Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
— Чом же ви не розділили пасіки? — сказала вона.— Адже ж пасіка батькова! Гара, що все загарбали собі в руки! На Лавріновій половині в садку більше двома грушами і однією яблунею.
— А ти вже й полічила? — спитав Лаврін.
— Авжеж полічила, і своїм не поступлюсь. Садок не твій, а батьківський, — сказала Мотря.
— То пересад`и на сво`ю полов`ину (так пересади на свою половину)! — кр`икнув Лаврін (крикнул Лаврин).
— Як`ий їх чорт под`ужає пересад`ить (какой их чёрт осилит пересадить)! Перес`адиш, то підверед`ишся (пересадишь, так надорвёшься), — сказ`ала Мотря (сказала Мотря).
— О, підверед`ишся, М`отре (о, надорвёшься, Мотря), кол`и Карп`о не пом`оже (если Карп не поможет), — сказ`ав, сміюч`ись, Лаврін (сказал, смеясь, Лаврин).
— Вже хоч і підвередж`усь, чи ні, а так`и свог`о докаж`у (уже хоть и надорвусь, или нет, а всё-таки своё докажу), — гукн`ула Мотря і вд`арила кулак`ом об кул`ак (крикнула Мотря и ударила кулаком о кулак), — ход`ім лиш з`араз у в`олость, нех`ай нас в`олость розс`удить, а не ти з свекр`ухою (пошли-ка сейчас в волость, пусть нас волость рассудит, а не ты со свекровью). Д`айте, лиш`ень, нам полов`ину п`асіки, а як ні, та бер`и, К`арпе, сок`иру та й руб`ай гр`уші (Дайте-ка нам половину пасеки, а нет, так бери, Карп, топор да и руби груши). Я вам свог`о не подар`ую (я вам своего не уступлю), — крич`ала, аж сич`ала Мотря (кричала, аж шипела Мотря).
— Та подив`ись, лиш`ень (да посмотри-ка), на тво`їй полов`ині все стар`і гр`уші (на твоей половине все старые груши), а на мо`їй — щ`епи (а на моей привитые)! — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин).
— То пересади на свою половину! — крикнув Лаврін.
— Який їх чорт подужає пересадить! Пересадиш, то підвередишся, — сказала Мотря.
— О, підвередишся, Мотре, коли Карпо не поможе, — сказав, сміючись, Лаврін.
— Вже хоч і підвереджусь, чи ні, а таки свого докажу, — гукнула Мотря і вдарила кулаком об кулак, — ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою. Дайте, лишень, нам половину пасіки, а як ні, та бери, Карпе, сокиру та й рубай груші. Я вам свого не подарую, — кричала, аж сичала Мотря.
— Та подивись, лишень, на твоїй половині все старі груші, а на моїй — щепи! — сказав Лаврін.
— Мотря к`аже пр`авду (Мотря говорит правду): ви нам д`айте полов`ину п`асіки (вы нам дайте половину пасеки), полов`ину ов`ець та свин`ей (половину овец и свиней), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).
— Овв`а, як`ий роз`умний (ого, какой умный)! Забер`и ще полов`ину кот`ів та соб`ак (забери ещё половину котов и собак)! — крич`ала Кайдаш`иха (кричала Кайдашиха). — А б`атька хто луп`ив у гр`уди (а отца кто лупил в грудь)? Лаврін хоч б`атька не бив (Лаврин хоть отца не бил).
— Не бив, тільк`и не сл`ухав (не бил, только не слушался)! — сказ`ав спок`ійно Карп`о (сказал спокойно Карп).
— А ти заб`ув, що я ще жив`у на св`іті (а ты забыл, что я ещё живу на свете)? І я м`аю як`есь пр`аво на б`атькове добр`о (и я имею какое-то право на отцовское добро). Ти л`аден, м`абуть, мен`е жив`ою в з`емлю закоп`ати (ты готов, наверное, меня живьём в землю закопать)! — говор`ила Кайдашиха (говорила Кайдашиха). — Ти х`очеш з сво`єю Мотрею мен`е, сирот`у, скр`ивдить (ты хочешь со своей Мотрей меня, сироту, обидеть)? Ні, К`арпе, нех`ай нас гром`ада розс`удить (нет, Карп, пусть нас община рассудит)!
— Мотря каже правду: ви нам дайте половину пасіки, половину овець та свиней, — сказав Карпо.
— Овва, який розумний! Забери ще половину котів та собак! — кричала Кайдашиха. — А батька хто лупив у груди? Лаврін хоч батька не бив.
— Не бив, тільки не слухав! — сказав спокійно Карпо.
— А ти забув, що я ще живу на світі? І я маю якесь право на батькове добро. Ти ладен, мабуть, мене живою в землю закопати! — говорила Кайдашиха. — Ти хочеш з своєю Мотрею мене, сироту, скривдить? Ні, Карпе, нехай нас громада розсудить!
— Як гром`ада, то й гром`ада (община, так община)! Ход`ім в в`олость (пошли в волость), бо я сво`єю ч`асткою не поступл`юсь (так как я свою долю не уступлю), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).
Карп`о з Лавр`іном та з Кайдаш`ихою пішл`и в в`олость (Карп с Лаврином и с Кайдашихой пошли в волость), а Мотря з Мелашкою зост`ались у двор`і к`оло в`олості (а Мотря с Мелашкой остались во дворе около волости / управы /).
В`олость присуд`ила Лавр`інові та м`атері б`атьківське добр`о (волость присудила Лаврину и матери отцовское добро), бо Карп`о вже забр`ав сво`ю ч`астку ще за жив`оття б`атька (так как Карп уже забрал свою долю ещё при жизни отца). Як поч`ула це Мотря (как услышала это Мотря), то тр`охи не скрут`илась і нароб`ила кр`ику під в`олостю (то чуть не рехнулась и устроила крик под управой).
— Як громада, то й громада! Ходім в волость, бо я своєю часткою не поступлюсь, — сказав Карпо.
|
