Принципи, методи та закономірності у країнознавстві

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 75Следующая ⇒

Кожна наукова дисципліна спирається на певні принципи (вихідні положення) та методи аналізу, що є основою наукового пізнання. Сукупність принципів та методів являє методологію наукового дослідження. Вище за текстом, розмірковуючи над сутністю предмета країнознавства, ми вже висвітлювали найважливіші методологічні концепції, що застосовують у країнознавстві (концепція проблемного країнознавства, концепція поєднання країнознавства із вирішенням глобальних проблем людства, концепція економіко-географічного країнознавства, концепція середовища суспільного розвитку як предмета країнознавства, концепція географічного країно-влаштування, концепція культурно-образного країнознавства). Нині ж є сенс звернути увагу на основні принципи дослідження.

Як відомо, існують як загальнонаукові, так і суто дисциплінарні принципи наукового дослідження. Серед загальнонаукових принципів, що використовуються практично усіма галузями науки, слід назвати принципи: історизму, системності, комплексності, об’єктивності та ін. До дисциплінарних принципів країнознавства професор М.С. Мироненко відносить наступні:

Хорологічний (або просторовий) є основою географічних наук. Він передбачає взаємозв’язок у просторі явищ та процесів. Так, країна або район уявляються не як хаотичне скупчення географічних об’єктів, а як територіальне утворення взаємозалежних компонентів і процесів, що мають відносну цілісність.

Принцип регіоналізму. Згідно з цим принципом в межах певних природних кордонів утворюється специфічна єдність взаємодії природи, населення та діяльності людини.

Принцип комплексності. Передбачає всебічне вивчення території.

Генетичний підхід – вивчення процесів та явищ з урахуванням особливостей їх формування, історичної ретроспективи.

Глобальність – вимагає обов’язкового співвідношення локальних, регіональних, національних, континентальних, зональних та інших частих проблем з загальними процесами світового розвитку. Як вже відзначалося, глобалізація сучасного світу зумовлює нечуваний вплив на економічні, політичні, соціальні, просторові та ін. структури більшості країн світу. Тому реалізація принципу глобальності постає як неодмінна умова будь-якого країнознавчого дослідження.

Одним з найважливіших принципів країнознавства є екологічний, згідно з яким соціально-економічні об’єкти розглядаються у взаємозв’язку із природнім середовищем. Особливе значення він має для туристичного дослідження країни, позаяк із екологічним імперативом пов’язують сьогодні не лише проблеми раціонального природокористування, а й оптимізації природного середовища, його відповідності і здатності забезпечити рекреаційні потреби людини, загальної естетизації простору будь-якого територіального утворення.

Гуманістичний – акцентує увагу на розвитку людини як цілі, що важливіше будь-яких інших інтересів. Гуманістичний аспект постає нині як провідний регулятив у країнознавстві.

Як відзначалося у першому параграфі даного розділу, коло проблем туристичного країнознавства перетинається з низкою інших наукових дисциплін, що визначає його міждисциплінарний характер. Звідси випливає активне використання у туристичному країнознавстві дослідницьких методів (шляхів пізнання) інших наук, передусім комплексного країнознавства. Методи також поділяються на загальнонаукові, або так звані «філософські», і методи спеціально-наукового аналізу. До першої групи методів зазвичай відносять методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, метод аналогії, порівняльний, періодизації, типізації тощо. Серед основних методів, що застосовуються у туристичному країнознавстві, Є.М. Сапожникова називає: аналітичний, хорологічний (просторовий), хронологічний (часовий), формально-логічний, географічний та культурологічний[109]. Останній заслуговує на особливу увагу. Адже за великим рахунком туристично-країнознавче знання є знання здебільшого культурологічного характеру.

Культурологічний підхід у туристичному країнознавстві продукує погляд на туристичні ресурси і умови країни як на складові її історико-культурного розвитку. Відповідно, будь-яке надбання країни – природа, матеріальна, духовна, поведінкова культура, суспільно-політичні традиції і інституції, навіть національний характер народу, – розглядається як ресурс, що в сукупності являє певний культурний «код», «архетип» країни, її національно-культурну модель. Національно-культурна модель є частиною міжнародного і туристичного іміджу країни. Не випадково нині означилася тенденція до реставрації історико-етнічних символів, місцевих традицій і культурних особливостей. Тому реконструкція національно-культурної моделі країни постає серед найважливіших завдань у туристичному країнознавстві.

Потрібно розуміти, що плекання національно-культурних традицій є, з одного боку, проявом «ренесансу етнічної культури», що живиться традиціями минулого і відрізняється неабиякою наочною яскравістю і емоційною насиченістю. Його слід розглядати як протидію всебічному наступу масової культури, здебільшого західного походження. З іншого боку, продукування національно-культурних моделей, у тому числі до глобального інформаційного простору, свідчить про товаризацію культури, коли культурний досвід постає як ресурс і продукт, який додає країні певних бонусів у її загальній конкурентоспроможності. Прикладів такого роду культурного експорту можна навести чимало, це й пріоритетність здобуття освіти у певних країнах, етнічна кухня, одяг, оформлення інтер’єрів, архітектура та ін.

Не зважаючи на певний ступінь описовості і феноменологічну природу країнознавства, воно здатне продукувати ті чи інші типологічні характеристики і загальні закономірності. Наприклад, говорячи про розвиток політичної карти світу, ми маємо усвідомлювати, що це тривалий процес політичної самоорганізації суб’єктів міжнародних відносин (передовсім держав). Він супроводжується низкою кількісних та якісних змін у політичній карті світу та політичній карті регіонів. Кількісні зміни виявляються передовсім у постійному коливанні числа країн світу, державних кордонів, адміністративно-територіального поділу країн тощо. Тоді як якісні зміни свідчать про трансформації суспільного ладу країн та міжнародних відносин.

    Зазвичай обидві групи змін знаходяться у щільному взаємозв’язку й зумовлюються, як і сам розвиток політичної карти світу, низкою загальних суспільних процесів та конкретно-історичних умов. Ці процеси розглядаються науковцями у якості генератора суспільних змін і уявляються як найважливіші закономірності, що мають вияв на усіх етапах історичного розвитку. Врахування таких закономірностей у царині комплексного і туристичного країнознавства дозволяє оптимізувати їхнє функціональне спрямування. Зазвичай виокремлюються наступні процеси:

Ø демографічні – виявляється у збільшенні кількості населення Землі, його міграціях та регіональних особливостях;

Ø етнічна диференціація суспільства;

Ø суспільний розподіл праці – в тому числі географічні особливості організації праці, що відображає прогрес виробничих сил, наукових знань та ступінь освоєння людиною геопростору;

Ø соціальна організація суспільства – професійна, станова, кастова;

Ø політична організація суспільства – форми суспільно-політичного ладу;

Ø духовна організація суспільства – формування та еволюція світоглядних установок, системи духовних цінностей, ідеологій та науки;

Ø соціальні революції – як результат якісних змін суспільно-політичного ладу;

Ø цивілізаційний процес – формування цивілізацій[110] як стійких історико-культурних типів із чітко окресленою духовною складовою (особливим світоглядом та життєвим укладом);

Ø інтернаціоналізація та глобалізація – економічні, соціальні, політичні та духовні процеси;

Ø «ущільнення» геопростору – ускладнення суспільно-політичної організації країн та міжнародних відносин.

Поряд із цим називаються й процеси природного характеру, що також беруть участь у формуванні політичної картини світу. Втім, їхній вплив вважається опосередкованим суспільними процесами, для яких природна складова є лише фактором розвитку.

Під впливом конкретно-історичних умов закономірності набувають відповідних історичних форм і утворюють певний комплекс геополітичних сил, визначають їхній баланс та форми взаємовпливу. Таким чином, геополітичні сили виступають у якості механізму формування і зміни політичної карти світу і регіонів.

Певні закономірності існують і у розвитку держав, що також мусять враховуватися у країнознавстві. Серед них український науковець, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка П.О. Масляк виокремлює наступні:

Ø закономірність неминучого розпаду імперій;

Ø закономірність неминучого зростання кількості країн на політичній карті світу[111];

Ø закономірність створення національних держав[112];

Ø закономірність геополітичного маятника історії – перетинається з першою закономірністю й передбачає відродження і розквіт одних держав та неминучий розпад інших.

***

Розглянувши процес становлення туристичного країнознавства як навчальної та наукової дисципліни, з упевненістю можна стверджувати, що вона виступає сьогодні як одна з найважливіших дисциплін у структурі туристичної освіти. Думається, є усі підстави вважати, що надалі роль і значення країнознавчої компоненти в освіті фіхівця з туризму буде об’єктивно зростати. Причому не тільки із теоретико-пізнавальної точки зору, для так би мовити загальноосвітньої підготовки, а й передусім із суто практичних міркувань, прикладного застосування. Опанування основами країнознавчого аналізу і побудова на їхній основі узагальнених туристичних образів постають нині як вихідні імперативи організації туристичного бізнесу.

Ключові поняття та терміни:Витоки сучасного країнознавства. Дисциплінарна структура комплексного країнознавства. Концепції країнознавчих досліджень. Джерела мандрівничо- та туристично-країнознавчих знань. Інституційне оформлення туристичного країнознавства. Суспільна потреба у туристичному країнознавстві. Предмет, об’єкт, мета та завдання дисципліни. Зв’язок з іншими науками. Принципи, методи та закономірності у країнознавстві.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману