Умисне знищення або пошкодження військового майна

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 36 из 41Следующая ⇒

РОЗДІЛ XX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУНЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ) ____________

§ 1. Поняття та види військових злочинів

Конституція України визначає, що захист Вітчизни, неза­лежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадя­ни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України). Оборона України, захист її сувереніте­ту, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України, забезпечення державної безпеки і за­хист державного кордону України — на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Консти­туції України).

Від стану законності та воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших державних зав­дань. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нор­мативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладаєть­ся неухильне дотримання Конституції України, законів і підза- конних актів, військової присяги, наказів командирів (началь­ників). Все це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особли­вості й суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є роз­діл XIX Особливої частини КК України (статті 401—435).

Військовими злочинами, згідно зі ст. 401, визнаються злочи­ни проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовця­ми, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений поря­док несення або проходження військової служби, під яким розу­міють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців у процесі їх службової та бо­йової діяльності. Цей порядок оснований на Конституції Украї­ни, окремих законах, військових статутах, положеннях військо­вої присяги, наказах міністра оборони України та інших нор­мативних актах. Конкретні військові злочини посягають на окремі сфери цього порядку, що є безпосередніми об'єктами цих злочинів.

Об'єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що порушує встановлений поря­док несення або проходження військової служби. Такі діяння мо­жуть бути вчинені як шляхом дії (статті 404, 405, 432 тощо), так і бездіяльності (статті 403, 425, 426 та ін.), а також дії та бездіяль­ності (статті 415, 417, 422 тощо). Деякі склади військових зло­чинів містять як необхідну або кваліфікуючу ознаку вказівку на настання тяжких наслідків (статті 416, 421 тощо): зрив виконан­ня бойового завдання, загибель людей, заподіяння тілесних уш­коджень, знищення або пошкодження цінного воєнного майна, послаблення боєздатності підрозділу тощо.

Низка військових злочинів характеризується такими озна­ками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену суспільну небезпечність діяння.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та орга­нам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а та­кож тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина та прав і законних інте­ресів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Бойова обстановка — період знаходження військової части­ни, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньо­му зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойо­вої операції).

Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад при відбитті нападу на державний кор­дон України.

Поле бою — це частина території суші, повітряного або вод­ного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбу­тися озброєне зіткнення з противником.

Район військових дій — це ширший простір, ніж поле бою. Він охоплює територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підрозділів фронту.

Суб'єктивна сторона військових злочинів характеризується або умисною виною (статті 402, 404, 406 тощо), або виною необе­режною (статті 403, 412 та ін.), деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і необережно (статті 418, 419, 420 тощо).

Суб'єктами військових злочинів можуть бути: а) військово­службовці Збройних Сил України; б) військовослужбовці Служ­би безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; в) військовослужбовці військових формувань, утворених відпо­відно до законів України; г) особи, щодо яких є спеціальна вка­зівка в законодавстві України; ґ) військовозобов'язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціаль­них зборів. Отже, закон виділяє два види суб'єктів військових злочинів — військовослужбовців і військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціаль­них зборів.

Військовослужбовці — громадяни України, які проходять службу на території України. До них належать: особи офіцерсь­кого складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці стро­кової та надстрокової служби і військової служби за контрак­том Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби національної безпеки України, військ цивіль­ної оборони, а також інших військових формувань, що створю­ються Верховною Радою України, стратегічних сил стримуван­ня, які дислокуються на території України, військовослужбовці- жінки, курсанти військових навчальних закладів.

Початком проходження військової служби вважають: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення до військової частини — для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування до списків особового складу військо­вої частини (військового закладу, установи тощо) — для військо­возобов'язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчаль­ного підрозділу вищого навчального закладу — для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день при­значення на посаду — для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України.

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу.

Військовозобов'язаний — особа, яка перебуває у запасі. Для військовозобов'язаних, призваних на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, початком та закінченням служби є відпо­відно перший день фактичного перебування на цих зборах і ос­танній день цих зборів.

Суб'єктами низки військових злочинів можуть бути військо­вополонені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.

Не вважаються суб'єктами військових злочинів співробіт­ники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військо­вих частин і установ, учні військових ліцеїв.

Підлягають відповідальності за статтями про військові зло­чини (з посиланням на ст. 27 КК) будь-які особи, які є співучас­никами (організаторами, підбурювачами, пособниками) цих злочинів. У деяких випадках особу, яка вчинила військовий зло­чин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Відповідно до безпосереднього об'єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів: 1) проти порядку підлеглості та військової честі (статті 402—406); 2) проти порядку прохо­дження військової служби (статті 407—409); 3) проти порядку користування військовим майном і його зберігання (статті 410— 414); 4) проти порядку експлуатації військової техніки (статті 415—417); 5) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб (статті 418—421); 6) проти встанов­леного порядку збереження військової таємниці (ст. 422); 7) військові службові злочини (статті 423—426); 8) проти по­рядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій (статті 427—433); 9) злочини, відповідальність за які передбачено міжна­родними конвенціями (статті 434—435).

§ 2. Злочини проти порядку підлеглості та військової честі

Життя і діяльність Збройних Сил України побудовані на принципі повної єдиноначальності командирів і начальників. Суть єдиноначальності полягає в зосередженні у командира всіх функцій з управління ввіреним підрозділом. Він повністю відпо­відає за бойову підготовку, військову дисципліну, стан озброєн­ня, бойової техніки, транспорту, матеріально-побутове і медич­не забезпечення військової частини.

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок підлег­лості та військової честі.

Непокора (ст. 402). Непокора — це відкрита відмова викона­ти наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

З об'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкри­тої відмови виконати наказ начальника (непокора) або іншого умисного невиконання наказу.

Наказ — обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослуж­бовців і має мету — досягнення конкретного результату (зроби­ти щось, не робити чогось). Наказ може бути відданий усно, пись­мово або іншим способом, переданий підлеглому безпосередньо або через інших осіб, у тому числі телефоном, телеграфом, радіо­зв'язком тощо. З деяких питань служби встановлено тільки пись­мову форму віддання наказів (наприклад із питань витрати гро­шових коштів).

Невиконання інструкцій, що визначають порядок діяльності військових службових осіб, або недотримання тією або іншою групою військовослужбовців загальних вимог військової служ­би, що містяться у військових статутах, утворює ознаки інших військових злочинів (наприклад порушення статутних правил вартової та інших військових служб — статті 418, 419, 420, 421 тощо).

Начальник — це особа, якій постійно або тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Начальники розрізняються за служ­бовим положенням і за військовим званням. Ті, яким військово­службовці підпорядковані за службою, є прямими начальника­ми для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. За військо­вими званнями начальниками є, наприклад, сержанти і стар­шини — для рядових і матросів однієї з ними військової части­ни; молодші офіцери (до капітана включно) — для всіх сер­жантів, старшин, рядових і матросів. Поняттям невиконання наказу начальника охоплюються: а) невиконання дій, зазначе­них у наказі; б) вчинення дій, заборонених наказом; в) неналеж­не виконання наказу, тобто відхилення від його розпоряджень про час, місце і характер дій, що вчиняються.

Відмова виконати наказ начальника вважається відкритою, якщо підлеглий, отримавши наказ, у категоричній формі заяв­ляє чи іншим чином демонструє, що він наказ не виконуватиме. Відмова від виконання наказу може бути публічною або заявле­ною начальнику віч-на-віч, виражена начальнику безпосеред­ньо або особі, яка передала наказ від його імені.

Інше умисне невиконання наказу полягає у тому, що підлег­лий наказ начебто бере до виконання, але насправді умисно не виконує. Непокора вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ або з того часу, коли військовослужбовець, який мав можливість виконати наказ, не зробив цього, незалежно від наслідків, що настали.

Суб'єктивна сторона непокори полягає в прямому умислі.

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець, за службо­вим положенням або військовим званням постійно або тимча­сово підлеглий начальнику, який віддав наказ.

Кваліфікуючими ознаками непокори є вчинення її групою осіб, тобто двома або більше військовослужбовцями, які діють як співвиконавці, або спричинення тяжких наслідків (ч. 2), а також вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обста­новці (ч. 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 402 — службове обмеження на строк до двох років або тримання у дисциплінарному баталь­йоні на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 402 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 402 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Невиконання наказу (ст. 403). Цей злочин утвориться, якщо невиконання наказу вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується тими самими ознаками, що і при непокорі, за винятком того, що по­трібне настання тяжких наслідків (наприклад, зрив тих або інших заходів щодо забезпечення постійної бойової готовності підрозділу, частини, корабля).

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується необе­режністю у вигляді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості, що є результатом легковажного розрахунку, неправильного розуміння наказу, забудькуватості тощо.

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є його вчинення в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 2).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 403 — службове обмеження на строк до двох років або тримання у дисциплінарному баталь­йоні на строк до одного року, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 403 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків (ст. 404). Додатковий факультативний об'єкт цього злочину: життя, здоров'я, тілесна недоторканність зазначених осіб, оскільки опір або примушування може супрово­джуватися насиллям над особою.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в опорі началь­никові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обо­в'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків.

Опір — це перешкоджання начальникові або іншій особі вико­нувати покладені на неї обов'язки з військової служби. При опорі винний намагається не допустити виконання начальником або іншою особою службових обов'язків, не дати йому можливості діяти в певній конкретній ситуації відповідно до закону, вимог військових статутів або наказу начальника.

Під примушуванням розуміють дії, спрямовані на те, щоб при­мусити начальника чи іншу особу порушити обов'язок із військо­вої служби, тобто вчинити незаконні дії в інтересах того, хто примушує, або діяти всупереч інтересам служби. Примушуван­ня передбачає наявність конкретної незаконної вимоги до заз­начених осіб. Фізичне або психічне насильство (погроза) щодо начальника на ґрунті невдоволення його службовою діяльні­стю, але без наявності конкретних вимог може спричиняти відпо­відальність за ст. 405.

Інші особи, які виконують покладені на них обов'язки з військової служби, — військовослужбовці, які входять до складу нарядів гарнізонної, внутрішньої та інших спеціальних служб, або виконують статутні вимоги чи конкретні обов'язки на підставі наказу начальника.

Злочин вважається закінченим із моменту опору або при­мушування, незалежно від досягнення винним своїх цілей.

Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки (ч. 2); в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3); пов'язане з умисним вбивством начальника або іншої осо­би, яка виконує обов'язки з військової служби (ч. 4).

Під зброєю слід розуміти предмети, спеціально призначені для ураження живої цілі, — це штатна армійська зброя (пісто­лет, автомат, багнет-ніж тощо), а також інша вогнепальна або холодна зброя, як заводська, так і саморобна. Застосування зброї означає фактичне її використання для фізичного або психічно­го насильства над потерпілим.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 404 — службове обмеження на строк до двох років або тримання у дисциплінарному баталь­йоні на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 404 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 404 — позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 404 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлен­ня волі.

Погроза або насильство щодо начальника (ст. 405). Зло­чин полягає в погрозі вбивством або заподіянням тілесних уш­коджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкоджен­ням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків із військо­вої служби.

Додатковим об'єктом цього злочину є особиста безпека та здоров'я начальника.

Об'єктивна сторона цього злочину: за ч. 1 ст. 405 полягає у погрозі, тобто залякуванні начальника вбивством, заподіянням йому тілесних ушкоджень, завданням побоїв, знищенням чи пошкодженням майна; за ч. 2 ст. 405 — заподіянні тілесних уш­коджень, побоїв або вчиненні інших насильних дій щодо началь­ника у зв'язку з виконанням ним обов'язків із військової служби.

Для поняття погрози необов'язково, щоб винний дійсно мав умисел вчинити насильство над начальником. У більшості ви­падків підлеглий намагається лише залякати начальника, щоб вплинути на його службову діяльність. Погроза повинна бути реальною, мати об'єктивну властивість залякати начальника. Погрозу може бути висловлено усно, в письмовому вигляді, же­стом, безпосередньо начальникові або через третю особу, під час несення служби і поза нею. Погроза завжди висловлюється у зв'язку з виконанням начальником своїх службових обов'язків.

Суб'єктивна сторона цього злочину полягає в прямому умислі, що поєднаний із метою вплинути на службову діяльність начальника. Мотивом може бути невдоволення службовою діяльністю начальника або помста за цю діяльність чи іншу, що не впливає на кваліфікацію.

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець, за службо­вим положенням або за військовим званням підлеглий особі, якій погрожує.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 405 — тримання у дисциплі­нарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 405 — позбавлення волі на строк від двох до семи років; за ч. 3 ст. 405 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення статутних правил взаємовідносин між військо­вослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406). Додатковим об'єктом цього злочину є тілесна недоторканність, честь та гідність військовослужбовця, його здоров'я.

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується пору­шенням військовослужбовцем статутних правил взаємовідно­син між військовослужбовцями якщо між ними немає відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства.

Під іншим насильством слід розуміти застосування фізич­ного насильства або погрози його застосування з метою приму­сити військовослужбовця надати послуги особистого характе­ру, виконувати за винного окремі обов'язки військової служби, передати винному окремі предмети військового обмундируван­ня і спорядження, змінити ставлення до служби і товаришів тощо, а також вчинення винним дій, що принижують і ображають честь та гідність військовослужбовця. Зазначені дії мають бути пов'язані з порушенням військової служби і військового поряд­ку; у разі вчинення їх на ґрунті особистих взаємовідносин пе­редбачається відповідальність за злочини проти людини.

Злочин вважається закінченим із моменту завдання побоїв чи вчинення іншого насильства.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується виною у формі прямого умислу.

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець, який не пе­ребуває у відносинах підлеглості з потерпілим.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину: вчинення його щодо кількох осіб або заподіяння легких чи середньої тяжкості тілес­них ушкоджень, а також таке, що має характер знущання або глум- ління над військовослужбовцем (ч. 2); вчинення групою осіб або із застосуванням зброї, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 3) Щодо наслідків достатньо встановити необережну вину.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 406 — арешт на строк до шести місяців або тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 406 — тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 3 ст. 406 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

§ 3. Злочини проти порядку проходження військової служби

Безпосереднім об'єктом цієї групи злочинів є порядок прохо­дження військової служби.

Самовільне залишення військової частини або місця служ­би (ст. 407). Об'єктивна сторона цього злочину для війсь­ковослужбовців строкової служби полягає у самовільному залишенні частини або місця служби, а також нез'явленні їх вчас­но без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця (ч. 1), або понад один місяць (ч. 3); для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів або військовослужбовців за контрактом в аналогічних випадках — тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і мен­ше десяти діб, але більше трьох діб, вчинене повторно протягом року (ч. 2), або понад один місяць (ч. 3).

Територія частини (підрозділу) — це простір у межах казар- меного, табірного, похідного або бойового її розташування. Само­вільний вихід з одного підрозділу до іншого підрозділу тієї самої) частини чи місця служби, якщо це не супроводжувалося залишенням її розташування, не утворює складу самовільного залишення частини.

Місие служби, якщо воно не збігається з розташуванням части­ни, — це будь-яке інше місце, де військовослужбовець зобов'яза­ний протягом певного часу виконувати військові обов'язки або перебувати за наказом чи дозволом командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання господарських робіт або іншого службового завдання поза розташуванням час­тини, проведення навчальних занять або культурно-масових за­ходів, перебування команди військовослужбовців для пересуван­ня (ешелон, поїзд, маршова колона), маршрут пересування і місце перебування у відрядженні, зазначені у посвідченні про відря­дження.

Самовільним визнається залишення військовослужбовцем строкової служби розташування частини або місця служби без дозволу командира (начальника). Залишення частини або місця служби не може вважатися самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який і не уповноважений надавати звіль­нення, наприклад із дозволу командира взводу. Відпові­дальність за такі неправомірні дії покладається на начальника, який допустив порушення порядку звільнення.

Нез'явлення вчасно на службу полягає у тому, що військово­службовець, залишивши розташування частини або місце служ­би в законному порядку (наприклад, при звільненні з частини, призначенні, переведенні або під час відрядження, відпуски або до лікувального закладу) не повертається без поважних при­чин до частини або на службу у встановлений строк. Ухилення від несення обов'язків військової служби у цьому випадку вчи­няється шляхом бездіяльності. Нез'явлення з поважних причин не утворює складу злочину.

Під поважними причинами нез'явлення вчасно на службу ро­зуміють, передусім, хворобу військовослужбовця і перешкоди стихійного характеру, які позбавили військовослужбовця мож­ливості вчасно з'явитися до частини або на службу. Крім того, поважними причинами у кожному конкретному випадку можуть бути визнані інші перешкоди, що виникли всупереч волі військо­вослужбовця і перешкодили йому вчасно з'явитися на службу (наприклад, непередбачене зупинення руху транспорту і немож­ливість прибути вчасно іншим способом, затримання органами влади), а також такі обставини, внаслідок яких затримання військовослужбовця понад встановлений для явки строк було надто необхідним (наприклад, для надання допомоги хворим батькам, якщо її не могло бути надано іншим чином тощо).

Початковим моментом самовільного залишення частини або місця служби вважається час залишення розташування части­ни або місця служби, а нез'явлення — закінчення встановленого строку явки до частини або до місця несення служби (напри­клад, зазначеного в довідці про звільнення, посвідченні про відрядження, відпускній картці тощо).

Кінцевим моментом є час повернення винного до своєї час­тини або на службу або явка з повинною до військової комен­датури, військкомату тощо, або затримання його органами вла­ди, військовою комендатурою, гарнізонним патрулем, нарядом, висланим із частини, тощо.

Суб'єктивна сторона самовільного залишення частини перед­бачає умисну форму вини, а нез'явлення вчасно без поважних причин — як умисну, так і необережну форму вини.

Суб'єктом цього злочину за частинами 1, 3 і 4 ст. 407 можуть бути військовослужбовці строкової служби. Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрак­том підлягають відповідальності за частинами 2, 3 і 4 ст. 407.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 407 — тримання у дисциплі­нарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 407 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 407 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 ст. 407 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Дезертирство (ст. 408) — один з найбільш тяжких і небезпеч­них злочинів проти встановленого порядку несення військової служби. З об'єктивної сторони дезертирство може бути вчинено як шляхом самовільного залишення військової частини або місця служби, так і шляхом нез'явлення до частини або на служ­бу при переведенні, призначенні, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу з метою ухилення від військової служби. Якщо звільнений із військової частини не повернувся до части­ни з метою ухилення від військової служби, то його дії також утворять склад дезертирства у вигляді нез'явлення на службу. Вчиняючи дезертирство, військовослужбовець протизаконно припиняє несення військової служби, намагаючись взагалі ви­ключити себе зі сфери військово-службових відносин.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли суб'єкт за­лишив військову частину або місце служби, а також не з'явився вчасно до частини з метою ухилення від військової служби.

Дезертирство — злочин, що триває. Воно триває доти, поки не буде припинено внаслідок дії самого винного (наприклад його явки з повинною), або настання подій, що перешкоджають його вчинення (наприклад затримання). Явка з повинною не ви­ключає відповідальності за дезертирство.

З суб'єктивної сторони дезертирство може бути вчинено тіль­ки з прямим умислом, що поєднаний зі спеціальною метою ухилитися від подальшої служби. Мета — обов'язкова ознака дезертирства. За цією ознакою дезертирство відрізняється від самовільного залишення частини або нез'явлення на службу. Мотиви дезертирства можуть бути різними і для кваліфікації значення не мають.

Суб'єктом цього злочину є як військовослужбовці строкової служби, так і особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани і військовослужбовці за контрактом.

Кваліфікуючі ознаки дезертирства — це вчинення його із зброєю або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2), в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3).

Під зброєю в цієї статті розуміється штатна вогнепальна чи холодна зброя.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 408 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 408 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 408 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409). Об'єктивна сторона цього злочи­ну виражається в ухиленні від несення обов'язків військової служби шляхом: а) заподіяння військовослужбовцем собі якого- небудь ушкодження (самокалічення); б) симуляції хвороби; в) підробленні документів чи іншого обману; г) відмови від не­сення обов'язків військової служби.

Самокалічення — це умисне, штучне ушкодження якого-небудь органу або тканин тіла (наприклад, ноги або кисті руки), пору­шення функцій якого-небудь органу (наприклад, розлади трав­лення, серцевої діяльності), викликання якого-небудь захворю­вання або загострення захворювання, що вже є.

Симуляція хвороби полягає у тому, що військовослужбовець удає хворого, приписуючи собі такі хворобливі симптоми, фізич­ні або психічні недоліки, які начебто перешкоджають йому ви­конувати військові обов'язки, але насправді він на них не страж­дає, або свідомо перебільшує ті захворювання, що вже є у нього.

Підроблення документів як спосіб ухилення полягає в тому, що військовослужбовець подає командиру (начальнику) сфабрикований або підроблений ним самим або іншими особа­ми на його прохання документ для отримання звільнення від військової служби.

Інший обман як спосіб ухилення полягає в тому, що військово­службовець повідомляє командиру (начальнику) завідомо неправдиві відомості про події чи обставини для отримання звільнення від несення служби або свідомо замовчує про обста­вини, про які зобов'язаний був доповісти.

Відмова від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409) з об'єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець відкрито, не вдаючись до обману, усно, письмово або іншим спо­собом виражає своє небажання нести військову службу або ви­конувати окремі її обов'язки і фактично припиняє їх виконання. Відмова може відбуватися шляхом відкритої заяви про неба­жання нести обов'язки військової служби з подальшим фактич­ним припиненням їх виконання або у формі явного, фактичного припинення несення обов'язків військової служби, що може і не супроводжуватися заявою про своє небажання нести службу.

З суб'єктивної сторони ухилення шляхом самокалічення, си­муляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману і відмова від несення обов'язків військової служби можуть бути вчинені тільки з прямим умислом, що поєднаний зі спеціаль­ною метою тимчасово або постійно ухилитися від виконання всіх або деяких обов'язків військової служби.

У частині 3 ст. 409 передбачено відповідальність за цей зло­чин, вчинений в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 409 — тримання у дисциплі­нарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 409 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 3 ст. 409 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

§ 4. Злочини проти порядку користування військовим майном і його зберігання

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок користуван­ня військовим майном.

Викрадення, привласнення, вимагання військовослуж­бовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойо­вих речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовимста­новищем(ст. 410). Предмет злочину — зброя, боєприпаси, вибу­хові або інші бойові речовини, засоби пересування, військова і спеціальна техніка чи інше військове майно.

Зброя — предмети та пристрої, що призначені для ураження живих цілей, кораблів, літаків (вертольотів) та інших об'єктів, і не мають іншого призначення.

Боєприпаси — вид озброєння, призначений для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйну­вання укріплень, споруд, виконання інших завдань (освітлення місцевості, розкидання агітаційної літератури тощо).

Вибухові матеріали (речовини) — хімічні сполуки або суміші речовин, здатні до вибуху (швидкого самопоширюваного пере­творення з виділенням великої кількості тепла та утворенням газів).

Військове майно — це державне майно, закріплене за військо­вими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будин­ки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, про­довольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культур­но-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інже­нерне майно, майно зв'язку тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у різних спо­собах викрадення зазначених предметів: їх крадіжці, привлас­ненні, вимаганні, розбої, шахрайстві, розтраті, заволодінні із зловживанням службовим становищем. їх ознаки такі самі, як і в злочинах, передбачених статтями 185, 186, 187, 189, 190 і 191.

У частині 2 ст. 410 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змо­вою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, а в ч. 3 — вчинення цього злочину в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, або шляхом розбою чи вимагання, що поєднується з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний із корисливим мотивом.

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець або війсь­ковозобов'язаний, у тому числі й військова службова особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 410 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 410 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 410 — позбав­лення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

(ст. 411). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в умис­ному знищенні або пошкодженні зброї, бойових припасів, за­собів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна.

Знищення означає таку форму впливу, за якої предмет зни­щується, припиняє своє існування, після чого він не може бути відновлений для використання за своїм цільовим призначен­ням. При пошкодженні предмет доводиться до такого стану, за якого він може бути відновлений. Пошкодження може призвес­ти до повної або часткової втрати предметом своїх якостей або до втрати предметом своєї форми.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим або непрямим умислом. Якщо знищення військового майна вчинялося з метою ослаблення держави, то ці дії необхідно ква­ліфікувати як диверсію (ст. 113).

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець або військово­зобов'язаний.

Кваліфікуючі ознаки злочину — вчинення його шляхом підпа­лу або іншим загальнонебезпечним способом, або спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2); вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (ч. 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 411 — службове обмеження на строк до двох років або тримання у дисциплінарному баталь­йоні на той самий строк, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 411— позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 411 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Необережне знищення або пошкодження військового май­на (ст. 412). Цей склад відрізняється від злочину, передбаченого ст. 411, своєю суб'єктивною стороною — необережністю у формі злочинної самовпевненості або недбалості.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 412 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або тримання у дисциплінар­ному батальйоні на строк до одного року; за ч. 2 ст. 412 — три­мання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років.

Марнотратство або втрата військового майна (ст. 413). Об'єк­тивна сторона цього злочину виражається в марнотратстві, втраті, зіпсуванні військового майна. Марнотратство — це про­даж, застава, передача в користування військовослужбовцеві строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження. При продажу вин­ний передає іншій особі в постійне користування предмети об­мундирування або спорядження за гроші або іншу матеріальну винагороду чи обмінює їх на інші матеріальні цінності. Застава — це передача іншій особі на тимчасове зберігання предметів об­мундирування або спорядження і отримання за це грошових або матеріальних коштів з умовою подальшого їх повернення. Пе­редача в користування означає передачу предметів обмундиру­вання або спорядження іншій особі на тимчасове або постійне користування, безвідплатно або з метою отримання будь-якої вигоди, в тому числі й нематеріального характеру. При втраті або зіпсуванні предметів обмундирування або спорядження об'єктивна сторона виражається в порушенні правил зберігання цих предметів, що призвело до їх втрати або зіпсування. Під втратою розуміється вихід предметів обмундирування або спорядження з володіння військовослужбовця. Зіпсування оз­начає приведення цих предметів в повну або часткову непри­датність.

Злочин вважається закінченим із моменту марнотратства, втрати або зіпсування військового майна.

З суб'єктивної сторони марнотратство вчиняється з прямим умислом, а втрата або зіпсування — через необережність.

Суб'єкт цього злочину за ч. 1 ст. 413 — військовослужбовець строкової служби; за частинами 2 і 3 — будь-який військовослуж­бовець.

У частині 2 ст. 413 встановлено відповідальність за втрату або зіпсування ввірених для службового користування зброї, боєприпасів, засобів пересування, предметів технічного поста­чання або іншого військового майна внаслідок порушення пра­вил їх зберігання, а в ч. 3 — за діяння, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 413 — арешт на строк до шести місяців або тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років; за ч. 2 ст. 413 — арешт на строк до шести місяців або тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 413 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Порушення правил поводження зі зброєю, а також із ре­човинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 414). Об'єктивна сторона цього злочину охоп­лює: порушення правил поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими, радіоактивними та іншими речовинами і предме­тами, що становлять підвищену небезпеку для оточення; на­слідок у вигляді тілесних ушкоджень потерпілому і причинний зв'язок між ними. Порушенням правил поводження із зазначе­ними предметами вважається невиконання чи неналежне вико­нання встановлених прийомів або недотримання встановленої послідовності дій зі зброєю, а також речовинами і предметами в процесі користування ними, і, так само, порушення правил, що забезпечують безпеку зберігання вказаних речовин і предметів.

Суб'єктивна сторона цього злочину щодо порушення пра­вил — умисел або необережність, щодо наслідків — лише необе­режність.

Суб'єктами злочину можуть бути військовослужбовці, які в силу своєї діяльності користуються зброєю, речовинами і пред­метами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, а також військовослужбовці, які внаслідок свого службового ста­новища мають доступ до цих предметів.

Кваліфікуючими ознаками злочину є: заподіяння тілесних ушкоджень кільком особам або смерть потерпілого (ч. 2); заги­бель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки (ч. 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 414 — службове обмеження на строк до двох років або тримання у дисциплінарному батальй­оні на той самий строк, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 414 — позбавлення волі на строк від двох до десяти років; за ч. 3 ст. 414 — позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років.

§ 5. Злочини проти порядку

експлуатації військової техніки

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок експлуатації військової техніки.

Порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415). Об'єктивна сторона цього злочину охоплює як дію, так і без­діяльність, які виражаються в порушенні правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, су­спільно небезпечні наслідки (тілесні ушкодження або загибель людей) і причинний зв'язок між ними.

До бойових належать машини, які призначені для ураження повітряних, наземних та морських цілей: танки, бронетранс­портери, самохідні артилерійські та ракетні установки, а також машини, призначені для буксирування артилерійських систем і причепів з апаратурою управління вогнем тощо.

Спеціальні машини — саморушний технічний засіб, який вико­ристовується за особливим, спеціальним призначенням, що відповідає типу машини або встановленому на ній обладнан­ню. Спеціальними є різні інженерні машини (траншеєкопачі, бульдозери, корчувателі тощо), санітарні машини, пересувні ремонтні майстерні, лабораторії тощо.

До транспортних належать машини, призначені для переве­зення особового складу, озброєння, боєприпасів, військово- технічного майна, а також машини, що використовуються для повсякденного господарського, побутового, медичного та іншо­го обслуговування військової частини.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умис­лом або необережністю щодо порушення правил, а щодо наслідків — лише необережністю.

Суб'єктом цього злочину може бути військовослужбовець, який відповідає за експлуатацію військової машини або безпо­середньо керує нею.

Частина 2 ст. 415 встановлює відповідальність за те саме діяння, що спричинило загибель кількох осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 415 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 415 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416). Об'єктивна сторона полягає в порушенні правил польотів або підготовки до них, а також порушенні правил експлуатації літальних апаратів, що спричинило катастрофу або інші тяжкі наслідки. Під катастрофою розуміють зруйнування або по­шкодження рухомого літального апарату, що спричинило заги­бель будь-кого із членів екіпажу, особового складу підрозділів, що перевозяться, або інших осіб, які перебували на борту.

Суб'єктивна сторона цього злочину аналогічна злочину, передбаченому ст. 415.

Суб'єкт цього злочину — військовослужбовець, на якого спе­ціально покладено обов'язки із забезпечення правил польотів чи підготовки до них.

Покарання за злочин: за ст. 416 — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.

Порушення правил кораблеводіння (ст. 417). З об'єктивної сторони це діяння виражається в порушенні правил корабле­водіння, що спричинило загибель людей, загибель корабля або інші тяжкі наслідки.

Кораблеводіння означає безпосереднє управління кораблем у плаванні, визначення курсу і швидкості корабля, глибини за­нурення підводного човна, встановлення місцеперебування корабля, здійснення маневру, буксирування корабля, вжиття заходів із попередження зіткнення суден у морі, заходів безпеки на випадок шторму і зміни погоди тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину аналогічна злочину, передбаченому ст. 415.

Суб'єкт цього злочину — командир корабля, катера, шлюп­ки, помічник командира, вахтовий офіцер, який перебуває при виконанні обов'язків з управління кораблем або маневрування.

Покарання за злочин: за ст. 417 — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.

§ 6. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок несення бойо­вого чергування (ст. 420), а також вартової (ст. 418), прикор­донної (ст. 419) і внутрішньої служби (ст. 421).

Порушення статутних правил вартової служби чи патру­лювання (ст. 418). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в порушенні статутних правил вартової (вахтової) служби чи патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобіган­ня яким призначено певну варту (вахту) чи патрулювання.

Вартова служба призначається для надійної охорони та обо­рони важливих військових об'єктів, бойових прапорів та осіб, яких тримають на гауптвахті або в дисциплінарному батальй­оні (частині).

З суб'єктивної сторони порушення статутних правил варто- вої (вахтової) служби чи патрулювання можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність (наприклад, сон на посту, порушення маршруту руху під час несення служби шляхом пат­рулювання тощо), щодо наслідків — вина необережна.

Суб'єктом порушення правил вартової служби може бути будь-яка особа, яка входить до складу варти: начальник варти, його помічник, розводящий, караульний, вартовий, вивідний, а також особи, які керують несенням служби вартою, — черговий частини і його помічник.

Суб'єктом порушення правил вахтової служби можуть бути особи, які несуть вахтову службу у складі як корабельної, так і спеціальної вахти, — вахтовий офіцер, командир вахтового по­ста, вахтовий плавзасобів, вахтовий шлюпки, вахтовий стерно­вий, вахтовий механік та ін.

Суб'єктом порушення правил патрулювання є особи зі скла­ду гарнізонного патруля — начальник патруля і патрульні.

У частині 2 ст. 418 встановлено відповідальність за те саме по­рушення, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 418 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 418 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Порушення статутних правил несення прикордонної служ­би (ст. 419). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в пору­шенні статутних правил несення прикордонної служби (ч. 1), спричиненні тяжких наслідків (ч. 2).

З суб'єктивної сторони цей злочин може характеризуватися будь-якою формою вини до діяння, а щодо наслідків — лише необережністю.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки особа, яка нале­жить до складу наряду з охорони державного кордону України і виділяється з числа військовослужбовців прикордонної заста­ви та оголошується на бойовому розрахунку. Відповідальність настає тоді, коли особа допустила порушення безпосередньо під час несення нарядом служби з охорони ввіреної йому ділянки кордону.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 419 — тримання у дисциплі­нарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 419 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Порушення статутних правил несення бойового чергу­вання (ст. 420). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в порушенні статутних правил несення бойового чергування (бо­йової служби), встановлених для своєчасного виявлення і відбиття раптового нападу на Україну або для захисту та безпе­ки України (ч. 1), спричиненні тяжких наслідків (ч. 2).

Бойове чергування — це виконання бойового завдання. Бо­йове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин.

З суб'єктивної сторони порушення правил може бути вчине­но як умисно, так і через необережність, щодо наслідків — лише необережність.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка засту­пила на бойове чергування (бойову службу) у встановленому порядку і допустила порушення правил його несення.

У частині 3 ст. 420 встановлено відповідальність за ті самі порушення, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій об­становці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 420 — позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 420 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 420 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Порушення статутних правил внутрішньої служби (ст. 421). З об'єктивної сторони статутні правила внутрішньої служби мо­жуть бути порушені як дією, так і бездіяльністю. Диспозиція цієї статті є бланкетною, тому при кожному притягненні до відповідальності за цей злочин необхідно встановити зміст по­рушеного правила, що стосується несення служби добовим на­рядом і передбачене Статутом внутрішньої служби. Злочин пе­редбачає спричинення тяжких наслідків, запобігання яким на­лежало до обов'язків добового наряду.

Внутрішня служба — це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової части­ни, підрозділів та військовослужбовців згідно зі згаданим Ста­тутом та іншими нормативно-правовими актами.

З суб'єктивної сторони це порушення може бути вчинено як умисно, так і через необережність, щодо наслідків — вина лише необережна.

Суб'єктом цього злочину можуть бути тільки військовослуж­бовці, які входять до складу добового наряду частини (крім вар­ти і вахти). До них належать: черговий частини, помічник чер­гового частини, черговий і днювальні парку, підрозділу, механік- водій чергового тягача, черговий штабу, черговий їдальні та ін.

У частині 2 ст. 421 передбачено відповідальність за те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 421 — тримання у дисциплі­нарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 421 — позбавлення волі на строк до п'яти років.

§ 7. Злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці

Розголошення відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, або втрата документів чи мате­ріалів, що містять такі відомості (ст. 422). Безпосереднім об'єк­том злочину є встановлений порядок збереження державної та військової таємниці.

Об'єктивна сторона цього злочину може складатися з таких ознак: розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, якщо немає ознак державної влади (ч. 1); втрата документів або матеріалів, що становлять таку саму таємницю (ч. 2).

Державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розго­лошення яких може завдати шкоди національній безпеці Украї­ни та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, дер­жавною таємницею і підлягають охороні державою.

Під розголошенням відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, слід розуміти протиправний їх розголос, внаслідок чого вони стали надбанням хоча б однієї сторонньої особи. Розголос цих відомостей може полягати як в усному, так і в письмовому їх повідомленні, а також у показі або передачі документів і матеріалів, що становлять державну таєм­ницю. Способи розголошення для цього складу значення не ма­ють. Злочин вважається закінченим із моменту, коли відомості стали відомі іншій особі.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одер­жання, зберігання, використання і поширення інформації шля­хом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Під втратою документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таєм­ницю, слід розуміти вчинення діяння, за якого внаслідок пору­шення військовослужбовцем встановлених правил поводження із ввіреними йому документами (матеріалами, предметами) вони, всупереч волі винного, виходять з його володіння і стають надбанням третьої особи.

З суб'єктивної сторони розголошення відомостей військово­го характеру, що становлять державну таємницю, і порушення встановлених правил поводження із документами, матеріала­ми або предметами може бути вчинено як умисно, так і через необережність, щодо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 422) — вина лише необережна.

Суб'єктом розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, може бути будь-який військовослужбовець, якому відомі ці відомості; втрати доку­ментів — військовослужбовці, яким були довірені по службі ці документи (матеріали, предмети).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 422 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 422 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 3 ст. 422 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

§ 8. Військові службові злочини

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є нормальна діяльність органів військового управління і встановлений порядок здійснення військовими службовими особами своїх службових обов'язків.

Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423). Об'єктивна сторона цього діян­ня полягає в незаконному використанні транспортних засобів, споруджень чи іншого військового майна, а також незаконному використанні підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також іншому зловживанні владою або службовим становищем, вчиненому з корисливих мотивів чи в інших особи­стих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння запо­діяло істотну шкоду (ч. 1) або спричинило тяжкі наслідки (ч. 2).

Ознаки суб'єктивної сторони цього злочину аналогічні зло­вживанню владою або службовим становищем, передбаченим ст. 364.

Суб'єкт цього злочину — військові службові особи тобто військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обій­мають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарсь­ких обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування (прим. 1 до ст. 423).

Істотна шкода в статтях 423—426, якщо вона полягає в зав­данні матеріальних збитків, — це шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкі наслідки — шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. 2 до ст. 423).

У частині 3 ст. 423 встановлено відповідальність за діяння, передбачені в ч. 1 ст. 423, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 423 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або служ­бове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 423 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 423 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424). З об'єктивної сторони для перевищення влади або посадових повноважень характерним є явний, тобто очевидний, вихід посадової особи за межі наданих їй законом прав і повноважень. Як перевищення влади або по­садових повноважень кваліфікується:

а) вчинення дій, які є компетенцією посадової особи вищого рівня певного відомства чи посадової особи іншого відомства;

б) вчинення дій одноособово, тоді як вони могли бути здій­снені лише колегіально;

в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випад­ках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозво­ляти.

Суб'єктивна сторона і суб'єкт такі самі, як у ст. 423.

У частині 2 ст. 424 встановлено відповідальність за застосуван­ня нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищен­ня дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого, а в ч. 3 — за діяння, передбачені ч. 2 цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також за діяння, передбачені частиною 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, за ч. 4 — за ті самі діяння, вчи­нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 424 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 424 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 424 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 4 ст. 424 — позбавлення волі на строк від вось­ми до дванадцяти років.

Недбале ставлення до військової служби (ст. 425). З об'єк­тивної сторони цей злочин полягає в невиконанні або неналеж­ному виконанні військовою службовою особою своїх службо­вих обов'язків, що заподіяло істотну шкоду діяльності органів військового управління, інтересам військової служби або пра­вам та інтересам військовослужбовців або інших осіб, що охоро­няються законом (ч. 1), спричиненні тяжких наслідків (ч. 2), а за ч. 3 — у вчиненні цих діянь в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Суб'єктивна сторона цього злочину така сама, як і у складі службової недбалості, передбаченої ст. 367.

Суб'єкт цього злочину — військова службова особа (прим. 1 до ст. 423).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 425 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 425 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 425 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Бездіяльність військової влади (ст. 426 ). Об'єктивна сто­рона цього злочину полягає в умисному неприпиненні злочину, що вчиняється підлеглим, або непорушенні військовою службо­вою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також в іншому умисному не­виконанні військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це запод­іяло істотну шкоду (ч. 1) або спричинило тяжкі наслідки (ч. 2).

Суб'єктивна сторона цього злочину така сама, як і злочину, передбаченого ст. 425.

Суб'єкт цього злочину — військова службова особа.

У частині 3 ст. 426 встановлено відповідальність за ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 426 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 426 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 3 ст. 426 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

§ 9. Злочини проти порядку несення служби на полі бою та в районі воєнних дій

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є встановлений порядок управління військовими силами і засобами в бойовій обстановці.

Здача або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в здачі воро­гові начальником ввірених йому військових сил, а також не зу­мовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові. Зло­чин вважається закінченим із моменту фактичного заволодіння ворогом зданими йому військовими засобами або залишеними укріпленнями, бойовою та спеціальною технікою чи іншими засобами ведення війни.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений як умис­но (але без мети сприяння ворогові), так і через необережність.

Суб'єкт цього злочину — начальник, який здійснює опера­тивне управління в бойовій обстановці підлеглими силами, бо­йовою та спеціальною технікою чи іншими засобами ведення війни.

Покарання за злочин: за ст. 427 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Залишення гинучого військового корабля (ст. 428). Об'єк­тивна сторона цього злочину виражається в залишенні гинучо­го військового корабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов'язків, а також особою із складу команди корабля без належного на те розпорядження командира.

Військовий корабель — судно, що належить збройним силам будь- якої держави, має зовнішні ознаки, які відрізняють такі судна цієї держави, перебуває під командуванням офіцера, який є на службі в уряду цієї держави й прізвище якого занесено до відповідного списку військовослужбовців або еквівалентного йому документа, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні.

Злочин вважається закінченим із моменту залишення команди­ром або особою зі складу команди гинучого військового корабля.

З суб'єктивної сторони залишення гинучого військового ко­рабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов'язків, може бути вчинено як умисно, так і через необе­режність. Залишення гинучого військового корабля особою із складу команди без належного на те розпорядження командира може бути тільки умисним.

Суб'єкт цього злочину — тільки командир корабля або особа із складу команди корабля.

Частина 2 ст. 428 передбачає відповідальність за те саме діян­ня, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 428 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 428 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры