Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
Содержание книги
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
— Як вимела рівненько! Чи не поясом міряла сіни? — питала Мотря в Мелашки.
— А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття, — сказала Мелашка.
— А хіба ж ти не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни? — обізвалась Кайдашиха. — Міряєте ви, бодай вже міряла вас лиха година!
Од тог`о ч`асу Мелашка знайшл`а соб`і ще одног`о в`орога (с того времени Мелашка нашла себе ещё одного врага). Мотря не дав`ала їй перейт`и с`іни (Мотря не давала ей прохода в сенях): вон`а бул`а серд`ита на Мелашку за те прокл`яте см`іття (она была сердита на Мелашку за тот проклятый мусор). Од тог`о ч`асу в х`аті гр`изла Мелашку свекр`уха (с того времени в хате грызла Мелашку свекровь), в с`інях та надв`орі стерегл`а ї`ї Мотря (в сенях и снаружи подстерегала её Мотря).
Наст`ала зим`а, наст`ав важк`ий час для Мелашки (наступила зима, настало тяжёлое время для Мелашки). Кайдашиха напос`ілась на н`еї (Кайдашиха насела на неё), як лих`а д`оля (как злая судьба): сам`а сп`ала досх`очу, роб`ила легк`у роб`оту (сама спала вволю, делала лёгкую работу), а всю важк`у роб`оту скид`ала на Мелашку (а всю тяжёлую работу сбрасывала на Мелашку), н`аче на сво`ю н`аймичку (как на свою батрачку). Молод`а Мелашка, вк`инута в чуж`е сел`о, між чуж`і л`юди (молодая Мелашка, заброшенная в чужое село, между чужих людей), не см`іла ніч`ого говор`ити пр`оти свекр`ухи (не смела ничего говорить против свекрови) і м`овчки роб`ила все, що заг`адувала свекр`уха (и молча делала всё, что велела свекровь). Вон`а бул`а т`ільки тод`і щасл`ива (она была лишь тогда счастлива), як одпр`ошувалась в г`ості до б`атька (когда отпрашивалась в гости к отцу), та й те трапл`ялось д`уже р`ідко (да и это случалось очень редко). Старий Кайдаш пив у ш`инку (старый Кайдаш пил в корчме), прих`одив п'ян`ий дод`ому і зган`яв злість б`ільш на нев`істці, ніж на сво`їй ж`інці (приходил пьяный домой и срывал злость больше на невестке, чем на своей жене). Мотря не пропуск`ала Мелашки ч`ерез с`іни і зачіп`ала ї`ї ущ`ипливими слов`ами (Мотря не давала прохода Мелашке в сенях и задевала её въедливыми словами). Лаврін оступ`ався за н`ею та й г`оді сказ`ав (Лаврин заступался за н е ё да и “ хватит ” сказал).
Од того часу Мелашка знайшла собі ще одного ворога. Мотря не давала їй перейти сіни: вона була сердита на Мелашку за те прокляте сміття. Од того часу в хаті гризла Мелашку свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря.
Настала зима, настав важкий час для Мелашки. Кайдашиха напосілась на неї, як лиха доля: сама спала досхочу, робила легку роботу, а всю важку роботу скидала на Мелашку, наче на свою наймичку. Молода Мелашка, вкинута в чуже село, між чужі люди, не сміла нічого говорити проти свекрухи і мовчки робила все, що загадувала свекруха. Вона була тільки тоді щаслива, як одпрошувалась в гості до батька, та й те траплялось дуже рідко. Старий Кайдаш пив у шинку, приходив п'яний додому і зганяв злість більш на невістці, ніж на своїй жінці. Мотря не пропускала Мелашки через сіни і зачіпала її ущипливими словами. Лаврін оступався за нею та й годі сказав.
Наст`ав Страсн`ий т`иждень (пришла страстная неделя / неделя перед Пасхой /). В Вел`икий понед`ілок до Кайдашів зайшл`а б`аба Пал`ажка Солов'`їха (в Великий понедельник к Кайдашам зашла баба Палашка Соловьиха). Вон`а бул`а д`уже богом`ольна і щор`оку `їла п`аску в К`иєві в Л`аврі (она была очень набожной и каждый год ела кулич в Киеве в Лавре). І теп`ер вон`а збир`алася в К`иїв (и теперь она собиралась в Киев), ал`е сам`ій іт`и до К`иєва бул`о нев`есело (но одной идти в Киев было невесело), а ще до т`ого вон`а тр`охи бо`ялась сам`а вирядж`атись в дал`еку дор`огу (а вдобавок она немного боялась одна отправляться в дальнюю дорогу). В н`еї бул`а д`умка підм`овити сам`ого Кайд`аша (у неё была мысль подговорить самого Кайдаша), бо з чолов`іком у дор`озі все-таки б`абі безп`ечніше (ведь с мужчиной в дороге всё-таки бабе безопасней).
— Помаг`айбі вам (помагай вам Бог)! Поздоровл`яю вас з Вел`иким понед`ілком (поздравляю вас с Великим понедельником), — пром`овила Пал`ажка (сказала Палашка).
— Спас`ибі, будь і ти здор`ова (спасибо, будь и ты здорова), — одказ`ала Кайдашиха (ответила Кайдашиха), — сід`ай, Палажко, в н`ашій х`аті (присаживайся, Палашка, в нашей хате).
Палажка с`іла на л`аві й ск`орчилась в три пог`ибелі (Палашка села на скамью и скрючилась в три погибели). Вон`а за Ввел`икий піст так сп`остилась (она за Великий пост так напостилась), що в н`еї т`ільки `очі блищ`али (что у неё только глаза блестели).
— Чи п`ідеш, Палажко, і ць`ого р`оку до К`иєва (пойдёшь ли, Палашка, и в этом году в Киев)? — спит`ала Кайдаш`иха (спросила Кайдашиха).
Настав Страсний тиждень. В Великий понеділок до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов'їха. Вона була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі. І тепер вона збиралася в Київ, але самій іти до Києва було невесело, а ще до того вона трохи боялась сама виряджатись в далеку дорогу. В неї була думка підмовити самого Кайдаша, бо з чоловіком у дорозі все-таки бабі безпечніше.
— Помагайбі вам! Поздоровляю вас з Великим понеділком, — промовила Палажка.
— Спасибі, будь і ти здорова, — одказала Кайдашиха, — сідай, Палажко, в нашій хаті.
|
