Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
Содержание книги
- Кайдашиха ледве помочила губи в горілці, хоч і любила горілочку.
- Мотря одвернулась до порога й засміялась. З того п р о ш е сміялись по всьому селі і дражнили через те слово кайдашиху пані економшею.
- В четвер ранесенько, тільки що почало на світ благословиться, Кайдашиха прокинулась і збудила невістку.
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
— Чого це ти так хапаєшся? — спитав Лаврін.
— Щоб мати не лаяли, — одказала дівчина.
— А де ж ти була?
— Панські буряки полола за Россю, а це йду додому, — сказала дівчина і вже сміливіше глянула на Лавріна. Вона пішла тихіше, розмовляючи з парубком.
— Та скаж`и-бо, д`івчино (да скажи-ка, девушка) з як`ого ти сел`а, чи з Бі`євець, чи з Д`ешок (из какого ты села, из Биевцев ли, или из Дешек)?
— З Бі`євець (из Биевцев), — сказ`ала д`івчина (сказала девушка), — а тоб`і нав`іщо (а тебе зачем)?
— А хіб`а не м`ожна спит`ати (а разве нельзя спросить)? Як теб`е звуть (как тебя зовут)?
— Мел`ашка (Мелашка; “ Мел ` ашка ” от “ Мел ` анія ”). Оц`е, як`ий ти цік`авий (вот уж, какой ты любопытный)!
— А як твог`о б`атька прозив`ають (а как тоего отца прозывают)?
— Охр`ім Бал`аш (Охрим Балаш). М`оже, х`очеш зн`ати, як і м`атір звуть (может, хочешь знать, как мать зовут)? — спит`ала д`івчина й засмі`ялась (спросила девушка и засмеялась). — А ти сам бі`євський (а ты сам не биевский)?
— Ні, я з Семиг`ор (нет, я из Семигор). Мен`е звуть Лаврін Кайдаш`енко (меня зовут Лаврин Кайдашенко).
— А чого ж ти їд`еш з б`орошном не в Семиг`ори, та в Бі`євці (а что же ты идёшь с мукой не в Семигоры, а в Биевцы)?
— Та це мен`е б`атько посл`ав (да это меня отец послал)... — сказ`ав Лаврін та й не доказ`ав (сказал Лаврин да и не договорил).
— Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок?
— З Бієвець, — сказала дівчина, — а тобі навіщо?
— А хіба не можна спитати? Як тебе звуть?
— Мелашка. Оце, який ти цікавий!
— А як твого батька прозивають?
— Охрім Балаш. Може, хочеш знати, як і матір звуть? — спитала дівчина й засміялась. — А ти сам бієвський?
— Ні, я з Семигор. Мене звуть Лаврін Кайдашенко.
— А чого ж ти їдеш з борошном не в Семигори, та в Бієвці?
— Та це мене батько послав... — сказав Лаврін та й не доказав.
Вузьк`а дор`ога йшл`а на г`ору й прор`ізувала вис`оке ж`ито до с`амого л`ісу (узкая дорога шла на гору и прорезала высокую рожь до самого леса). На гор`і бул`о в`идно ліс`ок (на горе был виден лесок). Дор`ога хов`алась в ліс`ок (дорога пряталась в лесок) і знов з`араз спуск`алася д`уже кр`уто в глиб`окий вузьк`ий яр (и снова сразу спускалась очень круто в глубокий узкий овраг), зар`ослий густ`им л`ісом (заросший густым лесом). Лаврін не поган`яв вол`ів (Лаврин не погонял волов): він заб`ув і про вол`и, і про мішк`и (он забыл и про волов, и про мешки) й т`ільки див`ився на Мел`ашку (и только смотрел на Мелашку).
В дол`ині вже сто`яла під д`еревом густ`а тінь (в долине уже стояла под деревьями густая тень). Дор`іжка бул`а так`а вузьк`а (дорожка была такой узкой), що зел`ене гілл`я вгор`і сх`одилось док`упи й закрив`ало н`ебо (что зелёные ветви вверху сходились вместе и закрывали небо). Стар`і дуб`и й граб`и сто`яли в тін`і стовп`ами (старые дубы и грабы стояли в тени столбами), а на прот`ивній гор`і верх`и дер`ев ще гор`іли на черв`оному веч`ірньому с`онці (а на противоположной горе верхушки деревьев ещё горели на красном вечернем солнце).
Вузька дорога йшла на гору й прорізувала високе жито до самого лісу. На горі було видно лісок. Дорога ховалась в лісок і знов зараз спускалася дуже круто в глибокий вузький яр, зарослий густим лісом. Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку.
В долині вже стояла під деревом густа тінь. Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо. Старі дуби й граби стояли в тіні стовпами, а на противній горі верхи дерев ще горіли на червоному вечірньому сонці.
Мел`ашка йшл`а ст`ежкою й пл`уталась між вис`окою см`ілкою та дзвон`иками (Мелашка шла тропинкою и путалась среди высокой смолёвки и колокольчиков; “см і лка” — смолёвка обыкновенная /Silene vulgaris/, “ дзв ` оники ” — колокольчики /Campanula/). Ї`ї чорновол`оса голов`а з м`аковим вінк`ом здав`алась кв`іткою між вис`окою трав`ою на ок`опі (её черноволосая голова с маковым венком казалась цветком среди высокой травы на склоне рва; “ ок ` іп ”, “ ок ` оп ” — ров с земляной насыпью, канава), між с`иніми дзв`ониками та черв`оною см`ілкою (среди синих колокольчиков и красной смолёвки).
Лавр`ін не зв`одив з д`івчини оч`ей (Лаврин не сводил с девушки глаз). Ї`ї крас`а так засліп`ила йом`у `очі (её красота так ослепила ему глаза), так р`азом заман`ила с`ерце (так сразу заманила сердце), що вон`а йом`у здав`алась не д`івчиною, а рус`алкою (что она ему казалась не девушкой, а русалкой).
Мел`ашка заспів`ала п`існі (Мелашка запела песн ю). Піш`ов гук по л`ісі і розл`ився по дол`ині ср`ібною лун`ою (пошел отзвук по лесу и разлился по долине серебряным эхом).
«Нем`а в Семиг`орах ні одні`єї так`ої г`арної д`івчини (нет в Семигорах ни одной такой красивой девушки)», — под`умав Лаврін (подумал Лаврин). Він ск`очив з в`оза (он соскочил с телеги), к`инув вол`и (бросил волов) й піш`ов ст`ежкою п`оруч з Мел`ашкою (и пошёл тропинкой рядом с Мелашкой). Д`івчина л`ипнула на й`ого сво`їми оч`има (девушка моргнула на него своими глазами; “ л ` ипати ”, “л` упати ”, “ кл ` іпати ” — моргать), мов бл`искавкою (словно молнией), почервон`іла й спуст`ила `очі вниз (покраснела и опустила глаза вниз).
|
