quot;Весь я не помру". Горацій (лат.)

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 32 из 86Следующая ⇒

ТРИВАЄ СУД НАД ЗМІЄМ

Д у ш а. Якщо цей змій підвладний всесвітньому судові, то й ми можемо бути над ним суддями. Чи не він є той Даниїлів бовван, стертий філософським, краще скажу ізраїльським ка­менем!... Недавно я сміялася з того, що він до Авраама привів трьох гостей, і в Содом відправив лиш двох, а третій де? З воза, за приказкою, вбився?... Звичайно, гості стояли на горі. "Три мужі стояли над ним". Проте ж не сказав: з'явився йому Бог не біля гори, а біля дуба. Смішно й оте: "Не минай мене, раба твого". Потім: "І обмиються ноги ваші". Отже, у Авраама троє, двоє і один гість є одне й те ж. Чи не це є по-німецьки шпіцбуб, по-грецьки химера, химара, а в нас те ж саме, що мара?...

Д у х. Цис-сис-сис!... Тихіше, тихіше, голубко моя! Огля­дайся, як притча вчить, на задні колеса. Не поспішай! Ах, щоб не пожер тебе дракон і потоп! Ридає мати, яка народила зухвалого сина. 0, щоб не ридала й тобі! Отих невінчаних страдників хто погубив? Суд наглий. Всесвітній, що всі роди бід вічно збурює, на всі роди і всі віки й людей наводить потоп хто? Суд наглий. Рятівну оту від потопу піраміду здійснити в стовпотворінні завадив хто? Мови злив і слова змішав, які породили всіх роздорів і різновір'я єресі, хто? Суд наглий. Хто найсолодший для Бога музичний орган, тобто Біблію, поганоголосою й незлагодженою сотворив і розладнав? Хто навчив цю Єву співати пісні не Богу Якова, а бездушному деїрському ідолові, світові цьому? Суд наглий. Співають у костелах в день Святого Духа: "Злагоджено зазвучала пищальна пісня" тощо.

Та краще було так співати: "Незлагоджено зазвучала..." Через це вигнано з раю Адама, з розстроєним своїм Псалтирем і з незлагодженими своїми гуслами. Гей, душе моя! Уникай суду наглого, обережно суди суд божий. Чи знаєш, що таке Біблія? Вона ж бо є отой стародавній αφίγ; (сфінкс), лев-діва, або лево-діва. Разом лев і діва. Це зустрічає тебе, обходячи Всесвіт, шукаючий, наче лев, щоб кого проковтнути, а хто ж зустрічає? Отой Давидів шибеник, мор і біс полудневий. Ось тобі сфінкс! А ти дрімаєш і граєшся! Чи не чуєш Соломона: "Хто любить біду, гідний її". Чи розумієш, як нині зустрічає й очікує тебе - або преблаженна перемога, або цілковита біда? Якщо розгадаєш собі загадку, якщо досягнеш отого гострогірного міста, міста Давир, міста премудрості й грамоти її премудрої, міста отого апокаліпсного, міста коштовно-камінного, єдиного, улюбленого Давидові отого міста, "хто заведе мене у місто утверджене?" Це мир тобі та милість на всі дні життя твого! І діва, і жінка твоя це, як лоза виноградна, в стінах дому твого тілесного народить тобі синів сіонських і дочок єрусалимських, не із крові, а від Бога народжуваних, як пишеться: "Блаженний, хто має своїх родичів у Сіоні й племя своє в Єрусалимі". Оцьому-то переможцеві вишнього міста муж божий Халеб дає в подружжя найкрасивішу з усіх плотських світу цього наречених, не наречену ще дочку свою Асхань оту: "Цю полюбив я від юності моєї й насмілився привести собі наречену, хай не зав'яне краса її". Якщо ж по-самсонівськи лева цього, гострозорого сторожа й пестуна діви цієї, наче дракона, що стереже золоте руно, не роздереш, - о, тоді-то замість Асхані твоєї солодкого соку отого: "Гортань її - насолода" - зустрінуть тебе псячі мухи, "що згноюють со­лодкість єлею, і шершні й горе інше". "Горе тим, хто називає гірке солодким". "Нагодую їх полином". "Пошлю на них звірів". "Зуби їх - зуби лева, що вбивають душу".

Роздери лева, душе моя, щоб він не роздер тебе. Роздереш, якщо уникнеш наглого суду. Уникнеш, якщо буде господь Бог твій з тобою. У злобному обличчі доброї людини ховається блаженне серце. "Слова мудрих, наче вбиті цвяхи". О, обережно ходи біля них, душе моя. Кожне біблійне слово прибите цвяхом отим: "Прибив цвяхом твоїм плоть мою". І всякий голос її є отой левиний рев: "Як лев, зареве Господь". Тоді роздереш, коли розбереш, а знайшовши сік істини, Заспіваєш з Ісайєю: "У скарбах порятунок наш".

Знаю. Тебе ж спокусили Авраамові гості. Прошу їх не принижувати й не лаяти. Видко, що не дурниця це й не нісенітниця, коли кажуть, що єврейська Біблія тим же стилем починається: "Спершу сотворив Боги це небо і оцю землю". Розжуй! Сотворив? Це означає один. Боги? Це означає не один. Подібно пишеться й про отих мандрівників: "Зійшовши ж, - мандрівник каже, побачу". Потім: "Ми губимо, - каже той же мандрівник, - місце оце". Я і ми? Бачиш, що тут означає те ж саме. Якщо хто з Піфагором зрозумів фігурний трикутник, що зображає істину, той бачить, що в ньому 3, 2 і 1 є одне й те ж[23].

Трійця в одиниці та одиниця в трійці бути не може, хіба одиниця. Та хто ж єдиний, тільки один Бог. Всі створіння - це плоть, розумій: сплетена сітка, склеєний пісок, зліплений порох, що ділиться до своєї безконечності, відповідаючи своїм поділом і перетином протилежному божому єству, що простерте своєю одиничністю у неподільну безконечність і в безконечну неподільність. Бо всяке створіння є пересічна природа. Вона не причетна до всеблаженної отої одиниці: "Єдине є на потребу". І тим більше зі святою трійцею немає частини створіння. Ця Агар[24] є велика бідність і бідна ота численність. "Марфо! Марфо! Турбуєшся й говориш багато про що..." Єдине начало, а початкова єдність всі створіння випереджає: це кут! Та, що сотворила плоть і вселилася в неї: це кут! Від зниклої плоті залишилась: це кут! Ось тобі, горлице моя, єгипетський трикутник! Ось чому закохався в нього мудрець самоський![25] Хто не знає себе і Бога, той цим спокушається й лається. Світлі ж ангели осявають смисли, звеселяючись, бо з нами Бог. Трикутник, квадрат, коло, сонце, проскурка з вирізаним посередині й вийнятим єреєм квадратом чи трикутником, переламана, просто кажучи, розтлумачена Луці й Клеопі[26], - все це утворює єдиність.

