Будова та призначення столярного верстака   

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 37 из 46Следующая ⇒

   Зміст

1. Вступ 3-7

2. Характеристика виробу 8-12

3. Організація робочого місця та безпека праці 14-24

4. Обладнання та інструменти 26-49

5. Використані матеріали 51-57

6. Технологічний процес виготовлення 59-62

7. Ілюстрації та схеми виробу 63-65

8. Собівартість виробу 67-68

9. Використана література 70

Вступ
1. Історія розвитку різьби по дереву

Найдавніші пам'ятки народного мистецтва на території сучасної України, що зійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н.е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізенської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева із тих далеких часів не збереглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева.

Розкопки скіфських поховань дають уявлення про різноманітність видів і технік художньої обробки деревини, які були у скіфів. В давнину скіфи користувались дерев'яним посудом. Археологічні розкопки скіфських поховань свідчать, що скіфи спілкувались з іншими народами, вміли обробляти дерево на високому художньому рівні. Вони оздоблювали дерев'явні похоронні ложа багатокольоровими породами дерева.

У ІІ ст. до н.е. сармати витіснили скіфів широко використовували колір у оформленні дерев'яних виробів. Скіфо-сарматський період і вплив античної культури грецьких міст Північного Причорномор'я сформували принцип художнього створення виробів, орнаментики, прийомів виконання та технік декорування. Поєднання реалізму з творчою фантазією, з підвищеною декоративністю, створення неповторної образної системи стали основою для творчої праці багатьох поколінь майстрів і утверджувались народною творчістю тривалий час.

Слов'яни вийшли на історичну арену на початку І тисячоліття до н.е.. вони займали територію між Дністром і Віслою. В І-ІІ ст. н.е. на землях середнього Придністров'я, як свідчать археологічні знахідки, розвивається культура, за назвою місця знахідки Зарубинецька.

У дохристиянський період відображались також уявлення стародавніх майстрів про магічні сили Землі та природи. Символічно зображувались Сонце, Земля, Кінь. Також був поширений геометричний орнамент із борозенок, ямок, штрихів. Уявлення про виникнення та побудову світу передавались у народній творчості у вигляді геометричних фігур-символів, зображень тварин і частин їхнього тіла - голови, ніг.

Літописець Нестор у Х ст. зазначає наявність розвиненої дерев'яноъ скульптури, за його свідченням Київський князь Володимир поставив у княжому дворі Перуна дерев'яного. Після прийняття християнства на Русі (989 р.) дерев'яних ідолів топили у річках. З часом розвивались токарні роботи, довбання, різьблення. Це засвідчує знайдені залишки дерев'яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині і в інших районах України.

Токарні вироби прикрашали художнім розписом, що засвідчують зображення на мисці ХІІ ст. із Києва. Майстри Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала стилістичні особливості. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах зображали майстри фантастичних звірів, міфічних птиць.

Татаро-монгольська навала затримала розвиток ремесел, знищила численні їх досягнення. Центри ремесел переміщуються з Києва, Чернігова та інших міст Галицько-Волинської землі. Ця земля менше потерпіла від монгольської навали. Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й деревообробка, досягають значного розвитку. В середині 13 ст. зароджуються міста Львів і Холле, будуються численні фортеці.

Для художньої обробки дерева у 14-18 ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в

домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у

декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні

дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення.

На першому етапі 14 ст. перша половина 16 ст., коли з'являються специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри виготовляють палаци, церкви, прикрашаючи пишним різьбленням. В орнаментиці з'являються мотиви листків аканто, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих янгелят.

Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями, використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні надто декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева - стелі прикрашають золоченими орнаментами.

В середині 18 ст. відповідно до стилю рококо меблі набувають більш облегшених форм. Основним елементом орнаменту є роскайль??, інтер'єр облегшується, стає просторішим внаслідок оббивки стін шовком світлих тонів. Інколи стіни фарбували у світлі тони, прикрашали ліпним орнаментом.

У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника-селянина, міщанина. Часто кращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виймчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.

В 18-19 ст. остаточно формуються центри народного мистецтва - народні

художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди 3

новий творчий розвиток. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина,

Поділля, Лемківщина де формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання.

В архітектурно-меблевому виробництві різьбленням прикрашають балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині у Західних областях України, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом.

В 1878 р. відбулася важлива подія в історії художньої обробки дерева - відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів.

У Західних землях готуються форми гуцульських стилів художньої обробки дерева. Своєрідність його у поєднанні плоского різьблення з тригранно-виїмчастим, з особливою манерою композиційної побудови орнаменту, форми виробів, прийомами виконання, інструментами. Тут дуже виявлені етнографічні особливості.

В 90-х роках 20 ст. ученими дослідниками проводиться значна робота щодо вивчення народної творчості, відродження забутих або занедбаних ремесел. У губерніях створюються відділи мистецтва і промислові кооперації в яких об’єднуються сільські і міські майстри, організовуються виставки, що сприяють підняттю престижу народної творчості.

На початку 20-х років створюється художньо-промислові школи в Києві, Харкові, Полтаві, Переяслові. З другої половини 20-х років на виставках разом з досвідченими майстрами активну участь бере молодь.

В 30-40 роках змінюються естетика, зміст і призначення виробів художніх

промислів. Вони зазнають сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділяється декору державно-політичного змісту, який витісняє традиційну естетику і практичність. Задана "зверху" тематика і геральдика, по суті, відривали промисли від народних традицій. Ця тенденція зберігалася в народному мистецтві довгі роки.

У 1934 році організована Українська художньо-промислова спілка, яка очолює артілі - кооперативні об'єднання художнього виробництва. У Дніпропетровську відкривається школа декоративного розпису. Активно й швидко розвивається народне мистецтво України в передвоєнний час.

В післявоєнний період відроджується художня обробка дерева, особливо в західних областях України. Відновлюється робота в артілі "Гуцульщина" в Косові, ім.Л.Українки у Львові, у Чернівецькій області, відкриваються училища деоративно-ужиткового мистецтва. В 1946 р. в Львові відкривається перший на Україні художній інститут (нині Львівська академія мистецтв). Наприкінці 50-х років художні артілі переорганізовуються у державні підприємства, які підпорядковуються Міністерству місцевої промисловості.

Народне мистецтво знаходить широке застосування в дизайнерських розробках у сфері побуту, праці, виробництва меблів, оформленні житла та виробничого середовища.

Сучасні майстри володіючи широким естетичним кругозором, достатньою професійною підготовкою, інтерпретує традиції народного мистецтва. Він здатний розв'язувати творче завдання комплексно, створювати художню цілісність, робити композицію насиченішою, виразною. Це підтверджують виставки професійних художників-майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Експонати різноманітні за тематикою і призначенням. Одні з них мають ужитковий характер, а інші декоративний, але всі вони єдині, нерозривно зв'язані в аспекті народного і професійного мистецтва, сучасності і традицій

Розділ 1

Характеристика виробу

Стіл — предмет меблів, який складається з горизонтальної поверхні і ніжок. Вперше столи з'являються в Давньому Єгипті і потім використовуються повсюдно.

Столи можуть мати прямокутну, овальну, трикутну чи іншу форми. Число ніжок - 3, 4 і більше. Столи можуть мати шухлядки для зберігання різних речей.

Стіл має широке поле символічних значень у європейській культурі. Стіл, за яким родина збирається на трапезу є символом дому і домашнього затишку. Традиція зустрічати гостей накритим столом робить стіл також символом гостинності.

Особливе символічне значення має круглий стіл. Завдяки округлій формі стола, жодна із сидячих за таким столом осіб не може опинитися у привілейованому положенні, тоді як звичайний прямокутний стіл має довші та вужчі сторони. Пов'язуваний з легендою про короля Артура і його лицарях, круглий стіл у висліді став символом порозуміння та народного єднання, зокрема у Польщі після проведених 1989 року переговорах за круглим столом.

В оформленні інтер'єру стіл грає важливу роль, тому столи пристосовували до різних родів занять. Так, наприклад, письмовий стіл був невисоким — верхня дошка знаходилася на рівні колін і оснащувалися пюпітрами. Пергамент, на якому писали, лежав на колінах, а на столі знаходилися: пір'я, чорнильниця, лінійки, ножі для розрізання листів. Навіть на мініатюрах давньоруського літописця Нестора є зображення літописця за столом «Колінного письма». Потім увійшли в ужиток столи, схожі на скрині, що містять в собі велику кількість шухлядок, стільниця його піднімалася, і стояв він на не високих ніжках.

Терміном «об'ємне різьблення» визначається зазвичай дрібна тривимірна скульптура. Об'ємна обробка передбачає створення пластично цілісного твору зі всілякими пластично-дотиковими ефектами. Для високорельєфного Р. характерний сильне поглиблення фону, що дозволяє досягати багатоплановості композиції, опуклості форм зображень, різкості і сили світлових контрастів. Плоськорельефная Р. дає невисокий рельєф, що носить зазвичай силуетний характер. Рельєф часто обробляється додатковим різанням, що моделює зображення. Різновидом плоскорельєфної різьби заоваленная Р., в якому краї вирізаного малюнка злегка закругляють («заовалівают»), що дозволяє досягати м'якості і соковитості форм рельєфу, а фон або заглиблюють слабо, або не заглиблюють зовсім (фон «подушки»).

Виїмчаста (поглиблена) Р» представлена двома основною технікою —

тригранно-виїмчастою і ськобчатой. Для тригранно-виїмчастого Р. характерний геометричний узор, для ськобчатой — нігтьовидні, місяцеподібні елементи орнаменту. Декоративна виразність виїмчастому Р. заснована на поєднанні графічної чіткості орнаментальних форм з живописністю створюваною ними світлотіньової гри. Контурний Р. — це Р. поглиблених ліній, декоративний ритм яких чітко просліджується на гладіні фону. Крізний (ажурна, прорізна, пропільная) Р. створюється повним видаленням фону. Вона народжує ефект тонкої, легкої, працюючої на просвіт декоративної композиції. У крізному Р. для колірного контрасту інколи застосовуються кольорові підкладки з іншого матеріалу (наприклад, фольга в прорізній бересті). При накладному Р. вирізаний малюнок накладається на гладку поверхню, що дозволяє отримувати рівний фон без трудомісткої його вибірки.

В Р. для досягнення яскравої декоративності часом поєднуються різні її види — накладний Р. з крізною, плоско-рельєфний з контурною і тому подібне Р. незрідка з'єднується і з іншими способами художнього оздоблення виробів, — об'ємний Р. з насічкою металом, виїмчастий Р. із заливкою легкоплавким металом, контурний Р. з тією, що затерла кольоровою масою. З метою виявлення природного забарвлення, фактури або текстури матеріалу, а також додання йому потрібного кольору, різьблені вироби обробляють різними способами. Дерев'яні покривають лаком, вощать, тонують (морилками або прозорими фарбниками), золотять, забарвлюють і розписують фарбами, обпалюють або закопчують димом; кістяні полірують, просочують парафіном.

В Р. використовують деревину м'яких (липа, осика, тополя і ін. ) і твердих (береза, клен, бук, самшит і ін.) порід, камінь різної твердості: м'який (гіпсовий камінь, талькохлоріт, вапняк і ін.), твердий (нефрит, лазурит, яшма), середній (малахіт, мармур і ін.). Для Р. по кісті застосовують

7

головним чином бивні мамонта і слона, моржеві ікла, кість-цевка, ріг. Залежно від конкретного завдання в Р. застосовують блок матеріалу (монолітні шматки каменя, кістки, деревини — для скульптури) або пластини (рівні застругані дощечки — для пряникових дощок, панно). Інструменти для виконання Р. всілякі: ніж, сокира, набір стамесок, різні різці і пили, а також різні види розмічальних інструментів. Для здійснення трудомістких робіт (розпилювання, підготовка напівфабрикату, первинна груба обробка) все частіше застосовують механічний і електроінструмент — відбійні стамески для каменя, бормашину для кісті і так далі.

Рельєфна різьба по дереву

Рельєфною різьбою називається зображення, вирізаний у дереві, оброблене по всій поверхні і опукле по відношенню до фону.

Рельєфна різьба дуже декоративна. У її композицію можуть входити найрізноманітніші елементи і мотиви, наприклад емблеми, деталі, зображення тваринного і рослинного світу і багато інших елементів.

Щоб зробити якісні вироби, виконані в цій техніці, рекомендується використовувати як матеріал дуб, березу або бук, структура яких дозволяє чисто обробляти всі декоративні елементи.

Перед тим як приступити до рельєфною різьбі, необхідно нанести на дерев’яну заготовку візерунок з кальки. Наступним етапом є вирізування зовнішніх контурів елементів. При цьому треба залишати запаси на обробку, не прорізаючи зовнішніх контурів елементів до кінця.

Після цього слід зрізати, тим самим знизивши, кожну деталь орнаменту на всіх однакових точках його елементів. На знижених ділянках після цього необхідно відновити малюнок і зрізати по ньому фаски, прорізаючи і заовалівая деталі й стежачи за тим, щоб елементи збігалися.

Потім слід підібрати фон, відшліфувати його, за необхідності обробити            8

пуансоном. Взагалі, рельєфну різьблення рекомендується виконувати за допомогою стамесок різних форм і розмірів. Початківцю різьбяреві складні деталі орнаменту бажано виліплю спочатку з пластиліну і тільки після цього повторювати на дереві.

Рельєфна різьба може ділитися на барельєф і горельєф.

Барельєфом називається композиція з досить високим (від 5 мм) рельєфом з пластичними, пов’язаними з фоном і складними за светотеневой розробці зображеннями.

За допомогою барельєфа можна зобразити предмет так, щоб його було видно не тільки спереду, але і з бічної сторони. Бічні точки зору при цьому великого значення набувають, якщо рельєф піднятий над фоном. Деталі зображення при цьому підкреслюються світлотінню.

Горельєф – це високий рельєф, який практично наближається до круглої скульптури, але пов’язаний з фоном.

Розділ 2

Організація робочого місця і техніка безпеки

На сучасних механізованих меблевих підприємствах ще застосовується на окремих стадіях технологічного процесу ручна обробка деревини, особливо на складальних операціях, ремонтних роботах, а також при виготовленні виробів за спеціальним замовленням. Це дає змогу глибше пізнати обробні властивості деревини, порівняти трудність ручної обробки з обробкою на сучасних високопродуктивних верстатах та верстатних лініях.

Робоче місце - це частина площі майстерні, на якій розміщені верстрак, різноманітні пристрої й інструменти. Раціональна організація робочого місця підвищує продуктивність праці та її якість і зменшує небезпечність роботи.

Інструмент, який беруть право. Рукою,повинен бути праворуч, а той, що беруть лівою рукою-ліворуч. Основним робочим місцем місцем різьбяра є столярний верстрак (рис1.), який складається з підверстаччя 1, як правило, з хвойних порід з шафкою для інструментів.

      (рис.1)

Підверстаччя складається з двох стояків, пов’язаних між собою повздовжніми брусками за допомогою клинкових з’єднань, які в разі розгойдування для стійкості підбивають. Кришку верстака 3 виготовлюють із сухої дубової,букової або березової дошки завтовшки 60-80мм, завширшки 400-500мм. і завдовжки 1,6 -1,8. З протилежного щодо робітника боку в кришці верстака є виїмка(лоток) 6. Кришка повинна бути рівною, її покривають оліфою.                                                                           

   Для закріплення заготовок у передній частині верстака є передній притискний гвинт(передні лещата)2 з підкладною дошкою,а в задній- задня притискна коробка(задні лещата)7. У кришці зроблені наскрізні гнізда5, в які вставлять клинки 4 або гребінка. Дошку або брусок кладуть на верстак між переднім клином 4 і заднім,який забитий у гніздо коробри7 і притискують заднім гвинтом, а дошку на ‘‘рубро’’ закріплюють переднім гвинтом

У вертикальному положенні матеріал закріплюють переднім гвинтом 2 або задньою коробкою 7. Висота верстака повинна бути такою, щоб різьбяр, не нахиляючись і не згинаючи рук, міг поставити долоні на кришку верстака. На верстаку повині бути тільки необхідні для роботи інструменти. Різбляр виконуючи художні роботи, крім основного різьблярного інструменту( пилок, рубанків, доліт, стамесок,свердел) повинен мати і допоміжні

                                          (РИС.2)

Молотки:а – звичайний, б – для витягування цвяхів, в – теслярський, г- дерев’яний(киянка)

Різьблярі-новатори обладнують свої робочі місця спеціальними пристроями і шаблонами. Це сприяє значному підвищенню продуктивності праці.

Правила догляду за верстаком:

• не можна допускати розхитування підверстаття, для цього потрібно частіше підбивати

клини в повздовжніх брусках;

• затискні металічні гвинти потрібно періодично змащувати, а дерев’яні натирати салом,

парафіном, милом, тальком або графітом;

• не можна мочити кришку верстака водою і ставити на неї гарячі предмети;

 • не можна допускати ударів по задній затискній коробці;

• в неробочий час гвинти повинні бути затягнутими;

• різання, наскрізне свердління і довбання слід проводити на підкладці для запобігання

пошкодження кришки верстака; кришку верстака потрібно періодично

перевіряти і у випадку її покороблення вирівняти струганням

Загальні правила організації робочого місця:

• на робочому місці повинні бути матеріали, інструменти і приспосіблення тільки ті, які необхідні для даної роботи;

• площа робочого місця не повинна викликати додаткових рухів, перепон в роботі;

• інструменти на робочому місці потрібно розміщувати в найбільш зручному, завжди

однаковому порядку, щоби не тратити час на їх пошук;

• кожне приспосіблення повинно знаходитися на постійному місці – поблизу працюючого;

• всі інструменти і приспосіблення повинні бути справними;

• основні матеріали повинні розміщуватися так, щоби можна було їх брати для подальшої

обробки не тільки без переходів, а й без лишніх рухів;

• робоче місце повинно мати нормальне освітлення, опалення та вентиляцію

Оптимальна інтенсивність освітлення робочих місць визначається типом виконуваних робіт. Чим точніша робота, чим менший розмір деталі, чим темніший фон, чим більша забрудненість простору, чим більша віддаль, тим більшим і рівномірнішим повинно бути освітлення. Наприклад, для робіт високої точності з діаметром об’єкта 0,1—0,3 мм при малому контрасті об’єкта і фону найменше освітлення люмінесцентними лампами становить 2000 лк. Для неточних робіт з об’єктом діаметром більше 10 мм незалежно від яскравості фону і контрасту найменший рівень освітлення становить 100 лк.

НОРМИ ОСВІТЛЕННЯ ЗАЛЕЖНО ВІД РОЗМІРУ ОБРОБЛЮВАНИХ ДЕТАЛЕЙ І НЕОБХІДНОЇ КОНТРАСТНОСТІ, ЛК

Характеристика деталей

Контрастність

Підвищена

Середня

Незначна

Надзвичайно малі

500—1000

1500—3000

5000—10000

Дуже малі

200—30

700—1000

2000—3000

Дрібні

100—150

300—500

1000—1500

Невеликі

50—70

150—200

500—700

Середні

20—30

70—100

200—30

Великі

10—15

30—50

100—150

На робочих місцях застосовується місцеве освітлення, яке комбінується із загальним. Існуючі норми передбачають різні рівні освітлення залежно від точності виконуваних робіт. Раціональність освітлення робочих місць забезпечується за умови достатнього його рівня, рівномірності, відсутності тіней і осліплюючої дії джерел світла, оптимального співвідношення між загальним і місцевим освітленням та контрастом.

Інтенсивність загального освітлення повинна становити не менше 10 % інтенсивності місцевого освітлення, а оптимальний контраст двох освітлених поверхонь, що перебувають у полі зору, — 3 : 1 — 5 : 1.

РЕКОМЕНДОВАНІ ЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО І МІСЦЕВОГО ОСВІТЛЕННЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Розмір деталей, мм

Освітлення, лк

Загальне

Комбіноване

Загальне

Місцеве

До 0,2

Більше 300

80—150

Більше 1000

0,2—10

150—300

40—80

300—1000

10—100

80—150

20—40

150—300

Раціональне освітлення виробничих приміщень є важливим показником культури виробництва, фактором підтримання стабільної працездатності та продуктивності праці.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману