Термінальна застійна СН тощо.

рону, статинів а також аспірину та імплантація кардіовертерів-дефіб-риляторів, вживання морської риби, помірні фізичні навантаження досто­вірно подовжують тривалість життя, зменшують смертність та покращу­ють якість життя.

В аритмології у цьому напрямку проведені значні дослідження з дока­зової медицини, які дозволили встановити наступне:

1. Проведені рандомізовані плацебо-контрольовані дослідження з'ясували,
що лідокаїн збільшує летальність у хворих після перенесеного IM. Мега-
дослідження CAST [1985-1995] переконливо довело, що при застосуванні
енкаїніду, флекаїніду та етацизину смертність збільшується в 2,5 рази і більше
при тривалому їх застосуванні. ААП III класу соталол, за даними дослідження
SWORD (3000 хворих), також збільшує смертність в середньому в 1,7 разів у
хворих на ІХС після перенесеного IM, ускладненого ХСН з ФВ < 40%.

У багатоцентровому дослідженні SPAF встановлено, що у хворих на ФП, ускладнену ХСН, після призначення хінідину сульфату або новокаїнаміду ри­зик смерті зріс у 5,8 разів.

У дослідженні DIAMOND (1500 хворих) ААП І класу дофетилід, навпа­ки, виявився ефективним. Він перешкоджав виникненню ФП, що дало змогу уникнути повторної госпіталізації пацієнтів, але не кардіальної смерті.

2. Ефективність ААП III класу аміодарону вивчалась в 13 рандомізованих дослідженнях, результати яких були зведені в мета-аналізі АТМА (понад 6500 пацієнтів). Виявлено, що у хворих на ХСН після перенесеного IM при тривало­му застосуванні аміодарону впродовж 2,5 років спостерігалось зниження за­гальної смертності на 13%, а частоти РСС — на 29%. У дослідженнях ЕМІАТ, САМІАТ доведено, що при ХСН після застосування аміодарону спостеріга­лось додаткове зниження ризику смерті через кардіальні причини в 1,8 разів, коли цей препарат комбінували з БАБ.

3. У багатоцентровому дослідженні ESVEM [1993] було встановлено, що протиаритмічний препарат соталол ефективніший від новокаїнаміду, пропа-фенону, хінідину сульфату, іміпраміну та пірменому у пацієнтів з шлуночко-вою ПТ. Але гемодинамічні побічні реакції соталолу обмежують перспективу його широкого застосування при ХСН.

4. Тривале застосування антагоністів альдостерону (спіронолактон у неве­ликих дозах — 25 мг/добу) при ХСН значно зменшує ризик смерті (в середньо­му на 29%). Аналогічні дані отримані в рандомізованому дослідженні PHESUS (6632 пацієнтів), коли при тривалому застосуванні іншого інгібітора альдосте­рону сплееному в хворих на ІХС після перенесеного IM частота РСС зменши­лась у середньому на 21%.

5. Встановлено, що метопролол знижує частоту РСС після IM на 40%, а бі-сопролол у пацієнтів з ХСН майже в 2 рази (на 44—46%) знижує частоту РСС [РКД MERIT-HF, C1BIS-II, CIBIS-III].

6. ААП І С класу збільшують ризик РСС [РКД CAST, CAST-II, ESVEM].

7. При шлуночкових порушеннях ритму серця на фоні ХСН краще засто­совувати БРА II (менш ефективні інгібітори АПФ), а також бісопролол і карве-дилол, що призводять до регресу ГЛШ, нормалізації рівня калію і магнію в крові, а при їх неефективності — аміодарон.

8. З-поміж статинів встановлена перевага аторвастатину (липримара) сто­совно впливу на тверді кінцеві точки. Навіть такий протисклеротичний препа­рат, як симвастатин, незалежно від використаної дози, поступається аторвас­татину у запобіганні серйозним серцево-судинним ускладненням.

9. Останнім часом для профілактики виникнення РСС розпочали засто­совувати омега-3 ПНЖК (омакор), згідно з рекомендаціями Європейсько­го товариства кардіологів і Американської асоціації серця. У великому РКД GISSI-Prevenzione було доведено, що додавання до традиційної терапії омако-ру дозволяє знизити РСС на 45% (майже в 2 рази!). Вважають, що виражений антиаритмічний ефект омакору обумовлений тим, що вміст у ньому докоза-гексаєнової та ейкозапентаєнової кислот викликає електричну стабілізацію мембран кардіоміоцитів, що зменшує розвиток хвиль повторного колового руху імпульсу (re-entry).

10. Ефективним препаратом у профілактиці виникнення РСС є ацетилса­ліцилова кислота (аспірин) у дозі 75-100—162 мг/добу. Більш високу дозу аспі­рину необхідно застосовувати у хворих на ІХС з надлишковою масою тіла та ожирінням. Проте потрібно пам'ятати, що в 30% пацієнтів, які отримували аспірин з профілактичною метою, він є неефективним.

Однак при застосуванні ААП можуть виникати аритмогенні реакції. Фактор и схи льності до виникн ення а ритмогенних реакцій при застосуван- НІААП:

1- Дисфункція ЛШ збільшує ризик аритмогенної дії препаратів (окрім аміо-Дарону) на 5-20%.