Рис. 2.1 – Дисциплінарна структура комплексного країнознавства

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 75Следующая ⇒

     Роздуми над сутністю об’єкта комплексного країнознавства приводять до усвідомлення його як структурного компонента більш складної взаємопов’язаної системи: «краєзнавство» – «країнознавство» – «регіонознавство» – «глобалістика». З урахуванням вихідного імперативу об’єкта кожної ланки зазначеної системи, яким є територія, адже поза неї важко уявити окреме існування населення, історії чи культури, цю систему можна уявити також у площині: «краєзнавство» – «країнознавство» – «регіональна географія» – «географія». Очевидно, що у такій інтерпретації визначальним стає саме географічне начало. У даному випадку, воно перетворюється на стрижень усієї системи, а географічне країнознавство постає як своєрідна «серцевина» дисциплінарної структури комплексного країнознавства.

    Ситуація із предметною галуззю комплексного країнознавства є також доволі неоднозначною. Взагалі питання визначення предмета будь-якої науки чимраз постає серед найпроблематичніших. Передусім, це пов’язано із зростаючою диференціацією наукового знання, що продукує розмивання дисциплінарних меж усталених наукових дисциплін і появу нових. Між тим, чітке розуміння предмета є основним питанням конкретної науки. Саме визначення предмета дозволяє сформувати якнайповніше уявлення про те, які властивості та зв’язки об’єкта слід вивчати.

    Враховуючи значний обсяг дисциплін, що утворилися у лоні комплексного країнознавства, та неабияке розмаїття дослідницьких програм, визначення предмета буде продиктоване загальним напрямком і програмою дослідження. Нині науковці виокремлюють наступні концепції країнознавчих досліджень[69], що втілюють основні методичні підходи до розуміння предмета країнознавства:

Ø Концепція проблемного країнознавства (В.М. Гохман, Я.Г. Машбіц). У середині 1980-х років було висловлено думку, що країнознавство має продукувати не комплексні країнознавчі описи, що висвітлюють впорядковані компоненти усього територіального комплексу, а аналітичні характеристики певних ключових проблем.

Ø Концепція поєднання країнознавства із вирішенням глобальних проблем людства (Є.Б. Алаєв, Г.В. Сдасюк, С.Б. Лавров). Як відомо, глобалізація світу продукує неабияку його взаємозалежність і цілий спектр, так би мовити, «глобальних проблем» – зміну клімату, нестачу продовольства, енергоносіїв тощо. Глобальний підхід зорієнтований на порівняльні дослідження країн з метою виявлення сутності та особливостей прояву зазначених проблем на регіональному рівні.

Ø Концепція економіко-географічного країнознавства, що ґрунтується на ідеї про територіальну структуру господарства країни (І.М. Маєргойз). Господарство уявляється як складна структура, що має багато взаємопов’язаних структур. Однією зі структур (поряд, наприклад, із галузевою) є територіальна структура. Її аналіз означає розгляд господарства з позицій територіальності, вивчення територіального аспекту побудови, функціонування і розвитку господарчої системи. Відповідно, предмет постає як територіальна структура господарства країни.

Ø  Концепція середовища суспільного розвитку як предмета країнознавства, що розглядається у межах усієї географії на території, що окреслена державними або історико-географічними кордонами (В.А. Анучін, Ю.К. Єфремов та ін.). Ця концепція сприяє комплексним дослідженням, де відбувається взаємодія фізичної і соціальної географії, об’єднаної географічним середовищем. При цьому останнє включає лише природні умови і антропогенні елементи (канали, насипи, греблі і т. ін.), тоді як соціальні процеси залишаються поза межами географічного середовища. Вплив географічного середовища на життя суспільства виявляється крізь спосіб виробництва матеріальних благ.

Ø Концепція географічного країновлаштування. Передбачає пошук загальних структур «влаштування» країни з метою оптимізації розміщення виробничих сил, створення оптимального середовища перебування. Ця концепція передбачає два підходи: 1) з’ясування відповідності політики освоєння країни існуючій системі ландшафтів (ідея А.Б. Басалікаса); 2) вивчення цілісної територіальної структури господарства країни (ідея І.М. Маєргойз).

Ø Концепція культурно-образного країнознавства. Традиція вивчення образів місць у країнознавстві умовно може бути названа як «культурно образний підхід». Нині він є доволі поширеним серед науковців, хоч інтерес до такого роду проблематики виявлявся вже у XIX столітті. Фактично цей підхід знаменує міждисциплінарну взаємодію географії і наук соціально-гуманітарного циклу, передбачає провідну роль гуманітарного начала: історії, художньої літератури, мистецтва. Ідея «образу місця» – країни, регіону, міста, вулиці – перетинає межі традиційного для географії його природно-морфологічного розуміння, провідна роль у ній відводиться культурно-символічній складовій – комплексу культурних, історичних, естетичних та інших «ідеальних» значень[70].

Ø Концепція множини структур суспільного життя країни. Цю концепцію було запропоновано українськими науковцями Яценко Б. П. та Бабарицькою В. К. Застосована в даному разі схема дослідження випливає з побудов згаданих вище сучасних концепцій економіко-географічного та глобалістично-проблемного країнознавства і розвиває їхні основні положення. Вона побудована на наступних міркуваннях: підґрунтям концепції виступає світосистемна парадигма й урахування сучасних глобалізаційних процесів; дослідження структур суспільного життя країн провадиться в контексті цивілізаційних процесів; світове господарство і господарство окремої країни становлять діалектичну єдність (перебувають у взаємозв’язку). При цьому чинники, що визначають закономірності світового господарства, є визначальними також у розвитку господарства окремої країни.

На думку авторів концепції множини структур суспільного життя країни – Яценко Б. П. та Бабарицької В. К., опорні елементи схеми сучасного країнознавчого дослідження мають виглядати наступним чином:

1. Геопростір і територія. Цей аспект дослідження потребує використання багатопланової інформації. Особливе значення має загальна оцінка території як «узагальненого ресурсу»: її розмірів, складу, морфологічних особливостей, кордонів та їхньої ґенези.

Обов’язковим є історико-географічний огляд змін стану своєрідності території у просторі і часі (увагу дослідника має привертати не лише плин історичних подій, а й ті історичні процеси, що змінювали й змінюють образ ландшафту). Певна річ, такий огляд матиме відмінності залежно від того, про яку країну чи регіон ідеться: країну з глибокими цивілізаційними здобутками, країну переселенського типу чи країну, територія якої склалася із земель, що мають різне історичне минуле.

Водночас слід чітко розуміти реалії географічного положення території країни на різних ієрархічних рівнях, насамперед її економіко-географічного та політико-географічного (геополітичного) положення, які є динамічно змінними.

2. Географічне середовище і природні ресурси розвитку. В даному разі дослідника має цікавити комплексна оцінка стану натуросфери («життєвого простору» суспільства), що сформувалася в країні. Важливо мати інформацію про стан природних умов і ресурсів не лише території, а й прилеглої акваторії виключно морської економічної зони, включаючи надра, стан повітряного й водного простору та біосфери. З огляду на потреби й обсяги споживання в господарстві країни зростає значимість екологічного імперативу в забезпеченні «умов буття» народу, що мешкає в країні.

3. Соціосфера: населення і розселення країни. Геодемографічна характеристика має давати уявлення про основні параметри людності і трудових ресурсів країни. Досліджуються умови організації праці, побуту та відпочинку, розвитку особистості. Дослідження геопросторової поведінки людей, особливо мереж і систем розселення, зрештою сприяє виявленню основних рис територіальної організації країни.

4. Культуросфера. Географія культурних цінностей і якісних властивостей суспільного життя розглядаються в контексті причетності до певної цивілізації і відносин міжцивілізаційного діалогу. Чимраз очевиднішою стає важливість врахування при вивченні країни таких критеріїв, як спосіб життя і традиції населення, елементи матеріальної і духовної культури. У зв’язку з цим обов’язковим елементом є вивчення географії релігій, особливо в тих країнах, де релігія є визначальним чинником у формуванні життя суспільства.

5. Еконосфера. Традиційно це найбільш важливий і багатоплановий аспект країнознавчого дослідження. Після визначення типу країни й загальних рис моделі її економіки досліджуються загальні риси, вигляд і склад множини структур господарства.

6. Техносфера країни перебуває в тісній взаємодії з її еконосферою. Вона поєднує технічні системи, технологічні процеси, інформаційні мережі й тим самим забезпечує науково-технічний прогрес країни й освоєння природно-ресурсного потенціалу її території. Системи і мережі техносфери, так само як і системи інфраструктури, – невід’ємний компонент усіх утворень множини структур господарства.

7. Політосфера. Основним компонентом політосфери є адміністративно-територіальний устрій, центри управління країною та її регіонами, партії і суспільні рухи, етнічні групи (нації, національні меншини). Поєднання реалій різнорідних правових та адміністративних відносин у суспільстві, пов’язаних із відносинами управління та влади, з реаліями політичного життя й політичної культури територіальних осередків суспільства формує територіально-політичні системи, що взаємодіють між собою і геопростором держави. Їхній стан та функціонування значною мірою впливають на співвідношення політичних сил у державі й, відповідно, вибір напрямків і стратегії розвитку. Стан політосфери держави впливає також на стан зовнішньополітичних позицій держави у світосистемі. Тому країнознавче дослідження в даному разі потребує оцінки стану її геополітичного положення та вибору геостратегії її діяльності.

8. Райони. Будь-яка країна, за винятком найменших, має політичні або й істотні територіальні відмінності. Тому проблема економічного районування, визначення особливостей рівнів розвитку, інтегральної геопросторової структури, зрештою, образу й іміджу районів країни завжди залишатиметься актуальною.

Водночас, слід відзначити, що навіть попри вихідну поліструктурність комплексного країнознавства визначення його предметної основи має принципове значення, це дозволить підкреслити його цілком самостійний дисциплінарний статус. Отже, під предметом комплексного країнознавства слід розуміти вивчення територіальної організації суспільства певної країни, в межах якої з’ясовуються взаємозалежності між природними умовами, етносом, способами господарювання, ментальністю, духовними цінностями тощо. Відповідне розуміння предмета акцентує увагу на цілісності комплексного країнознавства, де втілюються просторовий, часовий і соціальний параметри.

     Сучасне комплексне країнознавство постає у якості міждисциплінарної наукової і навчальної дисципліни, що має потужне теоретико-методологічне підґрунтя, власний категоріальний апарат, є визнаним як на когнітивному (передбачає взаєморозуміння науковою спільнотою змісту та специфіки своєї діяльності), так і соціальному рівнях (інтегрованість «інтелектуального руху», наукової спільноти в соціальних структурах у межах університетських кафедр, навчальних планів тощо), характеризується розгорнутою дисциплінарною структурою, значним функціональним колом та подальшим «розширенням» епістомологічних пріоритетів.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии