Пры′тча про зэ′рня з рошчы′ны і про заквáску
Пры′тча про зэ′рня з рошчы′ны і про заквáску
31. Шэ однý пры′тчу дав Вин йім: «Цáрыство Ныбэ′снэ похóжэ на зэ′рня з горчы′ці, якóе чоловíк взяв да посíяв на своё′му пóлы.
32. Вонó хоч і наймэ′нчэ за вся′кэ гы′нчэ насíнне, алэ′, як вы′ростэ, то жывэ′ (бувáе) би′льшым за всэ, шо нарослó окóла, і станóвыцьця дэ′рывом, і як прылíтають птушкы′ ныбэ′сны, то хавáюцьця в ёгó голлí».
33. І шэ такýю пры′тчу Вин йім росказáв: «Ца′рыство Ныбэ′снэ похóжэ на заквáску дыжнýю, якýю бáба, взя′вшы, положы′ла в тры мíркы мукы′, і вся рошчы′на вквáсылась».
І шэ: Чогó Ісýс гýчыть пры′тчамы
34. Всэ гэ′тэ говоры′в Ісýс лю′дюм пры′тчамы, а быз пры′тчы ны говоры′в йім.
35. Бо спрáвдытысь скáзаному прорóком, якый сказáв: «Откры′ю в пры′тчах гýста Свойí; вы′кажу втáянэ од сотворíння свíту». (Псал., 77, 2).
Тлумáчыцьця пры′тча про кокы′ль
36. Тоды′ Ісýс, сказáвшы лю′дюм, шо мóжуть росхóдытысь, увыйшóв у хáту. І пудыйшóвшы до Ёгó, учынікы′ Ёгó сказáлы: «Ростлумáч нам пры′тчу про кокы′ль на пóлы».
37. А Вин йім сказáв на гэ′тэ: «Той, хто сíе дóбрэ насíнне – гэ′то Сын Людськы′й.
38. Пóлэ – гэ′то світ; дóбрэ насíнне – гэ′то сыны′ Ца′рыства, а кокы′ль – сыны′ лукáвого;
39. вóрог, шо посíяв ёгó – гэ′то дыя′вол; жнывá – гэ′то конэ′ць свíта, а жынцí – Анё′лы.
Якы′м бýдэ конэ′ць свíта
40. То от, як выбырáють кокы′ль і пáлять в огнí, так бýдэ і в концí гэ′того свíта.
41. Пошлэ′ Людськы′й Сын Свойíх Анё′лув, і збырýть воны′ з Ёгó Цáрыства всі спокýсы і тых, хто творы′ть быззакóнне.
42. І повкыдáють йіх в піч огнянýю: там бýдэ плач і скрыгытáнне зубáмы.
43. Тоды′ прáвыдныкы зася′ють, бы сóнцэ, в Цáрыствы Свогó Бáтька. Хто мáе гýшы, шоб слýхаты, ныхáй чýе.
Пры′тча про скáрбы, жымчýжыну (пырлы′ну), нэ′вода й господаря′
44. І шчэ: Цáрыство Ныбэ′снэ похóжэ на скáрбы, схáваны в пóлы, якы′йі, найшóвшы, чоловíк затайíв, і з рады′шч з-за гэ′того йдэ і продаé всэ, шо мáе, і купля′е гэ′тэ пóлэ.
45. І шчэ: Похóжэ Цáрыство Ныбэ′снэ на купця′, шо шукáе дорогы′х жымчýжын (пырлы′н),
46. якы′й, найшóвшы однý дорогýю жымчýжыну (пырлы′ну), пошóв і продáв всэ, шо мав (мів), і купы′в йійí.
47. Шэ похóжэ Цáрыство Ныбэ′снэ на нэ′вода, закы′няного в мóрэ, шо зайня′в вся′кыйі ры′бы.
48. І як в ёмý вжэ булó ры′бы пóвно, ёгó вы′тягнулы на бэ′рог і, сíвшы, дóбрэ вы′бралы в посýдок, а нычóгэ вы′кынулы гэть.
49. Так бýдэ і пры концí свíта: прыбýдуть Анё′лы і вы′дылять нычóгых с-пóмыз прáвыдных,
50. і вкы′нуть йіх в піч óгняну, -- і бýдэ там плач і скрыгытáнне зубáмы».
51. І спытáвся в йіх Ісýс: «Чы пойнялы′ (чы розобрáлысь) вытэ′, шо я сказáв?» Воны′ кáжуть Ёмý: «Так, Гóсподы!»
52. І Вин йім сказáв: «Тогó кáжон кнíжнык, нагýчаный Цáрыствовы Ныбэ′сному, похóжый на тогó господаря′, шо вынóсыть с скарбны′ці свэ′йі нóвэ і старóе».
|