Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
Содержание книги
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
Кайдашиха ридала, бо почувала свою провину; Лаврін стояв коло порога й собі плакав. Карпо з Мотрею, забувши про колотнечу з матір'ю, і собі ввійшли в хату і сумно дивились, підперши руками голови. В хаті неначе лежала на лаві мертва Мелашка, і вся рідня зійшлась на її похорон.
— Боже мій милостивий! — голосила Мелашчина мати. — Якби Мелашка вмерла дома, мені не було б так жалко; я б знала, що вона вмерла; я б її оплакала по-людській, а то, може, її тіло звірі рознесли по лісі. А все, свахо, через вас. Чи то раз Мелашка приходила до мене та заливалась слізьми?
Кайдашиха вт`ерла сль`ози рукав`ом і терп`іла не м`енше од Балаш`ихи (Кайдашиха утёрла слёзы рукавом и терпела = страдала, переживала не меньше Балашихи). Неспод`іване г`оре вп`ало на н`еї (неожиданное горе упало на неё), нен`аче к`амінь з н`еба (будто камень с неба). Д`овго пл`акали та сумув`али Кайдаш`і й Балаш`і (долго плакали и тужили Кайдаши и Балаши). Кайдаш`иха, Балаш`иха та Лаврін постанов`или йти до Києва та шук`ать Мелашки (Кайдашиха, Балашиха и Лаврин решили идти в Киев и искать Мелашку). Балашиха верн`улась на час у Бі`євці, щоб т`ільки забр`ать на дор`огу од`ежу та харч (Балашиха возвратилась на время в Биевцы, чтобы только захватить в дорогу одежду и еду), і вон`и втрь`ох з`араз-таки тог`о дня пішл`и до К`иєва (и они втроём сразу же в тот день пошли в Киев).
Кайдашиха втерла сльози рукавом і терпіла не менше од Балашихи. Несподіване горе впало на неї, неначе камінь з неба. Довго плакали та сумували Кайдаші й Балаші. Кайдашиха, Балашиха та Лаврін постановили йти до Києва та шукать Мелашки. Балашиха вернулась на час у Бієвці, щоб тільки забрать на дорогу одежу та харч, і вони втрьох зараз-таки того дня пішли до Києва.
Тим ч`асом Мелашка служ`ила в К`иєві в проск`урниці (тем временем Мелашка служила в Киеве у просвирницы). Вон`а прожил`а п`ерший т`иждень т`ихо, спок`ійно, як у Б`ога за двер`има (она прожила первую неделю тихо, спокойно, как у Бога за дверью). Роб`ота в проск`урниці бул`а неважк`а п`ісля важк`ої роб`оти в свекр`ухи (работа у просвирницы была нетяжёлой после тяжёлой работы у свекрови). Харч бул`а д`обра (еда была хорошей). Сам`а проск`урниця бул`а д`обра ж`енщина (сама просвирница была доброй женщиной), не л`аяла, не гр`изла Мелашки з р`анку до в`ечора, як гр`изла свекр`уха (не ругала, не грызла Мелашку с утра до вечера, как грызла свекровь). П`ерший т`иждень Мелашка одпочив`ала (первую неделю Мелашка отдыхала). Ал`е др`угого т`ижня, п`ісля пров`ід (но на вторую неделю, после проводов; “ пр ` оводи ” — первое воскресенье после Пасхи, в которое и перед которым в течение недели принято поминать усопших на могилах), Мелашка почал`а н`удитися за Лавріном (Мелашка начала тосковать по Лаврину). Вон`а виробл`яла пр`оскури (она готовила просвиры), а ї`ї думк`и літ`али в Семиг`орах к`оло м`илого (а её мысли летали в Семигорах около милого). От їй зда`ється, що вон`а сто`їть з Лавр`іном у садк`у під чер`ешнею (вот её кажется, что она стоит с Лаврином в саду под черешней), розмовл`яє з ним, д`ивиться йом`у в `очі (разговаривает с ним, смотрит ему в глаза). Лаврін докор`яє ї`ї за те, що він люб`ив ї`ї, як сво`ю д`ушу (Лаврин укоряет её за то, что он любил её, как свою душу), ж`алував ї`ї, як м`ати дит`ину, а вон`а пок`инула йог`о (жалел её, как мать ребёнка, а она покинула его). От вон`а приміч`ає в йог`о оч`ах сль`ози (вот она замечает в его глазах слёзы): сль`ози в`иступили з йог`о с`иніх оч`ей (слёзы выступили из его синих глаз) і полил`ись по рум'`яних щок`ах на трав`у (и полились по румяным щекам на траву) …
Тим часом Мелашка служила в Києві в проскурниці. Вона прожила перший тиждень тихо, спокійно, як у Бога за дверима. Робота в проскурниці була неважка після важкої роботи в свекрухи. Харч була добра. Сама проскурниця була добра женщина, не лаяла, не гризла Мелашки з ранку до вечора, як гризла свекруха. Перший тиждень Мелашка одпочивала. Але другого тижня, після провід, Мелашка почала нудитися за Лавріном. Вона виробляла проскури, а її думки літали в Семигорах коло милого. От їй здається, що вона стоїть з Лавріном у садку під черешнею, розмовляє з ним, дивиться йому в очі. Лаврін докоряє її за те, що він любив її, як свою душу, жалував її, як мати дитину, а вона покинула його. От вона примічає в його очах сльози: сльози виступили з його синіх очей і полились по рум'яних щоках на траву…
Мел`ашка одр`азу запл`акала так (Мелашка сразу заплакала так), що сль`ози полил`ись з ї`ї оч`ей р`ічкою на стіл (что слёзы полились из её глаз рекою на стол). Вон`а л`едве вст`игла перехоп`ити їх рукав`ом (она едва успела перехватить их рукавом).
— Чог`о ти, Мелашко, пл`ачеш (что ты, Мелашка, плачешь)? — спит`ала проск`урниця (спросила проскурница). — Чи жаль тоб`і сел`а, чи м`атері, чи чолов`іка (жалко ли тебе села, матери ли, мужа ли)?
— Не жаль мен`і ні сел`а, ні р`оду, жаль мен`і т`ільки чолов`іка (не жаль мне ни села, ни роду = родственников, жаль мне только мужа). М`абуть, він за мн`ою побив`ається (наверно, он по мне убивается), кол`и одр`азу так зал`ило мою д`ушу сльоз`ами (если сразу так залило мою душу слезами).
— То верн`ись дод`ому, кол`и тоб`і за ним ж`алко (так вернись домой, если тебе его жалко), — говор`ила проск`урниця (говорила просвирница).
— Не верн`уся, м`атушко (не вернусь, матушка), мен`і зда`ється, що тр`еба верт`атися в п`екло (мне кажется, что нужно возвращаться в ад), як т`ільки я згад`аю про св`екра та свекр`уху (как только я вспомню про свёкра и свекровь).
|
