Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
Содержание книги
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
— Тут у церкві наші односельчани. Сховайте мене, матушко, в свою хату, поки вони підуть з Києва додому.
Проск`урниця повел`а ї`ї в сво`ю х`ату (просвирница повела её в свою квартиру). Х`ата бул`а з`араз к`оло ц`еркви на цв`интарі (квартира была сразу возле церкви на церковном дворе), в вел`икому д`омі, в н`ижньому етаж`і (в большом доме, на нижнем этаже), т`ільки дв`ері в х`ату бул`и за бр`амою, на др`угому двор`і (только двери в квартиру были за воротами, в другом дворе). Проск`урниця привел`а Мелашку в пек`арню (присвирница привела Мелашку в пекарню). Пек`арня була невел`ичка, ал`е вис`ока, з одн`им здор`овим вікн`ом, перепл`етеним зал`ізними ґратк`ами (пекарня была небольшая, но высокая, с одним здоровым окном, переплетённым железными решётками). Під вікн`ом од стін`и до стін`и сто`яв д`овгий стіл (под окном от стены до стены стоял длинный стол). Ввесь стіл був укр`итий рядк`ами пр`оскур (весь стол был покрыт рядками просвир) і вел`иких, і мал`еньких, і мал`есеньких (и больших, и маленьких, и малюсеньких). На л`іжку к`оло п`ечі, на подушк`ах, заст`елених б`ілим простир`адлом (на кровати у печи, на подушках, застеленных белой простынёй), леж`али здор`ові пр`оскури, як палян`иці (лежали здоровые просвиры, как паляницы). Н`аймичка печ`атала пр`оскури знам`еником (работница печатала просвиры клеймом).
Проскурниця повела її в свою хату. Хата була зараз коло церкви на цвинтарі, в великому домі, в нижньому етажі, тільки двері в хату були за брамою, на другому дворі. Проскурниця привела Мелашку в пекарню. Пекарня була невеличка, але висока, з одним здоровим вікном, переплетеним залізними ґратками. Під вікном од стіни до стіни стояв довгий стіл. Ввесь стіл був укритий рядками проскур і великих, і маленьких, і малесеньких. На ліжку коло печі, на подушках, застелених білим простирадлом, лежали здорові проскури, як паляниці. Наймичка печатала проскури знамеником.
Проск`урниця звел`іла Мел`ашці пом`ить р`уки і пост`авила ї`ї в кінц`і стол`а виробл`ять пр`оскури (просвирница велела Мелашке помыть руки и поставила её в конце столы изготавливать просвиры). Мелашка вик`ачувала т`істо та все погляд`ала на дв`ері (Мелашка выкатывала тесто и всё поглядывала на дверь). Вон`а бо`ялась, щоб баба Палажка не в`ислідкувала ї`ї (она боялась, чтобы баба Палашка не выследила её).
Здор`ова піч бул`а вже в`итоплена й паш`іла вогн`ем (здоровая печь была уже вытоплена и пылала огнём). Ч`ерез дв`ері бул`о в`идно мал`еньку кімн`ату (через дверь было видно маленькую комнату), де жил`а проск`урниця (где жила просвирница). В кімн`аті бул`о ч`исто й г`арно, як у він`очку (в комнате было чисто и красиво, как в веночке). На л`іжку біл`іли ч`исті подушк`и (на кровати белели чистые подушки). На вікн`і червон`іли між зел`еним л`истом кит`айські р`ожі (на окне краснели среди зелёных листьев китайские розы). К`оло образ`ів з золот`ими шир`окими р`амами блищ`ала ламп`адка (около икон с золотыми широкими рамами блестела лампадка). На Мелашку нен`аче пов`іяв т`ихий т`еплий в`ітер у л`ітній день (на Мелашку будто повеял тихий тёплый ветер в летний день), так`ий сп`окій був розл`итий в тих кімн`атах (такой покой был разлит в тех комнатах). Вон`а вик`ачувала пр`оскури (она выкатывала просвиры), а ї`ї думк`и літ`али в Семиг`орах, к`оло Лавріна (а её мысли летали в Семигорах, около Лаврина). Сль`ози зак`апали в н`еї з оч`ей (слёзы закапали у неё из глаз). Вон`а вт`ерла їх рукав`ом (она вытерла их рукавом).
Проскурниця звеліла Мелашці помить руки і поставила її в кінці стола вироблять проскури. Мелашка викачувала тісто та все поглядала на двері. Вона боялась, щоб баба Палажка не вислідкувала її.
Здорова піч була вже витоплена й пашіла вогнем. Через двері було видно маленьку кімнату, де жила проскурниця. В кімнаті було чисто й гарно, як у віночку. На ліжку біліли чисті подушки. На вікні червоніли між зеленим листом китайські рожі. Коло образів з золотими широкими рамами блищала лампадка. На Мелашку неначе повіяв тихий теплий вітер у літній день, такий спокій був розлитий в тих кімнатах. Вона викачувала проскури, а її думки літали в Семигорах, коло Лавріна. Сльози закапали в неї з очей. Вона втерла їх рукавом.
«Не верн`уся дод`ому (не вернусь домой), зост`анусь тут, що Бог дасть (останусь здесь, если Бог даст; здесь “ що ” = ” якщ ` о ” — если), а п`отім що б`уде, то й б`уде (а потом что будет, то и будет)», — д`умала Мелашка, втир`аючи сль`ози рукав`ом (думала Мелашка, утирая слёзы рукавом).
Тим ч`асом баба Палажка прост`ояла сл`ужбу (тем временем баба Палашка отстояла службу), запричаст`илась і пов`ела баб`ів з ц`еркви (причастилась и повела баб из церкви). Вон`а хот`іла в`ести їх у печ`ери (она хотела вести их в пещеры), ал`е на цв`интарі оглян`улась на всі б`оки й прим`ітила, що нем`а Мелашки (но на церковном дворе оглянулась на все стороны и заметила, что нет Мелашки).
— Де ж це д`ілася Мелашка (а куда же это делась Мелашка)? — пит`ала Палажка, огляд`аючись на всі б`оки (спрашивала Палашка, оглядываясь во все стороны). — Чи не зост`алась у ц`еркві (не осталась ли в церкви)?
Палажка верн`улась до церк`овних двер`ей (Палашка вернулась к церковным дверям); палам`ар зачин`яв дв`ері і замик`ав замк`ом (пономарь закрывал двери и замыкал замком).
— Куд`и це вон`а пішл`а (куда это она пошла)? М`оже, вон`а десь за ц`ерквою (может, она где-то за церковью)? — говор`или баб`и (говорили бабы).
«Не вернуся додому, зостанусь тут, що бог дасть, а потім що буде, то й буде», — думала Мелашка, втираючи сльози рукавом.
|
