Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
— Батюшко! Зосталась я сиротою, і нема кому за мене оступитись. Мотря вибила мені око, а Карпо трохи мене сьогодні не втопив.
Свящ`еник одісл`ав Кайдаш`иху в в`олость (священник отправил Кайдашиху в волость). Вон`а пішл`а в в`олость (она пошла в волость). Слідк`ом за н`ею йшли л`юди й д`іти (следом за ней шли люди и дети). У в`олості присуд`или аб`о д`ати Карп`ові д`есять р`ізок (в волости присудили или дать Карпу десять розог), аб`о заплат`ить м`атері п'ять карб`ованців (или заплатить матери пять рублей), як т`ільки Карп`о не перепр`осить м`атері і не пом`ириться з н`ею (если только Карп не по п росит прощения у матери и не помирится с ней).
Карп`о надв`ечір просп`ався (Карп к вечеру проспался). Йог`о покл`икали в в`олость і, хоч він був дес`яцьким, хот`іли йог`о простягт`и і вс`ипать д`есять р`ізок (его позвали в волость и, хоть он был десятником, хотели его растянуть = положить и всыпать десять розг).
Карп`ові ст`ало с`ором (Карпу стало стыдно). Він не роб`ив п`анщини (он не был в крепостных), і йог`о пан`и не б`или (и его господа не били). Він перепрос`ив м`атір (он попросил прощения у матери), і між двом`а Кайдаш`енками знов наст`ав мир (и между двумя Кайдашенками снова наступил мир). Щоб св`ині не скак`али ч`ерез тин (чтобы свиньи не перескакивали через плетень), вон`и восен`и перекоп`али б`атьківський гор`од р`овом (они осенью перекопали отцовский огород рвом), ще й дерез`ою обсад`или (ещё и дерезой обсадили; “дерез ` а” — жёлтая акация, Caragana frutex).
Священик одіслав Кайдашиху в волость. Вона пішла в волость. Слідком за нею йшли люди й діти. У волості присудили або дати Карпові десять різок, або заплатить матері п'ять карбованців, як тільки Карпо не перепросить матері і не помириться з нею.
Карпо надвечір проспався. Його покликали в волость і, хоч він був десяцьким, хотіли його простягти і всипать десять різок.
Карпові стало сором. Він не робив панщини, і його пани не били. Він перепросив матір, і між двома Кайдашенками знов настав мир. Щоб свині не скакали через тин, вони восени перекопали батьківський город ровом, ще й дерезою обсадили.
Знов почал`ася згода між Кайдаш`енками (снова началось согласие между Кайдашенками). Мал`і д`іти знов п`ерші почал`и прибіг`ать одн`і до `одних гул`яти (малые дети снова первыми начали прибегать друг к другу гулять = играть); за н`ими почал`и зах`одить од`ин до др`угого брат`и (за ними начали заходить друг к другу братья), а п`ісля всіх перес`ердились їх жінк`и (а после всех перестали сердиться их жёны), хоч од їх п`ерших все л`ихо почин`алось (хотя с них первых всё горе начиналось). Брат`и з`овсім помир`ились, і Лавр`ін держ`ав до хрест`а Карп`ову дит`ину (братья совсем помирились, и Лаврин держал при крещении Карпового ребёнка; “ держ ` ати до хрест ` а ” — обязанность крёстного отца держать крестника во время обряда крещения).
Мин`ула зим`а (прошла зима). Знов наст`ало л`іто (снова наступило лето). Золот`е л`іто н`есло за соб`ою н`елад між Кайдаш`енками (золотое лето несло за собой раздор между Кайдашенками). Той н`елад зн`ову поч`ався за гр`ушу (тот раздор снова начался из-за груши).
Як гром`ада діл`ила між брат`ами двір стар`ого Кайдаш`а (когда община делила между братьями двор старого Кайдаша), до Карп`ової полов`ини одійшл`а гр`уша (в Карпову половину отошла груша). Тин пройш`ов на арш`ин п`оза гр`ушею (плетень прошёл на аршин за грушей). Та гр`уша бул`а Лавр`інова (та груша была Лаврина). Ще хл`опцем Лавр`ін прищеп`ив сво`їми рук`ами щ`епу на стар`ому пні (ещё мальчиком Лаврин привил своими руками привой = черенок на старый пень). Гр`уша погн`алася вг`ору, як верб`а (груша потянулась вверх, как ива = верба /верба, ива известны неприхотливостью и быстрым ростом/). Б`атько подарув`ав Лавр`інові ту гр`ушу на баг`ату кут`ютод`і, як Лавр`ін чхнув за веч`ерею (отец подарил Лаврину ту грушу за предрождественским столом тогда, когда Лаврин чихнул за ужином; “ баг ` ата кут ` я ” — ужин перед Рождеством; “ кут ` я ” — кутья). В сім'`ї всі зв`али ту гр`ушу Лавр`іновою (все в семье называли ту грушу Лавриновой). За це зн`али всі на кутк`у (это знали все в углу = округе).
Знов почалася згода між Кайдашенками. Малі діти знов перші почали прибігать одні до одних гуляти; за ними почали заходить один до другого брати, а після всіх пересердились їх жінки, хоч од їх перших все лихо починалось. Брати зовсім помирились, і Лаврін держав до хреста Карпову дитину.
|
