Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 41Следующая ⇒

РОЗДІЛ VIII

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття та види злочинів у сфері господарської діяльності

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Економічний зміст цих відносин ха­рактеризується тим, що вони виникають із приводу виробниц­тва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об'єктом злочинів є суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Напри­клад, у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 202, — це суспільні відносини у сфері діяльності банків, небанківських фінансових установ і професійної діяльності на ринку цінних паперів. При вчиненні деяких злочинів одночасно має місце посягання і на додаткові безпосередні об'єкти, наприклад, на життя та здоро­в'я людини чи власність - при протидії законній господарській діяльності.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов'язує з розміром предмета злочину, наприклад, із великим розміром бюджетних коштів при пору­шенні законодавства про бюджетну систему України. При ви­значенні такого розміру в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян слід виходити з того, що один мінімум становить ви­значену законом кількість процентів від офіційно встановленої мінімальної заробітної плати на 1 січня відповідного року: в 2004 ро­ці - 30 % (61 гр. 50 коп.); у 2005 році - 50 %; у 2006 році - 80 %; у 2007 році - 100 % (див. п. 22.5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.^[34]).

З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарсь­кої діяльності вчинюються шляхом дії (фіктивне підприємниц­тво, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть полягати у без­діяльності (наприклад ухилення від повернення виручки в іно­земній валюті).

Більшість диспозицій статей про ці злочини є бланкетними, тому встановлення ознак об'єктивної сторони злочинів перед­бачає звернення до нормативних актів господарського, цивіль­ного, митного, податкового законодавства тощо.

Значна частина злочинів у сфері господарської діяльності має формальні склади, вони вважаються закінченими з моменту вчи­нення вказаних у законі дій, наприклад, із моменту вчинення хоча б однієї незаконної дії з підакцизними товарами. Є злочини з так званим матеріальним складом, для об'єктивної сторони яких не­обхідно встановити також настання суспільно небезпечних наслідків, наприклад, при доведенні до банкрутства.

Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується виключ­но умисною формою вини. Для деяких злочинів обов'язковими є мотив або мета їх вчинення. Зокрема, розголошення комерційної таємниці вчинюється з корисливих чи інших особистих мотивів, а комерційне шпигунство — з метою розголошення чи іншого використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності мо­жуть бути особи, які досягли 16-річного віку. Є злочини зі спе­ціальним суб'єктом: посадова особа, платник податків, заснов­ник, власник суб'єкта господарської діяльності та ін.

Залежно від безпосереднього об'єкта злочини у сфері госпо­дарської діяльності можна поділити на такі групи:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бю­джетної систем України (статті 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб'єктів господарювання (статті 202, 203, 203¹, 205, 206, 209, 209¹, 213, 214, 228, 229, 231 і 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обі­гу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів і захисту їх прав (статті 217, 225, 226 і 227).

6. Злочини у сфері приватизації державного і комунального майна (статті 233, 234 і 235).

§ 2. Злочини у сфері кредитно-

фінансової, банківської та бюджетної систем України

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пере­силання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроб­лених грошей, державних цінних паперів чи білетів держав­ної лотереї (ст. 199). Безпосереднім об'єктом злочину є кредит­но-фінансова система України.

Предмет злочину - підроблені національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети, іноземна валюта, дер­жавні цінні папери, білети державної лотереї. Не визнаються предметом цього злочину грошові знаки та цінні папери, що були вилучені з обігу і мають лише колекційну цінність.

Об'єктивна сторона злочину може полягати у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Ук­раїну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні будь-яким способом повністю фальшивих предметів або в їх частковій підробці, на­приклад, підроблення номера та серії лотерейного білета.

Підроблені предмети повинні мати значну схожість зі справ­жніми за формою, розміром, кольором і основними реквізита­ми. У разі грубого підроблення, що легко виявляється, та обман­ного способу збуту діяння кваліфікується як шахрайство (ст. 190). Злочин вважається закінченим із моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту.

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні вин­ного: при собі, в приміщенні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.

Придбання — це отримання предметів злочину будь-яким способом, наприклад, купівля, обмін на інші товари, в рахунок сплати боргу, як дарунок тощо.

Під перевезенням слід розуміти переміщення предметів зло­чину з використанням будь-якого транспортного засобу.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умо­ви, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад, у вигляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення предметів зло­чину з-за кордону на територію України з використанням будь- якого транспортного засобу.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну визнаються закінченим злочином із моменту вчинен­ня хоча б однієї з цих дій.

