Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
— Ой, тхір на горищі! — сказала Кайдашиха.
— Може, злодюга лазить, — сказав Лаврін. Кайдашиха вхопила лампу і вискочила в сіни; за нею вискочили в сіни Лаврін та Мелашка.
В сінях було ясно. Хтось лазив на горищі з світлом.
— Хто там лазить? — гукнув Лаврін. З горища ніхто не обзивався, тільки одна курка киркала на все горло, неначе її хто душив. Лаврін вискочив на драбину й заглянув на горище. Там стояла Мотря з куркою в руках.
— Як`ого ти неч`истого пол`охаєш н`аших кур`ей (какого т ы нечистого пугаешь наших кур)! — кр`икнув Лаврін, ст`оячи на щабл`і (крикнул Лаврин, стоя на ступеньке; “ щаб ` ель ” — поперечная планка в приставной лестнице).
— Хіб`а ти не б`ачиш (разве ты не видишь)? Сво`ю к`урку впійм`ала на в`ашому с`ідалі (свою курицу поймала на вашем насесте).
— Хіб`а ж ми прос`или тво`ю к`урку на н`аше с`ідало (разве ж мы приглашали твою курицу на наш насест)? — гукн`ув Лаврін (крикнул Лаврин). — Чи ш`апку п`еред н`ею здійм`али, чи що (шапку что ли перед ней снимали, или что)?
— Верн`и, лиш`ень, мен`і `яйця (верни-ка мне яйца), бо мо`я ч`орна к`урка вже давн`о нес`еться на тво`єму гор`ищі (а то моя чёрная курица уже давно несётся на твоём чердаке).
Мотря л`азила по гор`ищі та збир`ала по гн`іздах `яйця (Мотря лазила по чердаку и собирала по гнёздам яйца). Спол`охані сліп`і к`ури к`идались по гор`ищі (испуганные слепые куры носились по чердаку), п`адали в с`іни на світ (падали в сени на свет).
— Ой Б`оже мій (ой Боже мой)! Це не Мотря, а бенд`ерська чум`а (это не Мотря, а бендерская чума). Вон`а мен`е з св`іту зжен`е (она меня со свету сживёт)! — говор`ила Кайдашиха (говорила Кайдашиха). — Ще х`ату підп`алить л`ампою (ещё хату подожжёт лампой). Покар`ав мен`е тоб`ою Госп`одь (наказал меня тобой Господь), та вже й не зн`аю за що (да уже и не знаю, за что)!
— Якого ти нечистого полохаєш наших курей! — крикнув Лаврін, стоячи на щаблі.
— Хіба ти не бачиш? Свою курку впіймала на вашому сідалі.
— Хіба ж ми просили твою курку на наше сідало? — гукнув Лаврін. — Чи шапку перед нею здіймали, чи що?
— Верни, лишень, мені яйця, бо моя чорна курка вже давно несеться на твоєму горищі.
Мотря лазила по горищі та збирала по гніздах яйця. Сполохані сліпі кури кидались по горищі, падали в сіни на світ.
— Ой Боже мій! Це не Мотря, а бендерська чума. Вона мене з світу зжене! — говорила Кайдашиха. — Ще хату підпалить лампою. Покарав мене тобою Господь, та вже й не знаю за що!
— М`абуть, за в`ашу д`обрість (наверное, за вашу доброту), — обізв`алась Мотря з гор`ища (отозвалась Мотря с чердака) й спуст`ила з гор`ища на щ`абель здор`ову н`огу з товст`ою л`иткою (и спустила с чердака на ступеньку здоровую ногу с толстой икрой).
Одн`а к`урка вп`ала з гор`ища й погас`ила св`ітло (одна курица упала с чердака и потушила свет). В с`інях ст`ало п`оночі (в сенях стало темно). Лаврін сто`яв, сп’`явшись на драб`ину (Лаврин стоял, подтянувшись на лестнице; “ c п ’ яст ` ися ” — подтягиваясь вверх, попытаться что-нибудь достать, увидеть, опереться на что-нибудь). М`отря штовхн`ула йог`о п'ят`ою в з`уби (Мотря толкнула его пяткой в зубы). Він спл`юнув у с`іни (он сплюнул в сени). Мотря штовхн`ула йог`о по н`осі др`угою п'ят`ою (Мотря толкнула его в нос второй пяткой). Гар`яча л`итка пос`унулась по йог`о лиц`і (горячая икра прошлась по его лицу). Мотря л`адна бул`а с`істи йом`у на г`олову (Мотря готова была сесть ему на голову).
— Куд`и ти с`унешся на мо`ю г`олову (куда ты прёшься на мою голову)! — кр`икнув Лаврін і поч`ав тряст`и драб`ину (крикнул Лаврин и начал трясти лестницу). — Не лізь, бо я теб`е, сяк`а-так`а д`уше, ск`ину з драб`ини (не лезь, а то я тебя, такая-сякая душа, сброшу с лестницы)!
— Мабуть, за вашу добрість, — обізвалась Мотря з горища й спустила з горища на щабель здорову ногу з товстою литкою.
Одна курка впала з горища й погасила світло. В сінях стало поночі. Лаврін стояв, сп’явшись на драбину. Мотря штовхнула його п'ятою в зуби. Він сплюнув у сіни. Мотря штовхнула його по носі другою п'ятою. Гаряча литка посунулась по його лиці. Мотря ладна була сісти йому на голову.
— Куди ти сунешся на мою голову! — крикнув Лаврін і почав трясти драбину. — Не лізь, бо я тебе. сяка-така душе, скину з драбини!
Лаврін ск`очив у с`іни і поч`ав хит`ать драб`ину (Лаврин соскочил в сени и начал трясти лестницу). Драб`ина ст`укала об ст`іну (лестница стучала о стену).
— Скинь ї`ї з драб`ини дод`олу (сбрось её с лестницы вниз), нех`ай соб`і г`олову скр`утить (пусть себе голову свернёт), щоб зн`ала, як л`азити на н`аше гор`ище (чтоб знала, как лазить на наш чердак), — крич`ала в т`емних с`інях Кайдаш`иха (кричала в тёмных сенях Кайдашиха).
Лаврін прийн`яв драб`ину (Лаврин убрал лестницу). Мотря пов`исла на ст`іні (Мотря повисла на стене). Полов`ина Мотрі теліп`алась на стін`і (половина Мотри болталась на стене), а др`уга полов`ина вчеп`илась у б`антину (а другая половина вцепилась в поперечную балку; “ б ` антина ” — поперечная балка между стропилами), як к`ішка (как кошка), одні`єю рук`ою та л`іктем др`угої рук`и (одной рукой и локтем второй руки). Мотря держ`ала в руц`і к`урку й не хот`іла ї`ї пуск`ати (Мотря держала в руке курицу и не хотела её отпускать), а в п`азусі у н`еї бул`и `яйця, д`уже делік`атний крам (а за пазухой у неё были яйца, очень деликатный = хрупкий товар; “ крам ” — предмет торговли, товар, ткань, материя). М`отря бо`ялась нароб`ить в п`азусі я`єчні (Мотря боялась сделать за пазухой яичницу), держ`алась за б`антину (держалась за балку) й ні`як не могл`а в`идертись наз`ад на гор`ище (и никак не могла выкарабкаться назад на чердак). Н`ижча полов`ина тягл`а ї`ї вниз (нижняя половина тянула её вниз).
— Ой, л`ишечко, ой, упад`у, ой-ой-ой, ґвалт (ой, горюшко, ой, упаду, ой-ой-ой, караул)!.. — зарепетув`ала М`отря не сво`їм г`олосом (завопила Мотря не своим голосом).
|
