Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
Мин`ув т`иждень (прошла неделя). Кайдаш`иха перест`ала зв`ати Мотрю с`ерденьком (Кайдашиха перестала звать Мотрю сердечком) і вже ор`удувала н`ею, н`аче н`аймичкою (и уже орудовала ей, будто батрачкой). Вон`а пр`осто заг`адувала їй роб`ити роб`оту (она просто велела ей делать работу), тр`етього т`ижня вже почал`а на нев`істку крич`ать (на третьей неделе уже начала на невестку кричать), а д`алі й докор`яти (а в последствии и упрекать). Мотря нас`илу вд`ержувала язик`а (Мотря с трудом сдерживала язык) й т`ільки погляд`ала на свекр`уху серд`итим `оком (и только поглядывала на свекровь сердитым глазом).
Наст`ала Пил`ипівка (настала Филипповка / предрождественский сорокодневный пост после дня памяти святого апостола Филиппа, 27 ноября нового стиля /). Потягл`ися д`овгі, як м`оре, н`очі (потянулись длинн ые, как море, ночи). Молод`иці на сел`і почал`и встав`ати вд`освіта пр`ясти (молодицы / замужние женщины / в селе начали вставать затемно прясть).
— М`отре! — крич`ала з п`ечі Кайдаш`иха (кричала с печи Кайдашиха). — Встав`ай пр`ясти (вставай прясть). Чи ти не ч`уєш (иль т ы не слышишь)? Вже тр`еті п`івні проспів`али, а ти спиш (уже третьи петухи пропели, а ты спишь). Тр`еба пр`ясти на полотн`о, М`отре (нужно прясть на полотно)! Чи ти спиш (иль ты спишь)?
Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невістку кричать, а далі й докоряти. Мотря насилу вдержувала язика й тільки поглядала на свекруху сердитим оком.
Настала Пилипівка. Потяглися довгі, як море, ночі. Молодиці на селі почали вставати вдосвіта прясти.
— Мотре! — кричала з печі Кайдашиха. — Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже треті півні проспівали, а ти спиш. Треба прясти на полотно, Мотре! Чи ти спиш?
Мотря вст`ала, засвіт`ила св`ітло (Мотря встала, зажгла свет), розпал`ила в ч`елюстях тріск`и (разожгла в печи лучины) й с`іла к`оло п`ечі пр`ясти (и села возле печи прясть). Карп`о й Лавр`ін повстав`али й ст`али к`оло прип`ічка ног`ами м'`яти кон`оплі (Карп и Лаврин поднялись и стали возле шестка ногами мять коноплю), а Кайдаш`иха вкр`илась з голов`ою й знов засн`ула (а Кайдашиха укрылась с головою и снова заснула). Вже М`отря напр`яла півпоч`инка (уже Мотря напряла половину веретена; “ починок ” — количество пряжи, которое можно намотать на веретено, заготовка) й почал`а приставл`ять до п`ечі об`ід (и начала ставить обед в печь), як Кайдаш`иха зл`ізла з п`ечі й с`іла за гр`ебінь (как Кайдашиха слезла с печи и села за гребень / приспособление для чесания при прядении /). Вже надв`орі ст`ало світ`ати (уже снаружи стало рассветать). Мотря ст`ала оджим`ать сорочк`и з відм`оки (Мотря стала отжимать сорочки после отмачивания), а Кайдаш`иха н`авіть х`ати не в`имела (а Кайдашиха даже хату не вымела).
Д`іло н`іби гор`іло в М`отриних рук`ах (дело словно горело в Мотриных руках). Вон`а оджим`ала пл`аття й р`азом п`оралась к`оло п`ечі (она отжимала одежду и одновременно хозяйничала у печи). Кайдаш`иха раз`ів зо два одс`унула г`орщик од ж`ару (Кайдашиха пару раз отодвинула горшок от жара), в`имішала к`ашу (вымешала кашу), а х`ати вс`е-таки не зам`ела (а хату всё так и не вымела). М`отрю взял`а злість (Мотрю взяла злость). «Не б`уду заміт`ать х`ати (не буду мести хату), — под`умала вон`а (подумала она), — ан`у, чи в`имете свекр`уха (а ну, выметет ли свекровь)».
Мотря встала, засвітила світло, розпалила в челюстях тріски й сіла коло печі прясти. Карпо й Лаврін повставали й стали коло припічка ногами м'яти коноплі, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула. Вже Мотря напряла півпочинка й почала приставлять до печі обід, як Кайдашиха злізла з печі й сіла за гребінь. Вже надворі стало світати. Мотря стала оджимать сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела.
Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печі. Кайдашиха разів зо два одсунула горщик од жару, вимішала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю взяла злість. «Не буду замітать хати, — подумала вона, — ану, чи вимете свекруха».
Вже с`іли за об`ід (уже сели за обед), а х`ата була незам`етена (а хата была невыметена).
— Чом це ти, М`отре, х`ати й д`осі не замел`а (почему это ты, Мотря, хаты до сих пор не подмела)? — сказ`ала Кайдаш`иха (сказала Кайдашиха). — Чи ти х`очеш, щоб з нас л`юди смі`ялись (или ты хочешь, чтоб над нами люди смеялись)?
М`отря натом`илась к`оло роб`оти (Мотря устала возле работы), ї`ї взял`а злість (её взяла злость). Вон`а в`илила з ноч`овок у пом`ийницю луг (она вылила из корыта в помойное ведро щёлок; “ луг ” — водный раствор пепла, а также в значении “ щёлочь ” — общее название сильных растворимых оснований) і так к`инула ноч`овки на осл`ін (и так бросила корыто на лавочку), що вон`и посковзн`улись і полет`іли на з`емлю (что оно соскользнуло и полетело на землю).
— Лег`еньку р`уку м`аєш (лёгонькую руку имеешь)! Лег`енько ст`авиш, нев`істко (легонько ставишь, невестка)! — кр`икнула Кайдаш`иха на М`отрю (крикнула Кайдашиха на Мотрю). — Одн`і н`очви м`аємо, а ти й ті розб`ий (одно корыто имеем, а ты и то разбей).
— Як розіб’`ю, то к`упите др`угі (если разобью, то купите второе), — одруб`ала М`отря (отрубила Мотря).
Кайдаш`иха поб`ачила (Кайдашиха увидела), що нев`істка с`ердиться на н`еї (что невестка сердится на неё). Ї`ї сам`у взял`а злість (её саму взяла злость).
|