Збут предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом оп­лати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред'явлення облігації до оплати тощо. Збут може вчи­нюватись як підроблювачем, так й іншими особами. Злочин визнається закінченим із моменту, коли було збуто хоча б один підроблений предмет.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою збуту вищевказаних предметів.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до Міжнародної конвенції щодо боротьби з підробкою грошових знаків від 20 квітня 1929 р., ратифікова­ною Урядом СРСР 3 травня 1931 р., особа підлягає кримінальній відповідальності за вказаний у ній злочин незалежно від місця його вчинення, навіть якщо вона вчинила його за кордоном проти грошової системи будь-якої з держав—учасниць конвенції.

У частинах 2 та 3 ст. 199 КК передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) повторно (ч. 2); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) організованою групою (ч. 3); 4) у великому розмірі (ч. 2) або у особливо великому розмірі (ч. 3). Сума підроб­ки за таких розмірів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно у двісті та чотириста разів (згідно з приміткою до статті).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 199 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 199 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 199 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання документів на переказ та інших засобів до­ступу до банківських рахунків.

Предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

Згідно з приміткою до цієї статті під документами на переказ слід розуміти документ у паперовому або електронному вигляді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі до­ручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єкта­ми переказу грошових коштів (розрахункові документи, докумен­ти на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовують­ся при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, тощо).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у ви­гляді емітованої в установленому законодавством порядку пла- стикової чи іншого вигляду картки, що використовується для ініціювання переказу грошей із рахунка платника або з відповід­ного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, перед­бачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.^[35] розкриває зміст термінів, що вико­ристовуються в диспозиції ст. 200 для позначення предмета зло­чину, у тому числі інших засобів доступу до банківських рахунків.

Об'єктивна сторона злочину може виражатися в підробленні зазначених вище предметів, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використанні чи збуті.

Поняття підробки, придбання, зберігання, перевезення, пе­ресилання та збуту визначаються аналогічно ст. 199.

Використання підроблених документів на переказ або пла­тіжних карток здійснюється за їх прямим призначенням, тобто для розрахунків із банком чи іншою фінансовою установою.

Злочин визнається закінченим із моменту вчинення особою будь-якої дії, передбаченої ст. 200.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, який при підробленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні вказаних предметів поєднаний із метою їх збуту.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 200 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 200 — позбав­лення волі на строк від двох до п'яти років.

Контрабанда (ст. 201). Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання пере­міщення товарів та інших предметів через митний кордон Ук­раїни і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпо­середній об'єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєн­ня; а також здоров'я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предметом контрабанди можуть бути будь-які товари, а та­кож історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя і боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких зако­нодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Товари — будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються суто для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів тягне відповідальність за ст. 305 КК.

Об'єктивна сторона злочину виражається в незаконному переміщенні предметів контрабанди через митний кордон Ук­раїни поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Таке переміщення товарів є злочином за умови, що воно вчи­нене у великих розмірах, тобто якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 201). Для незаконного переміщення інших предметів великі розміри не є обов'язковими.

Митний кордон — це межі митної території України. Мит­ний кордон збігається з державним кордоном України або з ме­жами територій спеціальних митних зон. Поняття митної тери­торії, митного контролю та спеціальних митних зон визначено у Митному кодексі України (МК).

Переміщення предметів поза митним контролем означає: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) поза часом здійснення митного оформлення; 3) з використанням незакон­ного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем службовими особами митного органу (див. ст. 351 МК України).

Переміщення предметів із приховуванням від митного конт­ролю здійснюється: 1) з використанням спеціально виготовле­них сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруд­нюють виявлення таких товарів; 2) шляхом надання одним то­варам вигляду інших; 3) із поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержа­них незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані (див ст. 352 МК України).

Злочин вважається закінченим із моменту незаконного пе­реміщення предметів через митний кордон України.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабан­ду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із конфіскацією предметів контра­банди; за ч. 2 ст. 201 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років із конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

(ст. 207). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відно­сини у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті, отри­мана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) това­ри та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

Об'єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від по­вернення в Україну в передбачені законом строки вищеназваного предмета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — це злочинна бездіяльність, яка полягає в неповерненні виручки в іноземній валюті, отриманої за кордоном від реалізації на екс­порт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до зако­нодавства України, обов'язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку України. Переказ такої виручки має бути зроблено в строки, вказані в контрактах, але, за вимогою за­гальних правил, не пізніше, ніж через 90 календарних днів із дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підпи­сання документа, що засвідчує такий експорт, виконання робіт, надання послуг (див. ст. 1 Закону України «Про порядок здій­снення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1974 р.^[36]). Закон передбачає й інші строки, а також можливість їх продов­ження. Відповідальність за ст. 207 може настати тільки в разі, якщо конкретна особа зобов'язана була повернути валютну ви­ручку в Україну і мала реальну можливість здійснити цю дію.

Злочин вважається закінченим із моменту неповернення в Україну зазначених предметів у передбачений законом строк.

Приховування валютної виручки, інших матеріальних ціннос­тей, одержаних від цієї виручки, — це дії з приховування цих предметів від належного документального обліку та державно­го валютного контролю (перекручування фактів в облікових документах, внесення в них недостовірних даних тощо). Злочин вважається закінченим із моменту вчинення таких дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний: 1) службова особа підприєм­ства, установи чи організації незалежно від форми власності; 2) особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи.

У частинах 2 і 3 ст. 207 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2) або за попередньою змовою гру­пою осіб (ч. 2), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. 3).

Згідно з приміткою до ст. 207, виручка, товари або інші мате­ріальні цінності перевищують неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян: при великому розмірі — в тисячу й більше, а при особливо великому розмірі - у три тисячі й більше разів. При визначенні розміру здійснюється перерахунок у валюту Украї­ни за офіційним курсом національної валюти, визначеним На­ціональним банком України на останній день строку, передба­ченого законодавством для перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 207 — штраф від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 207 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 207 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Незаконне відкриття або використання за межами Украї­ни валютних рахунків (ст. 208). Безпосередній об'єкт злочину такий самий, як у ст. 207.

Предмет злочину — валютні рахунки, що незаконно відкри­ваються чи використовуються за межами України. Це рахунки як юридичних, так і фізичних осіб, у тому числі тих, які зай­маються підприємницькою діяльністю без створення юридич­ної особи.

Об'єктивна сторона злочину виражається у незаконному відкритті або використанні за межами України валютних ра­хунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іно­земній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання індивідуальної ліцензії Національ­ного банку України. Така ліцензія надається на підставах і в порядку, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. №15-93^[37], Положенням про порядок надан­ня індивідуальних ліцензій на відкриття юридичними особа­ми—резидентами України рахунків в іноземних банках, затвер­дженим постановою Правління НБУ від 5 травня 1999 р. N° 221^[38],

Положенням про порядок надання фізичним особам—резиден­там України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України і розміщення на них валютних цінностей, затвердженим постановою Правління НБУ від 2 листопада 2000 р. N 431^[39].

Незаконне використання валютних рахунків має місце, зо­крема, якщо резидент України використовує незаконно відкри­тий за межами України валютний рахунок або якщо законно відкритий валютний рахунок використовує для здійснення опе­рацій, що не передбачені індивідуальною ліцензією, або у ви­падку використання такого рахунку після закінчення терміну дії ліцензії.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину можуть бути: 1) громадянин України, який постійно проживає на її території; 2) службова особа підприємства, установи чи організації (юридичних осіб), неза­лежно від форми власності, які діють на території України, або інша особа, яка вчинила дії, передбачені ст. 208, за дорученням такої службової особи; 3) особа, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 208 встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 208 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк від двох до чотирьох років, із конфіскацією валютних цінностей, що є на вищезазначених рахунках; за ч. 2 ст. 228 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльн­істю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінно­стей, що є на вищезазначених рахунках.

Порушення законодавства про бюджетну систему Украї­ни (ст. 210). Безпосередній об'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфері використання бюджетних коштів.

Предмет злочину — бюджетні кошти. Це кошти бюджетів всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Склад злочину матиме місце, якщо його предметом були бюджетні кошти у ве­ликих розмірах, тобто якщо їх сума в тисячу і більше разів пере­вищила неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в об­сягах, що перевищують затверджені межі видатків, у недотри­манні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому при­значенню — це, наприклад, фінансування за рахунок бюджету видатків, не передбачених бюджетом, або фінансування одних статей видатків бюджету за рахунок інших.

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, — це фінансування передбачених бюджетом видатків у сумах, які перевищують межі, встановлені щодо фінансування конкретних заходів або загальні межі ви­датків.

Недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету - це зменшення фінансування лише за окремими стат­тями видатків, непропорційне зниження фінансування за всіма статтями видатків тощо.

Недотримання вимог щодо пропорційного фінансування ви­датків бюджетів усіх рівнів полягає у непропорційному фінан­суванні визначених бюджетом статей видатків: фінансуванні у повному обсязі одних статей з одночасним частковим фінансу­ванням або взагалі з нефінансуванням інших, недодержанні строків фінансування видатків, що призводить до заборгова­ності з виплати заробітної плати тощо.

