Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
— Коли б мені тільки Господь віку продовжив, а я вже доведу до пуття тебе, Мотре. Господи, чого я не повиучувалась у панському дворі!
Та згадка за панський двір навела думку про недавню панщину, навела сум на всіх. Кайдашиха примітила теє і звернула на іншу стежку.
— А що вже за своїх синів, то, їй-богу, гріх буде не хвалити їх. В мене два сини, неначе два соколи. Що вже що, а на старість прикриють мене орлиними крилами. Хвалити бога, буде до кого прихилиться. Що за люба дитина мій Карпо, такий слухняний, такий тихий, хоч у вухо бгай. Такий він був і маленьким: оце, було, покину в колисці, піду на город, вернуся, а він лежить — ані писне. Мої сини неначе пахучі васильки на городі.
Д`овбиш і Д`овбишка сл`ухали, сл`ухали Кайдаш`иху (Довбыш и Довбышка слушали, слушали Кайдашиху), аж рот`и пороззявл`яли (аж рты пораскрывали), а Кайдаш`а бр`ала зл`ість (а Кайдаша брала злость). Він ус`е ждав, щоб йог`о ж`інка хутч`ій стул`ила р`ота та щоб хаз`яїн налив`ав по ч`арці (он всё ждал, чтобы его жена скорее закрыла рот да чтобы хозяин наливал по рюмке). Черв`оний п`ерець у гор`ілці дражн`ив йог`о (красный перец в горилке дразнил его), нен`аче ц`яцька мал`у дит`ину (будто игрушка маленького ребёнка), а ж`інка розпуст`ила розм`ову на всю губ`у (а жена распустила разговор на всю губу). Він не в`идержав (он не выдержал).
— І г`оді тоб`і хвал`итись д`ітьми (и хватит тебе хвастаться детьми). Хвал`ила ж сов`а сво`їх діт`ей (хвалила ж сова своих детей), що нем`а кр`ащих на св`іті (что нет красивее на свете), а як`а ж там сов`ина крас`а (а какая ж там совиная красота)? — сказ`ав Кайд`аш (сказал Кайдаш).
— Авж`еж, що пр`авда, то не гріх (конечно, что правда, то не грех), — прит`акнула Д`овбишка й нен`аче підлил`а м`асла в вог`онь (“ поддакнула ” Довбышка и словно подлила масла в огонь).
Довбиш і Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злість. Він усе ждав, щоб його жінка хутчій стулила рота та щоб хазяїн наливав по чарці. Червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жінка розпустила розмову на всю губу. Він не видержав.
— І годі тобі хвалитись дітьми. Хвалила ж сова своїх дітей, що нема кращих на світі, а яка ж там совина краса? — сказав Кайдаш.
— Авжеж, що правда, то не гріх, — притакнула Довбишка й неначе підлила масла в вогонь.
— Я не хвал`ю сво`їх син`ів (я не хвалю своих сыновей), ал`е, кол`и пр`авду сказ`ати (но, если правду сказать), то на всі Семиг`ори нем`ає так`их хл`опців, як мо`ї (то на все Семигоры нет таких хлопцев, как мои). Що вже роб`очі, слухн`яні, пок`ірливі (что уж работящие, послушные, покорные), то дай, Б`оже, так`их діт`ей ус`якому (то дай, Боже, таких детей всякому). Мог`о Лавр`іна, п р `о ш е вас, хоч у п`азуху схов`ай (моего Лаврина, ‘ проше ’ вас, хоть за пазуху спрячь), а як ід`е сел`ом, то дівч`ата аж перел`ази лам`ають (а когда идёт по селу, то девчата аж перелазы ломают).
Кайдаш`иха й сам`а не вваж`ала, що перейшл`а м`іру (Кайдашиха и сама не замечала, что перешла меру). Карп`о з`овсім не сл`ухав не т`ільки ї`ї (Карп совсем не слушался не только её), ал`е н`авіть б`атька (но даже и отца), а пок`ірним він не був н`авить м`алим хл`опцем (а покорным он не был даже маленьким мальчиком).
М`отря напрягл`а я`єчні й подал`а на стіл (Мотря нажарила яичницы и подала на стол). Д`овбиш знов почастув`ав гост`ей (Довбыш снова пригласил = угостил гостей). Кайдаш`иха випив`ала вже по п`овній (Кайдашиха выпивала уже по полной), не крив`ила р`ота й губ`ів не втир`ала х`усточкою (не кривила рта и губ не вытирала платочком). Ч`арка част`іше пішл`а круг`ом стол`а (рюмка чаще ходила вокруг стола). В пл`яшці вже зост`ався на дні т`ільки черв`оний струч`ок (в бутылке уже остался на дне только красный стручок). У Кайд`аша і в й`ого ж`інки посолов`іли `очі (у Кайдаша и у его жены осоловели глаза). Вон`и вст`али з-за стол`а й почал`и прощ`атись (они встали из-за стола и начали прощаться), обнім`аться та цілув`аться (обниматься и целоваться). Кайдаш`иха спіткн`улась на пор`озі (Кайдашиха споткнулась на пороге).
— Я не хвалю своїх синів, але, коли правду сказати, то на всі Семигори немає таких хлопців, як мої. Що вже робочі, слухняні, покірливі, то дай, Боже, таких дітей усякому. Мого Лавріна, п р о ш е вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають.
|