Д у ш а. "Радій, ковчеже, духом позолочений!" Нині чую! Нині бачу! Ти мати й дім... Це! Бачу духа божого, що ширяє поверх потопних вод. Бачу одне, а це троє. Бачу троє, а це одне... Та як двоє і одне!... Дивується розум... Покарай мене, Господи, і скараюсь. Викрий мене, і полюблю тебе.

Д у х. О нетямуща й заскорузла! Від лику буйних дів діва! І чи цього не втямиш? Поклади в одне кінець і початок. Гей! Будь мені видющою, наче Ноєва голубка, щоб тебе не причислили до отого нещасного хору й не погубили потопом. "Зменшилось добрих дів". "Погрузли, наче олово у водах".

Будь же й ти суддею, та гляди; праведний суд суди. Не лише на лице дивись, і не оцінюй світлицю за кутками, а за змолоченою шкаралупою - горіх. Адже знаєш, що є змій, знай же, що він же є й Бог. Фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же і добрий. "Який добрий Бог Ізраїлі в до правих і мудрих дів!" Якщо в ньому будеш бачити лиш злість і плоть, то не перестане тебе ранити й живити нею, як пишеться: "Приклади їм зло, Господи, приклади". Кому? "Славним землі". Як може земля, плоть, гній славитися в домі божому? Зовсім не радить Мойсеєві дивитись на своє лице Бог. Це означає бачити в Біблії землю й пітьму, а їсти отруту. Содомляни всі - юнаки й старці їх - перед сном увечері бродять біля дому божого, та завжди голодні, як пес.

Д у ш а. Я за те, щоб він не був дошкульним. Тоді я б не лаяла його і не боялася б його смертельного жала. Та що з ним робити?

Д у х. Вчинити праведний суд йому. - ось що! f точно пізнати силу духа його. Тоді мале дитя його поведе.

Д у ш а. Як же це зробити?

Д у х. Знести й підняти від землі вверх. Тоді з'явиться його рятівна сила, як він сам зізнається: "Коли ж вознесете сина людського, тоді зрозумієте, що я є". Правдиво кажучи: що я значу? І що я є? Нині ж сидите на місці моїх губителів і незлобну мою невинність убиваєте. А ця ж, нарешті, є не хибна печать віри, щоб підняти змія цього чудного, як пишеться: "Знамення віруючим; мовами заговорять новими; змія візьмуть, вознесуть..."

Д у ш а. Хто ж може його підняти?... А піднявши, куди його дівати? Хіба на шию повісити?

Д у х. Гори переносить і змія підіймає хто? Віра. Підніми спершу не зміїне, а твоє власне серце, куди? До вічного, а змій по твоєму сліду самовільно вознесеться в гору і повисне на дереві, а тобі на шиї.

Д у ш а. От біда! Загризе...

Д у х. О дурепа! Не біда, а спасіння... Він лиш тоді шкідливий, коли по землі повзає.

Д у ш а. Скажи, батьку, ясніше, як повисне на дереві? Ми дерево розуміємо те, що хрест, шибениця...

Д у х. Скажи краще так: ми повзаємо по землі, наче немовлята, а за нами повзе і змій. І хто вас поставить (на ноги)? Хай не виходить із пам'яті тобі пресвітла (чуєш, дочко) седмиця божих гір! Вони є сім райських яблунь, сім же, як одна, що народжують плід вічного життя. Тепер відчуй солод­кий оцей голос нареченої: "Як яблуня серед дерев літніх, так брат мій серед синів". "Покладіть мене в яблуках; під яблунею збудив тебе". "Там народила тебе мати твоя". Чи бачиш: куди вгору здіймається і на якому дереві вішається? Та же й Ісайя через райське дерево життя розуміє седмицю: "Як дні дерева життя, будуть дні людей моїх".

Повішений на цьому посадженому при джерелах вод дереві, з нечестивого мужа блаженним, із повзучого божественним, із отруйного робиться рятівним, із мертвого - живим... Послу­хай, як Ісайя про всіх Ноєвих, або біблійних скотів, звірів і про самого змія благовістить: "Не пошкодять і не погублять?" Та зверни увагу, де не пошкодять? "На горі-бо святій моїй". "Вовки й ягнята повинні пастися разом". "Лев, наче віл, з'їсть солому, а змія - землю".

Якщо ж мені скажеш, що він без гори їв землю і за це проклятий Богом, то не через те він проклятий, що жер не на горі, без гори, не на горах святих. Не за те, що їв землю. Вся система світу цього є земля й порох, вода плинна й тінь псам, яка минає. Належало йому їсти й пити з Клеопою, а де? На шляху суботньому, або з Петром на з небес спущеному килимі чи скатертині, або з Павлом біля столу семистовпного дому, або у світлиці з апостолами, що омивають ноги, тобто з Ізраїлем. А де ж? Там, перед Богом. У той час він був би благополучний, як написано: "З потоку на шляху п'є: через це зведе голову", "Вознесу тебе, Господи, як підняв мене ти".

А звівши свою голову, міг би тоді трохи звести й усе своє тіло, як сам зізнається: "Якщо я буду відірваний від землі, тоді все притягну до себе".

Д у ш а. Чому світла седмиця є шлях і потік?

Д у х. Тому що вона є драбина, що все зводить до Бога. Лиш він добрий і високий. А потік тому, що напуває всю біблійну землю, налаштовуючи до плодоношення всю неплідну фігуральних створінь пітьми пітьму. Тому пишеться: "Джерело виходило із землі і напоїло все лице землі". Лице є те ж саме, що й фігура, емблема, образ: "Хай моє лице не з'явиться тобі". "Просвіти лице твоє, і врятуємось".

Д у ш а. Скажи мені: коли просвітлюється лице боже? Бо ж сонце і день світлі самі собою.

Д у х. Аж ніяк! Будь-яка стихія є пітьма. А просвітлюєтся лице боже тоді, коли у серці сонячної фігури з'являється слава божа. У той час світає в сонці невечірнє світло, а у дні його тьмяному зоріє денний ранок незахідного віку. І це означає: "У світлі твоєму побачимо світло".

Із седмиці днів сім проповідей виводить Давид Богові. Так мудрувати радить і іншим: "Благовістіть-бо день за днем". Йоіль же: "Затрубіть сурмою в Сіоні", "Проповідуйте у горі моїй святій". А що проповідувати? Ось що: "І приходить день господній", "І близький день пітьми й бурі, день хмари й імли".