Вчинення вказаних дій пов'язане з порушенням певних ста­тей Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів, що встановлюють порядок виконання бюджету.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з вищезазначених дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину є службові особи, уповноважені здійсню­вати діяльність, пов'язану з виконанням бюджету і розпоряд­женням бюджетними коштами, у тому числі службові особи підприємств, установ та організацій, фінансування яких здійснюється за рахунок бюджету.

У частині 2 ст. 210 передбачено відповідальність за ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо вели­ких розмірах (згідно з приміткою до цієї статті це три тисячі й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або вчи­нені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 210 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 210 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до восьми років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановлено­му законом порядку (ст. 211). Безпосередній об'єкт цього зло­чину — встановлений законом порядок видання (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів, які впливають на прибуткову або видаткову частину бюджету.

Предмет злочину — бюджетні кошти у великих розмірах, тоб­то в сумі, що у тисячу й більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

Об'єктивна сторона злочину полягає у виданні норматив­но-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і ви­датки бюджету всупереч встановленому Бюджетним кодексом України та іншими законодавчими актами порядку.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, прий­нятий уповноваженим на те суб'єктом у встановленому зако­ном порядку та формі, який спрямований на регулювання су­спільних відносин, встановлення загальнообов'язкових прав і обов'язків для невизначеного кола осіб, і розрахований на три­вале багаторазове застосування.

Розпорядчий акт не містить загальних правил, а є актом за­стосуванням права до конкретних осіб і випадків.

Злочин вважається закінченим із моменту видання (прий­няття) нормативно-правового або розпорядчого акта, незалеж­но від того, чи спричинило це зміни у прибутковій чи видат­ковій частині бюджету.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — службова особа, наділена правом видан­ня (прийняття) нормативно-правових або розпорядчих актів.

У частині 2 ст. 211 передбачено відповідальність за ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах (згідно з приміткою до ст. 210 це три тисячі й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або вчинені повторно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 211 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 211 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років із позбав­ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язко­вих платежів (ст. 212). Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування та формування прибуткової частини державного бюджету.

Предметом злочину є податки, збори, інші обов'язкові пла­тежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановле­ному законом порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподатку­вання» в редакції від 18 лютого 1997 р.^[40], під податком, збором (обов'язковим платежем) розуміється обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платниками у порядку та на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Предме­том цього злочину є лише ті обов'язкові платежі, які передбаче­но цим Законом.

Об'єктивна сторона злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо це призве­ло до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тобто в сумі, що в тисячу й більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з при­міткою до цієї статті).

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може відбуватися у формі бездіяльності, наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків у тих випад­ках, коли таке подання є обов'язковим, або у формі бездіяль­ності, поєднаної з активною поведінкою. Способи ухилення мо­жуть бути різними: внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо неправдивих відомостей про доходи і ви­датки, приховування або заниження об'єктів оподаткування, відмова сплатити податок тощо. Якщо способом є вчинення са­мостійного злочину (наприклад підроблення документів), мож­лива кваліфікація за сукупністю злочинів.

Злочин вважається закінченим із моменту ненадходження за­значених сум до бюджету або цільового фонду. У судовій прак­тиці таким моментом визнається наступний день після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обо­в'язковий платіж, а якщо закон пов'язує цей строк із виконанням певної дії, — з моменту фактичного ухилення від їх сплати.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що характеризується наявністю в особи наміру не сплачувати обо­в'язкові платежі взагалі (у цілому) або певну їх частину.

Суб'єктом злочину можуть бути: 1) службова особа підприєм­ства, установи, організації будь-якої форми власності, 2) особа, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) інша особа, яка зобов'язана сплачувати ви­щезазначені платежі.

У частинах 2 та 3 ст. 212 встановлено відповідальність за ті самі діяння, вчинені: 1) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2); 3) особою, раніше судимою за цей злочин (ч. 3); 3) якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи дер­жавних цільових фондів коштів у великих розмірах (ч. 2) чи особливо великих розмірах (ч. 3). Згідно з приміткою до цієї статті великий розмір — це три тисячі й більше, а особливо вели­кий розмір — п'ять тисяч і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина 4 ст. 212 встановлює, що від кримінальної відпові­дальності звільняється особа, яка вперше вчинила діяння, пе­редбачені частинами 1 та 2 цієї статті, якщо вона до притягнен­ня до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану дер­жаві їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Під притягненням до кримінальної відповідальності тут слід розу­міти стадію кримінального переслідування: винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинувачуваного і пред­'явлення обвинувачення.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 212 — штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 212 — штраф від п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 212 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспор­тування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204). Безпосе­редній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері державно­го регулювання оподатковування і формування прибуткової частини державного бюджету. Додатковим безпосереднім об'єк­том може бути здоров'я людей.

Предмет злочину: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.

Підакцизні товари — це товари, у ціну яких включається ак­цизний збір — непрямий податок. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, а також його ставки за­тверджує Верховна Рада України. Перелік підакцизних товарів визначено законами України «Про державне регулювання ви­робництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами» від 19 грудня

1995 р.^[41], «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на тю­тюнові вироби» від 6 лютого 1996 р.^[42], «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24 травня

1996 р.^[43], «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)» від 11 липня 1996 р.^[44]

Алкогольні напої — це продукти, отримані шляхом спиртово­го бродіння матеріалів, що містять цукор, або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2% об'ємних одиниць. Вони належать до товарних груп Гармоні­зованої системи опису і кодування товарів під кодами 2204, 2205, 2206, 2208.

Предметом цього злочину також можуть бути алкогольні напої, виготовлені на основі етилового спирту шляхом його роз­бавлення водою. Виготовлення, придбання, зберігання, транс­портування з метою збуту і збут самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення кваліфікується як зай­няття забороненим видом господарської діяльності за ст. 203.

Тютюнові вироби — це сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники, які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

До інших підакцизних товарів належать: спирт етиловий, транспортні засоби, дистиляти, спеціальні та моторні бензини, гас, пиво солодове.

Незаконно виготовленими підакцизними товарами є товари, виготовлені особою, яка не зареєстрована як суб'єкт підприєм­ництва, або без отримання ліцензії, якщо відповідна діяльність підлягає ліцензуванню.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, може виражатися в придбанні, зберіганні, транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, а також у самому їх збуті.

Придбання — це одержання незаконно виготовлених алко­гольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних то­варів будь-яким способом (купівля, одержання в обмін на інші товари, у рахунок сплати боргу тощо).

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні вин­ного: при собі, у помешканні, в тайниках чи інших визначених ним місцях.

Транспортування — це переміщення зазначених предметів будь-яким видом транспорту.

Збут означає будь-яку реалізацію підакцизних товарів: про­даж, дарування, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо.

Якщо особа сама не виготовляла, а лише придбала, зберіга­ла чи транспортувала для збуту предмети злочину, усвідом­люючи незаконність їх виготовлення, то цього достатньо для визнання таких дій незаконними.

Злочин є закінченим із моменту вчинення хоча б однієї із за­значених у ч. 1 ст. 204 КК дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 204 передбачено самостійний склад злочину. Його об'єктивну сторону характеризує незаконне виготовлен­ня алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підак­цизних товарів, яке здійснюється: 1) шляхом відкриття підпільних цехів або 2) з використанням обладнання, що забез­печує масове виробництво таких товарів, або 3) особою, раніше засудженою за цією статтею.

Питання про те, чи є обладнання таким, що забезпечує масо­ве виробництво зазначених товарів, вирішується у кожному кон­кретному випадку з урахуванням його технічних можливостей та стану, наявності кваліфікованого персоналу, умов, в яких обладнання експлуатується тощо.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 204, є закінченим із моменту незаконного виготовлення будь-якої кількості підакцизних то­варів.

У частині 3 ст. 204 також передбачено самостійний склад зло­чину. Його об'єктивну сторону характеризують: 1) незаконне виготовлення підакцизних товарів, вказаних у частинах 1 або 2 цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що станов­лять загрозу для життя і здоров'я людей; 2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяж­ких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, що не відповідають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (див. ст. 227). Саме ця недоброякісність сиро­вини і матеріалів визначає небезпечні властивості виготовле­них із них підакцизних товарів, які можуть спричинити шкоду здоров'ю чи життю людей після їх збуту споживачам (мож­ливість смерті хоча б однієї людини, отруєння, радіоактивного опромінення, травмування тощо).

Отруєння людей, як один із видів тяжких наслідків, може бути пов'язане із заподіянням смерті хоча б одній людині або значної шкоди здоров'ю людей.

Інші тяжкі наслідки - це, наприклад, спричинення тяжких тілесних ушкоджень, масове захворювання людей, знищення або пошкодження майна у великих розмірах тощо.

Суб'єктивні сторони та суб'єкти злочинів, передбачених у ч. 2 та 3, визначаються аналогічно ч. 1.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 204 — штраф від п'ятисот до тисячі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до трьох років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виго­товлення; за ч. 2 ст. 204 — штраф від тисячі до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення; за ч. 3 ст. 204 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіска­цією обладнання для їх виготовлення.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология