Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
— І хто нар`аяв нам бр`ати нев`істку з тих багатир`ів (и кто насоветовал нам брать невестку от тех богатеев)? — кр`икнула Кайдаш`иха (крикнула Кайдашиха). — Л`учче бул`о вз`яти циг`анку (лучше было взять цыганку), ніж баг`ачку з пор`ожньою скр`инею (чем богачку с пустым сундуком).
— Я в`ашого с`ина не с`илувала мен`е бр`ати (я вашего сына не заставляла меня брать); я до вас з хл`ібом з с`іллю не ход`ила (я к вам с хлебом-солью не ходила), пор`огів в`аших не оббив`ала (порогов ваших не обивала). Ви сам`і до м`ене прийшл`и (вы сами ко мне пришли). — сказ`ала Мотря тр`охи тих`ішим г`олосом, остеріг`аючись св`екра (сказала Мотря немного более тихим голосом, остерегаясь свёкра).
Стар`ий Кайдаш розс`ердився на нев`істку й поч`ав на н`еї гр`имати (старый Кайдаш рассердился на невестку и начал на неё шуметь: „греметь”).
— Мотре! Кол`и ти н`аша, то сл`ухай м`атері та роб`и д`іло (если ты наша, то слушайся матери и делай дело). Не сьог`одні ж до нас прив`езена (не сегодня ж к нам привезена). Наш хліб їс`и (наш хлеб ешь), нам і роб`и (для нас и работай), а як ні, то ми теб`е й попр`осимо сл`ухати (а если нет, то мы тебя и попросим слушаться).
— І хто нараяв нам брати невістку з тих багатирів? — крикнула Кайдашиха. — Лучче було взяти циганку, ніж багачку з порожньою скринею.
— Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлібом з сіллю не ходила, порогів ваших не оббивала. Ви самі до мене прийшли. — сказала Мотря трохи тихішим голосом, остерігаючись свекра.
Старий Кайдаш розсердився на невістку й почав на неї гримати.
— Мотре! Коли ти наша, то слухай матері та роби діло. Не сьогодні ж до нас привезена. Наш хліб їси, нам і роби, а як ні, то ми тебе й попросимо слухати.
— Хіб`а ж я д`урно їм ваш хліб (разве ж я незаслуженно ем ваш хлеб)? Од р`анку до в`ечора й рук не поклад`аю (с утра до вечера и рук не покладаю) …
— А ти хот`іла згорн`ути р`уки та й сид`іти (а т ы хотела сложить руки да и сидеть)? Чог`о це ти розход`илась (что это ты разошлась)? Та я тоб`і не подивл`юся в з`уби (да я тебе не посмотрю в зубы = да я c тобой не буду церемониться; “ див ` итися в з ` уби ” — проявлять излишнюю снисходительность, предупредительность, церемониться)! — кр`икнув Кайдаш, і йог`о т`емні `очі заблищ`али (крикнул Кайдаш, и его тёмные глаза заблестели): він замахн`увся на Мотрю рук`ою (он замахнулся на Мотрю рукой).
— Т`ату, в М`отрі є чолов`ік (папа, у Мотри есть муж), — сказ`ав пон`уро Карп`о (сказал угрюмо Карп). — ви не д`уже на н`еї мах`айте кулак`ами (вы не очень-то не неё машите кулаками).
Кайдаш спахн`ув п`олум'ям (Кайдаш вспыхнул огнём).
— А ти чог`о оступ`аєшся за сво`єю ж`інкою (а ты что вступаешься за свою жену)? — кр`икнув він на Карп`а (крикнул он на Карпа). — Кол`и х`очеш, то я тоб`і н`оса втру (если хочешь, то я тебе нос утру).
— Ба не втр`ете (а не утрёте)! Я вже не мал`енький (я уже не маленький), — одруб`ав Карп`о (отрубил Карп).
— Хіба ж я дурно їм ваш хліб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…
— А ти хотіла згорнути руки та й сидіти? Чого це ти розходилась? Та я тобі не подивлюся в зуби! — крикнув Кайдаш, і його темні очі заблищали: він замахнувся на Мотрю рукою.
— Тату, в Мотрі є чоловік, — сказав понуро Карпо. — ви не дуже на неї махайте кулаками.
Кайдаш спахнув полум'ям.
— А ти чого оступаєшся за своєю жінкою? — крикнув він на Карпа. — Коли хочеш, то я тобі носа втру.
— Ба не втрете! Я вже не маленький, — одрубав Карпо.
Блід`е б`атькове лиц`е ст`ало ж`овте, нен`аче віск (бледное отцовское лицостало жёлтым, словно воск). Він к`инувся до Карп`а (он бросился к Карпу). Карп`о встав з л`ави й став, нен`аче стовп (Карп поднялся со скамьи и встал, как столб).
— Що ви мен`і цв`ікаєте в в`ічі, нен`аче зм`овились (что вы меня упрекаете в глаза, будто сговорились; “ цв ` ікати ” — упрекать, выражать недовольство). Хіб`а я не ваш б`атько (разве я не ваш отец)? Хіб`а мен`і не м`ожна в сво`їй х`аті пор`ядок д`ати (разве мне нельзя в своей хате порядок навести)?
— Т`ату (папа)! Не мах`айте на м`ене рук`ами, бо й у м`ене р`уки є (не машите на меня руками, ведь и у меня руки есть)! — сказ`ав Карп`о й соб`і зблід на вид`у (сказал Карп и сам побледнел лицом). Йог`о черв`оні г`уби побіл`іли, нен`аче полотн`о (его красные губы побелели, как полотно).
— Як візьм`у нал`игача (как возьму верёвку; “ нал ` игач ” — верёвка, которой привязывают корову за рога), то я вас об`ох так обчухр`аю, що ви б`удете мен`і покор`ятись (так я вас обоих так обдеру = обломаю, что вы будете мне покоряться = подчиняться).
— Т`ату (папа)! Оступ`іться, прош`у вас (остановитесь, прошу вас), — сказ`ав Карп`о, блід`ий, нен`аче смерть (сказал Карп, бледный, как смерть), — бо й я нал`игача знайд`у (а то и я верёвку найду).
|
