Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
Содержание книги
- Старого неначе Хто вщипнув. Він заговорив дрібно й сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи на святу п'ятницю, та й пішов у повітку. Сини почали знов розмовлять.
- Лаврін покинув заступа й пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
- Дорога в село йшла коло самого кайдашевого городу. Вона спускалась з крутого шпиля, як з печі. Вози з снопами часом котились з гори і тягли вниз за собою й волів.
- Кайдашеві здавалось, що він іде через вузеньку греблю попід вербами і що він шубовснув з греблі у ставок.
- Всі поснули в хаті, тільки Карпо довго не спав і все неначе бачив під зеленою яблунею свою мрію в червоних кісниках на голові та в червоному намисті з дукачем.
- Карпо став за двором і сперся на ворота. Мотря вийшла з хати з глиняником у руках. Вона збиралась мазать червоною глиною припічок. Другий глиняник з білою глиною стояв коло порога.
- Карпо Тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
- Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
- Карпо спинився під вербою на греблі. Мотря і собі стала.
- Кайдаш поліз за стіл. Кайдашиха тільки трохи посунулась по лаві до стола й очі спустила додолу.
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
— Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.
— Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, — сказав Карпо.
— То бер`и М`отрю (тогда бери Мотрю; “ М ` отря ” от “ Мотр ` она ”), Д`овбишеву ст`аршу дочк`у (Довбышову старшую дочь). М`отря й г`арна (Мотря и красивая), й тр`охи брикл`ива (и немного брыкливая), і в неї с`ерце з п`ерцем (и у неё сердце с перцем), — сказ`ав Лавр`ін (сказал Лаврин).
Лавр`інові слов`а зап`али Карп`ові в д`ушу (Лавриновы слова запали Карпу в душу). М`отря не вих`одила в й`ого з д`умки (Мотря не выходила у него из мысли = из головы), нен`аче сто`яла тут на ток`у недал`ечко од й`ого (словно стояла здесь на току недалеко от него), під зел`еною `яблунею (под зелёной яблоней), і див`илась на й`ого сво`їми т`емними мал`енькими, як т`ерен, оч`има (и смотрела на него своими тёмными маленькими, как тёрн, глазами). Він нен`аче б`ачив (он словно видел), як паш`іло ї`ї лиц`е з рум'`янцем на всю щок`у (как вспыхивало её лицо румянцем во всю щёку), як біл`іли ї`ї дрібн`і з`уби між тонк`ими черв`оними губ`ами (как белели её мелкие зубы между тонкими красными губами). Карп`о зад`умався (Карп задумался), сп`ерся на з`аступ (опёрся на лопату) і не зв`одив оч`ей з т`ого м`ісця під `яблунею (и не сводил глаз с того места под яблоней), де він н`іби вгл`едів сво`ю гар`ячу мр`ію в черв`оних кісник`ах на голов`і (где он будто увидел свою жаркую мечту в красных лентах на голове), в черв`оному нам`исті з дукач`ем (в красном монисте = бусах с дукачом; “ дук ` ач ” — украшение в виде монеты).
— К`арпе (Карп)! Чог`о це ти в`итріщив `очі на `яблуню (чего это ты вытаращил глаза на яблоню), н`аче кор`ова на нов`і вор`ота (как корова на новые ворота)? — спит`ав Лавр`ін (спросил Лаврин).
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем, — сказав Лаврін.
Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечко од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
— Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? — спитав Лаврін.
Карп`о н`іби не чув йог`о слів (Карп будто не слышал его слов) та все див`ився сув`орими оч`има на зел`ене гілл`я (да всё смотрел строгими глазами на зелёные ветви). Хот`ів він прогн`ать з-пер`ед оч`ей ту мр`ію (хотел он прогнать от глаз ту мечту = видение), а мр`ія все сто`яла й ман`ила йог`о (а видение всё стояло и манило его).
С`онце почал`о поверт`ать на веч`ірній пруг (солнце начало поворачивать на вечерний край). Кайдаш`иха в`ийшла з х`ати і прикр`ила `очі дол`онею (Кайдашиха вышла из хаты и прикрыла глаза ладонью). Вон`а бул`а вже не молод`а, ал`е й не стар`а (она была уже не молодая, но и не старая), вис`ока, р`івна (высокая, прямая), з довг`астим лиц`ем (с продолговатым лицом), з с`ірими оч`има (с серыми глазами), з тонк`ими губ`ами та блід`им лиц`ем (с тонкими губами и бледным лицом). Мар`уся Кайдаш`иха з`амолоду д`овго служ`ила в двор`і (Маруся Кайдашиха смолоду долго служила при дворе), у п`ана (у господина = помещика, барина), куд`и ї`ї взял`и д`івкою (куда её взяли девкою). Вон`а вм`іла д`уже д`обре кухов`арить (она умела очень хорошо готовить) і ще й теп`ер ї`ї бр`али до пан`ів та до поп`ів за кухов`арку на весілл`я (и ещё и теперь её брали = приглашали к господам да к попам как повариху на свадьбы), на хрест`ини та на хр`ами (на крестины и на храмы; “ храм ” — праздник местной церкви, приуроченный к дню её освящения или дню святого покровителя этой церкви). Вон`а д`овго т`ерлась к`оло пан`ів (она долго тёрлась возле господ) і набр`алась од їх тр`охи п`анства (и набралась от них немного благородства). До н`еї прил`ипла як`ась обл`есливість у розм`ові й пов`ага до пан`ів (к ней прилипла какая-то льстивость в разговоре и уважение к господам). Вон`а люб`ила цілув`ать їх в р`уки, кл`анятись (она любила целовать им руки, кланяться), підсол`оджувала сво`ю розм`ову з н`ими (подслащала свой разговор с ними). Попад`і й небаг`аті п`анії частув`али ї`ї в пок`оях (попадьи и небогатые помещицы угощали / чествовали, принимали / её в своих покоях = комнатах), садов`или п`оруч з соб`ою на стільц`і як потр`ібну люд`ину (сажали рядом с собою на стул как нужного человека).
|
