Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
Содержание книги
- Чоловіки посходились в хату. Мотря стала насипать борщ. Чоловіки посідали за стіл; сіла й Кайдашиха.
- Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлі-яку нову одежину. Кайдашиха одрізала для неї нову запаску.
- Настав великий піст. Вже до великодня було недалеко. Весна була рання. На п'ятім тижні пішов на поле навіть удовин плуг. Мотря почала вговорювать Карпа.
- Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота.
- І гадина підвела голову, засичала на всю кайдашеву хату, на все подвір'я.
- Одначе одного дня по обіді Мотря витягла з своєї скрині десять товстих починків, взяла мотовило й хотіла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, і спахнула.
- Молодиці його не слухали й тягались по хаті з мотовилом, незважаючи на його слова.
- Кайдаш махнув на мотрю мотовилом I зачепив її по руці.
- У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться світ. Biн узяв шапку й вийшов з хати.
- На другий день перед обідом Кайдаш увійшов у хату і уніс двоє нових мотовил.
- Раз Мотря спекла хліб. Хліб не вдався. Вона подала його на стіл до борщу; хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці. На біду й Борщ вийшов Недобрий.
- Мотря мовчала, тільки зуби зціпила. Вона вхопила кожух, накинула на себе та й побігла до своєї матері.
- Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
- Надворі починало вечоріти. Лаврін виніс на віз мішки і почав запрягати воли.
- Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний лоб.
- Дівчина пішла уперед. Лаврін погнав воли за нею. Йому хотілось, щоб вона йшла як можна тихіше, як можна довше, щоб надивитись на неї.
- Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.
- Мелашка ввійшла в свою убогу хатину й стовпом стала.
- Лаврін перейшов через греблю й насилу продерся через густі верби та лози, переплетені білими крученими паничами то ожиною.
- Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.
- Лаврін мовчав, тільки рукою махнув. Його очі дивились у зелену гущавину з яблунь та черешень.
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
— Оце, боже мій! Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати. Тепер петрівка, такий важкий час, — бідкалась Балашиха.
— Адже ж, мамо, я принесла з лісу глечик суниць, — вихопилася Мелашка. — Зварім на полудень вареники з суниць та з полуниць.
— Одже ти, дочко, добре радиш, — сказала Балашиха. — Побіжи вибери свіжих огірочків та й заходжуйся коло вареників, а ми з свахою трошки побалакаємо.
Мелашка зав`ешталась по х`аті (Мелашка заметалась по хате), зн`яла з кілк`ів н`очви (сняла с колышков корыто), в`инесла в с`іни й пішл`а в х`ижку за б`орошном (вынесла в сени и пошла в кладовку за мукой).
Кайдаш`иха не зв`одила з н`еї оч`ей (Кайдашиха не сводила с неё глаз). Мелашка бул`а молод`енька й невел`ичка на зріст, ал`е пров`орна, жв`ава (Мелашка была молоденькая и небольшого роста, но проворная, живая).
«Ну, невел`ичка пом`іч б`уде з так`ої нев`істки (ну, небольшая помощь будет от такой невестки). Для н`еї ще б т`ільки на пр`ипічку кашу їсти (ей бы еще на шестке кашу есть)», — д`умала Кайдашиха (думала Кайдашиха).
Хл`опець прин`іс кв`арту гор`ілки (парнишка принёс кварту / пол-литра / горилки). Балаш`иха накр`аяла хл`іба (Балашиха нарезала хлеба). Бал`аш почастув`ав гост`ей гор`ілкою (Балаш угостил гостей горилкой). Кайдаш в`ихилив ч`арку до дна (Кайдаш выпил рюмку до дна), а Кайдашиха, по сво`єму зв`ичаю, т`ільки г`уби вмоч`ила й вт`ерлась х`усточкою (Кайдашиха, по своему обычаю, только губ ы смочила и утёрлась платочком). Вон`а взял`а ск`ибку хл`іба, щоб закус`ити (она взяла ломтик хлеба, чтобы закусить). Хліб був ч`орний, як земл`я, глевк`ий та несмачн`ий (хлеб был чёрный, как земля, клейкий и невкусный). Кайдаш`иха ч`ерез с`илу проковтн`ула шмат`очок (Кайдашиха через силу проглотила кусочек). Хліб дав`ив їй у г`орлі (хлеб давил ей в горле).
Мелашка завешталась по хаті, зняла з кілків ночви, винесла в сіни й пішла в хижку за борошном.
Кайдашиха не зводила з неї очей. Мелашка була молоденька й невеличка на зріст, але проворна, жвава.
«Ну, невеличка поміч буде з такої невістки. Для неї ще б тільки на припічку кашу їсти», — думала Кайдашиха.
Хлопець приніс кварту горілки. Балашиха накраяла хліба. Балаш почастував гостей горілкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по своєму звичаю, тільки губи вмочила й втерлась хусточкою. Вона взяла скибку хліба, щоб закусити. Хліб був чорний, як земля, глевкий та несмачний. Кайдашиха через силу проковтнула шматочок. Хліб давив їй у горлі.
«Чи ці л`юди вб`огі (то ли эти люди убогие), чи Балаш`иха з`овсім не хаз`яйка (то ли Балашиха совсем не хозяйка)? Д`овго прийд`еться мен`і вч`ити цю Мелашку (долго придётся мне учить эту Мелашку), — под`умала Кайдашиха і в`ажко зітхн`ула (подумала Кайдашиха и тяжело вздохнула). — Кол`и б хоч не бул`а так`а сатан`а, як Мотря (если б хоть не была такой сатаной, как Мотря). І в Мотрі непог`ані бр`ови, а за т`ими бров`ами ц`іла к`упа л`иха (и у Мотри неплохие брови, а за теми бровями целая куча беды: „зла”)».
— Пог`ана в вас в Бі`євцях гор`ілка (плохая у вас в Биевцах горилка), нен`аче сир`оватка з п`ерцем (будто сыворотка с перцем), — сказ`ав Кайд`аш (сказал Кайдаш), зг`адуючи ту чуд`ову запік`анку з черв`оним п`ерцем (вспоминая ту прекрасную „запеканку” с красным перцем; “ запік ` анка ” — горилка, заправленная пряностями и выдержанная в горячей печи), що він пив на розгл`ядинах у Д`овбиша (что он пил на смотринах у Довбыша).
— Пог`ана, бо `іродів шинк`ар розв`одить вод`ою (плохая, потому что иродов кабатчик = корчмарь разводит её водой), — пром`овив Бал`аш (сказал Балаш). — Бод`ай йом`у смерть так`а, як оц`я гор`ілка (чтоб ему смерть такую, как вот эта горилка).
— Так т`ільки смерд`ить гор`ілкою (так только пахнет горилкою), — сказ`ав Кайдаш (сказал Кайдаш).
«Чи ці люди вбогі, чи Балашиха зовсім не хазяйка? Довго прийдеться мені вчити цю Мелашку, — подумала Кайдашиха і важко зітхнула. — Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. І в Мотрі непогані брови, а за тими бровами ціла купа лиха».
— Погана в вас в Бієвцях горілка, неначе сироватка з перцем, — сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запіканку з червоним перцем, що він пив на розглядинах у Довбиша.
— Погана, бо іродів шинкар розводить водою, — промовив Балаш. — Бодай йому смерть така, як оця горілка.
— Так тільки смердить горілкою, — сказав Кайдаш.
Хаз`яїн почастув`ав Кайдаш`иху (хозяин угостил Кайдашиху). Кайдаш`иха баг`ато прик`азувала (Кайдашиха много приговаривала), а м`ало в`ипила (а мало выпила).
«Ну, та й г`орда мо`я св`аха (ну, уж и гордая моя сватья)! Т`ільки пол`още г`уби в ч`арці (только губы полощет в рюмке)», — под`умала Балаш`иха (подумала Балашиха).
П`оки стар`і бал`акали та пил`и (пока старики беседовали и пили), Мелашка затоп`ила в печ`і і поліп`ила вар`еники (Мелашка затопила в печи и налепила вареников). Кайдашиха не зв`одила з н`еї оч`ей (Кайдашиха не сводила с неё глаз) та все ск`оса погляд`ала на ч`орні (да всё искоса поглядывала на чёрные), нен`аче ж`итні вар`еники на с`иті (не иначе как ржаные, вареники на решете).
Незаб`аром і вар`еники посп`іли (вскоре и вареники поспели). Балаш`иха одцід`ила їх на друшл`як і под`ала на стіл (Балашиха отцедила их на дуршлаге и подала на стол).
— В`ибачте на цей раз (простите в этот раз), б`удьте ласк`аві (пожалуйста). До вар`еників нем`а м`еду (к вареникам нет мёда), — сказ`ала хаз`яйка (сказала хозяйка).
— Та обійд`емось, мо`є с`ерденько, і без м`еду (да обойдёмся, мое сердечко, и без мёда). Чи це ж`итні, чи пшен`ичні вар`еники (а это ржаные ли, пшеничные ли вареники)? — спит`ала Кайдаш`иха (спросила Кайдашиха).
— Та це в нас так`а пшен`иця врод`ила (да это у нас такая пшеница уродилась), — сказ`ала хаз`яйка (сказала хозяйка), — не пшен`иця, а як`ась мішан`иця з ж`итом (не пшеница, а какая-то мешанина с рожью).
|
