Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
Содержание книги
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
— Куди ж ти оце везеш нас? Здається, ми вже й село минули? — спитала мати.
— Встаньте, мамо, з воза, бо тут гора дуже крута, — сказав син.
Кайдашиха не вст`игла вст`ати з в`оза (Кайдашиха не успела сойти с телеги). Вол`и розб`іглись з крут`ого, як піч, горб`а (волы разогнались с крутого, как печь, холма). Кайдаш ск`очив з вій`я, поб`іг за вол`ами (Кайдаш спрыгнул с дышла, побежал за волами), спин`яв їх (останавливал их), бив п`ужалном по морд`ах (бил ручкой плети по мордах; “п`ужално” — ручка плети), ал`е важк`і вол`и не могл`и здерж`ать в`оза (но тяжёлые волы не могли сдержать телегу). Віз пхав їх зз`аду (телега толкала их сзади), і вон`и поп`ерли з усі`єї с`или нан`из (и они попёрли = погнали со всей силы вниз). Кайдашиха вхоп`илась за пол`удрабки (Кайдашиха ухватилась за края телеги; “ пол ` удрабок ” — боковая часть телеги наподобие приставной лестницы) і трус`илась, як у проп`асниці (и тряслась, как в лихорадке). Віз натр`апив кол`есами на горб і перек`инувся (телега попала колёсами на холм и перевернулась). Кайдашиха в`икотилась з в`оза, нен`аче м'яч (Кайдашиха скатилась с телеги, будто мяч). С`іно вкр`ило ї`ї зв`ерху (сено накрыло её сверху). Вол`и потягл`и в`оза по дол`ині (волы потащили телегу по долине).
Кайдашиха не встигла встати з воза. Воли розбіглись з крутого, як піч, горба. Кайдаш скочив з війя, побіг за волами, спиняв їх, бив пужалном по мордах, але важкі воли не могли здержать воза. Віз пхав їх ззаду, і вони поперли з усієї сили наниз. Кайдашиха вхопилась за полудрабки і трусилась, як у пропасниці. Віз натрапив колесами на горб і перекинувся. Кайдашиха викотилась з воза, неначе м'яч. Сіно вкрило її зверху. Воли потягли воза по долині.
Тпру, с`ірий (тпру, се р ы й)! Тпру, мор`угий (тпру, моругий / р ы жий или тёмно-серый с тёмными полосами/), бод`ай ти сказ`ився (чтоб ты взбесился)! — крич`ав Кайдаш і сам лет`ів з гор`и з усі`єї с`или (кричал Кайдаш и сам летел с горы со всей силы), незг`ірше вол`ів (не хуже волов), а вол`и басув`али (а волы скакали; “ басув ` ати ” — бежать галопом), мов к`оні (как кони), зад`ерши г`олови (задрав головы), та т`ільки рог`ами крут`или (и только рогами крутили).
— Оц`е зав`із мен`е в Зап`адинці, бод`ай вон`и проп`али (ай да завёз меня в Западинцы, чтоб они пропали)! — крич`ала Кайдашиха на весь яр (кричала Кайдашиха на весь овраг). — Тр`охи в'`язів не скрут`ила (чуть шею: «затылок» не свернула).
Кайдашиха вкач`алась у с`іно та в пил і т`ільки обтр`ушувалась (Кайдашиха вывалялась в сене да в пыли и только отряхивалась). С`іно почіпл`ялось до черв`оних тороч`ок на голов`і (сено прицепилось к красной бахроме на голове), понал`азило за к`омір (набилось за воротник), в п`азуху (за пазуху), запл`уталось в хрест`ах та в дукач`ах (запуталось в крестах и дукачах). Пил наб`ився їй у ніс, у в`уха і н`авіть у рот (пыль набилась её в нос, в уши и даже в рот). Вон`а розперез`алась, витр`ушувала с`іно з-за п`азухи та п`ирхкала (она распоясалась, вытряхивала сено из-за пазухи и фыркала), як к`ішка, що пон`юхала п`ерцю (как кошка, что понюхала перца). Пол`удрабок обшмульг`ав ж`овтий сап'`янець і зроб`ив смугу ч`ерез ус`ю хал`яву й перед`ок (край телеги ободрал жёлтый сафьяновый сапог и оставил полосу через всё голенище и носок).
Тпру, сірий! Тпру, моругий, бодай ти сказився! — кричав Кайдаш і сам летів з гори з усієї сили, незгірше волів, а воли басували, мов коні, задерши голови, та тільки рогами крутили.
— Оце завіз мене в Западинці, бодай вони пропали! — кричала Кайдашиха на весь яр. — Трохи в'язів не скрутила.
Кайдашиха вкачалась у сіно та в пил і тільки обтрушувалась. Сіно почіплялось до червоних торочок на голові, поналазило за комір, в пазуху, заплуталось в хрестах та в дукачах. Пил набився їй у ніс, у вуха і навіть у рот. Вона розперезалась, витрушувала сіно з-за пазухи та пирхкала, як кішка, що понюхала перцю. Полудрабок обшмульгав жовтий сап'янець і зробив смугу через усю халяву й передок.
— А бод`ай ці Зап`адинці бул`и зап`ались (а пусть бы эти Западинцы раньше провалились), ніж м`ала я в них `їхати (чем пришлось мне в них ехать)! — л`аялась Кайдаш`иха (ругалась Кайдашиха), витяг`аючи с`іно з-за п`азухи (вытаскивая сено из-за пазухи), висм`икуючи йог`о з голов`и (выдёргивая его из головы). — Оц`е заквітч`алась с`іном, як вівц`я реп'ях`ами (ну и расцветилась = украсилась сеном, как овца репейником): к`аторжне с`іно к`оле в сп`ину (каторжное сено колет спину), хоч спідн`ицю скид`ай (хоть юбку снимай)!
— Та тут хоч спідн`ицю скинь та й по яр`у б`ігай (да здесь хоть юбку сними да и по оврагу бегай)! Ніхт`о не поб`ачить (никто не увидит), бо щось тут і хат не гурт в`идно (так как что-то здесь и хат не /скопление/ видно), — сказ`ав Кайдаш (сказал Кайдаш).
Лаврін помост`ив на віз с`іно (Лаврин постелил на телегу сено), засл`ав к`илимом (застелил ковром). Кайдашиха з`овсім очепур`илась (Кайдашиха совсем прихорошилась), с`іла на віз та все л`аяла Зап`адинці (села на телегу и всё ругала Западинцы).
— А бодай ці Западинці були запались, ніж мала я в них їхати! — лаялась Кайдашиха, витягаючи сіно з-за пазухи, висмикуючи його з голови. — Оце заквітчалась сіном, як вівця реп'яхами: каторжне сіно коле в спину, хоч спідницю скидай!
— Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно, — сказав Кайдаш.
|