Лíчынне стíкаючыйі кровéю. Ожывíнне дочкы′Найíра
Лíчынне стíкаючыйі кровéю. Ожывíнне дочкы′Найíра
18. Як Вин говоры′в йім гэ′тэ, пудыйшóв до Ёгó ня′кый стáршый, поклоны′вся Ёмý і кáжэ: «Дочкá моя′ от-от умырлá; то прыды′, положы′ на йійí свою′ рýку, то вонá стáнэ жы′ва».
19. І, встáвшы, пошóв за йім Ісýс і учынікы′ Ёгó.
20. І от, молоды′ця, якáя дванáццэть літ ны моглá вгамы′ты кров, пудыйшлá ззáду і доткнýлась до крáю Ёгó одэ′жы,
21. бо вонá собí дýмала: «Як онó доткнýсь до Ёгó одэ′жы, то полíпшаю».
22. А Ісýс, огля′нувшысь і пубáчывшы йійí, кáжэ: «Крыпы′сь, дочкó, -- твоя′ вíра спаслá тыбэ′». І бáба с тэ′йі мыню′тыны стáла здорóва.
23. І як зайшóв Ісýс в хáту стáршого і пубáчыв дударíв і рострывóжаных (обля′каных) людэ′й,
24. то сказáв йім: «Вы′йдытэ зысты′ль; бо ны вмырлá дíвчына, а спыть». І насмíхувалысь з Ёгó.
25. А як лю′дэ булы′ вы′выдяны, Вин ввыйшóв, взяв йійí за рýку і дíвчына встáла.
26. І розыйшлáсь чýтка про гэ′тэ по всюй туй околы′шності.
Ісýс рóбыть выдýшчымы двох слыпцíв
27. Як Ісýс ішóв стыль, за Йім пошлы′ два слыпцí і стáлы крычя′ты: «Помы′луй нас, Ісýс, сын Давы′дув!»
28. А як Вин прышóв у хáту, слыпы′йі прыступы′лы до Ёгó. І кáжэ йім Ісýс: «Чы вíрытэ вытэ′, шо Я можý гэ′тэ зробы′ты?» Воны′ Ёмý кáжуть: «Так, Гóсподы».
29. Тоды′ Вин доткнýвся до йíхых гочэ′й і сказáв: «Хай вам бýдэ так, як вытэ′ вíрытэ».
30. І росплю′шчылысь йíхы гóчы. І Ісýс прыказáв йім: «Лядíтэ, шоб ныхтó ны повíдав».
31. А воны′, вы′йшовшы, розныслы′ гэ′тэ по всюй туй околы′шності.
|