Хоч на людях, молю, не кажи того,
Содержание книги
- Европейская конвенция о гражданстве ( ETS N 166) (рус., англ.)
- Глава II - Общие принципы, касающиеся гражданства
- Глава III - Положения, касающиеся гражданства
- Глава IV - Процедуры, касающиеся гражданства
- Глава VI - Правопреемство государств и гражданство
- Глава VII - Воинская обязанность в случае множественности гражданств
- Глава VIII - Сотрудничество между государствами-участниками
- Глава Х - Заключительные положения
- OCR & Джерело: Евріпід. Трагедії. К.: Основи, 1993. 448 с. С.:107-152.
- Усі вже й називали - гіпполітовим.
- Отож, моя владарко, з чистих рук візьми
- Тебе зневажить (молоде - зелене ще) -
- Служниці вносять на сцену ложе, на якому лежить Федра.
- Хоч на людях, молю, не кажи того,
- Із погідністю духу бій ведуть.
- Розумної поради, не мовчи лишень.
- Нізащо! Борг належний поверни мені.
- Владна Кіпріда нас може пожбурити.
- А нишком - догоджають своїй хтивості.
- Гадаю, своїй долі покорилися. . А ти. . . Можливо, батько вготував тобі. Якщо таким умовам супротивишся. . . . Що дивляться крізь пальці на жінок своїх. Розпусниць. І батьки є, що в перелюбі. Синам сприяють. Між людьми розумними. Є звичай: що погане, - мо
- Чи знов сипнеш словами найбридкішими.
- Мов німфу тремтливу, незайману
- Про біль мій розказала, от і зрадила.
- Немов яку богиню, обкладаючи,. Увесь свій статок аж до дна вичерпує. . Породичався вдало - жінку злу зате. Гірке з солодким так чи сяк мішається. . Що ні біди від неї, ані користі. . Не на розумне тратить лишок розуму -. На хитрощі Кіпріди. А тупа жона. П
- Чи хто з богів на поміч підійти б хотів.
- Дочкою Зевса, до кінця мовчатиму.
- Лиш на берег ви ступили,. Корабель на прив'язі лишивши. . Антистрофа II. Шал злочинної пристрасті. Рве їй, страдниці, душу. . Невимовного повна Горя,. В шлюбному покої. Аніж вік ганьбою жити. . Силоміць із свого серця. Вириває ту любов тернисту. . Епісоді
- Петлю сплела для себе - і повисла в ній.
- В моєму домі, слуги ходять юрмами?..
- Зневаживши Кроніда всевидющого!
- Хто вірний, хто - нещирий, схильний зрадити.
- Та чоловіча стать їх виручає тут.
- Тоді я був би дурнем найбезглуздішим.
- Якщо б лиш міг, - за море, за Атлантів край
- Нема рятунку, видно. . . Нещасливець Я.
- Вигнання твоє примирить. . А я весь вік долю твою. Оплакувать буду бездольну. . О мати нещасна, дарма, дарма. Ти сповила дитину. . Богам - докір мій. . Подружні харити, Навіщо ж ви. На чужину далеку. . . . Епісодій четвертий. Входить вісник. . Провідниця
- Це місто - не моє вже: в чужину іду».
- Як бик той виринає перед повозом
- Що годує земля під розжеврілим оком
- Згадай: три обіцянки батько дав тобі.
- Весь же в ранах я, легше торкайтеся!
- О горе. Вже я знаю, хто згубив мене.
- Що дружбі нашій довгій нині край настав.
- Літтея вихованець. . . - піттей, або пітфей (див. Прим, до «медеї», Р. 679) славився мудрістю та благочестям.
- Ерота звичайно вважають сином ареса (або гермеса) й Афродіти (див. Прим, до «медеї», Р. 530), і лиш тут він названий сином Зевса.
- З храму ж повертаюся. . . - на відміну від першого «гіпполіта», де Тесей перебував у мандрівці до підземного царства, тут він відвідував якийсь храм.
Що мовиш, дитя?..
Хоч на людях, молю, не кажи того,
Бо навіяні шалом слова твої.
ФЕДРА
Он туди мене - в гори, в ліси ведіть,
Де смереки, де пси звірожерні мчать
І наскочать ось-ось
На сполохану здобич - плямисту лань.
От би свиснуть мені на тих гончаків!
220] От би списа метнуть фессалійського
Попри жовте волосся, що ним біля скронь
Грає подув гірський!
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Звідкіля це взялось бажання таке -
Гончаків ганять серед гір, лісів?..
А води захотілось джерельної? -
Побіч дому струмок говіркий біжить,
Заспокоїть він, доню, жагу твою.
ФЕДРА
Артемідо, надмор'я володарко,
Де по колу піском рисаків женуть!
230] На те поле б тепер, та й собі промчать
Четвернею стрімкою - венетською!.. [115]
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
І знову нестяма в словах твоїх:
То в гори, на лови, тільки-но ти
Поривалась, то коней гнала б уже
Піском, віддалік од хвиль морських.
Тут потрібен віщун: може, скаже він,
Хто з богів скаламутив розум твій,
Манівцем повів тебе, доню?
ФЕДРА
О, що ж то, нещасна, зробила я?..
240] Куди мій здоровий глузд подівсь?
Утрутилось тут божество лихе...
О горе мені!..
Мою голову, няню, знову покрий:
Своїх власних слів я соромлюся.
Покрий же: сльози з очей струмлять
І лиця вже, чую, рум'янець пече.
Як боляче - раптом до тями прийти!
Нестяма - це лихо, та краще б мені
Таки непритомній померти.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
250] Вкриваю. Коли ж то й мене, стару,
Окутає смерть?
Я навчилась багато чого за свій вік:
Лиш помірною варто любов'ю нам,
Умирущим, в'язать один одного,
Не сягаючи самого дна душі, -
Щоби вузол був не надто тугий:
Так можна стягти й попустить його.
Коли серце одне за двох болить,
То це мука страшна, як от я тепер
|
