Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
— Виведіть мене надвір! Вже чортів повна хата, а між ними здорові мухи літають та чорні круки шугають, — сказав Кайдаш.
Лаврін взяв батька за руку й вивів у двір. Мелашка злякалась і вибігла слідком за ними. В Кайдашихи трусились ноги од переляку. Вона дістала свяченої води, покропила хату, засвітила страсну свічку перед образами.
Кайдаш пров`ітрився надв`орі (Кайдаш проветрился снаружи). Лаврін ув`ів йог`о в х`ату (Лаврин ввёл его в хату). Страх`іття десь зн`икло (ужасы куда-то исчезли).
— Тр`еба мен`і в`исповідатись (нужно мне исповедаться), — сказ`ав Кайдаш (сказал Кайдаш), — це, м`абуть, смерть мо`я наступ`ає (это, наверное, смерть моя наступает).
Кайдашиха й Лаврін нас`илу вм`овили йог`о лягт`и на п`остіль (Кайдашиха и Лаврин с трудом уговорили его лечь в постель). Т`ільки що він в`иліз на піл і хот`ів лягт`и (только он вылез на полати и хотел лечь), йом`у здал`ось, що на пост`елі л`азять здор`ові р`аки та ч`орні павук`и (ему показалось, что на постели лазят здоровые раки и чёрные пауки). Прудк`і павук`и (быстрые пауки), так`і завб`ільшки, як гусен`ята (такие величиной, как гусята), к`инулись до й`ого, як соб`аки (бросились на него, как собаки). Він підв`івся й поч`ав обтр`іпувати од`ежу (он поднялся и начал отряхивать одежду). — І де та н`ечисть набр`алася на пол`у (и откуда та нечисть набралась на полатях)! — кр`икнув Кайдаш, обтр`ушуючи сор`очку (крикнул Кайдаш, отряхивая сорочку). — Лавр`іне (Лаврин)! Візьм`и в`іника та позміт`ай от`у п`огань (возьми веник вымети вот ту гадость).
Лаврін взяв в`іника і н`іби щось зміт`ав з пост`елі (Лаврин взял веник и словно что-то сметал с постели). Тод`і Кайдаш ліг на п`остіль і засн`ув (тогда Кайдаш лёг в постель и заснул).
Кайдаш провітрився надворі. Лаврін увів його в хату. Страхіття десь зникло.
— Треба мені висповідатись, — сказав Кайдаш, — це, мабуть, смерть моя наступає.
Кайдашиха й Лаврін насилу вмовили його лягти на постіль. Тільки що він виліз на піл і хотів лягти, йому здалось, що на постелі лазять здорові раки та чорні павуки. Прудкі павуки, такі завбільшки, як гусенята, кинулись до його, як собаки. Він підвівся й почав обтріпувати одежу. — І де та нечисть набралася на полу! — крикнув Кайдаш, обтрушуючи сорочку. — Лавріне! Візьми віника та позмітай оту погань.
Лаврін взяв віника і ніби щось змітав з постелі. Тоді Кайдаш ліг на постіль і заснув.
На др`угий день Кайд`аш піш`ов до свящ`еника (на следующий день Кайдаш пошел к священнику), в`исповідався, ал`е все те ніч`ого не помогл`о (исповедался, но всё это никак не помогло). До й`ого вн`адився херс`онський чум`ак (к нему повадился херсонский чумак), прих`одив до й`ого вноч`і (приходил к нему ночью) та все нен`аче вод`ив йог`о десь по п`ущах та по н`етрях (и всё будто водил его по пущам и чащам).
Ч`ерез т`иждень той ч`умак зав`ів Кайдаш`а знов на гр`еблю (через неделю тот чумак завёл Кайдаша снова на плотину), а вр`анці йог`о знайшл`и в вод`і на лоток`ах к`оло с`амої заст`ави (а утром его нашли в воде на желобах возле самой заслонки). Мір`ошник прийш`ов підн`яти заст`аву (мельник пришёл поднять заслонку) і вгл`ядів у вод`і нежив`ого чолов`іка (и увидел в воде неживого мужчину). В млин`і мол`оли семиг`орські л`юди і впізн`али Кайдаша (на мельнице мололи семигорские люди и узнали Кайдаша).
На другий день Кайдаш пішов до священика, висповідався, але все те нічого не помогло. До його внадився херсонський чумак, приходив до його вночі та все неначе водив його десь по пущах та по нетрях.
Через тиждень той чумак завів Кайдаша знов на греблю, а вранці його знайшли в воді на лотоках коло самої застави. Мірошник прийшов підняти заставу і вглядів у воді неживого чоловіка. В млині мололи семигорські люди і впізнали Кайдаша.
В`олость прист`авила до вт`опленика стор`ожу (волость поставила возле утопленника охрану). Три дні леж`ав під верб`ою Кайдаш (три дня лежал под ивой Кайдаш), покр`итий стар`ою св`итою (накрытый старой свитой), д`оки при`їхав станов`ий і звел`ів син`ам уз`яти б`атька та похов`ать (покуда не приехал становой / пристав / и не велел сыновьям взять отца и похоронить).
— П`остив б`атько дван`адцять п'`ятниць (постился отец двенадцать пятниц), щоб не вм`ерти н`аглою см`ертю та в вод`і не потоп`ати (чтобы не умереть насильственной смертью и в воде не тонуть), а прот`е втоп`ився (а всё же утонул). І п'`ятниці ніч`ого не помогл`и (и пятницы никак не помогли), — говор`ив Карп`о (говорил Карп). — В`арто бул`о м`учити себ`е ц`ілий вік (стоило мучать себя весь век).
|
