Географія переважного розповсюдження

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 75Следующая ⇒

3.2. ЕТНІЧНА КАРТА СВІТУ

Гуманізація сучасних туристичних практик[113] втілюється нині у тому числі й у неабиякому захопленні етнокультурними відмінностями тієї чи іншої країни або регіону. На тлі подальшого поширення міського, здебільшого уніфікованого, образу життя та міської культури, чимраз помітніше стає своєрідний «ренесанс романтизму[114]» з відповідним вивищенням, а подекуди й ідеалізацією минулого власного та інших народів, традиційного фольклору та народної культури у самому широкому розумінні. У туризмі це виявляється у прагненні долучитися до пізнавальних (етнографічного, релігійного, історичного, природознавчого) та екологічно-орієнтованих[115] (зелений, сільський, аграрний) видів туризму. Світова туристична індустрія зорієнтована нині не тільки на первинні екологічно чисті природні ландшафти, а й на автентичність соціального середовища, що додає країні додаткові «бонуси» у рейтингу її туристичної привабливості. Іншими словами, в міжнародному туризмі населення країни виступає і як суб’єкт організації туризму, і, водночас, як найважливіша умова його розвитку, що поряд із природою, історико-культурною спадщиною та економікою формує привабливий туристичний образ країни, що заслуговує на вивчення і висвітлення у туристичній характеристиці країни.

Різноманітність, несхожість людей, що мешкають у тій чи іншій частині Землі неодмінно привертала увагу мандрівника будь-якої історичної епохи. Ще стародавні античні та арабські вчені – географи, історики, філософи, що подорожували з метою всебічного пізнання світу, як і чисельні середньовічні мандрівники – купці, паломники, студенти, лицарі та ін., завжди неминуче зіштовхувалися з різноманітністю народів світу. У ті часи різниця між людьми різних регіонів здавалася неймовірною. Незнайомим, а значить дивовижним, здавалося майже усе – мова, одяг, житло, побут, їжа, зрештою, сама зовнішність людини.

Середньовічна космографія[116] була сповнена фантастичних вигадок про землі, розташовані за межами Європи і Середземноморського басейну. Вона не знала якоїсь усталеної межі між вигадкою та істиною. Вірили у те, що мандрівник, який ризикнув зануритися у азійські пустелі або тропічні хащі Африки, міг зустріти сурових амазонок на диких конях, антропофагів із кінними ногами, почути гавкотіння песиголових людей-кінокефалів або потрапити до зовсім дивовижних племен, що харчуються лише пахощами яблук. Доволі показовою є карата світу 1284 року, виконана у Люненбурзі, на полях якої повідомлялося про людиноподібних монстрів Ефіопії: «А ось безлюдні пустелі й нелюдські лики жахливих племен. Одні – без носу, все обличчя їхнє рівне і пласкувате. Вигляд їхній потворний. У інших вуста зрослися і вони крізь маленьку дірку висмоктують їжу вівсяним колосом». Середньовічна людина з її прагненням до парадоксального довірливо сприймала подібного роду байки, що підкріплювалися свідченнями «очевидців»[117]. В ту епоху майже ніхто не перевіряв їхню оригінальність, не зіставляв критично різні версії.

Втім, життєва практика, як це нерідко трапляється, передувала космографічним теоретизуванням. Плаваючі за «тридев’ять земель» моряки і всюдисущі пілігрими[118] разом з екзотичними товарами і священними реліквіями постачали на батьківщину і цілком реальні свідчення про далекі народи і країни. Із цієї скарбниці мандрівничого досвіду скупо й обережно черпали свідчення історики, географи та укладачі «дорожників»-ітинераріїв.

З часом, із накопиченням свідчень про різні країни і народи, серед феєрверку людських кольорів, форм і звуків почали виокремлювати певну систему. В ході тривалих дискусій і суперечок у науці оформилося уявлення про різні способи класифікації людських груп. Одна з найпоширеніших передбачає виокремлення географічних груп людей – відомих нині як «раси»[119]– за біологічними відмінностями. Відповідно, певні аспектів біологічної мінливості географічних груп сучасної людини вивчає расознавство[120].

Під терміном «раса» розуміється (франц. race від італ. razza – рід, порода, плем’я) – історично сформовані групи людей, пов’язані єдністю походження, що виявляється у спільних спадкових, здебільшого, зовнішніх, (тілесних) ознаках.

Передусім раси – категорії біологічні і цим принципово відрізняються від усіх інших соціальних спільнот – етнічних, мовних, релігійних та ін. Раси виступають як системи людських популяцій, які є територіальними спільнотами, всередині яких найчастіше укладаються шлюби.

По мірі розвитку культури, цивілізації, а також біологічної взаємодії між різними народами, кордони расових ареалів усе більше і більше розмиваються, утворюються нові місцеві поєднання расових ознак єдиного людства.

Расові відмінності помітні, як правило, лише у груп людей, які мешкають одна від одної на значній відстані, і майже не помітні у людей, що мешкають разом. Змішування рас триває багато тисячоліть і являє собою безперервний і все більш прискорений процес – на долю усіх змішаних і проміжних расових груп припадає близько третини людей Землі.

Єдиного погляду на кількість рас на Землі серед науковців не існує. Зазвичай виокремлюють від трьох до п’яти рас. Існує думка, що є лише дві раси (європеоїдна-негроїдна і монголоїдна-австралоїдна) або навіть одна – люди Землі. Кожен дослідник, кожен автор вправі самий обирати будь-яку із наведених думок, оскільки расові ознаки не є чимось, що принципово відрізняє людей на планеті. У туристичній характеристиці країни раси – розмаїття кольорів і відтінків, що створюють барвисту картину народонаселення у кожній країні і на Землі у цілому. Виходячи із цього візьмемо за основу висновок, що під впливом певних факторів на Землі утворилося п’ять великих рас: європеоїдна (євразійська); монголоїдна; американоїдна; негроїдна (африканська); австралоїдна (океанійська).

Однією з наочних расових ознак сучасного людства є відмінності у кольорі шкіри. Не випадково одне з розбіжних уявлень про расовий поділ, у межах якого виокремлюють європеоїдну, монголоїдну та негроїдну раси, втілюється, водночас, у такому лексичному еквіваленті, як «біла», «жовта» та «чорна» раси. Такого роду відмінності у кольорі шкіри залежать від кількості барвника – пігменту меланіну, який за своїми фізичними і хімічними властивостями є однаковим у представників усіх рас. Однак колір шкіри не єдиною, а в окремих випадках навіть не основною, ознакою для розмежування рас.

Зазвичай антропологи використовують для такого розподілу цілу низку расових ознак: колір шкіри, особливості волосяного покрову, будову лицевої частини голови, співвідношення довжини ніг і довжини корпусу тіла, малюнок шкіри, групи крові, окремі фізіологічні ознаки (наприклад, здатність перетравлювати молоко) та ін. Основні антропологічні особливості людських рас та географія їхнього розповсюдження представлені у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

ОСНОВНІ АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДСЬКИХ РАС ТА ГЕОГРАФІЯ ЇХНЬОГО РОЗПОВСЮДЖЕННЯ

РАСА

КОЛІР ШКІРИ І ОЧЕЙ

ТИП ОБЛИЧЧЯ, НОСУ І ГУБ

ХАРАКТЕР ВОЛОСЯНОГО ПОКРОВУ

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?