Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
— Будь здор`ова, чорнобр`ова (будь здорова, черноброва)! — сказ`ав Карп`о, не здійм`аючи бр`иля і лег`енько кивн`увши голов`ою (сказал Карп, не снимая брыля /соломенной шляпы/ и легонько кивнув головой).
— Будь здор`ов, нечорнобр`овий (будь здоров, нечернобровый)! — обізв`алась М`отря (отозвалась Мотря).
— А йди, лиш`ень, сюд`и, М`отре, щось м`аю тоб`і каз`ать (а иди-ка сюда, Мотря, кое-что имею тебе сказать; “ лиш ` ень ” — эквивалент частицы “ -ка).
— Як сх`очеш, то й сам пр`ийдеш (если захочешь, то и сам придёшь). З чорн`явим посто`яла б, а руд`ому — зась (с черняв ым постояла б, а рыжему — дудки, нельзя).
Карп`о був біл`явий, ал`е вол`осся на й`ого голов`і зверш`ечку бул`о тр`охи рудув`ате (Карп был белобрысый, но волосы на его голове сверху были немного рыжеватыми).
— А хіб`а ж я руд`ий (а разве ж я рыжий)? То т`ільки соб`ак др`ажнять руд`ими (это только собак дразнят рыжими), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).
— Будь здорова, чорноброва! — сказав Карпо, не здіймаючи бриля і легенько кивнувши головою.
— Будь здоров, нечорнобровий! — обізвалась Мотря.
— А йди, лишень, сюди, Мотре, щось маю тобі казать.
— Як схочеш, то й сам прийдеш. З чорнявим постояла б, а рудому — зась.
Карпо був білявий, але волосся на його голові звершечку було трохи рудувате.
— А хіба ж я рудий? То тільки собак дражнять рудими, — сказав Карпо.
М`отря сто`яла під х`атою пр`оти б`ілої стін`и (Мотря стояла под хатой напротив белой стены). Вис`ока на зріст, р`івна ст`аном, ал`е не д`уже тонк`а (высокого роста, прямая фигурой, но не очень худа), з крем`езними ног`ами (с плотными ногами), з рукав`ами, позак`ачуваними по л`ікті (с рукавами, засученными по локти), з ч`орними к`осами (с чёрными косами), вон`а бул`а н`іби намаль`ована на б`ілій стін`і (она была будто нарисована на белой стене). Загор`іле рум'`яне лиц`е ще вир`азніше малюв`алось з ч`орними тонк`ими бров`ами (загорелое румяное лицо ещё выразительнее вырисовывалось с чёрными тонкими бровями), з т`емними блиск`учими, як т`ерен, обл`итий дощ`ем, оч`има (с тёмными блестящими, как тёрн, облитый дождём, глазами). В лиц`і, в оч`ах бул`о розл`ите щось г`остре (в лице, в глазах было разлито что-то острое), палк`е, гар`яче (пылкое, горячее), бул`о в`идно р`озум з завз`яттям і тр`охи з зл`істю (был виден ум с энергией и немного со злостью). С`онце б`ило на М`отрю кос`им пром`інням (солнце било на Мотрю косыми лучами), осв`ічувало ї`ї з одн`ого б`оку (освещало её с одной стороны), облив`ало жовтогар`ячий кісн`ик на голов`і та черв`оне нам`исто на ш`иї (обливало оранжевую ленту на голове и красные бусы на шее).
Мотря стояла під хатою проти білої стіни. Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням, освічувало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник на голові та червоне намисто на шиї.
— М`отре (Мотр я)! Чи д`ома твій б`атько та м`ати (дома ли твой отец и мать)? — спит`ав Кайдаш`енко з-за вор`іт (спросил Кайдаш-младший из-за ворот).
— Нем`а, по`їхали на `ярмарок (нет, поехали на ярмарку). А тоб`і н`ащо (а тебе зачем)?
— Так соб`і пит`аю (так просто спрашиваю), — сказ`ав Карп`о і помал`еньку (сказал Карп и понемногу), не хап`аючись (не суетясь), перел`із ч`ерез перел`аз у двір (перелез через перелаз во двор; “ перел ` аз ” — более низкая часть заграждения — преграда для скота с возможностью перелезть человеку).
— Чог`о це ти, Кайдаш`енку (чего это ты Кайдашенко), л`азиш ч`ерез н`аші перел`ази (лазишь через наши перелазы)? Н`аші пор`оги для т`ебе д`уже низьк`і (наши пороги для тебя очень низкие), — сказ`ала М`отря (сказала Мотря).
Карп`о не зачіп`ав дівч`ат, не жартув`ав з н`ими (Карп не приставал к девчатам, не шутил с ними). Дівч`ата зв`али йог`о г`ордим (девчата звали его гордым).
— Та хоч би й вис`окі, то переск`очимо (да хоть бы и высокие, то перепрыгнем). Здор`ова бул`а, М`отре (здравствуй, Мотр я)! — сказ`ав Карп`о, пода`ючи їй р`уку (сказал Карп, подавая ей руку).
— Мотре! Чи дома твій батько та мати? — спитав Кайдашенко з-за воріт.
— Нема, поїхали на ярмарок. А тобі нащо?
— Так собі питаю, — сказав Карпо і помаленьку, не хапаючись, переліз через перелаз у двір.
— Чого це ти, Кайдашенку, лазиш через наші перелази? Наші пороги для тебе дуже низькі, — сказала Мотря.
|
