Пры′тча про богачя′ й богáство
Глава 12
Про крыводýшность. Про страх чоловíчый. Знывáга Дýха Святóго. Як проповíдуйітэ, то ны би′йтэсь
1. Тым чя′сом, як зобрáлысь ты′сячы людэ′й, шо тысны′лы оды′н одногó, Вин зрáзу почя′в говоры′ты Свойíм учынікáм: «Сáмэ пэ′ршэ, обырыгáйтэсь облýды фарысéйськыйі, якáя е крыводýшшэ.
2. Нымá ныц схáваного, чогó б ны пубáчылы, і тáйного, про шо б ны повíдалы.
3. То тóе, шо вытэ′ сказáлы, як булó пóночы, то почýйітэ пры выднí; і тóе, шо вытэ′ шыптáлы на гухó в хáты, бýдэ пырыкáзанэ с стріхэ′й.
4. Кажý я вам, друзья′м (сября′м, дрýгам) Свойíм: ны би′йтэсь тых, хто тíло забывáе, а пóсля бильш ныц ны мóжэ зробы′ты.
5. Алэ′ скажý вам, когó боя′тысь: би′йтэсь тогó, хто, забы′вшы, мóжэ вкы′нуты вас в пэ′кло; шчы′ро кажý вам: тогó би′йтэсь.
6. Чы ж ны п’ять малы′х птушычóк продаю′цьця за два асáрыйі? І ны однá з йіх ны забýта в Бóга.
7. А в вас і кóсы на головí всі полы′чаны. То от ны би′йтэсь: вытэ′ дорóжчы за мнóго якы′х малы′х птушычóк.
8. Кажý ж вам: кáжного, хто прызнавáтымэ Мынэ′ пы′рыд людьмы′, тогó Сын Людськы′й прызнáе пы′рыд Анё′ламы Бóжымы,
9. а хто зрычэ′цьця Мынэ′ пы′рыд людьмы′, той бýдэ одрычóный пы′рыд Анё′ламы Бóжымы.
10. І кáжному, хто скáжэ слóво на Сы′на Людськóго, просты′цьця, а хто гáнытымэ Дýха Святóго, томý ны просты′цьця.
11. І як прывыдýть вас в хрáмы, до начя′льства і властей, то ны клопочíтэсь, як абó шо откáзуваты чы шо говоры′ты;
12. Бо Святы′й Дух нагýчыть вас тоды′, шо трэ′ба казáты».
13. Оды′н чоловíк з гýрту сказáв Ёмý: «Учíтель! Скажы′ ля могó брáта, шоб вин подылы′в зо мнóю спáдкы».
14. То Вин сказáв гэ′тому чоловíковы: «А хто постáвыв Мынэ′ суды′ты чы дылы′ты вас?»
15. Тоды′ ж Вин сказáв йім: «Глядíтэ, бырыжíтэсь завы′дкув на богáство, бо жы′тте чоловíка ны залэ′жыть од тых достáткув, якы′йі вин мáе».
16. І росказáв йім пры′тчу: «У одногó чоловíка був дóбрый урожя′й в пóлы.
17. І вин дýмав сам собí: «Шо мынí робы′ты? Нымá куды′ склáсты своé добрó».
18. І сказáв: «Розбырý свойí клунí і побудýю би′льшы, і поскладáю туды′ всю свою′ збиж і всэ свое добрó.
19. І скажý свою′й душí: «Душя′! Мнóго добрá лыжы′ть в тыбэ′ на мнóго літ – опочывáй, йіж, пы, высылы′сь».
20. Алэ′ Биг сказáв ёмý: «Нырозýмный! Гэ′тыйі нóчы твою′ дýшу забырýть в тыбэ′. Комý ж достáныцьця тóе, шо ты прыдбáв?»
21. Гэ′так жывэ′ с тым, хто збырáе скáрбы собí, а ны пы′рыд Бóгом богатíе».
|