Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 41Следующая ⇒

РОЗДІЛ VI

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА     

§ 1. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріп­лені у другому розділі Конституції України (статті 21—62) пра­ва та свободи людини і громадянина гарантуються та захища­ються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конституційних прав і свобод від злочинних посягань.

Родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що за­безпечують конституційні права та свободи людини і громадя­нина.

Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, перед­бачені п'ятим розділом Особливої частини КК, можна поділити на такі види:

1. Злочини проти виборчих прав громадян: перешкоджання здійсненню виборчого права — ст. 157; неправомірне викорис­тання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів — ст. 158; порушення таємниці голосування — ст. 159; порушення законодавства про референдум — ст. 160.

2. Злочини проти трудових прав громадян: перешкоджання за­конній діяльності професійних спілок, політичних партій, гро­мадських організацій — ст. 170; перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів — ст. 171; грубе порушення зако­нодавства про працю — ст. 172; грубе порушення угоди про пра­цю — ст. 173; примушування до участі у страйку або перешко­джання участі у страйку — ст. 174; невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших, установлених законом виплат — ст. 175.

3. Злочини у сфері охорони права на об'єкти інтелектуальної власності: порушення авторського права і суміжних прав — ст. 176; порушення прав на винахід, корисну модель, промисло­вий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію — ст. 177.

4. Злочини, що посягають на інші особисті права та свободи громадян: порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії — ст. 161; порушення недоторканності житла — ст. 162; порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через ком­п'ютер — ст. 163; порушення недоторканності приватного жит­тя — ст. 182; порушення права на отримання освіти — ст. 183; порушення права на безоплатну медичну допомогу — ст. 184.

5. Злочини проти сім'ї: ухилення від сплати аліментів на ут­римання дітей — ст. 164; ухилення від сплати коштів на утри­мання непрацездатних батьків — ст. 165; злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої вста­новлена опіка чи піклування — ст. 166; зловживання опікунсь­кими правами — ст. 167; розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) — ст. 168; незаконні дії щодо усиновлення (удоче­ріння) — ст. 169.

6. Злочини проти свободи совісті: пошкодження релігійних споруд чи культових будинків — ст. 178; незаконне утримуван­ня, осквернення або знищення релігійних святинь — ст. 179; пе­решкоджання здійсненню релігійного обряду — ст. 180; пося­гання на здоров'я людей під приводом проповідування релігій­них віровчень чи виконання релігійних обрядів — ст. 181.

§ 2. Злочини проти виборчих прав громадян

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є передбачене ст. 38 Конституції України право громадян «брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих рефе­рендумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». По суті, це є пра­во громадян на вільне волевиявлення в сфері управління дер­жавними справами.

Диспозиції всіх злочинів проти виборчих прав громадян є бланкетними, а тому для більш глибокого аналізу їх складів слід звернутися до таких законів: «Про вибори Президента Украї­ни» в редакції від 18 березня 2004р.^[14]; «Про вибори народних де­путатів України» в редакції від 25 березня 2004р.^[15]; «Про всеук­раїнський та місцеві референдуми» в редакції від 18 жовтня 2001р.^[16]

Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157). Частина 1 цієї статті передбачає відповідальність за перешко­джання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депу­татом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в двох самостійних діяннях: 1) у перешкоджанні вільному здійсненню громадяни­ном права обирати та бути обраним; 2) у перешкоджанні здійсненню права вести передвиборну агітацію.

Перешкоджання — це активний вплив на волю особи з метою примусити її відмовитися від участі у виборах або змінити зміст свого волевиявлення. Така протидія може мати місце як під час голосування, так і в період всієї виборчої кампанії.

Злочин вважається закінченим із моменту перешкоджання, тобто здійснення тиску на волю потерпілої особи, незалежно від того, чи досягнув винний бажаного результату під час ви­борів, чи ні (формальний оклад).

Способи перешкоджання можуть бути різними — насильство, обман, погрози, підкуп та ін. Насильство полягає у завданні по­боїв, спричиненні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, обмеженні волі тощо. Якщо таке насильство утворює більш тяж­кий злочин (наприклад, тяжке тілесне ушкодження, незаконне позбавлення волі), кваліфікація має бути за сукупністю зло­чинів — ст. 157 і статтями 121 або 146. Обман передбачає пере­кручення певних відомостей із метою введення потерпілого в оману щодо обставин, пов'язаних із виборами, наприклад, щодо особи кандидата в депутати, часу, місця проведення виборів тощо. Погроза — це психічне насильство: залякування застосу­ванням фізичного насильства як до потерпілої особи, так і до її близьких, знищенням їх майна, поширенням ганебних відомос­тей тощо. Підкуп являє собою передачу особі грошей, інших цінностей, надання будь-яких вигід, пільг майнового характеру як винагороду за зміну свого волевиявлення при участі у вибо­рах або за відмову в такій участі. Інший спосіб перешкоджання — це, наприклад, ненадання приміщення для зборів виборців або неповідомлення про зміну часу зустрічі з кандидатом, необґрун- тована відмова депутату виступити на телебаченні зі своєю про­грамою тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Моти­ви й мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років.

Частина 2 ст. 157 посилює відповідальність, якщо цей зло­чин вчинений за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 27 КК) або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища (див. примітку 1 до ст. 364).

Більш небезпечним, відповідно до ч. 3 ст. 157, визнається пе­решкоджання, передбачене в частинах 2 та 3 ст. 157, якщо воно реально вплинуло на результати голосування або виборів (на­приклад особа не була обрана до відповідного органу влади). Тобто перешкоджання, передбачене ч. 3 ст. 157, належить до зло­чинів з матеріальним складом і є закінченим із моменту настан­ня наслідку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 157 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до чотирьох років; за ч. 2 ст. 157 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 3 ст. 157 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158)^[17]. Предметом злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 158, є виборчі бю­летені, тобто документи, що дають виборцеві право брати участь в голосуванні. В частинах 2 та 3 ст. 158 предметом виступають будь-які інші виборчі документи: списки виборців; протоколи підрахунку голосів, заяви кандидатів про згоду балотуватися; протоколи результатів голосування тощо.

Об'єктивна сторона може виявлятися у різних діяннях: 1) незаконній видачі членом виборчої комісії виборчого бюлете­ня будь-якій особі з метою надання їй можливості проголосува­ти за іншу особу або проголосувати більше одного разу в ході голосування; видачі виборчого бюлетеня особі, не внесеній у список виборців на виборчій дільниці; видачі заповненого ви­борчого бюлетеня; незаконній передачі іншій особі незаповне- ного виборчого бюлетеня (ч. 1 ст. 158); 2) вчиненні підлогу, тобто виготовлення виборчого документу невстановленого зразка чи у спосіб, не передбачений законом; внесення до виборчого доку­менту завідомо неправдивих відомостей чи будь-яка інша його підробка; 3) використанні завідомо підробленого виборчого до­кументу або виготовленого у спосіб, не передбачений законом (ч. 2 ст. 158); 4) завідомо неправильному підрахунку голосів, тоб­то умисному зменшенні чи збільшенні кількості голосів, пода­них за того чи іншого кандидата, або завідомо неправильному встановленні чи оголошенні результатів виборів. Наприклад, завідомо неправильне оголошення їх такими, що відбулися, або, навпаки, що не відбулися; оголошення вибраним кандидата, який у дійсності потрібної кількості голосів не набрав, і навпа­ки (ч. 3 ст. 158).

Закінченим злочин є з моменту вчинення будь-якого з пере­рахованих діянь, незалежно від настання наслідків (формаль­ний склад злочину).

Суб'єктивна сторона — прямий умисел, мета — вплинути на результати виборів.

Суб'єктом незаконної видачі виборчого бюлетеня (ч. 1 ст. 158) може бути тільки член виборчої комісії.

Суб'єктом підлогу (ч. 3. ст. 158) може бути особа, яка досягла 16-ти років. Але, якщо дії, передбачені ч. 2 ст. 158, вчинені чле­ном виборчої комісії або іншою службовою особою, то вони ста­новлять більш тяжкий злочин і кваліфікуються за ч. 3 ст.158.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 158 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 158 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 3 ст. 158 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення таємниці голосування (ст. 159). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в порушенні таємниці го­лосування, тобто спеціального порядку виборів, що забезпечує вільне здійснення громадянином свого виборчого права без втру­чання будь-яких осіб (ч. 2 ст. 71 Конституції України). Пору­шення може полягати як у дії (наприклад, влаштування в кабіні спеціальних технічних засобів для спостереження за виборця­ми), так і в бездіяльності (наприклад, невстановлення спеціаль­них закритих кабін для особистого, у відсутності інших осіб, за­повнення бюлетенів; неопломбування урн тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є час вчинення злочину — це час проведення виборів.

Злочин вважається закінченим із моменту порушення таєм­ниці голосування під час проведення виборів (злочин із фор­мальним складом).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел; мотив і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину спеціальний — член виборчої комісії або інша службова особа, яка використовує свою владу або службо­ве становище для порушення таємниці голосування.

Покарання за злочин: за ст. 159 — штраф від п'ятисот до ти­сячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­лення волі на строк від одного до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення законодавства про референдум (ст. 160). Стат­тя 69 Конституції України визначає референдум як одну з форм безпосередньої демократії. Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референ­дум — це спосіб прийняття громадянами України шляхом голо­сування законів України, інших рішень із важливих питань за­гальнодержавного і місцевого значення. При цьому рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вищу юридичну силу щодо інших законодавчих актів Верховної Ради України.

Предмет цього злочину — документи референдуму, тобто списки громадян, які мають право брати участь в референдумі, бюлетені для голосування, протоколи про результати підрахун­ку голосів тощо.

Об'єктивна сторона виражається в двох діяннях: 1) у пере­шкоджанні вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведен­ня референдуму (частини 1, 2 ст. 160); 2) в підробленні доку­ментів референдуму, приписуванні, завідомо неправильному підрахунку голосів, порушенні таємниці голосування (ч. 3 ст. 160). Закінченим злочин є з моменту вчинення цих діянь (злочин із формальним складом).

Зміст ознак перешкоджання участі у референдумі, порушен­ня таємниці голосування аналогічний таким самим ознакам злочинів, передбачених статтями 157 і 159.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив, мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 — будь-яка особа, а за частинами 2 і 3 — спеціальний; член комісії з проведення референдуму чи інша службова особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 160 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 160 — штраф до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 3 ст. 160 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи до двох років, або по­збавлення волі на строк від одного до п'яти років.

§ 3. Злочини проти трудових прав громадян

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є конституційні права громадян у сфері трудових відносин. Зміст права на працю визначає ст. 43 Конституції України, вказуючи, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погод­жується». Тому найбільш небезпечні порушення цих прав тяг­нуть кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170). Безпо­середнім об'єктом цього злочину є законна діяльність проф­спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Диспозиція ст. 170 є бланкетною, тому при розв'язанні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів, перш за все, до розділу XVI Кодексу законів про працю України^[18] та Закону України «Про політичні партії України» від 5 квітня 2001 р.^[19]

Об'єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяль­ності, що перешкоджають здійсненню законної діяльності проф­спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Перешкоджання може полягати в ігноруванні закон­них рішень профспілок або прийнятті рішень без згоди проф­спілкових органів, якщо така згода необхідна. Щодо політич­них партій і громадських організацій перешкоджання може по­лягати також у забороні проводити партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншого характеру. Перешко­джання має порушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви зло­чину можуть бути різні: особисті, помилково зрозумілі інтереси служби та ін., але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16 років. Але, як прави­ло, ним виступає службова особа.

Покарання за злочин: за ст. 170 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів (ст. 171). Безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів. Гарантією такої діяльності є закріплене в ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто особи, які перебувають у трудових або інших договірних відносинах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагування і поширення матеріалів для пев­ного засобу масової інформації. Відповідно до ст. 20 Закону Ук­раїни «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.^[20] під засобами ма­сової інформації слід розуміти періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо; разові видання з виз­наченим тиражем, а також аудіовізуальні засоби: радіомовлен­ня, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діях або бездіяльності, спрямованих на перешкоджання законній про­фесійній діяльності журналістів. Під перешкоджанням слід ро­зуміти примушування журналіста до поширення (проголошен­ня, опублікування, демонстрації в засобах масової інформації) або відмови від поширення інформації, приховання правдивої інформації або до припинення журналістської діяльності тощо. Примушування може бути поєднане із застосуванням психіч­ного (погроз, залякування) або фізичного насильства до жур­наліста або його близьких.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення дій, спря­мованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суб'єктивна сторона — прямий умислом.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 — особа, яка досягла 16-ти років.

Частина 2 ст. 171 передбачає більш тяжкий злочин — пере­слідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідування за критику може вира­жатися в обмеженні прав і свобод журналіста, наприклад, неза­конному звільненні з роботи, накладенні дисциплінарного стяг­нення, створенні різних перешкод при виконанні журналістсь­кої діяльності тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого в ст. 171, таким чином, визнаються: 1) вчинення перешкоджання служ­бовою особою (примітка до ст. 364 КК); 2) вчинення його гру­пою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 27 КК)

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 171 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 171 — штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'я­ти років, або позбавлення права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172). Дис­позиція цієї статті бланкетна, тому для з'ясування змісту пору­шення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (статті 74—83), про нормування праці (статті 85—92), про оп­лату праці (статті 94—117), про розірвання трудового договору (статті 40—41) та ін.

Частина 1 ст. 172 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мо­тивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлен­ня, по-перше, порушення конкретної норми трудового законо­давства; по-друге, доведеності грубого характеру цього пору­шення.

Поняття «грубе порушення» має оціночний характер і в кож­ному конкретному випадку його слід встановлювати, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, трива­лості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. На­приклад, грубим порушенням вважатиметься систематичне по­рушення тривалості робочого часу, ненадання протягом трива­лого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладен­ня матеріальної відповідальності тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'яз­кову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про пра­цю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, на яку покладено обо­в'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наді­лені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, ус­танов, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалеж­но від форм власності.

Частина 2 ст. 172 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 172 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 172— штраф від п'ятдесяти до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців.

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173). Трудові відно­сини між наймачем і працівником регулюються не тільки зако­нами, а й колективним і трудовим договорами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, неза­лежно від форм власності; окремими громадянами або уповно­важеними ними особами) і працівником.

З об'єктивної сторони цей злочин виявляється в грубому по­рушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання до­вірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої уго­дою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати роботу, не обумовлену договором). Обо­в'язковим є спосіб порушення: обман, зловживання довірою, примус.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви, мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — наймач, тобто службова особа підприєм­ства, установи, організації, незалежно від форми власності, ок­ремий громадянин або уповноважені ним особи.

Частина 2 ст. 173 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо громадянина, з яким укладено угоду щодо його роботи за межами України.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 173 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до п'яти років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 173 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174). Конституція України передбачає право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Причому вказується, що «ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку» (ст. 44 Конституції України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішен­ня колективних трудових спорів (конфліктів)»^[21] під страйком розуміється «тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (струк­турного підрозділу) з метою вирішення колективного трудово­го спору (конфлікту)». Як випливає із закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це пра­во працівників на вільне волевиявлення.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 174, вира­жається в двох діяннях: а) примушуванні до участі у страйку; б) перешкоджанні участі у страйку.

Примушування — це психічний або фізичний вплив на праців­ника з метою примусити його брати участь у страйку. Пере­шкоджання — це протидія здійсненню працівником свого пра­ва брати участь у страйку. Обов'язковою ознакою примушу­вання і перешкоджання є спосіб їх вчинення: здійснення їх шля­хом фізичного насильства, погрози застосування такого насиль­ства або шляхом інших незаконних діянь. За ступенем тяжкості фізичне насильство може виражатися в завданні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконному позбавленні волі. Якщо фізичне насильство полягало в заподіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то кваліфікація має бути за сукупністю злочинів (наприклад за статтями 121 і 174). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні застосуванням будь-якого фізичного насильства, в тому числі й погрозі вчинити вбивство. Інші незаконні дії можуть виявляти­ся в обмані, в погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити пра­цівника тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, моти­ви і мета значення для кваліфікації не мають.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ст. 174 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших ус­тановлених законом виплат (ст. 175). Частина 7 ст. 43 Консти­туції України проголошує: «Право на своєчасне одержання ви­нагороди за працю захищається законом». Порушення цього кон­ституційного права кримінальним законом визнається злочином.

Порядок та строки виплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат громадянам пе­редбачається в ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в безпідставній невиплаті громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один місяць, вчиненій умисно керівником підприємства, установи або орга­нізації незалежно від форми власності. Безпідставність неви­плати має місце в тих випадках, коли об'єктивно немає причин, що не дозволяють зробити виплати. Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви та мета можуть бути різни­ми і не впливають на кваліфікацію.

Суб'єкт злочину спеціальний: керівник підприємства, уста­нови, організації незалежно від форми власності.

Частина 2 ст. 175 передбачає відповідальність за те саме діян­ня, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використан­ня коштів, призначених для цих виплат, наприклад, викорис­тання коштів з фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 встановлює пільгову норму — особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до при­тягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено ви­плату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 175 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав­лення права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до п'яти років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 175 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

§ 4. Злочини в сфері охорони прав

на об'єкти інтелектуальної власності

Ці злочини спрямовані проти інтелектуальної власності, тоб­то проти прав громадян на володіння, користування, розпоря­дження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, гарантованих ст. 41 Конституції України.

Порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176)^[22]. Безпосередніми об'єктами цього злочину є авторське право і суміжні права, які регулюються розділом 36 ЦК України^[23] та Законом України «Про авторське право і суміжні права»^[24].

Згідно з цим Законом авторські права — це особисті немай- нові права і майнові права авторів та їх правонаступників, по­в'язані зі створенням та використанням творів науки, літерату­ри і мистецтва. До особистих немайнових прав належать право вимагати визнання свого авторства; право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені; право вибору псевдоніма; право протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню творів; право на обнародування. До майнових прав — право використання, відтворення, публічного виконан­ня, показ, право на переклад, на імпорт творів науки, літерату­ри, мистецтва. Суміжні права — це права виконавців, вироб­ників фонограм і організаторів мовлення, пов'язані з викорис­танням цих творів.

Відповідно, предметом порушення авторського права є твори літератури, науки, мистецтва (опубліковані чи неопубліковані), музичні твори (з текстом і без тексту), скульптури, картини, ілюстрації, перекази, фотографії, комп'ютерні програми тощо, а предметом порушення суміжних прав — виконання, фоногра­ми, програми мовлення.

Обов'язкові ознаки предмета: 1) він має бути для винного чужим; 2) має виражатися в об'єктивній (матеріальній) формі: рукописного, машинописного, друкарського тексту, нотному за­писові, фонограмі, дискеті тощо; 3) він має бути новим і оригі­нальним.

Ідеї, концепції, методи не є предметом авторського та суміж­них прав.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлен­ня трьох обов'язкових ознак: діяння, його наслідків і причинно­го зв'язку між ними. Саме діяння може полягати в незаконному відтворенні або розповсюдженні творів науки, літератури, мис­тецтва, комп'ютерних програм і баз даних (наприклад вистав­ка картин без відома автора); незаконному відтворенні, розпо­всюдженні виконань фонограм і програм мовлення; незаконно­му їх тиражуванні та розповсюдженні на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, а також в іншому викорис­танні чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав.

Діяння, як ознака об'єктивної сторони, вчиняється без доз­волу осіб, яким належить авторське право або суміжні права.

Якщо предмет порушення авторського права (або суміжних прав) викрадено (наприклад картину) або знищено (наприк­лад розбито скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за стат­тями про злочини проти власності (статті 185 або 194). Якщо таке викрадення вчинене для подальшого плагіату, то кваліфі­кація настає за сукупністю злочинів — за ст. 176 і, наприклад, за ст. 185.

Наслідок як обов'язкова ознака об'єктивної сторони — це матеріальна шкода у великому розмірі, під якою, згідно з при­міткою до ст. 176, розуміють вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених предметів або суму доходу, отриманого в результаті незаконного використання, яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Між діянням і матеріальною шкодою має бути вста­новлено причинний зв'язок. Закінченим злочин вважається з моменту заподіяння саме такої матеріальної шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мо­тиви можуть бути різними: користь, помста, заздрість. На ква­ліфікацію вони не впливають.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років.

У частині 2 ст. 176 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шко­ди в особливо великому розмірі, тобто якщо вартість предметів або сума доходу в тисячу і більше разів перевищує неоподатко­вуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 176).

У частині 3 ст. 176 передбачено відповідальність за цей зло­чин, вчинений службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи (наприклад примушування до співавторства твору, створеного підлеглим).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 176 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років із конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв, комп'ютерних про­грам, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та об­ладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтво­рення; за ч. 2 ст. 176 — штраф від двохсот до восьмисот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників, матеріальних носіїв комп'ю­терних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мов­лення, аудіо- та відеокасет, дискет, інших носіїв інформації та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення; за ч. 3 ст. 176 — штраф від п'ятисот до тисячі неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення прав на об'єкти промислової власності (ст. 177)^[25]. Права на об'єкти промислової власності регулюється ЦК Ук­раїни та законами України «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15 грудня 1993 р.^[26], «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. з наступними змінами^[27].

Безпосереднім об'єктом цього злочину є промислова власність як право володіння, розпорядження, користування результатом своєї творчості в будь-якій сфері промисловості чи господарсь­кої діяльності. Саме право на творчість дозволяє визначити про­мислову власність як один із видів інтелектуальної власності.

Предметом цього злочину є винахід, корисна модель, про­мисловий зразок, кваліфікаційний покажчик походження това­ру, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин. За своїм змістом вони всі передбачають творче вирішення технічного, технологічного, художньо-конструктивного завдання в будь- якій сфері діяльності: промисловості, сільському господарстві, культурі, охороні здоров'я тощо. Наприклад, винахід — це ре­зультат творчого вирішення технічного завдання, промисловий зразок — результат художнього конструювання виробу. Такий предмет має володіти ознакою істотної новизни, давати пози­тивний ефект і для винного бути чужим.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в незаконному використанні предметів, якщо це завдало матеріальну шкоду у великому розмірі. Наприклад, оголошення сутності винаходу без згоди винахідника, виробництво без дозволу автора корис­ної моделі, використання на своєму підприємстві при вироб­ництві продукції чужого товарного знака, що завдало авторам матеріальну шкоду у великому розмірі (примітка до ст. 177).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років.

Частина 2 ст. 177 передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно (повторність тотожних злочинів) або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, (примітка до ст. 177).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 177 — штраф від ста до чоти­рьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, із конфіскацією неза­конно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, при­значених для її виготовлення; за ч. 2 ст. 177 — штраф від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років із конфіскацією незаконно виготов­леної продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

§ 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини та громадянина

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расо­вої, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК). Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Передбачена ст. 161 кримінальна відповідальність є однією з гарантій прав громадян, що розглядаються.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відноси­ни, що забезпечують рівноправність громадян та їх права.

Об'єктивна сторона злочину виражається в здійсненні будь- якої дії, спрямованої на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національ­ної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих при­вілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціально- го походження, майнового стану, місця проживання, за мовни­ми або іншими ознаками.

Під розпалюванням національної, расової чи релігійної во­рожнечі та ненависті слід розуміти поширення різних відомос­тей, закликів, вигадок, які формують у людей почуття озлобле­ності, відчуження і зумовлюють національну ворожнечу або роз­брат. Форми розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян може виражатися в різних формах третирування гро­мадян: наклепі, цькуванні, знущанні над культурою, звичаями тощо будь-якої нації, дискримінації осіб певної національності або раси. Обмеження прав громадян полягає в прямому або не­прямому ущемленні їхніх прав у будь-якій галузі діяльності за національною, расовою ознакою або залежно від їх релігійної належності, або, навпаки, у встановленні прямих чи непрямих привілеїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих самих підставах. Образа почуттів громадян у зв'язку з їх ре­лігійними переконаннями полягає у зневазі до цих релігійних вірувань.

Цей злочин має формальний склад і вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої дії, вказаної в законі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мо­тиви найчастіше мають націоналістичне забарвлення.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 161 передбачено відповідальність за вказані вище дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а та­кож вчинені службовою особою.

За частиною 3 ст. 161 настає відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії, якщо ці дії були вчинені організованої групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 161 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 161 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 3 ст. 161 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Порушення недоторканності житла (ст. 162). Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянинові недо­торканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є конституційне пра­во громадянина на недоторканність житла.

Об'єктивна сторона злочину виражається в діях, які поля­гають: у незаконному проникненні до житла чи до іншого воло­діння особи всупереч її волі або в незаконному проведенні в них огляду чи обшуку; в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторканність житла громадян.

Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чин­ному законодавству. Проникнення до житла сторонніх можли­во лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згоду було отримано в результаті насильства або погроз, то ви­ключається і правомірне проникнення. Незаконним вважаєть­ся обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права або вчинений із порушенням КПК України, тобто особами, які за певних умов мають на це право, але в цьому випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад проведен­ня обшуку працівниками міліції без санкції суду).

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі за­кону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судо­вого рішення, що набрало законної сили. Незаконним також слід вважати виселення, що здійснено не уповноваженими на те особами.

Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла всу­переч волі осіб, які там проживають, за винятком випадків край­ньої необхідності.

Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-ти річного віку, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 162 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства, чи з погрозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небез­печне, так і безпечне для життя і здоров'я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкоджен­ня. Погроза застосування насильства виражається в заляку­ванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насиль­ства і має бути реальною.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 162 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 162 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, те­леграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засо­бами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163). Безпосереднім об'єктом цього злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це право закріплено в ст. 31 Конституції України.

Предметом злочину є відомості, які містяться в кореспон­денції громадян і становлять їх особисту таємницю.

Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні неза­конних дій, спрямованих на порушення таємниці кореспон­денції, яка передається від однієї особи до іншої засобами зв'яз­ку або через комп'ютер. Способи передачі інформації можуть бути різними: листування, телефонні розмови, телеграфна чи інша кореспонденція. Під листуванням слід розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, бандеролі тощо, що на­даються установами зв'язку громадянам або юридичним осо­бам. Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші види по­відомлень, наприклад, отримані по телетайпу, факсу тощо. Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку ад­ресат або джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб. Незаконність дій із порушення таємниці листуван­ня, телефонних розмов або телеграфних повідомлень має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонден­цією або за порушення встановленого законом порядку, що до­пускає як виняток можливість ознайомлення зі змістом корес­понденції або переговорів громадян.

Зокрема, відповідно до ст. 31 Конституції України таке оз­найомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних у законі, з метою запобігти злочинові чи з'я­сувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.

Цей злочин вважається закінченим із моменту ознайомлен­ня третьої особи зі змістом листування, телефонних розмов, те­леграфної чи іншої кореспонденції громадян.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 163 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, слід розуміти застосування будь- яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису або відтворення різної інфор­мації.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 163 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 163 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182). Конституція України в ст. 32 встановила право кожного грома­дянина на недоторканність приватного життя, на особисту та сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК.

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що за­безпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочи­ну — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може міститися в творі, що публічно демонструється, або творі, виданому в засобах масової інформації, а також на різних мате­ріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіденційних належать такі відомості, які становлять особис­ту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Потерпілим від зло­чину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася або роз­повсюджувалася подібна конфіденційна інформація.

Об'єктивна сторона злочину виражається в одній із таких дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденцій­ної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в)незаконному використанні конфіденційної інфор­мації; г) незаконному поширенні вказаної інформації; д) по­ширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід розуміти збір не уповноваженим на це суб'єктом відомостей про приватне життя іншої особи, що містять його особисту або сімей­ну таємницю. Збирання інформації може здійснюватися з будь- яких джерел: із документів, бесід з родичами, сусідами, знайоми­ми потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Незаконне зберігання вка­заних відомостей — це будь-які умисні дії, пов'язані із перебу­ванням конфіденційної інформації у володінні винного (збері­гає матеріальні носії при собі, в приміщенні, тайнику, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання. Незаконне вико­ристання або поширення конфіденційної інформації — це різні види застосування відомостей без згоди потерпілого. Зокрема, під поширенням слід розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, складових особистої або сімейної таєм­ниці хоча б одній третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному вис­тупі на зборах, мітингу, засіданні тощо, в творі, що публічно демонструється, — тобто їх відтворення на аудіо- та відеозаписі, в суспільному місці; або шляхом обнародування цих відомостей в засобах масової інформації: друкованих, по радіо чи телеба­ченню тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з зазначених дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Покарання за злочин: за ст. 182 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Порушення права на отримання освіти (ст. 183). Відповід­но до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на освіту. Це право охоплює собою можливість отримання будь- якого виду освіти.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відноси­ни, що забезпечують громадянам отримання освіти.

Об'єктивна сторона злочину виражається в незаконній відмові у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності. Незаконна відмова в прийнятті до навчального за­кладу має місце там, де особі безпідставно відмовляють в реал­ізації її права на освіту. Зазначені дії можуть виявлятися у двох формах: а) шляхом прямої відмови і б) шляхом створення для особи несприятливих умов при вступі до навчального закладу, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту у вста­новленому законом порядку.

Злочин є закінченим із моменту вчинення будь-яких дій, спря­мованих на відмову у прийнятті до навчального закладу.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа, яка володіє правом прийому до навчального закладу (директор школи, рек­тор вищого навчального закладу, відповідальний секретар прий­мальної комісії, декан факультету тощо).

У частині 2 ст. 183 передбачено відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання у державних або комунальних на­вчальних закладах. Це полягає у прямому примусі внести плату за навчання або створенні для потерпілого таких умов, за яких він змушений сплатити за навчання в навчальному закладі.

Злочин вважається закінченим із моменту пред'явлення особі вимоги про оплату за навчання.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 183 — штраф до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184). Конституція України в ст. 49 проголошує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня. При цьому зазначається, що у державних і комунальних за­кладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплат­но, а існуючу мережу таких закладів не може бути скорочено.

Безпосереднім об'єктом цього злочину слід вважати суспільні відносини, що забезпечують громадянам право на охорону здо­ров'я та медичну допомогу.

З об'єктивної сторони злочин характеризується незаконною вимогою оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я. Вимогу оплати за на­дання медичної допомоги слід вважати незаконною у випадках, якщо вона: а) взагалі не передбачена у певному медичному за­кладі або не передбачена для певної категорії осіб; б) вимагається не в тих розмірах, які офіційно встановлено. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в медичних закладах, затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 в редакції від 11 липня 2002 р.

Злочин вважається закінченим із моменту пред'явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — ним може бути тільки пра­цівник державного або комунального закладу охорони здоров'я.

За частиною 2 ст. 184 настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я. В цьому випадку суб'єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 184 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 184 — штраф до однієї тисячі неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.

§ 6. Злочини проти сім'ї

Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів неповнолітніх або непрацездатних дітей, що потребують допомоги. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріплено в ст. 51 Конституції України, а також у Сімейному кодексі Ук­раїни. Потерпілими від цього злочину є неповнолітні та не­працездатні діти.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в бездіяль­ності, а саме: а) у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); б) у злісному ухиленні батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні. Під ухи­ленням від сплати аліментів або ухиленням від утримання дітей слід розуміти не тільки пряму відмову від сплати присуджених судом аліментів на дітей, а й приховання винним свого дійсного заробітку, зміни роботи або місця проживання з метою уникну­ти утримань за виконавчим листом, а також інші дії, що свідчать про ухилення від сплати за рішенням суду коштів на утримання дітей або про ухилення від утримання непрацездатних або неповнолітніх дітей. Необхідною умовою притягнення до кри­мінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наяв­ність рішення суду, що набрало чинності та зобов'язує особу сплачувати аліменти на утримання дітей як неповнолітніх, так і непрацездатних повнолітніх. Злісне ухилення, про яке йдеть­ся в ч. 1 ст. 164, — це тривале, систематичне і наполегливе ухи­лення від виконання цього обов'язку, як-от: приховання свого місця проживання, місця роботи, повторне ухилення від сплати аліментів, незважаючи на відповідні попередження тощо. Зло­чин вважається закінченим із моменту злісного ухилення від сплати аліментів, встановлених рішенням суду.

Злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх (тоб­то тих, які не досягли 18-ти років) або непрацездатних (інвалідів 1 і 2 груп, а також тимчасово непрацездатних) дітей, які перебу­вають на їх утриманні, має місце у випадках, коли дітям не на­даються необхідні для їхнього існування кошти, їжа, одяг, жит­ло або необхідний догляд у разі хвороби тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до статусу батьків: усиновлювачі (опікуни), вітчим, мачуха, особа, яка взяла дітей на постійне виховання або на ут­римання за умови, що обов'язок сплати аліментів покладений на цих осіб рішенням суду.

У частині 2 ст.164 передбачено відповідальність за вчинення цього злочину особою, раніше судимою за такий самий злочин.

Покарання за злочин за ч. 1 ст. 164 — виправні роботи на строк до одного року або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 164 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років.

Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездат­них батьків (ст. 165). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових відносин непра­цездатних батьків.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухи­ленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утри­мання непрацездатних батьків. Непрацездатними є батьки — жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, а також інвалі­ди 1 та 2 групи.

Необхідною умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за цей злочин є наявність рішення суду, яке набрало чинності, згідно з яким винна особа зобов'язана спла­чувати кошти на утримання своїх непрацездатних батьків.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удо- черінені), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і зобов'язані у випадках, встановлених рішенням суду, надати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі.

У частині 2 ст. 165 передбачено відповідальність за те са­ме діяння, вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 165 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного року; за ч. 2 ст. 165 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк.

(ст. 166). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відноси­ни, що забезпечують нормальний розвиток і виховання непов­нолітніх, а також здоров'я, безпеку життя або здоров'я, особи­сту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклу­ванню).

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в діянні (дії або бездіяльності) та виражається в злісному невиконанні обов'язків із догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлено опіку чи піклування, тобто в залишенні дітей без нагляду, хар­чування, одягу, ненаданні грошового утримання, ухиленні від догляду та лікування важко хворого тощо, що призвело до тяж­ких наслідків. Обов'язки батьків із догляду за дитиною, з її ви­ховання і захисту покладено на батьків (ст. 150 Сімейного ко­дексу України). Невиконання обов'язків із догляду за дитиною або за підопічним повинно мати злісний характер, тобто бути тривалим за часом, або систематичним, незважаючи на відповідні попередження з боку органів опіки і піклування або місцевих органів влади.

Злочин вважається закінченим із моменту настання тяжких наслідків. Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної дитині або підопічно­му: розлад здоров'я, психічне захворювання, інвалідність, само­губство потерпілого тощо. При цьому обов'язковою умовою кри­мінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є наявність причинного зв'язку між вчиненим діянням і тяжки­ми наслідками що настали.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Став­лення винної особи до наслідків злочину є необережним.

Суб'єкт злочину спеціальний — батьки дитини, а також осо­би, визнані згідно із законом опікунами чи піклувальниками.

Покарання за злочин: за ст. 166 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Зловживання опікунськими правами (ст. 167). Безпосе­реднім об'єктом злочину є майнові права та інтереси особи, щодо якої встановлено опіку чи піклування.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у використанні опіки або піклування на шкоду підопічному. Це, наприклад, зай­няття житлової площі, використання його майна, привласнен­ня речей, розтрата цінностей підопічного, а також порушення майнових прав потерпілого внаслідок укладання невигідних для нього договорів.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, що поєдна­ний із корисливою метою.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, призначена у вста­новленому порядку опікуном чи піклувальником.

Покарання за злочин: за ст. 167 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ст. 168). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування сім'ї.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновите­ля. Під розголошенням таємниці усиновлення слід розуміти по­відомлення будь-якій особі, в тому числі й усиновленому (удо- черіненій), відомостей про те, що юридичні батько або мати дитини фактично не є її кровними батьком або матір'ю. Розго­лошення таємниці може здійснюватися усно, письмово, за до­помогою засобів зв'язку, іншими способами. Обов'язковою оз­накою розголошення є відсутність волі усиновителя (удочери- теля) на розкриття цієї таємниці. Бажання хоча б одного з подружжя усиновителів не розголошувати таємницю усинов­лення вже виключає правомірність її розголошення.

Злочин вважається закінченим із моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновите­ля, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-ти років.

У частині 2 ст. 168 передбачено відповідальність спеціаль­ного суб'єкта: службової особи або працівника медичного зак­ладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо розголошення таємниці уси­новлення спричинило тяжкі наслідки (різні види моральної, фізичної шкоди, заподіяної як усиновленому (удочеріненій), так і усиновителю, розпад сім'ї, психічне захворювання потерпіло­го тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 168 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 168 — штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх дітей.

Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: а) незакон­на посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; б) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; в) незаконні дії щодо передачі дитини під опіку (піклу­вання); г) незаконні дії щодо передачі дитини на виховання в сім'ю громадян. Незаконними такі дії будуть у разі, якщо вони вчинені з порушенням положень Сімейного кодексу України.

Злочин вважатиметься закінченим із моменту здійснення однієї з указаних дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви зло­чину для кваліфікації значення не мають.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 169 передбачено відповідальність за вчинен­ня злочину щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змо­вою групою осіб, із використанням службового становища або якщо він заподіяв тяжкі наслідки. Під тяжкими наслідками цьо­го злочину слід розуміти самогубство потерпілого, його психіч­ний розлад, отримання інвалідності, необережне позбавлення життя тощо. В зв'язку з тим, що норма, яка розглядається, є бланкетною, при аналізі об'єктивної сторони конкретного зло­чину необхідно встановити, які саме закони та нормативні акти було порушено особою. Передусім слід звернутися до глав 18— 19 Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини, яку було ратифіковано Верховною Радою України 27 лютого 1991 р.^[28], і до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затверджен­ня Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на уси­новлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усино­вителів» від 20 липня 1996 р.^[29]

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 169 — штраф від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 169 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

§ 7. Злочини проти свободи совісті

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов