Ісýс бырэ′с собóю Матвíя. Ісýс ны цурáйіцьця грíшныкув
Ісýс бырэ′с собóю Матвíя. Ісýс ны цурáйіцьця грíшныкув
9. Ідýчы стыль, Ісус пубáчыв чоловíка, шо сыдíв на мы′тныці і брав грóшы за пырывóз, ёгó звáлы Матвíй. І кáжэ ёмý: «Ходы′ зо Мнóю!» Той встав і пошóв з Йім.
10. А як Ісýс сыдíв пры столí в хáты, то мнóго мы′тарув і грíшныкув прышлы′ і посады′лысь з Йім і Ёгó учынікáмы.
11. Пубáчывшы гэ′тэ, фарысéйі сказáлы Ёгó учынікáм: «Чогó Учíтель ваш йісьць і п’е з мы′тарамы і грíшныкамы?»
12. А Ісýс, почýвшы гэ′тэ, сказáв йім: «Ны здорóвым трэ′ба дóхтор, а хвóрым.
13. Ідíтэ і розбырíтэсь, шо то знáчыть: «Мы′лості хóчу, а ны жэ′ртвы». Бо я ны прышóв говоры′ты справыдлы′вцям, шоб кáялысь, а грíшныкам». (Осія, 6, 6).
Про пист
14. Тоды′ прыхóдять до Ёгó Іоáнновы учынікы′ і кáжуть: «Чогó мы і фарысéйі постымó мнóго, а Твойí учынікы′ ны постя′ть?»
15. І сказáв йім Ісýс: «Чы ж мóжуть высíлны гóсты сумовáты, пóкы з йíмы молоды′й? Алэ′ пры′дэ порá, шо забырýть од йіх молодóго, і тоды′ воны′ посты′тымуть.
16. І ныхтó старэ′йі одэ′жыны ны латáе лáткыю з ныбíляного полотнá, бо вонá оддырэ′цьця, а ды′рка стáнэ шэ би′льшыю.
17. І ны влывáють свíжого вынá в стары′йі шкураны′йі мышкы′, бо мышкы′ подырýцьця і вынó вы′тычэ, і мышкы′ пропадýть; а налывáють свíжэ вынó в нóвы мышкы′, то бýдэ збырыжóнэ й тóе, й тóе».
|