Тьху! Як же не близько? Він сховався у нашому похмурому й буремному дні. Він так нашим днем пожертий, як Йона китом[27]. І наче закритий стіною: "То цей стоїть за стіною нашою". Та стіни відсунуться геть, а злий день виблює добрий: "День дневі відригує слово", тобто мудрому із похмурого дня виходить розум вічного дня. У той час фігура, що таїть в утробі своїй того, хто зодягається світлом, наче ризою, як троянда й лілія; видає приємні запахи: "Поки дихає день, і зрушаться сіни". "Смирна, й стакта, й касія від риз твоїх".

Д у ш а. А чи я не вгадаю? Наш темний день і сонце - це гора горя. А день божий - це із гори мамврійський дуб. Напевно, він високий, якщо авраамський бенкет під ним...

Д у х. Ось тоді й просвітлюється лице боже, тобто сонце, коли з нього проросло дерево премудрості. Отут-то бенкет: "Як у тіні його (тобто сонця) мудрість, так само печера посріблена й джерело розуму премудрості, що виходить із неї, оживляє". У той час оновлюється вся земля. "Дана їм всяка влада..." "Дмухнув, і сказав їм: прийміть Дух Святий". "Поки дихає день..."

Д у ш а. Боже мій! Як я насолодилась фігурою цією! Вона мені мила. О благовидний образ! Прекрасне лице вічного! Найсвітліше око! Воно оглядає й освітлює всю землю! Хто тобою досхочу насолодиться! О позолочена вічністю печера й ковчег божий, який рятує від потопу всесвітнього! Ти сонце, храм таємного сонця й поселення Бога Якового. Співай і заспівай коханому твоєму, о прекрасна серед жінок! День і вечір співай! Ніч і ранок співай! Всі сотворіння сплять. Ти ж і прекрасна сестра твоя місяць не дрімаєте, співаючи оцю пісню: "Брат мій мені, і я йому..." Любо мені дивитися, що до верховної цієї фігури всі інші сходяться. А ця цариць цариця веде до брата свого незліченне стадо дівиць. "Отроковиці полюбили тебе". "У пахощі мира твого течемо". "Приведуть до царя дів слідом за нею".

Ці є цариці й чисті наліжниці царя небесного: "Зрадіємо й звеселимося про тебе".

Д у х. Хвалю твоє мудрування, люба моя голубко! Хто знемагає у вірі, хай їсть оте зілля й траву: "Всяка плоть - то сіно". Та твого віку зубам соромно ссати молоко. Розкушуй і шукай у шкаралупах зерно вічності. Дім божий не даремно названий ліщиною, розумій: горіховим садом. У ньому-то Авраам і Яків будують жертовник і під час тієї трапези розмовляють з Богом. Один у світлій седмиці під днем розуміє просто день. А інший жує кожен її день, щоб відчути смак животворної правди і дня господнього, за отим: "Збережи нас у твоїй святині весь день навчатися правди твоєї". І оце-то є: "Один же розмірковує день за днем, інший же судить на всякий день". Хай же буде смак і премудрість у досконалих, яким є отой: "Господи, очі твої дивляться на віру". Якщо ж семисонячні очі седмиці дивляться на віру, а віра виявляє невидиме й нове створіння, тоді видко, що Єремія, який сказав це, не був серед цих: "Той розмірковує день за днем".

Д у ш а. А де мої дочки єрусалимські? Я скучила без них. Де гарніша від лілій цих дівиць наставниця? Куди вона поспішає? То бажає прохолоди. "Бо ж у тінь його побажала". То просить: "Введіть мене у дім вина". То хвалиться: "Піду собі до гори Смирнинської", "Утвердіть мене в мирі". Навіщо їй у шинок ходити? Захотілось вина і запашних помад?

Д у х. Вона йде прямо у гірне до свого батька. Запалила її любов. Палким бажанням жадає з ним повеселитися й напитися прісного й свіжого, нововичавленого вина, яке по-римськи називається муст. Погуляти їй хочеться. Вона йде до Лота.

Д у ш а. Та куди ж подівся її коханий? Хіба вже їй з ним наскучило? Навіщо їй до Лота?

Д у х. Хоче поспати з батечком. Так, як дівчатка з Давидом, а Давид з вічним спокоєм, "t полечу, і спочину". Спершу його турбували дівчатка. "Поспав-бо збентежений". Жаліється, на­че роздратований. Потім радісно кричить: "Цей спокій мій!..." Вино і спокій приваблюють найстаршу дочку Лотову, а вона й молодших стадо сестер тягне сюди ж. Та не вважай же чисту оцю голубку блудницею. її батько, і брат, і наречений, і друг, і пан є те ж саме.

Д у ш а. Що означає печера Лотова?

Д у х. Вона є сонячний чертог того: "Я квітка польова і лілія долин". Лот, по-грецьки стакти, є жир і клей із ароматних дерев. Згадай дерево життя. "Пахощі мира твого кращі за всі аромати". "Зрадіймо й возвеселімося про тебе". "Ви друзі мої". "Пили ж і впилися з ним". "Я не повинен пити із плода лози, поки п'ю нове..."

Відчувай, душе моя, що Ісус не п'є вина, а очікує якогось дня Навинового, якого не було, ані не буде інший довіку. У той єдиний день бажає як паску їсти, так і пити муст, тобто не хмільне, а солодке й новогронне вино, подібне до прісного.

Д у ш а. Я згадала брехню зміїну, наче муст міг зробити п'яним Лота. Та де було взяти старого вина втікачам? А диких грон можна знайти вдосталь.

Д у х. Прошу, облиш старе й нове вино з прісним хлібом і паскою! Хай пропаде, наче дим, уся тлінь від блиску найсолод­шої істини! Царство боже не пожива й пиття. Все тлінь і фальш, крім лиш вічності. Вона є істина божа. Все жуй, вари й перетворюй у центр і в кінець біблійний: розумій, у сік твого серця. Ось як! Печаль цього світу подібна до п'янкого вина. Сумний, наче п'яний, буває розслаблений, млосний і журли­вий. Ось вино розчулення! "Напоїв ти нас вином розчулення". А вічна істина - це найсолодший муст і нектар, який додає не суму, а куражу й сили. Ось що значить: "Доки п'ю нове" та ін. П'яні й слабі є всі фігури без вічності. "Укріпіться, руки розслаблені". "Це Бог наш суд воздає". "Тоді скочить кульга­вий, як олень..." Згадай семистовпний дім премудрості. Як ти розумієш фігуру дому цього?

Д у ш а. Я досі розуміла, ніби цей дім на стовпах опертий або на них утверджений.

Д у х. Не зваблюйся же і знай, що тут стовп означає не те, що у римлян columna, а те, що у них turris, а у греків πύργος, тобто висока споруда на зразок круглого чи квадратного стовпа. У нас називається башта, бійниця (propugnaculum), або терем, як видно із малоросійської пісні:

Понад морем глибоким

Стоїть терем високий[28]

Такий був стовп давній, що називався Φάρος при гирлі ріки Нілу, над морем. Голова його дихала полум'ям, яке вночі було видно з далекої відстані, що вказувало шлях мореплавцям до гавані. При цьому стовпі 70 тлумачів перетлумачили по-грецьки Біблію[29]. Тут щороку святкувалася пам'ять такої великої справи. Чудо з семи давніх чудес цей вищий за хмари стовп. Ось тобі тверді, що утверджують дім вічного, стовпи: сім днів, сім сонць, але одне, і сім очей, але одне, і сім вогнів, та один вогонь, і сім стовпів, та один стовп. "Стовп твердині від лиця ворожого". Ці сім теремів, що підносять свої голови вище хмар, є пресвітлі чертоги Вишнього, із незліченних світлиць вибрані світлиці, весь премудрого нашого Соломона храм, чудо Всесвіту, яке просвітлює й захищає. "Сім цих є очі господні..."

Благословив Бог день сьомий. "У той спочив від усіх справ своїх". "О Ізраїлю! Який великий дім божий! Великий і не має кінця". Чи не сонце є для нього нерукотворний храм? "Який дім мені збудуєте?" - каже Господь. У цьому стовпі, зійшовши, зробив зміщування, а дмухнувши у цій же світлиці запашною своєю бурею, сотворив поділ мов на всій цій землі. У цьому наметі вверх здіймався росоносний вогонь і вогняний холод Духа Святого на апостолів. Отут-то й сп'яніли апостоли. "Пили ж і впилися з ним". Напилися вони не для того, щоб зів'янути, падати, повзати й спати на землі. Плоттю не були збуджені Дух вічного зігрів серце їх. Звідси кураж, нові думки, дивна мова, чудесна сила, ясні слова їх... Ось рід пияцтва або вид його. А як учитель їх не п'є вина, не дочекавши якогось дим, що є причиною отого нового пиття: "До дня того: коли" та ін. і не їсть паски без світлиці якогось чоловіка, так і учні його з'явилися п'яними перед народом ось коли: "Бо є третя година дня". Третя година, третій день - це вічність воскресіння й царство.

Д у ш а. Скажи мені, отче мій, навіщо там же крім якогось дня великого і крім дому якогось згадується й про царство боже? "Я не повинен їсти, поки не скінчаться у царстві божому".

Д у х. Чому дрімаєш? Чи не чуєш, що третій день і царство є те ж саме? Не забувай, що світла седмиця є стовп, місто, дім і престол митрополичий. Тут сидить, судить і є начальником над земними племенами той: "Ти хто? І каже їм Ісус: поча­ток". Сонце є день, стовп - світлиця. Тут царство боже, тобто правління, влада й початок. "Дасть йому господь Бог престол Давида, батька його". "Це Бог наш суд віддає!"

Д у ш а. Я чула, начебто краще читати: "Казав, що соком наповнені", ніж отак: "Що вином наповнені".

Д у х. Як хочеш, читай, але міркуй про Бога. Бо ж про вино можна сказати те ж саме, що й про воду: "Це ж говорить про духа".

Д у ш а. Чи це не той стовп хмарний і вогняний, що вдень і вночі веде Ізраїля?

Д у х. Це саме той.

Д у ш а. Чому ж у римській Біблії читають: in columna nubis, тобто у стовпі хмарному, а не читають: in turn nubis?

Д у х. Спіткнувся тлумач. Правда й пристойність кричить, хай стовп буде стовповидним житлом. Так само спотикаються художники, що зображають Симеона Стовпника[30] на колоні, а не у виноградній світличці з балконцем, як видно із притчі: "Створив точило і стовп", тобто світличку в винограді. Чого ти посміхнулась?

Д у ш а. Знаєш, Господи, і тайни мої. У кафедральному Софійському храмі головна ікона, що зображає дім премуд­рості, виставила сім колон, які підтримують стіну. Нині бачу їх обман. Крім того, сміх мій спричинили книжники безмінервні[31]. Вони Діогена[32] загнали в бочку. Одне нерозжоване слово породжує смішні нісенітниці. Як можна жити в бочці або на колоні?

Д у х. Та не будь дуже цікава до ганчір'я та лахміття. Термін, або слово, є лахміття! Шлях ізраїльський не до них, а через них. Забудь стовпи твої. Спіши до отих нерукотворних: "Багатство у стовпостінах твоїх". Там бенкет, трапеза, хліб, вино, і кімната нареченої, і наречена. "Ведіть мене у дім вина". "Піду собі до гори Смирненської". Там Єрусалим. Там мені мир. "Звеселився від тих, що сказали мені: у дім господній підемо". "Там сіли престоли на суд". З цієї гори Дебора винесла суд на Сисару. Із цього куреня Йоіль, вирвавши кіл, пробила йому через око наскрізь голову. Із цього міста Юдита вийшла й відтяла голову Олофернові. Із цього стовпа жінка відламком жорна розбила Авімелеху тім’я. Із цього дому принесла хліби і вино, м’ясо, і смокви, і муку чисту прекрасна Авигея Давидові коханому[33]. Бачиш, душе моя, у який дім бажає наречена?

"Ведіть мене у дім вина! "

Д у ш а. Хотілося б мені знати жінку, що розбила тім’я Авімелеху. Ось героїня!

Д у х. Вона ж наречена нашого Соломона. "Скине ж одна жінка уламок жорна". А не чуєш Соломона? "Єдина моя голубка". Дивись, куди ця голубка веде хор дочок єрусалимських? До воріт їх, куди й Давид хоче приліпитися. "У воротах дочки Сіону". Тут ігумен сидить і їсть хліб свій. Тут свято й торжество. Але де? Чуєш? У полудні, в сонці. "Той Бог наш. Той врятує нас навіки". "Увійди в сад мій, сестро моя". "Їжте, ближні, і пийте, й упийтесь, браття!”

ГЛАВА 5-та

ПРО ЗЛОБУ ЗМІЇНУ ПІСНЯ[34]

Хто дасть мені посріблені крила голубині?

Хто дасть орла крила великого нині?

Хай лечу довго, всюди до Бога

З земного краю навіть до раю

І спочину.

Це єхидна люта біжить, це мене сягає!

Це на мене пащу люті відкриває!

Ковтнути хоче. Отрута клекоче.

Зміїще дивний, гаспид допитливий.

Ах, мені горе!

Гірких вод потоки вибльовує, чорний, холодні.

Хмара темна накрила мене! Це морок безодні!

Горе мені нині! Горе єдиній

Гонить без тями мене з дитям.

Нема мені миру...

Д у х. Про що ти, душе моя, думаєш на самотині? Чому ти сумна?

Д у ш а. Амурюся, співаю й плачу в пустелі з улюбленою дочкою ізраїльського князя Єффая єдинородною і з подругами її на горах святих. Плачу з Єремією над Єрусалимом. Страждаю й уболіваю з зайнятою, огорнутою сонцем жінкою, що народжує сина...

Д у х. Плач! Та розумій і розрізняй пору сліз і час сміху. Знай: є ж час, але є й, крім того, і час часів, тобто напівчас і отой добрий час: "Очі всіх на тебе сподіваються, і ти даєш їм поживу в добрий час". Плач у притворі й у дверях, щоб зрадіти всередині вівтаря. Княжа дочка по горах святих плаче тому, щоб була для Бога радісною жертва. Плач веде до сміху, а сміх у плачі ховається. Пристойний плач є те ж саме, що й сміх у добрий час. Ці дві половини становлять одне: як поживу — голод і ситість, зима й літо — плоди, тьма і світло — день, смерть і життя — всяке створіння, добро і зло — нужду й багатство. Господь створив і зліпив воєдино. Але яка мова викликала твої сльози?

Д у ш а. Жаль мене точить про прекрасні дочки єрусалимські. Віддалення від нареченого, знищення свят, переміна на плач торжества, і на попіл перетворення облич... Боюсь, щоб і мене з ними не пожерла буря водна й потоп...

Д у х. Не бійся ж! Глянь вгору! Що це над тобою?

Д у ш а. Ах, боже мій! Бачу дві птиці.

Д у х. Не бійся! Вони прямо над тобою. До тебе спускаються.

Д у ш а. І боюся, й радію.

Д у х. Не бійся! Це тобі небо посилає вісників зі знаменнями, що потоп, який губить Всесвіт, не повинен тобі пошкодити. Замість голубки з маслиновою гілкою це тобі денний ворон несе яблуко, а прозорливий лелека — гроно виноградне.

Д у ш а. О мати божа!

Д у х. Не торкайся їх ні в якому разі... А лиш прийми від них плоди. Якщо торкнешся — довіку їх не побачиш. Нині ж над головою твоєю, літаючи й звеселяючи, будуть до кінця віку. Амінь.

Inveni portum. Satana, саго, munde vaiete!

Sat me jactaslis. Nunc mihi certa quies.

Це мені гавань! Геть тікай сатано, плоте, світе квітчастий!

Досить мені хвилюватись. Святий спокою, здрастуй!

ГЛАВА 6-га

ПРО ПЕРЕТВОРЕННЯ[35]

Боже, окропи мене із небес росою,

Щоб, як рожу, плід тобі я приніс з собою.

Яблуко райське

Із саду преображенського.

"Прокинувшись, бачили славу його".

Увесь світ спить... Та ще не так спить, як про праведника сказано: "Якщо впаде, не розіб'ється". Спить глибоко, простяг­нувшись, наче вбитий об землю. А наставники, що пасуть Ізраїля, не лише не будять, а ще й погладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше. Чого лякатися?..." Кажучи: мир, а його й не бувало... О блаженний Петро з товаришами своїми! Сам Господь будить їх: "Встаньте й не бійтеся!" "Петро ж і ті, що були з ним, були обтяжені сном". "Встаньте, - каже їм, - підніміться від землі! Тоді вже не бійтеся!" Б'є цих похованих і Павло. "Встань, сплячий! Встань же, о мрець! Воскресни із мертвих, і освітить тебе Христос. Доти землею будеш і не перетворишся у Христа, доки не побачиш світлу небесну людину". І про нього-то мова йде: "Прокинувшись, бачили славу його".

Фамара, невістка Юди, сина Якового, видалася йому блуд­ницею. Не впізнав її тому, що закрила своє обличчя. Але довідавшись, упізнав і сказав: "Виправдалася Фамара краще за мене". Так само сини Ізраїля не могли дивитися на сяюче славою лице Мойсея, людини божої. А на що ж таке вони дивилися? Лиш на покривало, яке затьмарювало світлість його очей. Який же ти, Ізраїлю? Худий воістину! Обрізаний ти плоттю, та не обрізаний ти серцем. Пітьма терпима для твоїх очей, а на істину дивитись не зносиш. Лежиш на землі. Блудиш з цією твоєю повією і задоволений нею. Відвертаєш око твоє від Отця твого - око, що лає батька й докучає материній старості. А не видно орлиних пташенят, які б за бажанням Соломона виклювали тобі нещасне твоє око... Так нинішня ницість християнська і точнісінько таким оком дивиться на свого проводиря Христа! Де він народився? Від яких батьків? Скільки жив на світі? Як давно? Чи дві тисячі років вже не буде?... О християнине! Охрещений ти плоттю, та не вмитий смислом. Навіщо ти зосередив свою цікавість на таких плітках? Чому вище не підіймаєшся? Тут думаєш і заснути? Тут курінь збудувати з Петром? Не знаючи, що говориш... Чи не чуєш, що таке і твій Мойсей каже: "Укрив сором лице моє, ось чому не можуть мене брати мої бачити!" "Чужий був синам матері моєї..." Чи ти до цього часу не знаєш, що це все плоть, і плітки, і тінь, що вкриває дуже високу премудрості гору? Бо ж ця завіса у свій час повинна вся роздертися. Чи це не лицемірство, яке розмірковує про лице небес? Ось рід лукавий і перелюбний, що шукає плотського знамення. Ось квас учення фарисейського![36]

Та послухаймо! Чи так учить Христос наодинці любих своїх учнів? Як пізнавати? Що таке істинна людина? Тобто син чоловічий або Христос - це все одно. "За кого мене мають люди?" Слухай, Петре! Скажи мені: як ницість думає? Що таке людина? Знаю, що помиляються. А ти як думаєш? "Ти Христос, син Бога живого". Добре Петро втрапив. Видно, що він крізь порожню плотську завісу проникав голубиним оком якнайдалі. Через те ж до нього й істинний син людський каже: "Блажен­ний ти, Симоне, з твоїм оком! Воно не дивиться на плоть і кров як на нице поняття, а, оминаючи плоть і кров, знаходить інший рід, рід істинний, рід ізраїльський, рід Отця мого, який не із крові, не від похоті плотської". Слухай, християнине! Слухай з твоїм язичницьким серцем! Чи довго тобі лежати на землі? Чи будеш ти колись людиною? Не будеш! Чому? Тому що на плотську завісу задивився. А на лице істинної божої людини дивитись ніяк твоєму окові нестерпно. Не перетворишся, друже мій, із земного в небесного доти, поки не побачиш Христа. Доки не пізнаєш, що таке істинна людина. Не продереш очей твоїх доти, поки плоть і кров триматимуть твоє серце. Та чи довго триматимуть? Поки зізнаєшся, що твоя плоть і кров - це прах і нікчемність. Сюди завела тебе твоя власна думка. Чи не так? Точнісінько так: "Із слави своєї були скинуті".

Позбавлені божої слави, навчились ми судити нашу братію за плоттю. Так і на самого Христа дивимось. Лиш саму марноту на ньому примічаємо. А на нього самого і на славу його не дивимось. Правда, що Павло каже: "Перетворить же тіло смирення нашого, щоб воно було подібне до тіла плоті його". Не сперечаюсь. Та чи так ти дивишся на Христа, як Павло? Він хвалиться: "Не знаю з плоті Христа. Знаю ж людину, що пройшла небеса, створену згідно з Богом у правді й преподобі істини". Оцю ж то людину він і ефесянам доручає й вихваляє: істиною не була плоть ніколи. Плоть і облуда - одне й те ж. А хто любить цього ідола, і сам такий же. А коли плоть є фальш і порожнеча, тоді вона не є людина. Чи чув ти книгу спорідненості істинної людини, сина Давидового, сина Авраамового?

Яків народив Юду, Юда народив Фареса від Фамари і ін. Знай же, що ця книга є книга вічна, книга божа, книга небесна і не має в собі нікого, крім ізраїльського роду.

"Не зберу соборів їх із крові і не пом'яну імен їх". Цього ж роду є і наш Христос. Втім, що рід ізраїльський не вмирає, слухай Йоіля: "Наче ранок, розтечуться по горах люди міцні й численні. Подібних до них не було відвіку. І по них не додається до літ у рід і рід".

Якщо б можна до їх літ щось додати, тоді вони мали б кінець, а тепер вони самі є кінець усього. Не є кінцем те, після чого йде ще щось, а цей рід сам є кінець усього. Залишок не є в язичниках і не є хребет у створіннях. Хребет божий, а залишок Ізраїлів. І лиш залишок врятовується. Все ж інше повз проходить. "Знищуються погани, наче вода, що повз тече". "Залишки нечестивих використаються".

А що Йоіль саме про рід ізраїльський це співає, то слухай Мойсея, людину божу, родича Христового і того, хто розмовляє з Христом на Фаворі про вихід його, тобто про залишок: "Блаженний ти, Ізраїлю". "Хто подібний до тебе, роде, рятований Господом?" "Захистить помічний твій. І меч - хвала твоя". "І збрешуть тобі вороги твої, тобто помиляться і не дізнаються". "І ти на шию їх наступиш..."

Бачиш, що хто судить Ізраїля за плоттю, дивиться лиш на зовнішність смирення Христового, не розуміє, як у смиренні його суд його вознісся (піднявся високо, високо), є ворог Христа із тих; кого Павло називає ворогами хреста Христового, у Мойсеєвих словах мечем названого. "Меч - хвала твоя", який у Єремії всю плоть так, як хрест, січе, вбиває, умертвляє.

Продеремо ж, о мертва й безсутнісна тіне, очі наші й звикле до плотської пітьми око наше, зводячи потихеньку в гірне, навчимо дивитись на Ізраїля, тобто на істинного чо­ловіка, оминаючи покривало плоті. Ось нас, що сплять на землі, будить Павло: "Вишніх шукайте! Про гірне мудруйте! Навіщо про стихії турбуєтесь? Коли ж Христос з'явиться, життя ваше, істинна жива людина, тоді й ви з'явитесь у славі..." Будить і Єремія ось як: "Чому ми сидимо? Згуртуйтесь і ввійдемо в міста-твердині й упадемо там перед Господом, що сотворив нас... Там, а не тут, у стихіях, очікував миру й не був добрим..."

О істинний, нетлінний ізраїльський боже! Блисни світлом твоїм на нас стільки, скільки може принаймні стерпіти наше око. Щоб ідучи в світлі лиця твого й непомітно у нове перетворюючись, ми сягнули у всерадісне й найостаннішого нашого волоска воскресіння. Тобі слава, з твоїм чоловіком і зі святим твоїм духом. Амінь!

"Прокинувшись, бачили славу його".

Ось так ворон, прокаркавши над головою, піднявся вгору, але не розлучився, виконуючи написане: "Де труп, там зберуться орли". "Птахи хай розмножаться на землі!"

ГЛАВА 7-ма

ПРО ВОСКРЕСІННЯ

Боже, окропи мене із небес росою,

Красне гроно я тобі вирощу любов'ю.

Гроно райське

Із саду воскресенського.

"Хай цілує мене поцілунками уст твоїх!"

Любі учні, не бійтеся! Піднімайтесь сміливо До того, на лице якого ви із-за жаху не могли дивитись на Фаворі.. Слухайте, що каже: "Дерзайте! Мир вам! Радійте!"

Тоді для вас нестерпним був сам погляд його, а нині й слів його пресолодких послухаєте, і поцілунком скріпить з нами вічну дружбу! Вмійте лиш наближатися до нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, що наставляє вас: "Немає тут! Встав". Ці слова прямісінько вас доведуть до славної істинної людини. Цей є воскресіння й життя ваше. "Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"

Зістарівся Авраам їв син. Захотілося йому померти. Та й не дивно. Вже очі його потемніли: зникли очі його, як Давидові, у слово боже. Не міг нічого бачити тут, у світі нашому суєтному, готуючись до блаженної отої смерті: "Блаженні мертві, що вмирають нині в Господі". Забажав поживи. Задо­вольнив його душу другий син його. "Дякую, сину! Підійди до мене, - каже йому, - і обцілуй мене". І наблизившись цілував його. Щасливий Ісаак! Він під Ісавом знайшов Якова. А ми, навпаки, під пеленами ізраїльського немовляти, під плащаницею Христовою часто знаходимо недруга Ізраїлевого - Ісава. Оцей-то з нами вітається й цілується! Що за причина? Не знаємо, як шукати... Безтямно шукаємо... Багато хто шукає його в одноосібному правлінні цісаря Августа, в часи Тіберієві, у володіннях Пилатових[37] і ін. Та всі ж шукають. Де? Тут! У цьому світі! Між мертвими... Будь ласка, пошукай вправніше. "Немає тут!" Багато хто тиняється по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по горах Кармільських, по Фаворах, по горбах Синайських і Афінських: нюхають між Євфратами й Тиграми-ріками. Тут-то він, звичайно, думають: "Ось-ось! Тут Христос! Тут! Ось він!" Гукають й іншим: "Тут Христос!" "Знаю, - волає ангел, - куса розп'ятого шукаєте". "Немає тут! Немає!" Багато хто шукає його у високих світських почестях, у велич­них домах, за церемоніальними столами тощо. Багато хто шукає, розглядаючись по всьому голубому зореносному зводі, по Сонцю, по Місяцю, по всіх Копернікових світах... "Немає тут!" Шукають у довгих моліннях, у постах, у священних обрядах... Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, у плотському воскресінні, у плотському очей зціленні... "Немає тут!" Що за біда? Та де ж він? Звичайно, тут він, якщо займатися риторикою у проповідях, знати пророчі таємниці, переставляти гори, воскрешати мертвих, роздати маєтки, му­чити своє тіло холодом і... Та блискавкоподібний ангел одне їм волає: "Немає тут!" Звичайно ж, його ніде немає, якщо й тут немає. Тьху! Звичайно, друже мій, немає його для тебе. Тому що його не знаєш і не бачиш його... Зніми ж чобіт твій з Мойсеєм. Кинь дурне твоє "тут". Гей! Ім'ям ангельським тобі кажу: умить знайдеш. Що ж тепер зали­шилось робити?

Паска! "Встань, Господи, хай розсипляться вороги твої і хай утікають всі, хто ненавидить тебе!... "Підіймайся, любий Ізраїлю, і йди від сили до більшої сили!

Після перемоги Аморрійської[38] піднялися сини Ізраїлеві проти заходу. Не сподобалось це цареві Валаку. "Ось, - каже, - якісь нові й дивні люди із Єгипту вийшли й, по горах розтікаючись, вище гір піднялися. Що за чудо?" Посилає послів до чарівника Валаама, щоб винищити рід божий. Прийшли посли. Оголосили цареву волю. "Добре! - сказав Валаам. - Відпочиньте ж тут ніч оцю".

Недарма, друже мій, не велить тобі ангел шукати тут. Бачиш, що в цьому гнізді спочивають вороги роду божого.

Паска! Прийшли до Мойсея потомки Рувимові й Гадові. Просять, щоб він не переводив їх на той бік Йордану для поселення. Дуже ж бо по цей бік земля поживна для худоби, а у нас же худоба... Закричав на них Мойсей: "Брати ваші підуть на бій. І чи ви сядете тут? І навіщо розбещуєте серце синів Ізраїлевих, щоб не перейшли вони на землю, яку Господь їм дає?" За те, що вони хотіли тут залишитись, так розлютився Господь, що заклявся, щоб не ввійти їм у землю, обіцяну Ізраїлю, крім Халева та Ісуса Навина, називаючи тих, хто тут залишається, людьми, що знають добро і зло, яким, очевидно, був Адам, вигнаний із раю. Ось що наробило прокляте гніздо оце: "Тут".

Паска! "Якщо введе тебе, - каже божий Мойсей, - Господь твій у землю, що знаходиться там, за Йорданом, за шляхом західним, яка цілком відрізняється від єгипетської, тому що вона нагірна й рівна, а що взагалі найкраще, очі господа Бога твого на ній від початку літа й до кінця літа, то будь ласка! Прошу, пагубою згубите все поганське й тлінне, навіть до останнього волоска, крім початків і первістків від волів і овець ваших". "Та не сотворіть там все, - каже, - що ви творите тут нині, кожен вигідне перед собою. Бо не прийдете віднині до спокою..." То прошу, друже мій, послухай Мойсея: не шукай тут, тобто у пагубному поганському тлінні, улюблену людину, істинного мужа, брата, і ближнього твого. Шукай його там, по той бік Йордану, за західним, за вечірнім шляхом: не тут, не сьогодні, не нині... Там-то він! Там цей початок померлих і всього тління. А інакше поцілуєшся з якимсь поганином.

Паска! Безтямний книжник Сомнас шукав людину по цей бік Йордану. Що ж йому ангел господній Ісайя каже? Ось що: "Що ти тут? І що тобі тут? І витесав ти тут гріб і сотворив собі на висоті гріб... Це нині господь Саваоф скине, і зітре мужа, і відбере знаряддя твоє і вінець твій славний, і кине тебе у країну велику й безмірну, і там помреш..." Нещасний книжник! Читав пророків, шукав людину, та натрапив на мерця й сам з ним пропав. Звичайно ж, він шукав між посланцями царя Валака, на сідалищі губителів і фізичних чародійників, що обертають усе на плоть і кров. Тому-то ось що про таких каже блаженний муж Йов: "Говорять Господу: відступи від нас. Шляхів тінях знати не хочемо... Будуть же як полова перед вітром, або як порох... Хай побачать очі його своє вбивство... І той був віднесений у гріб і на гробах посторожив. Стало солодким для нього дрібне каміння потоку". Кричить на таких і другий ангел, Михей: "Встань і піди. Бо немає тобі тут спокою через нечи­стоту. Зотлієте тлінням..." "Чи бачиш ти, - каже третьому ангелу, Єзекіїлю, Господь, - чи бачив ти, що ці коять? Великі беззаконня дім Ізраїлі в творить тут, віддаляючись від святинь моїх..." О, беззаконне ти тут! Що ти накоїло? Відвело ти нас від живої людини до мерців. Від святого мужа до тлінних бовванів і опудал. "Беззаконня, - жалібно каже він, - п'яти моєї обійде мене". Ах! Подало ти нам п'яту його прокляту, а не прекрасну його голову, хай обцілує нас. Ми лиш п'яту бачимо, поріддя зміїне, що стереже п'яту.

"Поселяться, - каже чоловік, - і приховають..." Та скажи ж, хто тебе заховає, скарбе наш? Хіба ти, відповідає, не бачиш, скільки їх у домі Ізраїлевому? У Святому Письмі? І що вони творять? Самі тут, у гробах, сидять, і мене з собою туди ж волочать, а я мерцем ніколи не бував, крім п'яти моєї. "Багато хто бореться зі мною з висоти". "Потоптали мене вороги мої". "Ті п'яту мою збережуть. Поселяться (тут) і приховають воскресіння моє".

Паска! "Встань! Встань, Єрусалиме! Я є! Я є той, хто втішає тебе! Розумій, хто то є сущий".

"Ідіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і каміння, яке на шляху, розкидайте..." "І це було велике потрясіння! Бо ангел господній, зійшовши з небес, приступив, відвалив камінь..."

"Чого ви тут? Шукаєте чоловіка?... Немає тут! Встав!" "Скажи ж, змилосердься, де він?" Відповідь: "Немає його у царстві цих мерців! Він завжди живий. Там його шукайте, у царстві живих! І нині чого ви тут?

Паска! "Встань! Встань! Воскресни, Єрусалиме!" "А було, коли Ісус був біля Єрихона, то глянувши очима своїми, бачив чоловіка, що стояв перед ним..."

Ось бачиш! Недарма ангел каже: "Там його побачите!" Та де ж там? По той бік (чуєш) Йордану, на святому вже місці, не на тлінному. На землі нагірній, високій, обітованій... Туди-то він глянувши, побачив чоловіка. Упізнав і вклонився йому, володареві своєму.

Паска! "Встань! Встань, Сіоне!" "Обтруси порох..." Гля­нувши Авраам очима своїми, побачив місце здалеку і каже дітям своїм: "Сидіть тут з віслючам. Я ж і дитина підемо туди..." Бачиш, що й Авраам, покинувши все тутешнє, знайшов істинну людину на горі. Те ж саме, що й там: і, побачивши день його, зрадів. Не можна мати кращих очей, ніж Авраамові. Вони лиш бачать барана, затриманого рогами в саду Савек.

Паска! Рогами прив'язаний до саду Савек. Що означає Савек? Савек означає хмиз. Та чи може хмиз стояти по обидва боки Йордану, перед лицем господнім? Він лиш спалюється всеспаленням. Як ніщо, а чоловік Ісаак цілий, живий. Та й як йому не бути цілим, коли сам Бог захищає його? "...Щоб йому щось не поробили..."

Видно ж, що він не їсть хмизу, який залишився за плечима, про який Ісайя: "Це всі, як хмиз, вогнем погорять".

А про протилежних до цих із хмизу людей той же ось що (мовить): "Як, каже, небо нове і земля нова, які я творю, є переді мною, так стане сім'я ваше і ім'я ваше..."

Цього ж чоловіка, який стояв, не падав, а вічно перед лицем господнім перебував і Навин бачив. Паска! "Встань, устань, Єрусалиме!" Дав Господь чудотворний посох Мойсеєві. Посилає його на звільнення братії своєї з Єгипту. Велить Ааронові зустріти Мойсея. Де ж він зустрічає? Ось де: "Де й зустрів його у горі божій". "І цілувались обидва".

Після звільнення з Єгипту братії ізраїльської бажає бачити Мойсея тесть його, Йофор. Взяв дочку свою, жінку Мойсеєву, з двома синами, поїхав у пустелю. Приїхав. Доповіли Мойсеєві.

О роде, благословенний Богом вишнім! Прямо подалися на гору Хорив.

"Вийшов же Мойсей назустріч тестеві своєму, і вклонився йому, і цілував його, і вітали один одного, і ввів їх Мойсей у намет:"

Паска! Забороняє якнайсуворіше Мойсей, щоб ми, йдучи від тут туди, нічого з хмизу не заносили, називаючи все таке прокляттям, ідолом і спотиканням на царському цьому шляху. "Вважай добре, гукає, щоб не їсти крові!... Щоб ти не з'їв її! Хай благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки".

Проте ж нетямущий як давній, так і нинішній Ізраїль часто нарікає на Господа.

"І чув Господь, і розгнівався гнівом, розгорівся в ньому вогонь..." Почали жадати єгипетського м'яса. "Добре нам, - кажуть, - було в Єгипті..." "Що це ви плутаєте? Хіба у Господа, крім поганського, не знайдеться м'яса?" І мовить Господь Мойсеєві: "Коли не досить буде руки господньої? Нині зрозумієш, чи сягне тебе слово моє, чи ні".

Часто й наша нетямуща твердість у серці говорить і нарікає на Господа. Тьху! Чи можна, щоб була людина без плоті, крові й кісток? Тьху! Що це? Ось гордий і нечутливий хмиз!...

Устань, прокинься, Сіоне! Що ти верзеш! Хто рухає твою землю? Хай вона буде так, як є! Хай тільки Господь дасть тобі благословенне своє благословення, як Ісайя каже: "А земля твоя разом з новою населиться" (гл. 62)[39].

Лиш тільки те знай, що ти брехня, і суєта, і порожнеча з самою твоєю землею, не взявши за основу землі божої. Тому там же мовиться оце: "Не до вас подібний, якщо виправиш і сотвориш, Єрусалиме, радість на землі". Ти лиш старайся, щоб із твоєї брехливої землі блиснула правда божа. Молися, щоб досяг тебе блаженний отой третій пресвітлого воскресіння день, у який земля Богом здіймає рослинність трав'яну. Чи гадаєш, що твоя лиш земля одна, іншої ж у ній бути не може? Тож залишайся тут при твоїй! їж її зі змієм проклятим, жери протягом усіх днів твого життя, без життя божого, без життя вічного; якщо думаєш і говориш у серці твоєму, що у Господа немає своєї ні землі, ні плоті, ні крові, ні кості, нічого... Не почуєш же всеблаженного голосу цього: "Це нині кість від кісток моїх"!

"Устань! Устань, Єрусалиме!" Слухай вухом іншим про іншу плоть! Чи чуєш: "І процвіте плоть моя"? Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? Не втаїться кість моя від тебе, її сотворив ти таємно". Слухай Соломона: "Зцілення костям твоїм". У єврейській Біблії: "Прикладання, розумій, нових до старих". Слухай Ісайю: "Кості твої проростуть, наче трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів..." Чи бачиш? Кості ці не ті суть, що розсипаються при пеклі. Вони суть перед лицем божим. І оце-то є там.

"І був голос, - гукає Єзекіїль, - коли мені пророкувати. І це потрясіння! І поєднувались кості: кість до кості, кожна до суглоба свого. І бачив, і це були для них жили, і плоть розтягнули". Читай таке у главі 37-й[40] Ба! Що це за новий рід по горах твоїх? По старих кінцівках твоїх і членах? Понад гірку тлінність твою? Чи це не є прикладання? Чи не прикладання життя до мертвості твоєї? А до гробу твого воскресіння? Чи не нове оте сотворіння? "Сотворю, і хто перетворить?"

Чи не ствердження оце? "Це я готую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір... і правдою нагородишся..."

Слухай же і розумій нині, що не нісенітниці тобі базікає Йоіль, а благовістить тобі цей Орфей[41]. Воскресіння, ось: "Наче ранок, розіллються по горах люди численні й міцні. Подібних до них не було одвіку..." "Наче рай насолоди, земля перед лицем його. А котра позаду, та - поле згуби..." "Як вигляд кінський, вигляд їх..." "Як звук колісниць, на верхи гір підні­муться..." "Наче борці, потечуть і, як мужі хоробрі, зійдуть на стіни... І кожен від брата свого не відступить". "Місто візьмуть і на мури піднімуться, і на храмини залізуть, і віконцями ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!

"І збудують сини інородні стіни твої..." "І замість міді принесу тобі золото". "І замість заліза принесу тобі срібло". "І замість дерев принесу тобі мідь. І замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".

"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".

"Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"

Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднав­шись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"

Пріч одійди, пріч!

Печальна ніч!

Сонце сходить.

Світло вводить,

Світло вводить.

Радість родить.

Пріч одійди, пріч!

Потопна ніч![42]

Кінець

ПРИМІТКИ

Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Ско­вороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.

М.І. КОВАЛИНСЬКИЙ

ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.І. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.

М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій і фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Кова­линський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніш) дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.

Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.

Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише Ідеї близьких Сковороді античних 1 середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Е. Юнга та Ін.

Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої попу­лярності, вона значною мірою сприяла зростанню інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология