Порушення порядку здійснення міжнародних передач то­варів, що підлягають державному експортному контролю

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 29 из 41Следующая ⇒

РОЗДІЛ XV

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ    

Родовим об'єктом цих злочинів є сукупність суспільних відно­син, що забезпечують обороноздатність України, її незалежність, територіальну цілісність та недоторканність. Важливість цього об'єкта зумовлено тим, що відповідно до ст. 17 Конституції України «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпе­чення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Водночас злочини, об'єднані зазначеним родовим об'єктом, мають різні безпосередні об'єкти. Виходячи з цього, можна ви­значити таку систему цих злочинів:

I. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони дер­жавної таємниці або конфіденційної інформації: розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329); передача або збирання відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330).

II. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України^[104]: незаконне переправлення осіб через держав­ний кордон України (ст. 332); порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному екс­портному контролю (ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст. 334).

III. Злочини, які порушують порядок комплектування зброй­них сил України: ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335); ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336); ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337).

§ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

Спільним для цих злочинів є їх безпосередній об'єкт — суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпе­ки. При посяганні на цей об'єкт може бути заподіяно шкоду військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці або конфіденційної інформації — одна з гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки.

Між тим, за єдності об'єкту, ці злочини мають певні особли­вості в предметі, в об'єктивній і суб'єктивній стороні їх складів, тому і потребують самостійного аналізу.

Розголошення державної таємниці (ст. 328). Відповідно до ч. 1 ст. 328 предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України «Про державну таємницю» (в редакції від 21 вересня 1999 р.)¹. У статті 1 цього Закону державна таємниця визна­чається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, дер­жавної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які ви­знані у порядку, встановленому цим Законом, державною таєм­ницею і підлягають охороні державою. Наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємницю в сфері оборони ста­новлять відомості про стратегічні й оперативні плани; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструк­торські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції та тех­нологічних процесів, що мають оборонне чи економічне значен­ня або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; у сфері економіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини. Ці відо­мості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важли­вості», «цілком таємно», «таємно») залежить від їх важливості і визначає строк секретності, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою.

Водночас ця ж стаття забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим порушуватимуться конституційні права людини і громадянина, заподіюватиметь­ся шкода здоров'ю і безпеці населення. Це відомості про стихійні лиха, катастрофи, стан навколишнього середовища, здоров'я населення, характеристики стану правопорядку тощо.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні відо­мостей, що становлять державну таємницю. Діяння може поля­гати як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми осо­бами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі. Дія може виражатися, наприклад, у розголосі секретних даних у розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з цими відомостями, у показі креслень, документів тощо. Бездіяльність може поляга­ти в недотриманні правил зберігання, використання, переве­зення матеріалів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошен­ня для кваліфікації значення не має.

Злочин вважається закінченим із моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий і непрямий), так і необережність (са­мовпевненість і недбалість). Обов'язковою ознакою вини є усві­домлення суб'єктом того, що відомості, які розголошуються, ста­новлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Наприклад, умисним буде розголошення відо­мостей, якщо суб'єкт бажав похвастати про наявність в нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, на­приклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам. Мотиви розго­лошення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Між тим, при вчиненні цього злочину розголошення відомос­тей, що становлять державну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (статті 111 та 114), тобто не повинно бути умисно спрямоване на спричинення шкоди осно­вам національної безпеки України.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — це особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це може бути як службова особа, поняття якої дано в примітці до ст. 364, так і інша особа, пов'язана по службі з такими відомостями (сек­ретар, шифрувальник тощо). Для цих осіб закон про державну таємницю передбачає спеціальний порядок допуску до держав­ної таємниці та певні обов'язки з її охорони. Військовослужбо­вець за розголошення відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 328 передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не розкриває поняття тяжких наслідків. Їх зміст визначається, виходячи з конкретних матеріалів справи. Це випадки, коли відомості, наприклад, ста­ли відомі іноземній розвідці або її представникам, або коли роз­голошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (на­приклад, особливо важливі дані про новітні розробки в галузі оборони).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 328 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 328 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329). Відповідно до ч. 1 ст. 329 предметом цього злочину є: 1) доку­менти, тобто письмові, з певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки тощо); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, кінофільми та ін.); 3) пред­мети, відомості про які є державною таємницею (наприклад, нові види зброї, прилади, медичні препарати). Саме за ха­рактером предмета слід відмежовувати ст. 329 від ст. 328, в якій предметом злочину є відомості, що становлять державну таємницю.

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується сукуп­ністю трьох ознак: 1) порушення встановленого законом поряд­ку поводження з документами, матеріальними носіями інфор­мації або предметами; 2) втрата документа або предмета; 3) при­чинний зв'язок між порушенням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з докумен­тами або предметами може виражатися як у дії, так і в бездіяль­ності, що порушують конкретні правила, спеціально встанов­лені для охорони документів, носіїв інформації, предметів, вна­слідок чого вони втрачаються, тобто виходять із володіння особи, якій вони були довірені (десь забуті, викрадені, випадко­во викинуті тощо). Порушення правил, наприклад, може поля­гати в роботі з документом у неналежному місці; залишенні відкритим сейфа, де зберігаються документи, предмети тощо. Між порушенням правил і втратою має бути встановлено необ­хідний причинний зв'язок.

Обов'язковою умовою втрати є вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж предмет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відо­мостей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328. Тривалість часу, на який були втрачені документи, пред­мети (назавжди або через якийсь час повернені, знайдені), не має значення. Закінченим цей злочин є з моменту втрати, при якій створено реальну можливість ознайомлення з такими доку­ментами, предметами сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої мож­ливості не містила, то аналізованого складу злочину немає. На­приклад, якщо через порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відповідати за ст. 329. За наяв­ності в таких випадках ознак службового злочину відпові­дальність може наставати за ст. 367.

З суб'єктивної сторони втрата документів, що містять дер­жавну таємницю, характеризується складною (змішаною) фор­мою вини: щодо порушення правил можливий як умисел, так і необережність, а щодо самої втрати — тільки необережність.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій документи, мате­ріальні носії секретної інформації, предмети були довірені. Це може бути обумовлено або службовими функціями, або робо­тою, що виконується, або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відо­мості військового характеру, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 329 передбачає як кваліфікуючу ознаку спри­чинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дано при аналізі такої самої ознаки ст. 328.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 329 — позбавлення волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 329 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330). Час­тина 1 ст. 330 передбачає відповідальність за передачу або зби­рання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-тех­нічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службо­вих обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпи­гунства. Згідно з цим предметом цього злочину є відомості еко­номічного, науково-технічного й іншого характеру, що станов­лять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, ус­танов, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність дер- жави^[105].

Конфіденційна інформація характеризується обов'язковою сукупністю трьох ознак: 1) вона не є державною таємницею; 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користу­вання: заборона на її збирання та передачу іноземним підприєм­ствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств та відомств.

Загальний порядок обліку, зберігання і використання такої інформації затверджує Кабінет Міністрів України¹.

Об'єктивна сторона виражається у двох формах: 1) переда­ча іноземним підприємствам, установам, організаціям відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію; 2) збирання за­значених відомостей із метою їх передачі. Відповідно, злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іно­земної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх. При цьому відомості повинні передаватися саме іноземним організаціям або їх представникам. Це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні, так і недержавні (комерційні, посередницькі тощо). Способи передачі та збирання можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Передача може здійснюватися телефоном, у листі, на дискеті тощо. Збирання може бути шляхом фотографування, викрадення, прослухову- вання інформації тощо.

Суб'єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усвідомлює конфіденційність інформації, а також те, що вона є власністю держави, і бажає її передати або збирати для пере­дачі саме іноземним організаціям, установам. За характером відомостей і за відсутності мети підриву або ослаблення держа­ви цей злочин відрізняється від державної зради і шпигунства.

Суб'єкт злочину — особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Частина 2 ст. 330 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або зби­рання інформації на отримання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру) або звільнення від обов'язків матеріального характеру (наприклад у рахунок боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави є оціночним поняттям і залежить від конкретних обставин справи (важ­ливість інформації, розмір матеріальної або моральної шкоди тощо).

Повторність у цьому складі злочину спеціальна: вчинення хоча б вдруге злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалежно від наявності чи відсутності судимості.

Вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб передбачає наявність ознак ч. 2 ст. 28 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 330 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 330 — позбавлення волі на строк від чотирьох до вось­ми років із позбавленням права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони суверенітету України, цілісності та недоторканності її кордонів. Правовою основою відповідальності за ці злочини є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет Ук­раїни поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону Ук­раїни «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.^[106]: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території Ук­раїни — суші, вод, надр, повітряного простору».

Для захисту державного кордону від незаконного його пере­тинання Кабінетом Міністрів України встановлюються певні правила^[107].

Незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332). Відповідно до ч. 1 ст. 332 об'єктивна сторона цього злочину виявляється в: 1) організації незаконного пере­правлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація - це розробка планів незаконного переміщення, визначення його місця, часу, способів; підшукування співучас­ників, фінансування незаконного переміщення тощо. Керівниц­тво - це активна діяльність із забезпечення самого переміщен­ня: розстановка учасників, розподіл та визначення їх обов'язків під час переміщення, віддання певних команд тощо. Сприяння - це допомога у здійсненні переміщення: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочин­ної діяльності з незаконного переправлення осіб через держав­ний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по- перше, сама організована діяльність, незалежно від того, чи вда­лося переправлення, чи ні, а також керівництво або сприяння цій діяльності розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправ­лення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівка­ми, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються ви­конавцями злочину.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Як правило для злочину характерні корисливі моти­ви і мета.

Суб'єкт - будь-яка особа, яка досягла до вчинення злочину 16 років.

У частині 2 ст. 332 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 332 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину; за ч. 2 ст. 332 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із конфіскацією засобів вчинення злочину.

(ст. 333)^[108]. Диспозиція ч. 1 ст. 333 є бланкетною. Тому для роз­криття об'єктивних та суб'єктивних ознак цього злочину слід звертатися до певних нормативних актів, основними з яких є: Закон України «Про державний контроль за міжнародними пе­редачами товарів військового призначення та подвійного вико­ристання» від 20 лютого 2003 р.^[109] та Положення «Про державну службу експортного контролю», затверджене Президентом України 17 квітня 2002 р.^[110]

На підставі цих нормативних актів Державна служба екс­портного контролю розробляює окремі положення, інструкції щодо порядку здійснення міжнародних передач конкретних то­варів, що підлягають державному експортному контролю на­приклад, «Про порядок контролю за експортом, імпортом, та транзитом товарів, що можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї» від 22 квітня 1997 р.^[111]

Об'єктом цього злочину є відносини національної безпеки України, її міжнародного авторитету в сфері дотримання міжна­родних зобов'язань щодо нерозповсюдження зброї масового зни­щення, недопущення її використання у терористичних та в інших протиправних цілях. Додатковим об'єктом є недоторканність державного кордону України.

Обов'язковою ознакою злочину є його предмет — товари, що підлягають державному експортному контролю.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України «Про держав­ний контроль за міжнародними передачами товарів військово­го призначення та подвійного використання», такими товара­ми є: 1) товари військового призначення; 2) товари подвійного використання.

До товарів військового призначення належать: вироби військового призначення; послуги військового; технології військового призначення; технічні дані; технічна допомога; ба­зові технології.

До товарів подвійного призначення — окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і техно­логій, спеціально не призначені для військового використан­ня, а також роботи і послуги, пов'язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військо­вих або терористичних цілях.

Списки конкретних видів цих товарів розробляє Державна служба експортного контролю та затверджує Кабінет Міністрів України.

Для міжнародної передачі таких товарів необхідний дозвіл Державної служби експортного контролю України.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні вста­новленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю.

Під міжнародними передачами товарів розуміються такі дії, як експорт, імпорт, реекспорт, тимчасове вивезення предметів за межі України або тимчасове ввезення їх на її територію, транзит то­варів територією України тощо. Діяння можуть бути вчиненні як на території України, так і за її межами. Наприклад, це може бути продаж або передача товарів в Україні посольству чи пред­ставникові будь-якої юридичної особи іноземної держави.

Порушення правил міжнародних передач можуть виявля­тися в тому, що товари не пройшли державного експортного контролю, або суб'єкти не одержали дозволу цього контролю, висновку або документу про гарантії, або одержали дозвіл неза­конно, шляхом представлення підроблених документів, умисно приховали відомості, які мають значення для отримання дозво­лу, отримали дозвіл шляхом зловживання службовим станови­щем тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення дії або бездіяльності, якими порушується порядок міжнародних пере­дач визначених товарів (формальний склад злочину).

Суб'єктивна сторона — прямий умисел, за якого особа усві­домлює, що здійснює міжнародну передачу товарів військового або подвійного призначення, які підлягають державному екс­портному контролю, з порушенням встановленого порядку такої передачі та бажає це зробити.

Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Частіше вони є корисливими, але можуть бути і іншими: помста, заздрість.

Суб'єкт злочину - загальний - фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як особа, яка взагалі не має права здійснювати міжнародні передачі зазначених товарів, так і особа, яка має право на заняття такою діяльністю, але пору­шує встановлений порядок.

Частина 2 ст. 333 як кваліфікуючі ознаки передбачає вчи­нення особою такого самого діяння повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб (див. ч. 3 ст. 28 та ст. 32).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 333 - штраф від ста до двох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 333 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення правил міжнародних польотів (ст. 334). Дис­позиція ст. 334 є бланкетною, тому для аналізу ознак цього зло­чину слід звернутися до Повітряного кодексу України^[112], зокрема до сатей 57, 58, що передбачають норми і правила здійснення міжнародних польотів. Відповідно до ст. 57 ПК України під міжнародними польотами розуміються польоти, пов'язані з пе­ретинанням повітряними судами державного кордону України та іншої держави.

Об'єкт - недоторканність повітряних кордонів України. Стаття 1 ПК України передбачає, що «Україні належить по­вний і виключний суверенітет над повітряним простором Ук­раїни, що є частиною території України». Повітряним просто­ром України визнається частина повітряної сфери над суходо­лом і водною територією, в тому числі і над її територіальними водами.

Об'єктивна сторона цього злочину може полягати в таких діях: 1) вліт в Україну або виліт з України без відповідного доз­волу; 2) недодержання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів, ешелонів.

Закінченим цей злочин вважається з моменту порушення правил польотів (формальний склад злочину).

Якщо такі порушення були пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації повітряного транспорту, або з угоном повітряного судна, кваліфікація повинна бути за сукуп­ністю статей 334 та 276 або 278.

Суб'єктивна сторона цього злочину може виявлятися як в умислі, так і в необережності.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка керує повітря­ним судном, незалежно від його типу та його приналежності.

Покарання за злочин: за ст. 334 — штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк, із конфіскацією повітряного судна.

§ 3. Злочини, які порушують порядок

комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність

Загальним безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених статтями 335—337, є відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойової підготовки, а, отже, забезпечення обороноздатності України.

Диспозиції цих статей є бланкетними: статті 335 і 336 відси­лають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.)^[113], а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обо­в'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.^[114]

Загальною ознакою об'єктивної сторони цих злочинів є без­діяльність — ухилення від виконання конституційного обов'яз­ку нести військову службу. Стаття 65 Конституції України пе­редбачає такий обов'язок громадян України, як захист Вітчиз­ни, незалежності та територіальної цілісності України, а також обов'язок відбувати військову службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов'язаний з'я­витися на призовний пункт, у військкомат, інше місце, позначе­не в документі, в зазначений час. Невиконання цього обов'язку свідчить про ухилення. Ухилення може здійснюватися різними способами: підробка документів, заподіяння собі тілесних уш­коджень, виїзд із постійного місця проживання з метою уникну­ти виконання військового обов'язку тощо. Всі злочини цієї гру­пи вважаються закінченими з моменту неявки в зазначений до­кументом (повісткою, розпорядженням, наказом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат. Поважними при­чинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» є: 1) хворо­ба призовника, що позбавляє його можливості особисто прибу­ти у відповідний пункт; 2) смерть або тяжка хвороба близького родича; 3) перешкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у за­значені пункт і строк.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом.

Суб'єкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг 18-річного віку і на якого законом покладено військо­вий обов'язок. Цей обов'язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому полягає розмежування злочинів цієї групи. Зок­рема, ст. 335 передбачає ухилення від строкової військової служ­би, що пов'язана з загальним обов'язком громадянина України проходити військову службу протягом визначеного строку. Ухи­лення від військової служби за контрактом не підпадає під оз­наки ст. 335.

Стаття 336 встановлює відповідальність за ухилення від при­зову за мобілізацією, яка пов'язана з особливою обстановкою в державі. Стаття 3 Закону України «Про мобілізаційну підго­товку та мобілізацію» визначає мобілізацію як складову части­ну організації оборони держави, змістом якої є: переведення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей національної економіки і регіонів України, підприємств, установ і організацій на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил Ук­раїни, інших військових формувань на організацію і штати воєн­ного часу; переведення органів і сил цивільної оборони України з мирного на воєнний стан; підготовка і переведення засобів масової інформації до роботи під час мобілізації та в особливий період. Саме це і є підставою криміналізації ухилення від при­зову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхід­ності проходити періодичний військовий облік. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військово­зобов'язаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.

Частина 2 ст. 337 передбачає ухилення від обов'язку прохо­дити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, дотримання якого впливає на військову підготовку і боєздатність військо­возобов'язаних.

Покарання за злочини: за ст. 335 — обмеження волі на строк до трьох років; за ст. 336 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 1 ст. 337 — штраф до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 337 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або арешт на строк до шести місяців.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии