Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
Содержание книги
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
— Я оц`е говор`ила з б`атьком за т`ебе (я вот говорила с отцом о тебе). Б`атько х`оче теб`е ожен`ити (отец хочет тебя женить). Посил`ай, с`ину, старост`ів до К`атрі Головк`івни (посылай, сын ок, сватов к Катре Головко). К`атря т`иха д`івчина й г`арна, мов кал`ина процвіт`ає (Катря тихая девушка и красивая, как калина цветёт).
— Пр`авда, що процвіт`ає (правда, что цветёт = плесневеет), як мак`уха під л`авкою (как жмых под лавкой). Нем`а мен`і в Семиг`орах п`ари (нет мне в Семигорах пары).
— А до к`ого ж ти х`одиш на в`улицю (а к кому же ты ходишь на гулянье)?
— Та я, м`амо, ходж`у на в`улицю аж у Бієвці (я, мама, хожу на гулянье аж в Биевцы).
— Аж у Бієвці (аж в Биевцы)! — кр`икнула м`ати і в дол`оні плесн`ула (крикнула мать и в ладони хлопнула = всплеснула руками).
— В Бі`євці, м`амо (в Биевцы, мама)! Там наб`ачив я д`івчину (там присмотрел = приметил я девушку)! Бр`ови ч`орні, `очі к`арі (брови чёрные, глаза карие) — л`юбо подив`итися (любо посмотреть); л`ичко, як кал`ина (личико, как калина), а як гл`яне, засмі`ється, в м`ене с`ерце в'`яне (а как глянет, засмеётся, у меня сердце вянет). — Та, про м`ене, шли старост`ів і в Бі`євці (да, по мне, посылай сватов и в Биевцы) … Чи`я ж вон`а дочк`а (чья ж она дочь)?
— Я оце говорила з батьком за тебе. Батько хоче тебе оженити. Посилай, сину, старостів до Катрі Головківни. Катря тиха дівчина й гарна, мов калина процвітає.
— Правда, що процвітає, як макуха під лавкою. Нема мені в Семигорах пари.
— А до кого ж ти ходиш на вулицю?
— Та я, мамо, ходжу на вулицю аж у Бієвці.
— Аж у Бієвці! — крикнула мати і в долоні плеснула.
— В Бієвці, мамо! Там набачив я дівчину! Брови чорні, очі карі — любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в'яне. — Та, про мене, шли старостів і в Бієвці… Чия ж вона дочка?
— Балаш`ова (Балаша). Ї`ї звуть Мел`ашкою (её звать Мелашка).
— Чи ти ж зн`аєш (а ты знаешь ли), що за л`юди ті Балаш`і (что за люди те Балаши)? Чи ти ж зн`аєш Мел`ашчині н`орови (а ты знаешь ли Мелашкин норов = характер)? Стереж`ися, с`ину, щоб не взяв так`ої, як Карп`о (остерегайся, сынок, чтобы не взять такую, как Карп).
— Як з н`ею не ожен`юся (если на ней не женюсь), то в Р`осі втопл`юся (то в Роси утоплюсь), — сказ`ав Лаврін і одверн`ув лиц`е од м`атері (сказал Лаврин и отвернулся от матери).
— Чи роб`оча ж вон`а (а работящая ли она)? Чи має що за душ`ею ї`ї б`атько (имеет ли что за душой её отец)?
— А чом же (а как же)? Бал`аш, зда`ється, люд`ина з дост`атками (Балаш, кажется, человек с достатком), ал`е я в й`ого скр`иню не л`азив (но я в его сундук не л азил).
— То, про м`ене, пос`илай старост`ів і до Балаш`івни (так, по мне, посылай сватов и к Балашивне), а я з б`атьком по`їду на розгл`ядини та подивл`юся і на тво`ю м`илу (а я с отцом поеду на смотрины да посмотрю и на твою милую), і на ї`ї б`атька-м`атір (и на её отца-мать).
— Балашова. Її звуть Мелашкою.
— Чи ти ж знаєш, що за люди ті Балаші? Чи ти ж знаєш Мелашчині норови? Стережися, сину, щоб не взяв такої, як Карпо.
— Як з нею не оженюся, то в Росі втоплюся, — сказав Лаврін і одвернув лице од матері.
— Чи робоча ж вона? Чи має що за душею її батько?
— А чом же? Балаш, здається, людина з достатками, але я в його скриню не лазив.
— То, про мене, посилай старостів і до Балашівни, а я з батьком поїду на розглядини та подивлюся і на твою милу, і на її батька-матір.
Лавр`ін так і зроб`ив, як йом`у р`аяла м`ати (Лаврин так и сделал, как ему советовала мать): причепур`ився, взяв двох старост`ів та й піш`ов у Бі`євці (принарядился, взял двух сватов да и пошёл в Биевцы).
Бал`аш не сподів`ався так р`ано старост`ів до сво`єї дочк`и (Балаш не ожидал так рано сватов к своей дочери). Мелашка бул`а д`уже молод`а (Мелашка была очень молодая). Настав`али жнив`а (наступала жатва). Мел`ашка бул`а потр`ібна в госп`оді як робітн`иця (Мелашка была нужна в хозяйстве как работница). Бал`аш одк`азував старост`ам ні се ні те (Балаш не отвечал сват ам ни да ни нет). Мелашка сто`яла к`оло п`ечі й залив`алась слізьм`и (Мелашка стояла у печи и заливалась слезами). Б`атько постер`іг (Балаш догадался = понял), чог`о Мелашка так п`ізно верт`алась з в`улиці (почему Мелашка так поздно возвращалась с гулянья), і згод`ився на зар`учини (и согласился на обручение). Мелашка вт`ерла сль`ози рукав`ом і под`ала старост`ам рушн`ики (Мелашка вытерла слёзы рукавом и подала сват ам рушники).
|