Пáвла в Йірусалы′мы арыстóвують
27. А як пройшлó сім дён, то іудейі з А′зійі, пубáчывшы ёгó в хрáмы, пудбухтóрылы ввэсь нарóд і схваты′лы ёгó,
28. крычачы′: «Лю′дэ ізрáільськы! Поможíтэ: гэ′той чоловíк всю′ды всіх гýчыть прóтів нарóда, і закóна, і мíсьця гэ′того. Да шэ й грэ′кув ввів в храм і опаскýдыв гэ′тэ святóе мíсьце».
29. Бо пы′рыд гэ′тым воны′ бáчылы з йім Трохы′ма з Эфэ′са і дýмалы, шо Пáвэл ёгó ввів в храм.
30. Всэ мíсто пошлó в рух, нарóд здвы′нув. Схваты′вшы Пáвла, поволоклы′ ёгó гэть с хрáма і одрáзу ж замкнýлы двэ′ры.
31. А як ёгó хотíлы забы′ты, то до войськóвого (воéнного) тысячоначя′льніка полкá дойшлá чýтка, шо ввэсь Йірусалы′м збунтовáвся.
32. Вин одрáзу ж, взя′вшы солдáт і сóтнікув, напрáвывся до йіх. А воны′, пубáчывшы тысячоначя′льніка й солдáт, пырыстáлы бы′ты Пáвла.
33. Тоды′ тысячоначя′льнік, пудыйшóвшы, забрáв ёгó і прыказáв сковáты двымá лынцюгáмы, і став допы′туваты: хто вин і шо зробы′в?
34. А лю′дэ одны′ крычя′лы однэ′, а дрýгы дрýгэ, і з-за тлýму, шýму, гáману ныц ны міг повíдаты правды′вого, і прыказáв высты′ ёгó в крэ′пость.
35. А як вин ужэ′ був на схóдах, то солдáтам прышлóсь нысты′ ёгó, бо окóла тысны′лысь лю′дэ.
36. Бо мóрэ нарóду йшло за йім і крычя′ло: «Гэть ёгó з бíлого свíта!»
37. А як вхóдылы в крэ′пость, то Пáвэл сказáв ля тысячоначя′льніка: «Чы мóжна мынí тобí шось сказáты?» То той сказáв: «Чы ты вмíйіш по-грэ′чыску?
38. І чы ны той ты йігыптя′нын, шо гэ′тымы дня′мы вы′вёв в пусты′ню шты′ры ты′сячы розби′йныкув?»
39. А Пáвэл сказáв: «Я іудéець, с Тáрса, гражданíн пожóнного кылыкы′йського мíста; прошý тыбэ′ дозвóлыты мынí говоры′ты до нарóда».
40. А як той позвóлыв, то Пáвэл, стóячы на схóдах, дав знáка рукóю ля людэ′й. І як стáло зусíм ты′хо, то вин почя′в по-жыды′вську (по-орамэ′йську) говоры′ты так:
|