Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
Содержание книги
- Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці.
- Кайдашиха насупилась. На западинцях не видно було Ні однієї хазяйської, доброї хати.
- Лаврін помостив на віз сіно, заслав килимом. Кайдашиха зовсім очепурилась, сіла на віз та все лаяла западинці.
- Балашиха попросила кайдашиху за стіл. Кайдашиха глянула на убогу сім'ю, на убогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусточкою.
- Балаш з кайдашем посідали кінець стола і почали розмовляти за жито та пшеницю, за сіно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горілку.
- Воли виїхали на гору. Коло попового двору Кайдашиха встала й пішла в двір.
- Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами.
- Лаврін обтер своїм рукавом гарячого мелашчиного лоба. Мелашка, як дитина, глянула на його темними очима й осміхнулась. Свекрушин докір полетів проз її вуха й не зачепив душі.
- Тільки що Мелашка ступила на пopiг, Кайдашиха крикнула так, наче на нeї Хто линув кип'ятком:
- Кожної неділі просилась Мелашка в гості, i кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу. Мелашка зажурилась.
- Другого дня Мелашка вимела свою хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла.
- Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук.
- В хаті всі слухали Палажчину розмову. Молодиці позгортували руки та важко зітхали, приказуючи:
- Старий Кайдаш сидів, похиливши голову, а Мелашка плакала.
- Надвечір Палажка привела прочан у Лавру.
- Деякі молодиці оддали гроші черниці в руки. Черниця сховала їх десь під свою чорну рясу.
- Баба Палажка дуже обидилась. Вона бачила, що Мелашка підривала її повагу, буцімто чорти вже звернули на неї свою увагу й почастували своїм жениханням та поцілунками.
- Мелашка сподобалась проскурниці, а од неї саме тоді одходила наймичка.
- Тим часом баба Палажка простояла службу, запричастилась і повела бабів з церкви. Вона хотіла вести їх у печери, але на цвинтарі оглянулась на всі боки й примітила, що Нема Мелашки.
- Баба Палажка не одказала на її привітання. Вона тільки блиснула на неї злими маленькими чорними очима. Кайдаші обступили палажку.
- Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі.
- Палажка вийшла з волості з кайдашами, скрутила дві дулі, тикнула їм у вічі й пішла додому. Лаврін спустив очі, похилив голову і гукнув до палажки:
- Бідна Балашиха голосила; Балаш і собі плакав;
- Надворі стало смеркатись. Мелашка вийшла на цвинтар, стала під липою й згорнула руки. Вона все думала за Лавріна, як він сумує, як плаче за нею, А сльози лилися з її очей.
- Мелашка прокинулась. На дзвіниці дзвонили на утреню. Вона схопилась з постелі й перехрестилась. Надворі почало на світ благословиться.
- Всі вони троє пішли шукати тієї церкви на подолі, що стояла під самою андріївською горою, але таких церков було доволі. Вони ходили, розпитували в людей і зайшли на той цвинтар, Де жила Мелашка.
- Лаврін углядів її й тільки подивився на неї смутними докірливими очима.
- Другого дня Мелашка з ріднею вийшли з києва. Всі йшли бором смутні та невеселі. А бір гув, як море в негоду, од найтихішого вітру та наводив сум на сумні й без того душі.
- Другого дня Лаврін узяв косу і пішов з Мелашкою та з матір'ю до ячменю. Батько мовчав та тільки поглядав на Лавріна.
- Кайдаш увійшов у хату. Кайдашиха засвітила лампу, думала, що він був у шинку і зараз почне коверзувати. А Кайдаш сів кінець стола, блідий, як смерть, і задумався.
- Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
- Од того часу Лаврін забрав у свої руки і воли, і вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок.
- Вже другі півні проспівали, як Кайдаш прийшов додому і побудив усіх у хаті. Мелашка засвітила світло, глянула на кайдаша і злякалась: він був жовтий, як віск; його очі блищали й горіли, як свічки.
- Мелашка стояла коло печі Ні жива Ні мертва. Лаврін схопився з постелі.
- На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками.
- Мотря була сердита, що вийшло не так, як вона хотіла. Вона причепилась до Лавріна за батьківську спадщину.
- Мотря глянула й рота роззявила. Вона не сподівалась од Мелашки такої сміливості й спочатку не знала, що казати.
- Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дітьми і вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона — на горищі закиркали в сідалі кури, закричали й кинулись з сідала.
- Мелашка засвітила світло, половила в сінях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на воді після вітру, доки зовсім не затих.
- Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: Чи вішати жінку, Чи прив'язувати налигачем матір.
- Лаврін трохи прохолов, зірвавши півсотні куликів, і зліз додолу. Волосний з писарем пішли в хату: в Лавріновій і в Карповій хаті валялись купами черепки.
- Мотря намагалась, щоб Карпо загородив такий тин, щоб і птиця через його не перелітала. Карпо мусив перегородить і двір, і город.
- Люди пили, закусували та слухали берка, А берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.
- Грицько розвів знов руки і наставив губи.
- Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.
- Мотря стояла за своєю хатою і виглядала зумисне кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.
- Карпо й Мотря вже трохи були напідпитку й побігли додому.
- Лаврін, Мелашка, їх діти і юрба людей — всі йшли слідком за бабою через село. Кайдашиха прийшла до священика і почала плакати та жаліться на Карпа і на мотрю.
- Мотря кинулась до кропиви. Діти підняли ґвалт і кинулись на тин, як котенята. На їх крик вибігла з хати Мелашка.
- Лаврін i Карпо вийшли з волості i нібито помирилися. Карпо пристав на те, щоб давати половину груш Лаврінові.
Під стовпами коло церкви Лаврін сів з матір'ю на східцях.
Проскурниця сиділа на самому нижньому східці й продавала проскури. В той час Мелашка вибігла з пекарні й хотіла побігти до проскурниці за щось спитать. Вона виглянула в ворота й почала роздивляться на прочан. Обвела вона очима по східцях раз і нікого знайомого не побачила. Народ сновигав коло церковних дверей, як бджоли коло вулика. Коли вона зирк! — коло самої проскурниці сидить молодий чоловік, зовсім такий, як Лаврін. Він сидів до неї боком. Мелашка впізнала Лаврінову русяву кучеряву голову, рівний лоб, рівний тонкий ніс. Але чого він став такий блідий, такий смутний?
«Чи Лаврін, чи ні (то ли Лаврин, то ли нет)? — д`умала Мелашка (думала Мелашка). — Де ж д`івся з лиц`я йог`о рум'`янець (куда ж подевался с лица его румянец)? Чог`о він став так`ий блід`ий, як смерть (почему он стал таким бледным, как смерть), та нужд`енний, нен`аче слаб`ий (да измученным, словно больной)?»
Веч`ірнє с`онце світ`ило на вис`окі б`ілі стовп`и (вечернее солнце светило на высокие белые столбы), на люд`ей, що в`ештались у пром`інні (на людей, что слонялись в лучах), нен`аче м`ухи сновиг`али й гр`али пр`оти с`онця (будто мухи сновали и играли на солнце). Пр`омінь уп`ав на Лавр`інове лиц`е (луч упал на Лавриново лицо).
— Це він (это он)! — сказала сам`а до с`ебе Мелашка і вхоп`илась за с`ерце (сказала сама себе Мелашка и схватилась за сердце). В н`еї замороч`илась голов`а (у неё закружилась голова); вон`а кр`икнула і тр`охи не вп`ала на м`ісці (она вскрикнула и чуть не упала на месте).
— Адж`е ж от`о моя м`ати (а вот же моя мать)! — зашепот`іла Мелашка (зашептала Мелашка), вгляд`івши св`ою м`атір к`оло товст`ого б`ілого стовп`а (заметив свою мать возле толстого белого столба). — А `ондечки й моя свекруха (а вон там и моя свекровь)...
«Чи Лаврін, чи ні? — думала Мелашка. — Де ж дівся з лиця його рум'янець? Чого він став такий блідий, як смерть, та нужденний, неначе слабий?»
Вечірнє сонце світило на високі білі стовпи, на людей, що вештались у промінні, неначе мухи сновигали й грали проти сонця. Промінь упав на Лаврінове лице.
— Це він! — сказала сама до себе Мелашка і вхопилась за серце. В неї заморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці.
— Адже ж ото моя мати! — зашепотіла Мелашка, вглядівши свою матір коло товстого білого стовпа. — А ондечки й моя свекруха...
На Мелашку нен`аче хто лин`ув вод`ою з ль`одом (Мелашку словно кто-то окатил водой со льдом). Вон`а одхил`илась за вор`ота (она отклонилась за ворота) й одн`у хвил`ину не зн`ала, чи б`ігти до їх, чи тік`ать в пек`арню (и одну минуту не знала, бежать ли к ним, убежать ли в пекарню). Ал`е Лаврін оберн`увся до н`еї лиц`ем (но Лаврин обернулся к ней лицом). Мелашка гл`янула на йог`о `ясні `очі (Мелашка глянула на его светлые глаза), зарид`ала, як мал`а дит`ина (зарыдала, как маленький ребёнок), і, як сто`яла в одн`ій сор`очці (и, как стояла в одной сорочке), так пр`отовпом і к`инулась між л`юди пр`осто до Лавріна (так напролом и бросилась между людей прямо к Лаврину).
Лаврін угляд`ів ї`ї й т`ільки подив`ився на н`еї см`утними док`ірливими оч`има (Лаврин увидел её и только посмотрел на неё своими грустными укоряющими глазами).
Вона приб`ігла до й`ого й заголос`ила на весь цв`интар (она подбежала к нему и заголосила на весь церковный двор).
М`ати й свекр`уха вгляд`іли Мелашку й к`инулись до н`еї з пл`ачем (мать и свекровь увидели Мелашку и бросились к ней с плачем).
Нар`од обступ`ив їх навкруг`и (народ обступил их вокруг).
— Ой Б`оже мій (ой Боже мой)? Н`ащо ти, д`очко, нас м`учила (зачем ты, доченька, нас мучала)! — п`ерша почал`а говор`ити Мел`ашчина м`ати (первой начала говорить Мелашкина мать). — Ти зн`аєш, як`ого ти жал`ю нам завдал`а (ты знаешь, какую горесть ты нам причинила)?
На Мелашку неначе хто линув водою з льодом. Вона одхилилась за ворота й одну хвилину не знала, чи бігти до їх, чи тікать в пекарню. Але Лаврін обернувся до неї лицем. Мелашка глянула на його ясні очі, заридала, як мала дитина, і, як стояла в одній сорочці, так протовпом і кинулась між люди просто до Лавріна.
|
