Це місто - не моє вже: в чужину іду».
Содержание книги
- Европейская конвенция о гражданстве ( ETS N 166) (рус., англ.)
- Глава II - Общие принципы, касающиеся гражданства
- Глава III - Положения, касающиеся гражданства
- Глава IV - Процедуры, касающиеся гражданства
- Глава VI - Правопреемство государств и гражданство
- Глава VII - Воинская обязанность в случае множественности гражданств
- Глава VIII - Сотрудничество между государствами-участниками
- Глава Х - Заключительные положения
- OCR & Джерело: Евріпід. Трагедії. К.: Основи, 1993. 448 с. С.:107-152.
- Усі вже й називали - гіпполітовим.
- Отож, моя владарко, з чистих рук візьми
- Тебе зневажить (молоде - зелене ще) -
- Служниці вносять на сцену ложе, на якому лежить Федра.
- Хоч на людях, молю, не кажи того,
- Із погідністю духу бій ведуть.
- Розумної поради, не мовчи лишень.
- Нізащо! Борг належний поверни мені.
- Владна Кіпріда нас може пожбурити.
- А нишком - догоджають своїй хтивості.
- Гадаю, своїй долі покорилися. . А ти. . . Можливо, батько вготував тобі. Якщо таким умовам супротивишся. . . . Що дивляться крізь пальці на жінок своїх. Розпусниць. І батьки є, що в перелюбі. Синам сприяють. Між людьми розумними. Є звичай: що погане, - мо
- Чи знов сипнеш словами найбридкішими.
- Мов німфу тремтливу, незайману
- Про біль мій розказала, от і зрадила.
- Немов яку богиню, обкладаючи,. Увесь свій статок аж до дна вичерпує. . Породичався вдало - жінку злу зате. Гірке з солодким так чи сяк мішається. . Що ні біди від неї, ані користі. . Не на розумне тратить лишок розуму -. На хитрощі Кіпріди. А тупа жона. П
- Чи хто з богів на поміч підійти б хотів.
- Дочкою Зевса, до кінця мовчатиму.
- Лиш на берег ви ступили,. Корабель на прив'язі лишивши. . Антистрофа II. Шал злочинної пристрасті. Рве їй, страдниці, душу. . Невимовного повна Горя,. В шлюбному покої. Аніж вік ганьбою жити. . Силоміць із свого серця. Вириває ту любов тернисту. . Епісоді
- Петлю сплела для себе - і повисла в ній.
- В моєму домі, слуги ходять юрмами?..
- Зневаживши Кроніда всевидющого!
- Хто вірний, хто - нещирий, схильний зрадити.
- Та чоловіча стать їх виручає тут.
- Тоді я був би дурнем найбезглуздішим.
- Якщо б лиш міг, - за море, за Атлантів край
- Нема рятунку, видно. . . Нещасливець Я.
- Вигнання твоє примирить. . А я весь вік долю твою. Оплакувать буду бездольну. . О мати нещасна, дарма, дарма. Ти сповила дитину. . Богам - докір мій. . Подружні харити, Навіщо ж ви. На чужину далеку. . . . Епісодій четвертий. Входить вісник. . Провідниця
- Це місто - не моє вже: в чужину іду».
- Як бик той виринає перед повозом
- Що годує земля під розжеврілим оком
- Згадай: три обіцянки батько дав тобі.
- Весь же в ранах я, легше торкайтеся!
- О горе. Вже я знаю, хто згубив мене.
- Що дружбі нашій довгій нині край настав.
- Літтея вихованець. . . - піттей, або пітфей (див. Прим, до «медеї», Р. 679) славився мудрістю та благочестям.
- Ерота звичайно вважають сином ареса (або гермеса) й Афродіти (див. Прим, до «медеї», Р. 530), і лиш тут він названий сином Зевса.
- З храму ж повертаюся. . . - на відміну від першого «гіпполіта», де Тесей перебував у мандрівці до підземного царства, тут він відвідував якийсь храм.
Це місто - не моє вже: в чужину іду».
Усі заметушились; ледве мовив те -
А вже четвірку рисаків запряжених
У повіз підвели ми до господаря.
І тут же махом він на передок стрибнув,
Схопив із бильця віжки звичним порухом.
А далі, знявши руки, до богів звернувсь:
1180] «Якщо я, Зевсе, підлий, - краще згинути!
Та хай відчує батько - чи ще житиму,
Чи вмру, - як тяжко скривдив сина рідного!»
І тут, кольнувши коней гострим пужалном,
Він рушив. Побіч віжок ми гуртом усім
При колісниці бігли за господарем
Дорогою, що в Аргос, в Епідавр веде.
Та ось пустельний перед нами край прославсь. [144]
А далі - побережжя, що спускається
До хвиль саронських, що в затоці хлюпають.
1190] Аж тут щось як не гримне, мовби Зевс метнув
Десь під землею громом, аж луна пішла.
На звук той стали коні стригти вухами,
Та й ми жахнулись: відкіля б узятись міг
Той грім, коли погода?.. Оком скинувши
На побережжя, велетенську вздріли ми,
До неба, хвилю, що скіронський берег весь
Плечима заступила, й не його лишень:
Закритий Істм був і стрімчак Асклепія.
Здуваючись, розпліскуючись піною,
1200] Снагу глибинну моря видихаючи,
До берега, де коні, хвиля ринула.
Ударила - й з кипіння білопінного
Страшна потвора - бик понурий випірнув.
Ревнув - і задвигтіла вся земля довкіл,
Одлунюючи грізно. Для очей людських
Нестерпним видавалось те видовище.
Та й коні ошаліли, жахом пройняті.
Візниця - тут уміння, як і досвіду,
Йому не позичати - в руки віжки взяв,
1210] Назад подавшись, як весляр, що веслами
Б'є воду, і всім тілом мов повис на них.
Але, вуздечку гризучи гартовану,
Рвонули коні - й ні руки керманича,
Ні віжок, ні розгонистого повоза
Для них мов не було вже. Лиш поверне він,
Напнувши віжку, на пісок, де скель нема,
|
