Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
Содержание книги
- Мотря замовкла й кинула ніж на лаву. Ніж задзвенів. Свекруха тільки скоса поглянула й трохи постерегла мотрині норови.
- Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невісткою.
- Мотря поскладала плаття на коромисло й пішла прати на ставок. В хаті стало тихо. Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни.
- Чоловіки посходились у хату й сіли за стіл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.
- Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість.
- Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввійшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалітись на невістку.
- Бліде батькове лице стало жовте, неначе віск. Він кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
— Добривечір, Мелашко! — тихо промовив Лаврін, взявши її за руку.
— Доброго здоров'я! — обізвалась ще тихіше Мелашка, і її очі стали повні сліз, як криниця води. — Я думала, що ти не прийдеш. Чого ти так забарився? Чи тебе мати не пускала, чи батько сварився?
С`ядьмо, Мел`ашко, та погов`оримо (сядем, Мелашка, да поговорим).
Вон`и с`іли на д`овгому, як стіл, к`амені (они сели на длинном, как стол, камне). С`онце світ`ило на їх з-за Р`осі й прон`изувало зел`ені в`ерби (солнце светило на них из-за Роси и пронзало зелёные ивы), кущ`і вис`окої ос`оки к`оло с`амого к`аменя в вод`і (кусты высокого осота возле самого камня в воде), вис`окий кущ очер`ету з кудл`атими к`итицями (высокий куст тростника с лохматими соцветиями), що закрив`ав їх од млин`а (который закрывал их от мельницы).
— Чог`о ти, Мелашко, так`а см`утна (чего ты, Мелашка, такая грустная)? Бров`и тво`ї ч`орні й лиц`е б`іле (бр ` ови твои чёрные и лицо белое): де ж д`івся рум'`янець з тв`ого лиц`я (куда ж делся румянец с твоего лица)?
— Я ц`ілу ніч сп`ала, як не сп`ала (я всю ночь спала, как не спала). Все н`іби гул`яла з тоб`ою в зел`еному га`ю та квітк`и рв`ала (всё будто гуляла с тобой в зелёном лесу и цветы рвала); все н`іби див`илась на т`ебе — не надив`илась (всё будто смотрела на тебя — не насмотрелась), говор`ила з тоб`ою — не наговор`илась (говорила с тобой — не наговорилась).
Сядьмо, Мелашко, та поговоримо.
Вони сіли на довгому, як стіл, камені. Сонце світило на їх з-за Росі й пронизувало зелені верби, кущі високої осоки коло самого каменя в воді, високий кущ очерету з кудлатими китицями, що закривав їх од млина.
— Чого ти, Мелашко, така смутна? Брови твої чорні й лице біле: де ж дівся рум'янець з твого лиця?
— Я цілу ніч спала, як не спала. Все ніби гуляла з тобою в зеленому гаю та квітки рвала; все ніби дивилась на тебе — не надивилась, говорила з тобою — не наговорилась.
Лаврін розп`итував Мелашку про ї`ї б`атька, м`атір, за сест`ер та брат`ів (Лаврин распрашивал Мелашку про её отца, мать, о сёстрах и братьях). Вон`а йом`у розказ`ала, що ї`ї б`атько б`ідний (она ему рассказала, что её отец бедный), що м`ати ї`ї д`уже л`юбить і ж`алує (что мать её очень любит и жалует = бережёт, жалеет), що в н`еї баг`ато мал`еньких сест`ер та брат`ів (что у неё много маленьких сестёр и братьев). Лаврін обн`яв ї`ї тонк`ий стан (Лаврин обнял её за тонкую талию), і вон`а схил`ила йом`у на плеч`е г`олову (и она склонила ему на плечо голову), закв`ітчану м`аком, наст`урціями та м'`ятою (расцвеченную маком, настурциями и мятой). На Лавр`інове лиц`е похил`ились св`іжі квітк`и м`аку та пах`уча м'`ята (к Лавриновому лицу наклонились свежие цветки мака и пахучая мята) й прохол`оджували йог`о гар`ячу щок`у (и охлаждали его горячую щеку), нен`аче хол`одна рос`а (словно холодная роса).
Мелашка розп`итувала Лавріна про й`ого б`атька (Мелашка распрашивала Лаврина о его отце), про сел`о, за семиг`орських дівч`ат (о селе, о семигорских девчатах). А вод`а в Р`осі т`ихо пл`инула (а вода в Роси тиха плыла), лот`оки гул`и, нен`аче десь дал`еко у л`ісі (желоба гудели, будто где-то далеко в лесу), т`ихо колив`алась осок`а та лат`аття на водян`ій бистрин`і к`оло к`аменя (тихо колыхались осот и кувшинки на водной быстрине около камня), нен`аче д`ерево на т`ихому в`ітрі (будто дерево на тихом ветру). С`онце сід`ало за Р`оссю, за богусл`авським л`ісом (солнце садилось за Росью, за богуславским лесом). Жит`а н`іби дрім`али (поля р жи будто дремал и; “ жит`а” — поля ржи ). А в молод`их д`ушах розг`орювалась люб`ов (а в молодых душах разгоралась любовь), як розг`орюється с`онце л`ітнім р`анком (как разгорается солнце летним утром).
Лаврін розпитував Мелашку про її батька, матір, за сестер та братів. Вона йому розказала, що її батько бідний, що мати її дуже любить і жалує, що в неї багато маленьких сестер та братів. Лаврін обняв її тонкий стан, і вона схилила йому на плече голову, заквітчану маком, настурціями та м'ятою. На Лаврінове лице похилились свіжі квітки маку та пахуча м'ята й прохолоджували його гарячу щоку, неначе холодна роса.
Мелашка розпитувала Лавріна про його батька, про село, за семигорських дівчат. А вода в Росі тихо плинула, лотоки гули, неначе десь далеко у лісі, тихо коливалась осока та латаття на водяній бистрині коло каменя, неначе дерево на тихому вітрі. Сонце сідало за Россю, за богуславським лісом. Жита ніби дрімали. А в молодих душах розгорювалась любов, як розгорюється сонце літнім ранком.
Вже с`онце з`овсім зайшл`о (уже солнце совсем зашло), і надв`орі ст`ало сутен`іти (и на улице стало смеркаться). Мелашка вст`ала (Мелашка встала).
— Чи це ти п`ідеш уже дод`ому (иль это ты уже пойдёшь домой)? — спит`ав Лаврін (спросил Лаврин).
— Бо`юся опізн`итися (боюсь опоздать). Мен`і дор`ога дод`ому ч`ерез гай (мне дорога домой через рощу).
— То я теб`е провед`у (так я тебя провожу), — сказ`ав Лаврін (сказал Лаврин). І вон`и об`оє знял`ися з к`аменя й пішл`и між жит`ами на г`ору (и они оба поднялись с камня и пошли меж полями ржи на гору). Лаврін пров`ів Мел`ашку до сел`а (Лаврин проводил Мелашку до села). Вже бул`о в`идно хат`и (уже вид ны были хаты). Тр`еба бул`о прощ`атися (нужно было прощаться).
— Д`івчино мо`я (девочка моя), кр`аща од с`онця (лучше, краше солнца), не м`аю с`или одірв`атись од т`ебе (не имею силы оторваться от тебя)! Де збир`ається в`аша в`улиця (где собирается ваша улица = гулянка)? Йди дод`ому, а з д`ому вих`одь на в`улицю (иди домой, а из дому выходи на улицу = на гулянку). Я там теб`е жд`атиму (я тебя там буду ждать).
— Н`аша в`улиця збир`ається недал`еко од ц`еркви, під в`ербами (наша улица собирается недалеко от церкви, под ивами), к`оло крин`иці (возле колодца). Ал`е як ти в`ернешся дод`ому вноч`і (но как т ы вернёшься домой ночью)? Що тоб`і б`атько ск`аже (что тебе отец скажет)?
|
