуть місто". "Проклятий ти більше, ніж вся скотина!" "Проклятий Ханаан-підліток!" "О нетямуща й тверда серцем!"

"Згадуйте жінку Лотову!"

О прекрасна моя й благословенна серед жінок, неплідна! Не можу досхочу намріятися про тебе - така солодка мені пам'ять твоя, пам'ять Лотова. Сім мужів і 7000 мала ти, і нині маєш, але всі перелюбні, крім Товітиного сина, а Рафаїлового друга Товії. Цей накадив покій нареченої й ложе твоє фіміамом і запашним чадом, що виходить із найсолодшої пам'яті про мужа твого, хай буде вічна пам'ять праведникові, переспав із чистою нареченою соромливо й цнотливо, поза бісовим ідоловим смородом, знайшовши, як у рибі печінку, всередині цієї царської дочки славу її, касію й стакти в ризах її; виростив дітей не на рабство, а на свободу, які не від похоті жіночої, не від похоті чоловічої, а від Бога народилися, як зробив отой пророк: "Віднині дітей сотворю, які сповістять правду твою, Господи, спасіння мого". "Я заснув..." Скажіть мені, хто з вас чоловік, який боїться Господа? Хто? Не Ханаан-підліток і хлопець, а муж отой справжній: "Господь з тобою, муже сильний".

Чи є хто із числа отих мужів? "Мужі, любіть своїх жінок". "Я ж говорю про Христа і про церкву".

Тож полюбіть зі мною неплодовиту оцю! "Звеселися, неплідна, ненароджуюча!"

Якщо ж ця не подобається, то крім неї є численні царські дочки. Які? А ось вони: Юдита, Руф, Рахіль, Ревека, Сара, Анна, мати Самуїлова, люба Давидові Авигея, Даліла Самсонова, Фа-мара, Есфір. А Єву ти забув? І чи не читав ти, що ангели божі амурилися з дочками людськими? Оці-то дівчатка зогрівали старість Давидову. З тими ж кохався і син його, і в одній хвалить усіх в одній із останніх притч. Всі ці жінки амуряться й народжують не на нижніх північних берегах і полях, а на крутих гірських черкеських вершинах, у безпечних місцях райських; і про цих-то олениць запитує Бог Йова: "Чи зрозумів ти час народження кіз, що живуть на кам'яних горах?"

Отам-то й оновлюється орлина юність Давидові. Виростають нові роги і йому, й козам. Там і євангельські олениці: Єлизавета й Маріам, що піднялася в гірне. Туди ж піднята Петром і Тавіта, тобто сарна, сайгак. Туди відсилає ангел і мироносиць. Коротко [можна] сказати про всіх: хай не розтлиться їх дівочість. "Дано було жінці два крила орла великого".

"Згадуйте жінку Лотову!"

Що ж ти думаєш, о амурнику мій? "Не такі поради мої, як поради ваші".

Знай, друже мій, що Біблія є новий мир і люд божий, земля живих, країна й царство любові, нагірний Єрусалим; і крім ницого азіатського, є Вишній. Немає там ворожнечі й розбрату. Немає у тій республіці ні старості, ні статі, ні відмінності - все там спільне. Суспільство в любові, любов у Бозі, Бог у суспільстві. Ось і кільце вічності! "Від людей це неможливо".

Покинь думати, що Єва - стара або чужа жінка. Ці думи від берегів содомлянських. "Гроно їх - гроно жовчі". Цей-то корінь уверх проростає, багатьох оскверняючи. І чи не осквернились численні, прочитавши про Лотову пиятику? "Все ж бо чисте чистим". "Та осквернився їх розум і совість".

Плюнь на бабині й дитячі казки, (читані) невіруючими читцями, і на брехню, відригувану плотоядними зміями, які розтлили Єву, які звертають своє лукаве око назад у Содом, на своє блювотиння. "Виголодніє, як пес".

А ти, мій друже, поспішаючи й не оглядаючись ні праворуч, ні ліворуч, старанно йди в гірне, куди кличе тебе не ошуканець змій, а прозірливий Захарія. "О! О! Біжіть із північної землі". І Ісайя: "Відступіть! Відступіть і вийдіть звідси". "Прийди, і покажу тобі суд любодійців великих". "Як від вина люті любодіяння свого напоїв усіх поган". "О місто крові, все брехливе, сповнене неправди... Звук бичів і звук гуркоту коліс, і кіннотника, що проїжджає, і колісниці гуркітливої... Відкрию минуле твоє перед лицем твоїм і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе в притчу... Напущу на тебе глухоту за нечистотами твоїми". "Впаде, впаде Содом".

"Згадуйте жінку Лотову!"

Та, о друже ти мій! Спершу зодягнись і приготуйся для тієї Сінайської гори, що куриться тим солодким димом нашого Лота. "Ми є запах Христовий". Прошу, будь мудрою дівою, коли схочеш бути в Кані Галілейській[14] і насолодитися соком, засолодженим посохом Мойсеєвим і перетвореним із сечі огид­них цих псів, (що мочаться до міської стіни). Заплач, о Єреміє, що "зменшилося" добрих днів". А ти веселіше заспівай, о Ісайє!

"Світися, світися, гірне місто!" "Зведи навколо очі твої й дивися". "Це дочки твої на плечах піднімуться". "Які вони?' "Вони, як хмари, летять і, як голуби, з пташенятами до мене". "Відчиняться ворота твої завжди. Прикладеться до тебе багат­ство світське..." "Радій, пустеле". "Хто дасть мені крила? І полечу..."

Та як же тобі до того весілля й до нагірного подружжя дістатися? Як приступити до неоглядного Кавказу й злетіти на кручі його? "Перетворю трудне для нього на легке". "Дам їм шлях новий і підуть". Який шлях? Ніколи ти його не пізнаєш. Як же? Скажу. Якщо хто не народжений породою з отої вишньої країни, то не може знайти отого шляху й зійти в нагірне. Мовчи мені з дурним питанням Никодимовим. Плоть, тричі народжена, є лиш грязь і лиш той же земний бовван. Та нужда в тому, що глиняна твоя природа зачне, прийме і вмістить, як нива зерно, насіння нагірної породи й нових людей. Слухай, насіння, що висівається за родом. Чуєш, за тим високим родом. "Рід його хто пізнає?" Ось тоді-то народжене від духа є друге, нове й інородне, крім того, що народжене віл плоті, якщо сказати Мойсеєвим стилем: "Людина - людина", тобто душевна разом і духовна, не всім знайома: "Я, котрий каже, є від вишніх, ви ж - від нижніх". Ось у чому, повторюю, нужда! Щоб із твоєї купи гною блиснув алмаз, а від піщаної твоєї гори відкотився отой наріжний камінь. Щоб болото й грязі, твого трупа проростили стебла трави, які випускають насіння за родом божественним. Щоб польові й дібровні лілії та запашні кущі виникли із землі й понад землею твоєю. Хай твої мертві кістки проростуть, як трава, хай підніметься тінь тільця твого і пустеля твоя вічною в роди родів. Оце-то й є народитися «друге, тобто з Вишнього, і знайти в собі те, що ніколи не починало бути, а ти лиш глухо про це чув без будь-якого смаку, І на серце тобі воно не спадало, і ти того не чекав, не думав про те, а якщо й думав - то дума твоя була подібна до беззубого немовляти, що обертає в устах своїх найблагородніший із соло­монових садів горіх, та не по своїх зубах.

Якщо ж комусь прийшов час і вдалося розкусити самого себе, то цей у своїй світлиці, коли й на думку не спадало, без надії, викопав золото. Яке? Оте. "Золото тієї землі добре, і там рубін". "Радійте зі мною".

Тоді серце стає доброю нивою, падає й приймається вічності зерно, а плоть, як поле квітами і як суха в кущах палиця, процвітанням весняних гілок, наче горіх, наповнюється зерном отим: "Я хліб живлющий". "Я квітка польова й лілія долин". "Підняла земля трав'яну рослинність". "Квіти з'явилися на землі".

У якийсь час з вишнього вдруге буваємо народжені чистою дівою, яка зачала й вмістила того, хто лиш один і один святий. "Це раба господня". "Господи, у череві зачав, і поболів, і породив дух спасіння твого". "Слово плоттю було і вселилося в нас".

Розумій же мені і пам'ятай віднині про богословське створення отієї людини. "Сотворив Бог людину".

У гірній республіці все нове: нові люди, нові створіння, нове творення - не так, як у нас під сонцем, усе мотлох мотлохом і суєта суєт. "Всі діла його у вірі". "У творіннях рукою твоєю почався". "Хто творить ангелів духами своїми". "Сотворю, і хто відверне?"

Слухай же! Хай напишеться це пальцем божим на серці! Створення людини - це друге народження. Воно буває не тоді, коли содомська людина з плоті й крові, і начебто із болота й грязі горщик, здіймається, зліплюється, утворюється, виробляється, стоїть, ходить, сидить, махає; очі, вуха, ніздрі має, рухається й пишається, наче мавпа; жартує і багато говорить, як римська Цитерія[15]; відчуває, як кумир; мудрує, як ідол; І намацує, як підземний кріт; обмацує, як безокий; пишається, як безумний; змінюється, як місяць; непокоїться, як сатана; павучиться, як павутиння; голодна, як пес; жадібна, як водяна хвороба; лукава, як змій; ласкава, як крокодил; постійна, як море; вірна, як вітер; надійна, як лід; розсипчаста, як порох; зникає, як сон... Оця кожна людина фальшива: тінь, пітьма, пара, тлінь, сон.

Коли ж буває пряме створення людини? Тоді, коли [настає] друге народження. Не дивуйся з цієї слави й цього слова: "Вам належить народитися з Вишнього".

Тлінний кумир обмежений, закритий тіснявою. Духовна ж людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, увіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її - діамант, смарагд, сапфір, яшма, фарсис, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її - голос грому. Несподіваний, як блискавиця і як шумний буремний дух. "Де хоче, дихає".

Господи! Чи це отой чоловік, якого ти пам'ятаєш, поста­вивши його над ділами рук твоїх? Мила тобі пам'ять цього праведника. Мило згадувати його при жінці Лотовій. Хочеш покласти і на наше серце ім'я і пам'ять його. Заради цього звів ти його перед очі наші, одягненого в бовваніючу шкіру нашу, щоб прославити в нас і сина і того ж брата твого, посланого на наше спасіння. Та ми не вгадали і замість нього самого розділили собі ризи його за модою Пентефрієвої жінки[16]. А мода ця звідти, що содомляни відчувають лише відчутне, позбавлені Ісаакової здогадливості, який удихнув від риз свого сина пахощі Лота. Ми, захоплені цією модою: ні Лота, ні жінки його не впізнали. Через це та безплідна була для нас просто неплодовитою, коли ми з Ісавом на содомському полі забавлялися полюванням, не на горах з Яковом, забувши пораду пророка Наума: "Не торкайся по­лювання". Слухай, о місто крові: не торкайся полювання. "Бачив, і це муж один". "Здійметься пишнота його понад небеса". "Помисли серця його в рід і рід".

Ось тобі друге народження, і пряме створення! "Дух святий зійде на тебе...", тобто невідчутний, інший, новий, вічний, словом, скажи: "Останній Адам у дух животворний".

Якщо "всі діла його у вірі", тоді й людина, Богом створена, є невідчутною. Дух духа творить. "Народжене із духа є духом". Сліпота содомська своє, від плоті народжене, відчуває, не простягаючись удалину, а Ісаакова віра, відчуваючи синову ризу, зауважує невидиме, крім відчуваного, і при глухому боввані, який бовваніє в плотських очах, зводить голубине око на щось вище, і, приєднуючи до підлих і гнилих думок високі й прозорливі, які насичують серце, думки, що наче знялися високо-високо й на просторах гірних небес гуляють, приманюють до поваленого цього стерва орлиних пташенят, соколів, кречетів, воронів, щоб не пожерло, як у сні фараоновому, худе содомське стерво чисту й вибрану телицю і діву премудрості божої, а замість того мертва життям і смердюча содомська їжа хай буде пожерта славою нетлінною, силою воскресіння й високими Вічного думками, наче орлами, що звисока налетіли. Ось! "Де труп, там зберуться орли" - герб повірників. Ось що є! "Хай птахи помножаться на землі".

