Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
Содержание книги
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
— Чого ти, Мелашко, журишся, аж з лиця спала? — питав у неї чоловік.
— Скучила за матір'ю. Вже й жнива минають, а я нi разу не була в матінки в гостях. Цієї ночі мені снилось, що я стала зозулею та й полетіла в Бiєвцi. Прилітаю в батьків садок та й сіла на вишні. Батько неначе виходить в садок та й просить мене до хати. Я влітаю в хату, дивлюсь, а моя мати лежить на лаві мертва, заверчена наміткою, укрита чорним сукном, згорнула руки на грудях i жалібно дивиться на мене.
— Кол`и м`ати не пуск`ає, то я попрош`у б`атька (если мать не пускает, то я попрошу отца). В`ижнемо ярин`у, то, може, й під`емо в г`ості (выжнем яровые, то, может, и пойдём в гости).
— Прос`и, Лавр`іне, б`атька, бо я з нудьг`и не зн`аю, де д`ітись (проси, Лаврин, отца, а то я с тоски не знаю, куда деваться). Шум`ить дібр`ова на гop`i та т`ільки ж`алю мен`і завда`є (шумит дубрава на горе и лишь печаль на меня нагоняет). Щов`ечора дивл`юся на зар`осянські г`ори (каждый вечер смотрю на горы за Росью), щов`ечера порив`ає мо`ю д`ушу (каждый вечер разрывается моя душа)! Якб`и я м`ала кр`ила, я б, зда`ється, з`араз одв`ідала сво`ю н`еньку (если бы у меня были крылья, я бы, кажется, сейчас же проведала свою матушку). Так`а нудьг`а мен`е бер`е (такая тоска меня берёт), що, зда`ється, якб`и я зоз`улею лет`іла (что, кажется, если бы я кукушкой летела), то ліс`и б посуш`ила сво`єю нудьг`ою (то леса бы высушила своей тоской), кр`илами садк`и полам`ала б (крыльями сады поломала бы), степ`и попал`ила б сво`їми сух`отами (степи пожгла б своей тоской; “ сух ` о та” — тоска; засуха) i зел`ені луг`и сльоз`ами залил`а (и зелёные луга слезами залила).
Молода молодиця залил`ась сльоз`ами (молодая женщина залилась слезами), як мал`а дит`ина (как маленький ребёнок). Лавр`інові ст`ало жаль молод`ої ж`інки (Лаврину стало жаль молодую жену).
— Коли мати не пускає, то я попрошу батька. Вижнемо ярину, то, може, й підемо в гості.
— Проси, Лавріне, батька, бо я з нудьги не знаю, де дітись. Шумить діброва на гopi та тільки жалю мені завдає. Щовечора дивлюся на заросянські гори, щовечера пориває мою душу! Якби я мала крила, я б, здається, зараз одвідала свою неньку. Така нудьга мене бере, що, здається, якби я зозулею летіла, то ліси б посушила своєю нудьгою, крилами садки поламала б, степи попалила б своїми сухотами i зелені луги сльозами залила.
Молода молодиця залилась сльозами, як мала дитина. Лаврінові стало жаль молодої жінки.
Він пригорн`ув ї`ї до с`ебе, вгов`орював ласк`авими слов`ами (он прижал её к себе, уговаривал ласковыми словами).
— Зда`ється мен`і (кажется мне), що до мо`єї м`атінки й дор`ога т`ерном та кол`ючою ож`иною заросл`а (что к моей матери и дорога тёрном и колючей ежевикой заросла), — сказала Мелашка (сказала Мелашка).
Лаврін так`и впрос`ив б`атька, а б`атько поч`ав вгов`орювать Кайдашиху (Лаврин всё-таки упросил отца, а отец начал уговаривать Кайдашиху). Кайдашиха пуст`ила нев`істку до род`ини (Кайдашиха отпустила невестку к родне), а сам`а так`и не по`їхала (а сама всё же не поехала). Н`авіть попад`ині пух`ові подушк`и та нал`ивка не заман`или ї`ї на Зап`адинці (даже пуховые подушки и наливка попадьи не заманили её на Западинцы). Кайдашиха вгов`орювала по`їхать до сват`ів Кайдаша (Кайдашиха уговаривала поехать к сватам Кайдаша). Кайдаш не схот`ів, бо в Бі`євцях бул`а нед`обра гор`ілка (Кайдаш не захотел, потому что в Биевцах была нехорошая горилка).
— Візьм`и ж, Мелашко, палян`ицю б`атькові (возьми ж, Мелашка, паляницу отцу), а д`ітям я перед`ам гост`инця (а детям я передам гостинцы); ось бач, як`а палян`иця (вот видишь, какая паляница)! На Зап`адинцях, м`абуть, i не б`ачили так`их палян`иць, не т`ільки що не `їли (в Западинцах, наверно, и не видели таких паляниц, тем более не ели), — сказ`ала Кайдашиха, подаюч`и Мел`ашці пухк`у палян`ицю (сказала Кайдашиха, подавая Мелашке пышную паляницу).
Він пригорнув її до себе, вговорював ласкавими словами.
— Здається мені, що до моєї матінки й дорога терном та колючою ожиною заросла, — сказала Мелашка.
Лаврін таки впросив батька, а батько почав вговорювать Кайдашиху. Кайдашиха пустила невістку до родини, а сама таки не поїхала. Навіть попадині пухові подушки та наливка не заманили її на Западинці. Кайдашиха вговорювала поїхать до сватів Кайдаша. Кайдаш не схотів, бо в Бієвцях була недобра горілка.
— Візьми ж, Мелашко, паляницю батькові, а дітям я передам гостинця; ось бач, яка паляниця! На Западинцях, мабуть, i не бачили таких паляниць, не тільки що не їли, — сказала Кайдашиха, подаючи Мелашці пухку паляницю.
Мелашка взял`а палян`ицю в р`уки (Мелашка взяла паляницу в руки). Палян`иця, ч`ерез свекр`ушин д`окір, ст`ала для н`еї важк`а, як к`амінь (паляница, из-за упрёка свекрови, стала для неё тяжелой, как камень).
Лаврін піш`ов з Мел`ашкою в Бі`євці (Лаврин пошёл с Мелашкой в Биевцы).
Т`ільки що Мелашка ступ`ила на б`атьків пор`іг (лишь только Мелашка переступила отцовский порог), та й залил`ась дрібн`ими сльоз`ами, вп`авши м`атері на гр`уди (так и залилась мелкими слезами, упав матери на грудь).
— Я д`умала, д`очко, що ти вже од нас одцур`алась (я лумала, доченька, что ты уже от нас отказалась: «отстранилась»). Жд`ала я теб`е в г`ості, в в`ікна вигляд`ала (ждала я тебя в гости, в окна выглядывала), та вже й перест`ала (да уже и перестала).
— Не пуск`ав нас б`атько, не пуск`ала й м`ати (не пускал нас отец, не пускала и мать), — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин), — в жнив`а бул`о д`уже баг`ато роб`оти (в страд у было очень много работы).
|
