Лíчынне прыпáдочного
Лíчынне прыпáдочного
37. А назáвтрэй, як воны′ зыйшлы′ з горы′, судосы′в Ёгó вылы′кый гурт людэ′й.
38. І рáптом ня′кый чоловíк з гýрту вы′крыкнув: «Учíтель! Лáголю Тыбэ′! Глянь на могó сы′на. Вин оды′н у мынэ′.
39. Ёгó хватáе дух, і рáптом довóдыть до кры′ку, і тыпэ′ ёгó, шо аж пíня з ёгó йдэ; і вы′мучывшы, насы′лу од ёгó одхóдыть.
40. Я просы′в Твойíх учынікы′в вы′гнаты ёгó, алэ′ ны здýжалы».
41. Ісýс отказáв на гэ′тэ: «От поскы′тте нывíрнэ і роспсóчанэ, дóкыль Я бýду з вáмы і тырпíтыму вас? Прывыды′ сюды′ свогó сы′на».
42. Як той шэ йшов, то лыхы′й повалыв ёгó і став тыпсты′. Алэ′ Ісýс забороны′в нычы′стому дýховы, і зробы′в здорóвым хлóпця, і оддáв ёгó бáтьковы.
43. І всі булы′ здывóваны Бóжыю вэ′лыччу.
Ісýс дрýгый раз выкáзуе про свою′ смэрть
44. А як всі дывовáлысь гэ′тому, шо творы′в Ісýс, то Вин сказáв Свойíм учынікáм:
45. «Дóбрэ вложíтэ собí в гýшы гэ′ты словá: Сын Людськы′й бýдэ оддáный лю′дюм в рýкы».
45. Алэ′ воны′ ны розобрáлысь, шо за словá гэ′то, бо гэ′ты словá булы′ заслóняны од йіх, то воны′ й ны розобрáлы йіх; а спытáты Ёгó про гэ′ты словá ны одвáжувалысь.
Хто найби′льшый в Цáрыствы Ныбэ′сному?
46. Прышлó йім навмíй: Хто б з йіх був бы найби′льшый?
47. А Ісýс, вíдаючы, до чогó хíлыть йíхэ сэ′рцэ, взяв дыты′ну і постáвыв йійí пы′рыд Собóю.
48. І сказáв йім: «Хто пры′ймэ гэ′ту дыты′ну в Моé ймэ′нне, той пры′ймае Мынэ′; а хто пры′ймэ Мынэ′, той прыймáе Тогó, хто послáв Мынэ′; бо хто з вас наймэ′нчый за всіх, той бýдэ вылы′кый».
|