Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
Содержание книги
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
— Не йди до Мотрі позичати хліба, бо ноги рогачем поперебиваю! В неї снігу зимою не дістанеш. В Карповій противній хаті двері були одчинені. Мотря почула ці слова.
— Як т`ільки котр`а з вас ст`упить на мій пop`iг (как только которая из вас пере ступит мой порог), то я вам об`ом поперебив`аю н`оги оці`єю кочерг`ою (то я вам обеим поперебиваю ноги вот этой кочергой)! — кр`икнула Мотря з свог`о пор`ога i показ`ала кочерг`у (крикнула Мотря с своего порога и показала кочергу). — Сплять до об`іду та ще мен`е й с`удять (спят до обеда да ещё меня и судят): суд`іть вже Мелашку, а мен`е не зачіп`айте (судите уж Мелашку, а меня не задевайте).
Мотря причин`ила сво`ї дв`ері (Мотря прикрыла свою дверь), аж гор`ище загул`о (аж чердак загудел). Мелашка поб`ігла до сус`іди позич`ать хл`іба на об`ід (Мелашка побежала к соседке одалживать хлеб на обед).
Мелашка поз`ичила хл`ба i верт`алась ч`ерез свій сад`ок (Мелашка одолжила хлеб и возвращалась через свой сад). Вон`а вгл`яділа в садк`у Лавр`іна (она увидела в саду Лаврина).
— Зобіж`ає теб`е, мо`є с`ерце, м`ати (обижает тебя, моё сердце, мать), — сказ`ав Лаврін i нен`аче закр`асив м`атерину л`айку сво`їми ласк`авими слов`ами (сказал Лаврин и будто скрасил материнскую брань своими ласковыми словами).
— Дарм`а, що м`ати л`ає, аб`и ти мен`е т`ішив сво`їми оч`има (пустяки, что мать бранит, лишь бы ты тешил меня своими глазами), — сказ`ала Мелашка, гл`янувши Лаврінові в с`амі с`ині `очі (сказала Мелашка, заглянув Лаврину прямо в синие глаза).
— Як тільки котра з вас ступить на мій пopiг, то я вам обом поперебиваю ноги оцією кочергою! — крикнула Мотря з свого порога i показала кочергу. — Сплять до обіду та ще мене й судять: судіть вже Мелашку, а мене не зачіпайте.
Мотря причинила свої двері, аж горище загуло. Мелашка побігла до сусіди позичать хліба на обід.
Мелашка позичила хліба i верталась через свій садок. Вона вгляділа в садку Лавріна.
— Зобіжає тебе, моє серце, мати, — сказав Лаврін i неначе закрасив материну лайку своїми ласкавими словами.
— Дарма, що мати лає, аби ти мене тішив своїми очима, — сказала Мелашка, глянувши Лаврінові в самі сині очі.
Йшл`а вон`а за хл`ібом (шла она за хлебом), сад`ок нен`аче пов'`яв для н`еї й л`истя пож`овкло (сад будто увял для неё и листва пожелтела), а як верт`алася наз`ад, гл`янула м`илому в в`iчi (а как возвращалась назад, заглянула милому в глаза), i для н`еї знов сад`ок розв`ився й зазелен`ів, i с`онце в`есело на йом`у загр`ало (и перед ней снова сад распустился и зазеленел, и солнце весело на нём заиграло).
I знов в Кайдаш`евій х`аті почал`ася колотн`еча (и снова в Кайдашовой хате начались ссоры). Кайдашиха почал`а свар`иться й ст`ала д`уже лайл`ива та опр`ишкувата (Кайдашиха начала ругаться и стала очень сварливой и несдержанной). Вон`а напад`алась на Мелашку слив`е к`ожного дня (она нападала на Мелашку почти каждый день), точ`ила ї`ї (точила её), як вод`а к`амінь (как вода камень). Мотря не люб`ила Мел`ашки i все чог`ось підк`опувалась під н`еї (Мотря не любила Мелашку и всё что-то подкапывалась под неё), мов р`ічка під крут`ий б`ерег (словно река под крутой берег). Мел`ашка жил`а з Кайдаш`ихою в одн`ій х`аті (Мелашка жила с Кайдашихо й в одной хате), а ч`ерез Кайдаш`иху М`отря бул`а нед`обра й до Мелашки (а из-за Кайдашихи Мотря была недоброй = неприветливой и к Мелашке).
Йшла вона за хлібом, садок неначе пов'яв для неї й листя пожовкло, а як верталася назад, глянула милому в вiчi, i для неї знов садок розвився й зазеленів, i сонце весело на йому заграло.
I знов в Кайдашевій хаті почалася колотнеча. Кайдашиха почала свариться й стала дуже лайлива та опришкувата. Вона нападалась на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь. Мотря не любила Мелашки i все чогось підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег. Мелашка жила з Кайдашихою в одній хаті, а через Кайдашиху Мотря була недобра й до Мелашки.
Наст`али жнив`а (настала жатва = страда). Кайдашиха запрягл`а Мелашку до роб`оти, як у віз (Кайдашиха запрягла Мелашку в работу, как в телегу). Мелашка вже н`удилась за Бі`євцями, за б`атьком, за сво`єю д`оброю м`атір'ю (Мелашка уже тосковала по Биевцам, по отцу, по своей доброй матери). Вон`а прос`илась в свекр`ухи в г`ості до б`атька (она просилась у свекрови в гости к отцу), свекр`уха ї`ї не пуст`ила (свекровь её не пустила).
К`ожної нед`ілі прос`илась Мел`ашка в г`ості (каждое воскресенье просилась Мелашка в гости), i к`ожної нед`ілі Кайдаш`иха знах`одила для н`еї роб`оту (и каждое воскресенье Кайдашиха находила ей работу). Мел`ашка зажур`илась (Мелашка загрустила).
— Чог`о ти, Мел`ашко, ж`уришся, аж з лиц`я сп`ала (что ты, Мелашка, грустишь, даже в лице переменилась)? — пит`ав у н`еї чолов`ік (спрашивал у неё муж).
— Ск`учила за м`атір'ю (заскучала по матери). Вже й жнив`а мин`ають (уже и жатва проходит), а я нi р`азу не бул`а в м`атінки в гост`ях (а я ни разу не была у мат ушк и в гостях). Ці`єї н`очі мен`і сн`илось (этой ночью мне снилось), що я ст`ала зоз`улею та й полет`іла в Бi`євцi (что я стала кукушкой да и полетела в Биевцы). Приліт`аю в б`атьків сад`ок та й с`іла на в`ишні (прилетаю в отцовский сад да и села на вишне). Б`атько нен`аче вих`одить в сад`ок та й пр`осить мен`е до х`ати (отец будто выходит в сад да и приглашает меня в хату). Я вліт`аю в х`ату (я влетаю в хату), дивл`юсь, а моя м`ати леж`ить на л`аві м`ертва (смотрю, а там моя мать лежит на скамье мёртвая), зав`ерчена нам`іткою (завёрнута платком), укр`ита ч`орним сукн`ом (укрыта чёрным сукном), згорн`ула р`уки на гр`удях i ж`алібно д`ивиться на м`ене (сложила руки на груди и жалобно смотрит на меня).
Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи, як у віз. Мелашка вже нудилась за Бієвцями, за батьком, за своєю доброю матір'ю. Вона просилась в свекрухи в гості до батька, свекруха її не пустила.
|
