Ісýс клы′чэ до Сыбэ′ Лэ′выя (Матвíя). Ісýс ны чужя′йіцьця грíшныкув
Ісýс клы′чэ до Сыбэ′ Лэ′выя (Матвíя). Ісýс ны чужя′йіцьця грíшныкув
27. Пóсля гэ′того Ісýс вы′йшов і пубáчыв мы′тныка, по ймэ′нню Лэ′вый (гэ′то Матвíй), шо сыдíв і брав пóшліну (мы′то), і кáжэ ёмý: «Іды′ за Мнóю».
28. І вин, остáвывшы всэ, пошóв за Йім.
29. І спрáвыв Ёмý Лэ′вый в свою′й хаты вылы′ку госты′ну; і там булó вэ′льмы мнóго мы′тныкув і вся′кых гы′нчых, якы′йі сыдíлы рáзом пры столí.
30. А кнíжныкы і фарысéйі рымзáлы і казáлы Ёгó учынікáм: «Чогó вытэ′ йістэ′ і п’éтэ рáзом з мы′тныкамы і грíшныкамы?»
31. А Ісýс сказáв йім на гэ′тэ: «Ны здорóвым трэ′ба дóхтор, а хвóрым.
32. Я прышóв казáты, шоб кáялысь ны прáвыдным, а грíшныкам».
Про пист
33. А воны′ сказáлы Ёмý: «Чогó Іоáнновы учынікы′ чя′сто постя′ть і мнóго мóляцьця, і фарысéйськы гэ′так сáмо, а Твойí йідя′ть і п’ють?»
34. Вин сказáв йім: «Чы мóжна застáвыты высíлныкув посты′ты, як з йíмы Жыны′х?
35. Алэ′ пры′дэ тáя порá, як забырýть од йіх Жыныхá, то тоды′ воны′ бýдуть посты′ты в тýю пóру».
36. І тоды′ ж росказáв йім пры′тчу: «Ныхтó ны прышывáе лáткы до старэ′йі одэ′жыны, одорвáвшы од нóвыйі одэ′жыны; бо нáчэй і нóву подырэ′, і до старэ′йі ны надáсьця лáтка з нóвыйі.
37. І ныхтó ны влывáе свíжого вынá в стары′йі шкураны′йі мышкы′, бо свíжэ вынó попрорывáе мышкы′, і самóе вы′тычэ, і мышкы′ пропадýть.
38. А свíжэ вынó трэ′ба влывáты в нóвы мышкы′; тоды′ збырыжэ′цьця й тóе, й тóе.
39. І ныхтó, п’ю′чы старóе вынó, ны схóчэ тоды′ свíжого, бо скáжэ «старóе лíпшэ».
|