Чи розумієш нині оце: "Прикличе зі сходу птицю?" Або оце соломонівське: "Око, яке лає батька і докучає материній старості, хай виклюють ворони й орлині пташенята". "Як орел, покрив гніздо своє і палко забажав пташенят своїх".

Цей гірський орел перероджує нас, створюючи з плоті духів і своїх, із несущих - сущих, зі скотини й звірів - людей; зародившись у боввані нашому, як у горісі й колосі зерно, а в ягоді виноградній мед солодкого соку. "Закон твій посеред черева мого". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Це діва в черево прийме".

Не зі сторони він приходить, і не із плотських вив'язується сітей вічний, цілісний, але у нашій же плоті, наче світлоносна іскра у кремінці втаюючись, нарешті, свого часу, як лілія із ниви і як у безводній пустелі джерело, з'являється. Його справді перетворює оте райське джерело: "Джерело вийшло і напоїло всіх".

І в оцю самісіньку ціль пускає Ісайя таку стрілу: "Кості твої зажиріють і будуть, як виноградник напоєний, і як джерело, в якому не висохне вода..." "Кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів. І створяться пустелі твої вічними і будуть основи твої вічні родом родів. І назвешся торцем огорож, і, стежки твої посеред (них) заховаєш".

Зчудувалась, почувши про цю воду, самарянка. Просить її в Учителя, побажавши її з оленем Давидом. "Хто напоїть мене водою?" Не содомською, а з вертепу вифлеємського, із роси, красот і висот Йосифових, від гір Аермонських, що сходить на бороду Аарона і на всі покидьки плотські, хай збудеться на благо: "Ріки із черева його потечуть".

При цьому чоловікові зникає у нас сліпота й нежить, а ніс його - нюх і здогадливе оте Ісаакове почуття, що може нюхати Лотове кадило, стає високим, як соломонівська піраміда, просто скажу, Біблія, котрій він, як родичці своїй каже: "Увійди в сад мій, сестро моя, наречена"; "Хто він, який приховує від мене раду, а слова тримає у серці? Чи сподівається від мене втаїтися?"

Цей муж, зачатий від тебе, чистої діви, без мужа ж народжений, а не створений від Бога без матері - дух від духа, світло від світла, залишає вас, батьків своїх, і прилипає до жінки і своєї, цей справжній Лот закричав від радості: "Це нині плоть від плоті моєї, і, наче вино в чашу наливається, хай будуть обоє в одному". "Відчини мені, сестро моя". "Ворота ці зачинені будуть і, крім нього, ні для кого, хто смертний, не відчиняться".

Ось хто відкриває нам шлях у гірне: "Знаю чоловіка, що пройшов небеса".

Він не лише на неприступні вершини гір Кавказьких, а й на небо, навіть до Сатурна і в саме сонце сходить і опускається. Не думай: "Як каже цей, як з небес зійшов?" "Не нарікайте поміж собою". "Я двері".

"Згадуйте жінку Лотову!"

А коли прекрасне це дитя єврейське задушиться чи потопом зміїного блювотиння, чи злобою іродською, тоді не тільки Рахіль і Юдита залишаються вдовами, а й усі дочки єрусалимські ридають, позбавлені нареченого й весільних шат. Не думай, що плач Єремії звернутий на нижнє місто, а не на вишнє, біблійне, на матір нашу. "Хай плачу день і ніч". "Як віднялася від дочки сіонської вся краса її". "Перелюбствують усі". Отоді-то прекрасна ця наречена сумує, кидається, бігає, шукає його: "Розшукав його та не знайшов його". Напали ж на мене содомляни, які тінь відчувають, били мене, поранили мене; задоволені негідники ці недостойні тим одним, що здерли з мене одяг, розділили ризи мої між собою, та не вдихнули із риз моїх насолоди й бажання мого, лілії моєї, запашного мира нареченого мого Лота!

Відступіть від мене у полум'я й жупел содомської насолоди вашої, о перелюбники! Тікайте від мене, змії, що пожирають землю, пси, що мочаться до міської стіни, плотоядні звірі, вепри дібровні. Жеріть терня й чортополох. Ось салат для ваших губ! Райський кущ не для ваших ніздрів. Зуби ваші Агарині, очі Ліїні[17], вуха гаспидові, ніздрі й ніс свинячий і поганий, що не може почути духу божого ні в райських квітах, ні в святая святих, ні у стовпі хмарному, ні у стовпі соляному, ні у піраміді ліванській... "Дивився праворуч і поглядом не виказував, що знає мене". "Глянув, і тут не було чоловіка, і не бачив мужа, всі відхилилися в Содом, непотрібні були всі до одного".

Де ти, о чоловіче, чоловіче? Яви мені образ твій і дай почути мені голос твій, бо я зранена любов'ю чистою, нетлінною, цнотливою. Виведи з темниці содомської. Звільни твого небожа з полону, вірний чоловіче Аврааме, щоб ми пішли в гірне старанно й там, на гірному місці, зазнали насолоди, нові люди, від нового вина, і спочиньмо.

"Згадуйте жінку Лотову!"

Умійте, друзі мої, згадувати жінку Лотову. Коли в божих книгах читаєш: пиятика, наліжництво, кровозмішення, амури й т.ін., то не барися на содомських цих вулицях, а проходь не задумуючись по них і на шляху грішних не стій. Бо ж Біблія не до цих вулиць, а лиш через ці вулиці веде тебе у нагірні країни і чистий край, - не у плотські мудрування - й виходить до вічного. Біблії не потрібне черево, цей наш нижній бог, ані шлюб, ані цар плотський. Вся вона у вишньому Богові. Невже ти й у цьому слові не відчуваєш смаку? "Премудрість у виходах співається" або: "Не впивайтеся, а бесідуйте в проходах, тобто в пасках". Ей! Ця Лотова байка здавна псує читців з невмитими їх руками й ногами, роз'ятрюючи в них догоджання плоті, і на неї пальцем вказує Павло, щоб не впивалися вином, а під виглядом вина напивалися б духа божого і вина Нового завіту, не содомського. Ось причина умивання ніг перед Тайною вечерею! Так же й Мойсей підготовлює Ізраїля до споживання паски, щоб у порожньому маскараді, підперезані, стоячи, і в капелюхах, і з посохами паску їли. А що означає ця церемонія? Те, що Біблія є паска, прохід, перехід, вихід і вхід.

Що ж далі? Те, що Біблія є книга й слово, яке заповів Бог. Ба! Та це, скажеш мені, і бабуся знає. Чи не так? Звичайно. Знає це будь-яка дурепа. То тепер із твоїх же уст суджу тебе. Чому ти не сидиш удома, коли цей день не є твій робочий, а субота Господу й Богу твоєму? Навіщо ти зі свого ганебного будиночка нікчемний мотлох носиш в суботи, в покої, в чертоги, у світлиці й житла божі? Навіщо пхаєшся з твоєю бідністю й смородом у місто Вишнього? Ти забув те, що й баби знають? Не спало на думку, що Біблія є храм слави Вічного, а не плотського твого паскудства? Навіщо ж ти там знаходиш пиятику, марнотратство й твої амури? Чи це не є оскверняти суботу, преблагословенну цю суботу? Гей, оскверняєш, коли вводиш рабське ярмо й тяжку роботу в країну досконалого миру й свободи. Будь ласка, оцнотлився. Роззуй свої чоботи вдома, обмий руки й ноги, облиш усе твоє тлінне і переходь до божественних. Паска! До цього переходу Біблія для тебе і міст, і сходи. Паска! Там тобі воздасться замість і тлінощів усе нетлінне. Паска! Скуштуєш, чого око твоє не бачило і на серце тобі не приходило. Паска! Якщо вона б'є тебе в щоку, повернися другою, південною до неї стороною моря. Паска! Якщо благо віддаєш ш за благо, то не велика ще в тобі благодать. І заблудлий читець теж творить. Та коли зло тобі являє, а ти замість того знайшов їй благо, тоді-то ти син Вишнього і оця-то є паска. Чи показує тобі й вихваляє в Лоті пиятику? Згадай, що наша пиятика лиха, а божа добра.

Паска! Твоя мати Біблія нічого не хулить, крім твого, і нічого не хвалить, крім божого. Паска! Чи хвалить змія? "Будете хитрі..." Пом'яни премудрість Христову. Він сам є змій. Паска! Чи радить усе продати, а купити ніж?

О немовля! Не згадуй про твій ніж. Це той кинджал, котрим через черево внук Аарона Фінеєс проколов ізраїльтянина, що чинив перелюб з мадіанкою, - одним ударом і його, і її.

О читці мої, читці! Хай дасть вам Господь мій цього кинджала, щоб відсікти отруту й шкоду Лотової оцеї жінки, яка кохається з численними. Хай проколе лоно цієї повії, навіть до кісток і мізків її, найтонший, гострої сили й духа божого! Паска! Чи величає вона перед тобою сонце, місяць, зірки, райдугу, квіти, трави, дерева, птахів, риб, людину - володаря всіх отих створінь, що творяться в світлій господній седмиці? Будь ласка, онімій на якийсь час із підлим твоїм світом і з усіма смертних письменників смертними коперніканськими системами. Облиш весь цей фізичний гній і полову дурним і шмаркатим дівам. А сам їж з Єзекіїлем запашну проскурку й ситну манну священної паски божої, переходячи від землі до небесного, від відчутного до невідчутного, від нижнього, тлінного у світ першородний. Паска! Звели так, як Навин Ісус, і скажи сонцю: "Залитися в твоєму світі! Тепер ти мені не потрібне. Я йду до сонця, кращого за тебе. Ти годуєш, освітлюєш і зігріваєш раба мого, плотську систему. А те невечірнє сонечко самого мене, мій центр, мої думки, мою сердечну безодню, яка нічим видимим і відчутним не може бути задоволена, що хвилюється непогамов­ною люттю жорстокої спраги, ширшу від усіх Копернікових світів, насичує, насолоджує, вгамовує і цілком втішає".

Паска! Хай стане сонце на заході! Хай гляне серце твоє на нове світло, викликане з пітьми й мороку, із сонця вечірнього, що засяяло над ширшою від небес безоднею серця твого! Хай пам'ятає пам'ять твого серця, чого не бачить твоє тлінне око! Господи! Що таке твоє світло, про яке нам нагадує монумент західного сонця? Скажи мені. "Скажи мені, Господи, мій кінець, і число днів моїх, яке є, хай зрозумію". Відкрий мені: до якого кінця веде нас і куди цей день наш, це сонце наше? Покажи мені, яке є і що означає число днів наших, число седмиці, бідної цієї седмиці днів цих наших? "І був вечір, і був ранок..."

О нетямущі! Які ми зашкарублі й тупі в розумінні пророчих пісень! Та чи цей преподобний образ, щоб зобразити преподоб­ного мужа? І щоб поставити всесвітнє оце око як монумент недремного ока? Цей є отой муж: "Господи, що є чоловік, як пам'ятаєш його?"

Пророки уподібнили його до нашого сонця. "Чоловік до суєти уподібнився". Чи не гірне царство Біблія? Чи не він цар блаженної країни живих? Чи не цьому (належить) влада на небесах і на землі? Чи не він суддя над ділами рук божих? Чи не він початок і кінець усієї Біблії? Чи не він поклав на сонці поселення своє, одягаючись світлом його, як ризою? Чи не він пяддю виміряв седмицю днів наших? Чи не він є премудрість, що створила собі цей дім семипірамідний? Чи не його оспівує сонце і ота пісня: "Хай буде із сонцем" Його-то небеса проповідують, йому-то слава у вишніх цих фігурах, він-то є день, джерело вічності, ні у висоту, ні в глибину, ні в ширину не обмеженої, що наповнила й носить будь-що до останньої жилки й волосини. Оцьому-то дню, дню великому й дивному, наш день відригує слово, й слово благе. Цей день наш є ікона й картина, є образ для отого, море й кит, о Йону відригує.

"Це вам знамення". У цих сонячних ризах, у цій плащаниці й пеленах знайдете немовля, красивіше за всіх синів, сина отого: "Поки прийшов, став угорі, де було дитя".

"Це благовіщую вам радість велику! Благовіщую зі старого дня - новий, із плачу - радість вічну. Засурміть, небеса! Благовістіть і ви, друзі мої, благовістіть день за днем.".

Зрадіймо й звеселімося у цей день! Не в погану сторону завело ти нас, о сонце наше! І ти, вогненний херувиме! Коліснице нашої нової людини. Довезла ти нас, коліснице божа, туди, куди довела волхвів зірка. Інші на цій колісниці не знайшли нічого, крім фізичного болота і своєї плоті. Самі сіли на ній і на конях її, наче на чомусь твердому. Тому й загрузли у вогняному цьому морі сонячному, у содомському цьому вогні й жупелі. Ми ж, прикликавши ім'я боже й отого Ісаїного чоловіка: "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека", - дісталися з Ізраїлем до гавані, до твердої гавані південної сторони, облишивши колісниці гонителів з вершниками їх у потопі вод великих, співаючи Господу нашому переможну пісню. "Ці на колісницях, а ті на конях". "Погрузли, як олово у воді".

Залишайся ж ти, коліснице, собі! Тепер ти не потрібна, коли довезла до того, кому ім'я схід, й довела нас туди, де було дитя. Він тобі велить: "Хай стане сонце". І стало сонце.

Ось так-то належить їсти паску і на виходах насичуватися премудрістю. Розмовляти в проходах!

Паска! Таким чином зустрічайся й з місяцем, і з усім мотлохом нанесених у седмицю створюваних істот. Не зачіпай клятви єрихонські, січи з Навином будь-яку безбожну мову, навіть без меж. Усе те поганство, що клятва, все клятва, що плоть, все те плоть, що тінь, знамення, образ або межа... Чуєш! Січи, не щади нічого. Заколи з Петром будь-яке там дихання, покинь мертве, їж живе, оскверняй скверне, а святи святе. Один святий, один Господь. "Зранку бив усі грішні землі..."

Чинити беззаконня означає: духовне перетворювати на плотське, а боже діло - на людські й фізичні плітки: псувати матір нашу спільну - Єву - Біблію, життя наше по-зміїному. Для себе ж все освятив Бог, навіщо до себе тягнеш, о змію? Навіщо руйнуєш, що створено, о вбивце? Плоть ніщо, і все плотське є ідол і ніщо. Зроби духовним - ось істина! Ось діло! Ось створення! Сотвори ангелів - духів, а не плоть. Все те ангел, що служить Богові, все те служить, що хвалить, все те хвалить, що для нього зібране, зроблене, посвячене. Слухай все і сотвори все, тоді ти мені муж мудрий, що заснував собі храмину на камені, не на піску. Ось твердість! Паска! Чуєш воскресіння? Не пхайся зі своїм! Чуєш народження? Забудь твоє! Чуєш про дочок Лотових? Не згадуй людей і дому батька твого. Проходь, о дочко моя, далі, прихили чуйне вухо твоє. Пророки тобі твоєю мовою кажуть, та не про твоє, підлими й старими промовами, але нове й премудре. Проходь твоє. Виходь до доброго. Ось що означає: "Премудрість у виходах співається". "Мої виходи - виходи життя".

Вознесися хоч до сонця, як орел, і сонце є тлінь і мотлох, а ти все ширяєш у повітрі. Цим орлом гребує Соломон: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі". Не лише все під сонцем, а й саме сонце є мотлох й суєта. Будь-яка система світу є ідол Деїрського поля[18], а золота голова його - то сонце. Поки ти у світі, доти ти в суєті, а не у виході божому з гострозірним отим повірниковим орлом, про якого, як про коханого, запитує Бог Йова: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"

Все підле і все низьке, крім Бога, і не можеш похвалитися з Павлом: "Не даремно йшов". Поки плазуєш зі змієм, ненависним Соломонові, по камінню й по стихіях фізичних, а :і орлом, що має око совине, літаєш по відчутному повітрю "Всяка плоть - сіно".

Злети над стихіями, пролети всю повітряну безодню, вилети з усієї тліні в непорушну твердь вічності, ось тоді-то ти перебуваєш у виході Ізраїлевому, із рабства фізичного, бідного, зруйнованого. У той час заспівай з Авакумом оцю пісеньку: "Господь Бог мій, сила моя, і повела ноги мої до завершення, і на високе зводить мене, яке мені перемогти (належить) у пісні, що оспівує його". Бачиш? Як високо здіймаються пророчі музи! Зауваж і розжуй оце: "Перемогти у пісні". Тобто піднятися туди, куди божа муза веде. Так і римляни говорили: "Ascendere, superare montem"[19]. Це означає переставляти гори, щоб фізична тінь не заважала Лотовій дочці, щоб не заступала вірі орлиним оком, наче в телескоп, бачити віддалене й високе, та всюди суще світло, що світиться за пітьмою, поверх пагорбів, що виникають серед потопу; землю й гавань ізраїльську, обітовану, високу, нагірну, затоку, надра й лоно Авраамове, камінь і дім мужа мудрого; гніздо горлиці, улюблені поселення сил Господа; суботу й шабаш дуже небезпечного плавання; кінець днів і сповнення ридання свого той кажу тобі, схід і вихід, і паску, що була центром солодкої бесіди отої між отими трьома співрозмовниками: Христом, Мойсеєм та Іллею на Фаворі. "Прийдіть, зійдемо на гору господню..."

Та, о Господи! Не зведеш нас довіку на твою гору нашою силою й мудруванням, хіба твоєю єдиною. "Не вийди, Боже, в силах наших". Лиш ти даси нам допомогу. Виходи твої високі виходять у живе, а всі ми з фізичної суміші, плоть і кров, дух, що блукає по мертвих стихіях, не звертається в гірне, хіба в Содом. Хто ж зійде? Адже хотіння готується від Господа. І орел його ж повелінням злітає. Де ж нам узяти другу волю, другу душу, серце й око?" Ось де: "Вам належить народитися з Вишнього". Тоді відчуємо смак у цьому. "Премудрість у виходах співається".

"Згадуйте жінку Лотову!"

Якщо ти, мій друже, народжений з Вишнього і ти особливий сутністю, то здрастуй ти, дочко Лотова! Радій, наречена ненаречена! Чуєш, дочко! Не забудь, що в країні, у царстві живих, немає віку, статі й різниці. Всі там у Бозі, а у всьому всяким є Бог. Коли ти дочка, то й наречена, і мати, й сестра, а Лот тобі і батько, і наречений, і син, і брат, і навпаки. Ісайя то нареченою, то нареченим божим виявляється. "Як на нарече­ного, поклав на мене вінок". "Як наречену, прикрасив мене красою".

Христос друзів своїх називає водночас і матір'ю, і братом, і сестрою. Хоч Біблія тобі, хоч ти їй дочка і батько, і брат братові, і друг другові, і сестрі сестра. Соломон і жінкою, і сестрою, і братом, що допомагає братові, називає премудрість божу. У цього-то друга-сусіда друг позичає хліб для гостей у Євангелії. І чи не те ж саме є, що Давидові люба Авігея приносить у подарунок кілька кошиків, наповнених фігами, гронами й у чистоті спеченим хлібом? І чи не те ж саме робить Мелхіседек Авраамові, як же й Авраам гостям своїм? І чи не те ж, що Давид, перемігши з Авраамом, за Авакумом, усю содомську нечисть, у "Пісні пісень" божих і перевершивши всі стихії, всю смерть перемігши, зійшов у Сіон, за Павлом, до того на обід столу, від якого не мають змоги вкусити всі содомляни, які намацують, і не тільки сам наситився, а й неімущим бажаючим роздавав хоч по одному млинцю сковорідному? "Зійшов ти на висоту, полонив ти полон..."

Коротко кажучи, все, що вихваляється про дружбу, про родину, про гостинність, про хліб, про наїдки, про одяг, про дім і його прикраси, про дари, про виноград, про сади, й плоди, наприклад: Йосиф дає пшеницю братам своїм, підкладає їм золото у їх лахміття. Савська цариця відвідує Соломона й пригощається. Ламаються хлібини в пустелі для 5000 голодних. Дари від волхвів приносяться. Готується царська вечеря й інше. Знай, що все це дивиться на бенкетування дочок Лотових і все є того ж кореня пагін, як струмок із джерела. "Вп'ються від жиру дому твого". "Блаженний, хто має плем'я в Сіоні". "Блаженний, хто з'їсть обід". "Премудрість сотворила тобі дім". "Пили ж і впилися з ним". "Пийте із неї всі". "Пізнаний ними при ламанні хліба". "Покладіть мене в яблуках". "У тінь його забажав". Усім цим побрехенькам ось куди вихід: "Брат, якому брат допомагає, як твердиня". "Я братові моєму, і брат мені".

Смертний, не народжений з Вишнього, не є родич Біблії. Не може смертне серце поєднатися з божественним серцем. Велика суперечність, тобто антипатія, як між небом і землею, між денним птахом і нічним, між руйнівним і вічним. Думка або серце є дух, володар тіла, господар дому. Ось справжня людина! А тіло? Це мушля устриці. Якщо зруйновано фізичні думки й серце, то людина є мертвотна стихія, прах і тінь і ніщо. "О Ісайя! Пізнай, що прахом є серце їх".

О, як справедливо таких Біблія називає мертвими! Створиться ж і воскресне тоді, коли зародиться у зруйнованому серці серце вічне, і над темною нічних думок безоднею засяє оте сонце істини. "Хай буде світло". "Воно й засяяло в серцях наших".

Біблія - це думки божі, це вічне серце, а серце вічне є й людина вічна. "Помисли серця його в рід і рід".

Чи не до речі пророки, тобто видющі, живі й божественні серця, фізичне, що освітлює грязь, сонце створили образом, що відтворює боголюдину, тобто божественних думок і джерело вічних променів - серце, що сходить над темною пекельних сердець безоднею і освітлює невечірнім світлом. Ось які серця можуть насолоджуватися Біблією! Вона для них рідна родина. Вічний вічного любить. Дух духа знає. Дух усе випробовує і всі глибини божі. Дух чистий написав Біблію, не інший, а той же дух і серце чисте розв'яже їй і скаже: "Чи гадає від мене втаїтися?" "Відчинив я братові моєму, брат мій перейде". "Знайшов мужа до серця мого".

А як чисте й світле, як південна погода, серце є істинний Бог, так стихійне й з попелу є нечистий дух. Очевидно, він тонкий, та повітряний, коли ж повітряний, тоді й стихійний, а тому й грубий, і темний. Цей повітряний дух панує в усіх смертних, лиш раз народжених, і, який сам, такі й піддані й домашні його - вороги людини нашої. Цей є цар содомський, дух сліпий, стихійний, плотський, фізичний. Тому-то содомляни блукають у пітьмі, товчуться об стіни, намацують двері й пруть з усієї сили на бенкет, хитаються й бісяться, стоять перед дверима, вигнані. Та Лот не має милосердя до їх голодного серця, яке всі дні життя свого їсть попіл і повітря, не хоче наситити душу марну і душу їх жадібну, а бенкетує й пригощає любу рідню своїх ангелів, гостей, народжених з Вишнього божих людей, що прийшли згори. Саме сюди дивився Давид, коли співав: "Чому хиталися язичники?" "З'явилися царі земні". Шукають плоті й перелюбствують. Не поселиться дух божий у серцях їх, і не спробують вечері господньої. "Блажен­ний, хто з'їсть обід у царстві божому".

"Згадуйте жінку Лотову!"

Поміркуймо ще, о друзі мої, над цим бовваном. Учитель наш не каже: "Відчувайте", але "Згадуйте". Щоб ми не перелюбствували. Відчувається плоть, а пам'ятається дух. Відчувається прах, а вічність віриться. Рука обмацує камінь, а серце наше пам'яттю вічною відчуває смирну нетління. У сугубому слові божому, сугубим відчуттям сугубої в нас сутності відчуваємо сугубе, наче дивлячись на райдугу, у ту ж хвилину за спиною бачить наша пам'ять сонце, відбите, як у дзеркалі, у дуже чистих водах небесних і, коли очі сонячну тінь, тоді ж і серце, господар очей, бачить саме світу світило вселенське. О Лоте! Паско наша! О найсолодший Лоте наш! Веди нас, веди на гори твої! Ми дивимось на твою жінку, як на райдугу, а тебе пам'ятаємо, о світло невечірнє, що засяяло над безоднею сердець наших! Пам'ятаємо пам'яттю чистого й вірного серця, співаючи тобі з нашим Ісайєю: "Шлях господній є суд". "Споді­вався я на ім'я твоє і пам'ять, її ж бажає душа наша".

Ти сів поверх жінки твоєї, як орел над трупом, як суддя на райдузі, що судить правду, і мир на мир ближнім і дальнім благосповіщаючи: Христе Ісусе. Ти і плоть, і дух. Ти і райдуга, і сонце наше. Райдуга, як утворюваний сонцем нематеріальний образ постаті батька твого. Сонце ж як промені й сяйво слави його. "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека".

Труп наш сидить і спочиває, а серце наше йде. Переходить від трупа до Бога, від безумного до премудрого. Злітає, як Ноєва голубка, понад потопні води усіх стихій, хай спочине на пагорбах вічності. Паска господня - це суд, коли серце перелітає від пітьми до світла, із глупоти в розум і суд. "Не воскреснуть нечестиві на суд".

Скажіть мені, брати мої, до чого подібна паска наша? Подібна до корабля, що пливе у стародавню гавань острова Родоського[20]. Ворота тієї гавані - кумир. Ноги його є стовпи воріт, а склепіння воріт - то його стегна. Через ці безглузді ворота між гомілками велетня цього входили всі кораблі в гавань.

О друзі мої! Страшне й сороміцьке зустрічає вас. Це паскудний ідол - жінка Лотова. Не лякайтеся Голіафа цього. Його ж кинджалом заколемо його. Любий пророче Науме! Прийди й покажи нам суть великої цієї перелюбниці. Ось пророк! "Відкрию минуле твоє до лиця твого".

Не бійтеся: ця смертельна отрута не зашкодить вашому чистому серцю. Цей дракон лицем убиває гаспидів, цей лев і перед дверима шкідливий, а за спиною його - мир і дружба. Там спочиває вовк з ягнятком без усякої небезпеки, і рись з козлятком, і лев з телятком, і ведмідь - товариш волові, а молодий хлопець - сусід печери гаспидської. Там сміливо на гаспида й дракона наступиш, на лева і змія, не для рани, а для забави. Дерзайте! Народилось нам дитя: нестаріючий наш Купідон. Він веде нас за хребет. Хоч підемо серед тіні смертної, хоч між гомілок цього велетня Деїрського - не бійтеся - з нами Бог. Підемо ж тепер у гавань. Перейдемо до Вифлеєма. Там народжують не в бурях морських, не в лютих хвилях і ріках і не в струменях плинних стихій, а на гірних горах і плодовитих - плодовиті й чисті кози й олениці. "Там народила тебе мати твоя". "Перейдемо до Вифлеєму".

Прощавай, соляний стовпе! Прощавай, паскудне й дурне лице! Прощавай, перелюбнику, душі й тіла вбивце! Залишайся німим, кумире! Остерігайся подібних! Відчиніть нам ворота правди! Ворота чистої діви, ворота жінки доброї! Жінки хваленого і брата, і мужа її у воротах її зачинених і запечатаних. Це новий наш Наум відкриває нам останнє божественної паски! Вводить нове серце наше у новий суд і розум, що стоїть позаду за перелюбним лицем, за цією стіною. "Це цей стоїть за стіною нашою".

У наявній історії, крім бабських байок і крім смертоносних соків, відкриває нам друге, чисте, нетлінне, рятівне, наступне за отрутою, захребетне, останнє, вічне, боже; щоб ми судили, дивлячись не на обличчя, а випробовували закрите завісою і зачинене дверима, і щоб коли щось смертельне вип'є, не пошкодилося вірне серце наше. Де тепер твоє, смерте, жало? Де нині твоя перемога, о пекельний велете? Пройшли крізь вогонь і воду. "Відкрию минуле твоє до лиця твого і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе у притчу, скину на тебе омерзіння за нечистотами твоїми".

Нецнотлива ця байка про Лота є притча й образ, що ховає у нечистому своєму лахмітті найчеснішу перлину царства божого і закриває, наче горіхова шкаралуща, зерно. Такими горіхами весь біблійний рай, як родоські сади плодами, напов­нений і переповнений[21]. "У сад горіхів зійшов".

Як насолоджується у цьому саду сугубо народжена людина! Як у дзеркалі, видно в соломонівській "Пісні пісень". О пречесний амуре! О вічносте! Найсолодший і ненаситний сік! Хто їсть тебе, ще захочуть; хто п'є тебе, ще спрагнуть. "Бог є любов". Хто віддає душу свою й розмірковує в законі Вишнього, премудрості всіх стародавніх стягне й у пророцтвах повчати­меться. Дотримається розповідей знатних мужів і ввійде у загадки притч. Знайде таємниці притч і поживе у загадках притч.

Прикмета 6-та

ПРО ЧИТАННЯ НА КОРИСТЬ ДУШЕВНУ

Бачиш, друже мій, що численні добрі соки виточило одне слово, зі смаком розкушене. Біблія є справжня ліщина. Зірви а цієї ліщини один горіх, один лиш горіх. Розкуси його і розжуй. Тоді розжував ти всю Біблію. Всі цієї ліщини горіхи шкаралущею ж дуже різняться, а зерном не кажу подібні, а те ж саме.

Частини розбитого дзеркала, однак, усе обличчя зображають. А різноманітна премудрість божа у різних у стовидих, тисячолицих ризах у царських і в сільських, у давніх і нинішніх, у багатих, в жебрацьких і в найниціших та смішних одежах, як лілія в тернині, сама собою вся прикрашена, являється одна й та ж. Гей! Вона-то й є справжнісінький Морфей[22].

Як один змій, в'ється, розвивається у різні форми. Втім, не будемо непристойно й безмірно жерти слово боже й пхатися ним у сільничку, якщо будемо чекати, поки воно само подасть нам своє божественне й невидиме під виглядом зовнішності тіло.

Учений дуже багато жере. Мудрий мало їсть зі смаком. Ученість, обжерливість - те ж саме. Мудрість же й смак є одне й те ж. Справжній смак при здоров'ї, а пряма мудрість при користі. Немає нічого кращого над справжню користь; і немає кращої користі над користь душевну. Душевна користь - це ліки, пожива й здоров'я серцю. Здоров'я ж - веселощі. І що ж дорожче за це? Все суєта, крім цього. Приживи мені хоч цілий світ, усе суєта без радощів. Здоров'я від обжерливості, мудрість відрізняється від вченості. Зажерливість породжує хворобу, пожива ж в міру зміцнює. Не читай - бо помножуєш вади! Читай - щоб заколоти вади! Якщо ж любиш неправду, то ненавидиш свою душу. Полюби сам свою душу і будь блаженним самолюбом, улюблений для Соломона, про якого так співає: "Розумний праведник собі другом буде".

А це тоді буває, коли без будь-яких інших намірів для того лиш читаємо, щоб очистити, просвітити й зміцнити душу нашу. Очистити від людських думок. Напитися божественних й укрі­питися проти пристрастей душевних, проти заздрощів, зненависті, гніву, скорботи, збентеження... А тим самим замість цих тиранів створити в собі царство боже, тобто духи рятівні, мирні, радісні. Оце-то й є той блаженний книжник і грамотій, якого Христос, вихваляючи, порівнює з господарем.

"Всякий же книжник, що навчився царства божого, вино­сить зі скарбу свого нове й старе".

Марнотратник, баламут гонить порожнечу, а господар - корисне. Симон-волхв[23] тут шукає золота, а книжник - Духа Святого. Справді, не буде пророчими тайнами ніколи обжиратися той, хто вірить Павлові, що всі-всі тайни ні шеляга не варті, якщо їх не буде вести божа любов. Вона основа й вінець усього. Починається гірким хрестом, закінчується Христом, котрий є мир, любов і правда наша.

Прикмета 7-ма

ПРО ВІРНОГО ПРОВОДИРЯ

Що на першому, те ж саме на останньому місці сказати треба, щоб не вибрати нам проводиря з числа тих, котрі є любителями не духа, а тіньовописьмового мороку й убивчих для нас неймовірних бабських історій. Отакі-то повісті називає Павло порожніми родословіями, юдейськими й бабськими байками, що не насичують душі. Ці проводирі люблять зовнішню тінь і на ній досконало спочивають, не зводячи з Давидом очі в духовні гори до отої царства божого трапези, якою насолоджуються лиш високі уми, що піднялися понад плоттю. Таким був проводир Товії Рафаїл. Про цю трапезу сам Павло хвалиться так: "Маємо вівтар, із якого не повинні їсти всі, хто служить тіні".

Називаючи себе служителем не письмодзвонства, а духа й знаючим Христа не з плотської історії, сам Христос називає їх рабами, що перебувають у тому ж домі, та про таємниці панські не відають. "Від нас, - говорить повірник, - вийшли, але не були від нас".

Таких у главі 9-й проклинає Ісус Навин. "Прокляті ви, - каже, - і не збідніє від вас раб". Та й як їх не проклинати, коли вони заважають підліткам Ісааковим? Ці хлопці з паном своїм разом трудяться над тим, щоб викопати джерело чистої води, що фонтаном б'є вгору. Риють, як у землі, у плотській історії, від кидаючи її убік, як Мойсей - камінь від криниці, щоб вгамувати спрагу бідних овець свого тестя. Та филистимляни всюди заважають, усюди землею закидають і кричать: "Це земля наша!" Це за плоттю треба розуміти, а інакше все це привиди. Мрія... Та діти Ісаакові дух за істину, а всю плоть за суєту вважати не перестають, і старі колодязі від намулу очищують, а нові на будь-якому місці копають, вигукуючи з паном своїм: "Плоть - ніщо".

Навіщо нам родовід історичний? Яка користь? Навіщо місцезнаходження тлінного раю? Яку душі нашій користь принесе форма й міра ковчегова? Навіщо плотське зцілення? Навіщо воскресіння тлінне, що знову в тлінь обертається? Щоб ми знову працювали для ницої плоті й пристрастей? Гей! Лиш дух для нас смачний і корисний, очищуючи, зцілюючи, проникаючи в найпотаємніші починання душі нашої і мир нам народжуючи.

Та здається, святий Юда-апостол жорстоко їх оцінює. "Хмари безводні - плоть, що духа позбавлена", і ін. Оці-то сіють розкати в усьому світі. Сперечаються про походження духа, про таїнства, про віру, про церемонії, про ангелів, про муки, про блаженства й ін. вороги Христового хреста і заповідей його животворних.

Кінець.

І Богу слава

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров