Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
Сім'я літом мало сиділа в хаті, менше стало колотнечі.
За гарячою роботою в полі не було часу сваритись. Кайдаші вижали свій хліб і стали заробляти у пана на сніп. Мотря жала дуже швидко й заробила з Карпом більше кіп, ніж Кайдаш з Кайдашихою.
Восен`и Мотря оброд`инилась (осенью Мотря родила). Кайдаш спр`авив хрест`ини (Кайдаш справил крестин ы). Карп`о ще б`ільше н`іби в`иріс сам в сво`їх оч`ах (Карп ещё больше словно вырос сам в своих глазах). Він теп`ер вваж`ав себ`е за правд`ивого хаз`яїна (теперь он считал себя настоящим хозяином), у всь`ому р`івного б`атькові (во всём равным отцу). В йом`у десь узял`ась пов`ага до сам`ого себ`е (в нём откуда-то взялось уважение к самому себе). Б`атько був д`уже р`адий он`укові (отец был очень рад внуку) й обіц`яв на хрест`инах прист`авити для Карп`а х`ату ч`ерез с`іни (и обещал на крестинах приставить = добавить для Карпа хату через сени). Мал`а дит`ина н`аче тр`охи помир`ила свекр`уху з нев`істкою (маленький ребёнок будто немного помирил свекровь с невесткой). Кайдашиха припад`ала к`оло свог`о он`ука (Кайдашиха суетилась около своего внука), нен`аче к`оло сво`єї дит`ини (как около своего ребёнка), вч`ила нев`істку, як дит`ину куп`ать, як сповив`ати (учила невестку, как ребёнка купать, как пеленать), і знов заговор`ила до нев`істки сол`одким г`олосом (и снова заговорила с невесткой сладким голосом). Мотря ненав`иділа той обл`есливий г`олос (Мотря ненавидела тот льстивый голос), ал`е ст`ала ласк`авіша до свекр`ухи (но стала приветливее со свекровью). П`оки вон`а слабув`ала п`ісля р`одива (пока она болела после родов), Кайдашиха ст`ала для н`еї в вел`икій приг`оді (Кайдашиха очень ей пригодилась). Ал`е не так ст`алося, як дит`ина почал`а підрост`ать (но не так сложилось, когда ребёнок начал подрастать). Кайдашиха т`ішилась он`уком, колих`ала йог`о (Кайдашиха тешилась внуком, „колыхала” = качала его), гойд`ала (качала; “ колихати ”, “ гойдати ” /синонимы/, в отношении ребёнка оба слова означают “качать, убаюкивая, на руках или в люльке”), а Мотря м`усила роб`ити всю важк`у роб`оту за с`ебе й за свекр`уху (а Мотря в ынуждена была делать всю тяжёлую работу за себя и за свекровь).
Восени Мотря обродинилась. Кайдаш справив хрестини. Карпо ще більше ніби виріс сам в своїх очах. Він тепер вважав себе за правдивого хазяїна, у всьому рівного батькові. В йому десь узялась повага до самого себе. Батько був дуже радий онукові й обіцяв на хрестинах приставити для Карпа хату через сіни. Мала дитина наче трохи помирила свекруху з невісткою. Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невістку, як дитину купать, як сповивати, і знов заговорила до невістки солодким голосом. Мотря ненавиділа той облесливий голос, але стала ласкавіша до свекрухи. Поки вона слабувала після родива, Кайдашиха стала для неї в великій пригоді. Але не так сталося, як дитина почала підростать. Кайдашиха тішилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху.
Карпо й Мотря, зароб`ивши л`ітом соб`і хл`іба, вже зн`али (Карп и Мотря, заработав летом себе хлеба, уже знали), що вон`и їд`ять свій хліб, а не б`атьківський (что они едят свой хлеб, а не отцовский). В стіжк`ах сто`яло ж`ито й пшен`иця (в стожках стояла рожь и пшеница), до котр`ого вон`и прикл`али б`ільше пр`аці, ніж б`атько та м`ати (до которой они приложили больше работы = усилий, нежели отец с матерью). В скр`ині в Кайдашихи леж`ало полотн`о (в сундуке у Кайдашихи лежало полотно), в котр`ому м`оже, тр`етя н`итка бул`а напр`ядена Кайдаш`ихою (в котором может, третья нитка была напрядена Кайдашихой). Карп`ові та Мотрі ст`ало ще в`ажче див`итись б`атькові в р`уки (Карпу и Мотре стало ещё труднее смотреть отцу в руки). Л`ихо в х`аті т`ільки зат`ихло й прита`їлось (зло = горе в хате только затихло и притаилось), нен`аче г`адина з`имою (словно гадина = пресмыкающееся зимой). Весн`яне тепл`о к`инули на ту г`адину п`ерше молод`иці (весеннее тепло бросили на ту гадину сперва = первыми молодицы).
І г`адина підвел`а г`олову (и гадина подняла голову), засич`ала на всю Кайдаш`еву х`ату, на все подв`ір'я (зашипела на всю Кайдашову хату, на всё подворье).
Карпо й Мотря, заробивши літом собі хліба, вже знали, що вони їдять свій хліб, а не батьківський. В стіжках стояло жито й пшениця, до котрого вони приклали більше праці, ніж батько та мати. В скрині в Кайдашихи лежало полотно, в котрому може, третя нитка була напрядена Кайдашихою. Карпові та Мотрі стало ще важче дивитись батькові в руки. Лихо в хаті тільки затихло й притаїлось, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці.
|
