Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
Содержание книги
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
Х`ата бул`а д`уже низьк`а (хата была очень низкая). Мал`енькі вік`онця бул`и н`іби сліп`і (маленькие оконца были будто слепые). Ч`ерез стар`і шибк`и (через старые стёкла), вкр`иті зел`еними та черв`оними пл`ямами (покрытые зелёными и красными пятнами), не видн`о бул`о н`авіть н`еба (не видно было даже неба). Стар`а леж`анка з кам`іння нен`аче прис`іла й роз'`їхалась (старая лежанка из камня будто присела и разъехалась). Кам`іння повипин`алось з н`еї (камни повыпирали из неё), нен`аче сух`і р`ебра в худ`ої шк`апи (будто тощие рёбра у худой клячи). На пол`у в кутк`у сто`яла стар`а нев`еличка скр`иня (на полатях в углу стоял старый небольшой сундук). Ст`еля ввігн`улась (потолок прогнулся), а с`еред х`ати сто`яв тонк`ий поб`ілений стовп (а посреди хаты стоял тонкий побеленный столб): і він підпир`ав св`олок (он подпирал продольную балку).
— Кайдашиха г`ордим `оком ок`инула х`ату і оберн`ула г`олову до образ`ів (Кайдашиха гордым взглядом: „глазом” окинула хату и повернула голову к иконам). Ї`ї черв`она, в`исоко зав'`язана х`устка на голов`і придав`ила кол`іна свят`ій Варв`арі на чим`алому `образі (её красный, высоко завязанный платок на голове придавил колени святой Варваре на большой иконе). Вона одс`унулась од `образа й с`іла пр`оти вікн`а (она отодвинулась от иконы и села перед окном = у окна).
Хата була дуже низька. Маленькі віконця були ніби сліпі. Через старі шибки, вкриті зеленими та червоними плямами, не видно було навіть неба. Стара лежанка з каміння неначе присіла й роз'їхалась. Каміння повипиналось з неї, неначе сухі ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввігнулась, а серед хати стояв тонкий побілений стовп: і він підпирав сволок.
— Кайдашиха гордим оком окинула хату і обернула голову до образів. Її червона, високо зав'язана хустка на голові придавила коліна святій Варварі на чималому образі. Вона одсунулась од образа й сіла проти вікна.
Мал`і д`іти постав`али с`еред х`ати й повитріщ`али на Кайдаш`иху очен`ята (маленькие дети повставали посреди хаты и вытаращили на Кайдашиху глазёнки). К`оло діт`ей т`ерлась к`ішка (возле детей тёрлась кошка), обстр`ижена од голов`и до с`амого хвост`а (остриженная с головы и до самого хвоста). Кайдаш`иха гл`янула на діт`ей (Кайдашиха взглянула на детей), гл`янула на чорнобр`иве Мел`ашчине лиц`е (взглянула на чернобровое Мелашкино лицо) й тр`охи пом'`якшала (и немного смягчилась). Вон`а люб`ила діт`ей (она любила детей).
— Чом ти, Лавр`іне, не сказ`ав, що в мо`їх сват`ів є мал`енькі д`іти (почему ты, Лаврин, не сказал, что у моих сватов есть маленькие дети)? От`о, як`ий же ти (вот ведь, какой же ты)! Я бул`а б вам, діточк`и, прив`езла гост`инця (я вот бы вам, деточки, привезла гостинец). В м`ене ж є й гор`ішки, є мед і мак; була б спекл`а маківник`ів (у меня же есть и орешки, есть мёд и мак, вот бы испекла маковых коржиков). От`о, Б`оже мій (вот уж, Боже мой)! — б`ідкалась Кайдаш`иха (горевала Кайдашиха).
Малі діти поставали серед хати й повитріщали на Кайдашиху оченята. Коло дітей терлась кішка, обстрижена од голови до самого хвоста. Кайдашиха глянула на дітей, глянула на чорнобриве Мелашчине лице й трохи пом'якшала. Вона любила дітей.
— Чом ти, Лавріне, не сказав, що в моїх сватів є маленькі діти? Ото, який же ти! Я була б вам, діточки, привезла гостинця. В мене ж є й горішки, є мед і мак; була б спекла маківників. Ото, Боже мій! — бідкалась Кайдашиха.
Д`іти пороззявл`яли рот`и (дети разинули рты). Гор`ішки і маківник`и залоскот`али у їх р`отиках (орешки и коржики защекотали в их ротиках). Вон`и див`ились на баг`ату т`ітку і все жд`али (они смотрели на богатую тётку и всё ждали), що з-під пол`и от-от пос`ипляться гор`ішки (что из-под полы вот-вот посыплются орешки), а з-за п`азухи повиск`акують маківник`и (а из-за пазухи выпрыгнут коржики).
— Оц`е, Б`оже мій (вот уж, Боже мой)! Не взял`а д`ітям нічог`ісінько (не взяла детям ничегошеньки). Н`ате ж вам хоч по шажк`у (нате вам хоть по грошу / полкопейки /).
Кайдашиха в`итягла з п`азухи х`усточку (Кайдашиха вытянула из-за пазухи платочек), розв'яз`ала в`узол і розд`ала по ш`агу (развязала узел и раздала по грошу). Д`іти див`ились на шаг`и й не зн`али, що з н`ими роб`ити (дети смотрели на гроши и не знали, что с ними делать).
— Чи м`ожна, м`амо (можно ли, мама), `їсти дз`еню (есть денежку)? — спит`ала мал`енька д`івчинка і полиз`ала язик`ом сво`ю дз`еню (спросила маленькая девочка и полизала яз ы ком свою денежку).
|
