Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
Д`авні панщ`анники понаставл`яли в`уха та сл`ухали Б`ерка (бывшие крепостные развесили уши и слушали Берка). Йог`о слов`а, підсол`оджені гор`ілкою та припр`авлені осел`едцями (его слова, подслащённые горилкой и приправленные селёдкой), так і вл`азили в їх д`уші (так и влезали в их души). Вон`и не зн`али, що жид в`ибере ті с`орок карб`ованців (они не знали, что еврей заберёт те сорок рублей), і за осел`едці, і за ту гор`ілку, що вон`и в й`ого дурн`ички п'`ють, (и за ту селёдку, и за ту горилку, что они у него на дармовщинку пьют) з `їх-таки киш`ень (из их же карманов) — то нед`оливками, то вод`ою, підл`итою в гор`ілку, то б`ільшою пл`атою (то недоливом, то водой, подлитой в горилку, то большей платой).
Л`юди розт`али, як віск (люди растаяли, как воск), і почал`и хвал`ити ж`ида (и начали хвалить еврея). Д`екотрі вже бул`и з`овсім п'ян`енькі (некоторые уже были совсем пьяненькие).
— Так що ж, пан`ове (так что же, господа), та ще й як`і пан`ове (да ещё и какие господа)! Що теп`ер пан п`еред в`ами (что теперь барин против вас)! Ви, Гр`ицьку, теп`ер пан (вы, Грицько, теперь барин)! От хто пан (вот кто барин)! Що сх`очете в в`олості (что захотите в волости), те й зр`обите (то и сделаете)! Ви, П`етре, теп`ер госп`одар на все сел`о, н`іби князь (вы, Пётр, теперь хозяин на всё село, как князь)! Теп`ер ви пан`и, а пан`и вже перевел`ись на `Іцькову с`учку (теперь вы господа, а господа уже выродились; „перевест ` ися на Іцьк ` ову с ` учку ” – выродиться, стать никчёмн ы м; “ Іцьк ` о ” от “ Іцх ` ак ”— И c хак), — підл`ещувався Б`ерко до мужик`ів (подлизывался Берко к мужикам). — Та що ж, пан`ове, чи зг`одитесь гром`адою одд`ати мен`і й свій шинк (так что ж, господа, согласитесь ли обществом отдать мне и свою корчму), і б`удете пуск`ати люд`ей в мої шинк`и (и будете пускать людей в мои корчмы)? Я подар`ую с`орок карб`ованців на в`олость (я подарю сорок рублей на волость), а за ваш шинк з`араз поклад`у гр`оші на стіл (а за вашу корчму сейчас положу деньги на стол)!
Давні панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, підсолоджені горілкою та приправлені оселедцями, так і влазили в їх душі. Вони не знали, що жид вибере ті сорок карбованців, і за оселедці, і за ту горілку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень — то недоливками, то водою, підлитою в горілку, то більшою платою.
Люди розтали, як віск, і почали хвалити жида. Декотрі вже були зовсім п'яненькі.
— Так що ж, панове, та ще й які панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волості, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Іцькову сучку, — підлещувався Берко до мужиків. — Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати мені й свій шинк, і будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованців на волость, а за ваш шинк зараз покладу гроші на стіл!
— А д`обрий жид (а хороший еврей)! — гукн`ув од`ин п'ян`енький муж`ик (крикнул один пьяненький мужик). — Ще й гр`оші з`араз да`є (ещё и деньги сразу даёт). Б`удемо сто`яти на сх`оді за й`ого (будем стоять на сходке за него)!
Авж`еж б`удемо, бо ще й на ц`еркву поклад`е (конечно ж будем, ведь он ещё и на церковь положит = пожертвует)!
С`аме в той час Карп`о Кайдаш`енко `їхав з `ярмарку (как раз в это время Карп Кайдашенко ехал с ярмарки), вгл`ядів к`оло п`анського ш`инку к`упу люд`ей та й став (заметил у господской = частной корчмы кучу людей да и остановился). Б`ерко знав, що Карп`о гор`ілки не л`юбить (Берко знал, что Карп горилки не любит) і на сх`оді йде все пр`оти й`ого (и на сходке идёт всегда против него). Він схов`ався в кімн`ату (он спрятался в свою комнату).
— Здор`ов був, К`арпе (здорово, Карп)! — гукн`ув Грицьк`о і поч`ав обнім`ать та цілув`ать Карп`а (крикнул Грицько и начал обнимать и целовать Карпа). Г`остра нег`олена Грицьк`ова бород`а кол`ола Карп`ове лиц`е, нен`аче г`олками (острая небритая Грицькова борода колола Карпово лицо, будто иглами).
— А добрий жи д! — гукнув один п'яненький мужик. — Ще й гроші зараз дає. Будемо стояти на сході за його!
Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!
|
