Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
Вона прибігла до його й заголосила на весь цвинтар.
Мати й свекруха вгляділи Мелашку й кинулись до неї з плачем.
Народ обступив їх навкруги.
— Ой Боже мій? Нащо ти, дочко, нас мучила! — перша почала говорити Мелашчина мати. — Ти знаєш, якого ти жалю нам завдала?
— Ми д`умали, що теб`е вже й на св`іті нем`а (мы думали, что тебя уже и на свете нет), — говор`ив Лаврін (говорил Лаврин), — ми теб`е опл`акали як пом`ершу (мы тебя оплакали, как умершую).
Мелашка сто`яла та т`ільки хл`ипала (Мелашка стояла и только всхлипывала), як хл`ипають мал`і д`іти (как всхлипывают маленькие дети). Вон`а й сл`ова не могл`а пром`овить (она и слова не могла произнести). І сль`ози, і кр`ивда, і р`адість так здав`или в гр`удях (и слёзы, и несправедливость, и радость так сдавили грудь), що вон`а л`едве зв`одила дух (что она едва переводила дух).
— Де ж ти, д`очко, тут пробув`аєш (где ж ты, доченька, тут пребываешь = живёшь)? — спит`ала Мелашку свекр`уха, пл`ачучи (спросила Мелашку свекровь, плача).
— От`ут служ`у в д`обрих люд`ей (вот здесь служу у добрых людей), ст`ала в м`атушки за н`аймичку (поступила к матушке в работницы), — нас`илу пром`овила Мелашка (с трудом промолвила Мелашка), пок`азуючи рук`ою на проск`урницю (указывая рукой на просвирницу).
— Це, Мелашко, м`абуть, за тоб`ою прийшл`и р`одичі (это, Мелашка, наверное, за тобой пришли родственники)? — спит`ала проск`урниця (спросила просвирница). — Шк`ода мен`і теб`е (жаль мне тебя / отпускать /)! В м`ене ще не бул`о так`ої д`оброї та роб`очої н`аймички, як ти (у меня ещё не было такой хорошей и работящей наёмницы, как ты).
— Ми думали, що тебе вже й на світі нема, — говорив Лаврін, — ми тебе оплакали як помершу.
Мелашка стояла та тільки хлипала, як хлипають малі діти. Вона й слова не могла промовить. І сльози, і кривда, і радість так здавили в грудях, що вона ледве зводила дух.
— Де ж ти, дочко, тут пробуваєш? — спитала Мелашку свекруха, плачучи.
— Отут служу в добрих людей, стала в матушки за наймичку, — насилу промовила Мелашка, показуючи рукою на проскурницю.
— Це, Мелашко, мабуть, за тобою прийшли родичі? — спитала проскурниця. — Шкода мені тебе! В мене ще не було такої доброї та робочої наймички, як ти.
— Ми, м`атушко, в`ізьмемо з соб`ою Мелашку (мы, матушка, возьмём с собой Мелашку), — обізв`алась м`ати (отозвалась мать). — Г`осподи, як вон`а в`имучила нас, д`оки ми ї`ї знайшл`и (Господи, как она измучила нас, пока мы её /не/ нашли). Сл`ава Тоб`і, Г`осподи, що так`и знайшл`и (слава Тебе, Господи, что всё-таки нашли).
Нар`од воруш`ився, гомон`ів, розп`итував (народ шевелился, шумел, расспрашивал). Цік`аві молод`иці обступ`или Мелашку, ї`ї м`атір та свекр`уху (любопытные молодицы обступили Мелашку, её мать и свекровь). Проск`урниця покл`икала Мелашчину рідн`ю до с`ебе в х`ату (просвирница позвала Мелашкину родню к себе в квартиру). — Верт`айся, д`очко, дод`ому (возвращайся, доченька, домой); тоб`і ніхт`о й лих`ого сл`ова не ск`аже (тебе никто и злого слова не скажет), — викр`учувалась свекр`уха ласк`авими слов`ами (изворачивалась свекровь ласковыми словами).
— Та вже ж верн`усь, нід`е не д`інусь (да уж вернусь, никуда не денусь). Якб`и ви не знайшл`и мен`е, то я, м`абуть, сам`а вже не верн`улась би (если бы вы не нашли меня, то я, наверное, сама уже не вернулась бы).
— Ми, матушко, візьмемо з собою Мелашку, — обізвалась мати. — Господи, як вона вимучила нас, доки ми її знайшли. Слава тобі, господи, що таки знайшли.
Народ ворушився, гомонів, розпитував. Цікаві молодиці обступили Мелашку, її матір та свекруху. Проскурниця покликала Мелашчину рідню до себе в хату. — Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже, — викручувалась свекруха ласкавими словами.
— Та вже ж вернусь, ніде не дінусь. Якби ви не знайшли мене, то я, мабуть, сама вже не вернулась би.
Др`угого дня Мелашка з рідн`ею в`ийшли з К`иєва (на следующий день Мелашка с роднёй вышли из Киева). Всі йшли б`ором см`утні та невес`елі (все шли бором печальные и невесёлые). А бір гув, як м`оре в нег`оду (а бор гудел, как море в непогоду), од найтих`ішого в`ітру та нав`одив сум на сумн`і й без т`ого д`уші (от самого тихого ветра и наводил грусть на грустные и без того души).
Мел`ашка прийшл`а дод`ому (Мелашка пришла домой), і свекр`уха спр`авдила сво`є сл`ово (и свекровь сдержала своё слово); од т`ого ч`асу вон`а знов облил`а Мел`ашку сол`одким м`едом (с той поры она снова облила Мелашку сладким мёдом), а пол`ин нен`аче схов`ала десь у ком`ору для Мотрі (а полынь словно спрятала в кладовку для Мотри). Кайдашиха бо`ялась, щоб Мелашка знов не чкурн`ула на Бассар`абію аб`о й за гран`ицю (Кайдашиха боялась, чтоб Мелашка снова не подалась в Бессарабию а то и за границу). Сль`ози та неспод`івана трив`ога помир`или сім'`ю (слёзы и неожиданная тревога примирили семью), нен`аче всіх помир`яюча смерть (подобно всех примиряющей смерти).
Верн`увшись дод`ому (возвратившись домой), Кайдашиха по`їхала в Богусл`ав на `ярмарок (Кайдашиха поехала в Богуслав на ярмарку), набр`ала Мел`ашці на спідн`ицю й на хварт`ух (набрала Мелашке на юбку и на фартук), куп`ила здор`ову г`арну х`устку й нов`ий ж`овтий з черв`оними квітк`ами оч`іпок (купила большой красивый платок и новый жёлтый, с красными цветами, чепец). Ч`ерез два т`ижні Мелашка оброд`инилась (через две недели Мелашка родила): вон`а м`ала с`ина (у неё был сын).
|
