Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
Содержание книги
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
Лаврін не зводив з дівчини очей. Її краса так засліпила йому очі, так разом заманила серце, що вона йому здавалась не дівчиною, а русалкою.
Мелашка заспівала пісні. Пішов гук по лісі і розлився по долині срібною луною.
«Нема в Семигорах ні однієї такої гарної дівчини», — подумав Лаврін. Він скочив з воза, кинув воли й пішов стежкою поруч з Мелашкою. Дівчина липнула на його своїми очима, мов блискавкою, почервоніла й спустила очі вниз.
Густ`а тінь під зел`еним гілл`ям розлил`а як`ісь ч`ари (густая тень под зелёными ветвями разлила какие-то чары). Мел`ашка здал`ась йом`у теп`ер вдв`оє кр`ащою (Мелашка по казалась ему теперь вдвое прекрасней). Черв`оний мак на голов`і зблід п`еред ї`ї крас`ою (красный мак на голове побледнел перед её красою).
— Скаж`и мен`і, Мел`ашко, де ти жив`еш (скажи мне, Мелашка, где ты живёшь)? Покаж`и мен`і х`ату твог`о б`атька (покажи мне хату твоего отца).
В Мел`ашки так зак`идалось с`ерце (у Мелашки так забилось сердце), як пт`иця тр`іпається кр`илами в густ`ому гілл`і (как птица трепещет крыльями в густых ветвях).
— Н`аша х`ата край сел`а в яр`у, на Зап`адинцях (наша хата на краю села в овраге, на Западинцах), — сказ`ала вон`а д`уже т`ихо й з`овсім спуст`ила в`ії на щ`оки (сказала она очень тихо и совсем опустила ресницы на щёки).
Вол`и пом`алу пл`ентались дор`огою (волы медленно плелись по дороге). Лаврін мовч`ав, і Мел`ашка мовч`ала (Лаврин молчал, и Мелашка молчала).
В л`ісі бул`о т`ихо, як у х`аті (в лесу было тихо, как в хате). Здав`алось, ліс уж`е дрім`ав, засип`ав (казалось, лес уже дремал, засыпал) і т`ільки ч`ерез сон див`ився з гор`и осв`іченими верх`ами на заход`яче над Богусл`авом с`онце (и только сквозь сон смотрел сверху освещёнными вершинами на заходящее над Богуславом солнце). На вис`окому д`убі (на высоком дубе), над с`амими голов`ами п`арубка й д`івчини (над самыми головами парня и девушки), затр`іпала кр`илами як`ась пт`иця (затрепетала крыльями какая-то птица). Вон`а зляк`алась їх об`ох так (она испугалась их обоих так), що вон`и аж к`инулись (что они даже содрогнулись).
Густа тінь під зеленим гіллям розлила якісь чари. Мелашка здалась йому тепер вдвоє кращою. Червоний мак на голові зблід перед її красою.
— Скажи мені, Мелашко, де ти живеш? Покажи мені хату твого батька.
В Мелашки так закидалось серце, як птиця тріпається крилами в густому гіллі.
— Наша хата край села в яру, на Западинцях, — сказала вона дуже тихо й зовсім спустила вії на щоки.
Воли помалу плентались дорогою. Лаврін мовчав, і Мелашка мовчала.
В лісі було тихо, як у хаті. Здавалось, ліс уже дрімав, засипав і тільки через сон дивився з гори освіченими верхами на заходяче над Богуславом сонце. На високому дубі, над самими головами парубка й дівчини, затріпала крилами якась птиця. Вона злякалась їх обох так, що вони аж кинулись.
— Мел`ашко! — пром`овив Лаврін т`ихим г`олосом (произнёс Лаврин тихим голосом). — Як поб`ачив я теб`е над вод`ою (как увидел я тебя над водой), то нен`аче з крин`иці пог`ожої вод`и нап`ився (то словно из колодца чистой воды напился).
Мел`ашка засор`омилась і див`илась в з`емлю (Мелашка смутилась и смотрела в землю). Вон`а мовч`ала (она молчала). Пт`иця на д`ереві зат`ихла (птица на дереве затихла), і знов у л`ісі ст`ало т`ихо, як у х`аті (и снова в лесу стало тихо, словно в хате).
— Тво`я крас`а, тво`ї ч`орні бров`и нен`аче мо`є здор`ов'я (твоя краса, твои чёрные брови будто моё здоровье). Як гл`янув я на т`ебе, то н`аче набр`ався здор`ов’я (как взглянул я на тебя, то будто набрался здоровья)» — знов поч`ав Лаврін (снова начал Лаврин).
По дор`озі пр`оти їх ішл`а як`ась молод`иця, спуск`аючись з гор`и (по дороге навстречу им шла какая-то молодица, спускаясь с горы = сверху), Лаврін зам`овк (Лаврин замолчал).
— Мелашко! — промовив Лаврін тихим голосом. — Як побачив я тебе над водою, то неначе з криниці погожої води напився.
Мелашка засоромилась і дивилась в землю. Вона мовчала. Птиця на дереві затихла, і знов у лісі стало тихо, як у хаті.
— Твоя краса, твої чорні брови неначе моє здоров'я. Як глянув я на тебе, то наче набрався здоров’я» — знов почав Лаврін.
|
