Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 20 из 41Следующая ⇒

РОЗДІЛ X

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

§ 1. Поняття та види злочинів проти громадської безпеки

Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 Конституції України). Безпеці людей, їх життєдіяльності та завдають шкоди злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну не­безпечність^[79].

Родовим об'єктом цих злочинів є громадська (загальна) без­пека - стан захищеності людей та інших соціальних цінностей від джерел підвищених небезпек (злочинних організацій, теро­ристів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забез­печується запобігання загроз заподіяння ними шкоди.

Зокрема, злочинні організації за своєю природою застосо­вують або можуть застосовувати погрози або насильство, завж­ди готові через своїх членів або інших озброєних злочинців ско­ристатися зброєю і, отже, залякують людей, зумовлюють по­чуття незахищеності, породжують у населення обґрунтовану тривогу за збереженість життя, здоров'я, власності тощо.

Обов'язковою ознакою абсолютної більшості злочинів про­ти громадської безпеки є смертоносні предмети — зброя, боє­припаси, вибухові речовини та пристрої, радіоактивні матеріа­ли та інші предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Вони виступають як засоби (знаряддя) або предмети цих злочинів, що обумовлює загальнонебезпечний характер ос­танніх.

Об'єктивна сторона цих злочинів полягає у суспільно небез­печному, протиправному діянні (дії або бездіяльності), що по­рушує громадську безпеку та створює загальну небезпеку (умо­ви) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або за­подіює такі наслідки.

Більшість злочинів проти громадської безпеки належить до злочинів із формальним складом і може бути вчинена лише шля­хом дії, а злочини з матеріальним складом (статті 264, 267 і 270) вчинюються як шляхом дії, так і бездіяльності.

Загибель людей означає загибель однієї або кількох осіб. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одній або кільком особам, середньої тяж­кості двом чи більше особам, заподіяння майнової шкоди у вели­кому або в особливо великому розмірі тощо.

Суб'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки з формальним складом — прямий умисел, а злочинів із матері­альним складом — необережність. В останніх злочинах можли­ва змішана форма вини, що передбачає умисел щодо діяння (на­приклад порушення певних правил безпеки) і необережність щодо наслідків (наприклад щодо загибелі людей).

Мотив і мета більшості злочинів проти громадської безпеки не є їх обов'язковими ознаками і можуть бути різними.

Суб'єктом злочинів проти громадської безпеки є, як правило, будь-яка особа, яка досягла 16-ти, а деяких злочинів — 14-ти років.

Отже, злочини проти громадської безпеки - це суспільно небезпечні, передбачені КК винні діяння (дії або бездіяльність), вчинені суб'єктами злочину, що порушують громадську (загаль­ну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки.

Виходячи з послідовності злочинів, вказаних у дев'ятому розділі Особливої частини КК, всі злочини проти громадської безпеки можна поділити на три групи:

1) створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язаних із ними (статті 255—261);

2) незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (статті 262—266);

3) порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку (статті 267—270).

§ 2. Створення злочинної організації,

терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язані з ними

Створення злочинної організації (ст. 255). Об'єктивна сто­рона цього злочину виражається в таких формах: 1) створенні злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяж­кого злочину; 2) керівництві такою організацією; 3) участі у ній; 4) участі у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організації зустрічі (сходок) представників злочинних орган­ізацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення зло­чинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних орга­нізацій або організованих груп; 6) керівництві цією зустріччю (сходкою); 7) сприянні такій зустрічі (сходці).

Створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину полягає в різних діях щодо заснуван­ня (формування) злочинної організації: у підшукуванні зброї або співучасників, вербуванні їх до злочинної організації, роз­поділі ролей між ними тощо.

Злочин є закінченим із моменту фактичного створення зло­чинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжко­го злочину. Поняття злочинної організації дається у ч. 4 ст. 28.

Керівництво злочинною організацією - це визначення цілей і способів їх досягнення, спрямування діяльності злочинної організації, дій її учасників, давання вказівок, завдань співучас­никам, виконання функцій ватажка або одного з ватажків зло­чинної організації, управління нею, її учасниками.

Участь у злочинній організації передбачає існування вже ство­реної злочинної організації. Тут йдеться про випадки, коли осо­ба не брала участі у створенні злочинної організації, але всту­пила (увійшла) до злочинної організації, створеної іншими осо­бами. З моменту давання згоди на вступ (входження) до злочинної організації дії винного розцінюються як закінчений злочин, хоч би той, хто вступив до злочинної організації, і не брав участі у вчинених нею злочинах. Вступ до злочинної орга­нізації, членство в ній є закінченим злочином із тих підстав, що сам по собі цей факт означає надання злочинній організації можливості використання нового учасника згідно з її планами. Участь у злочинній організації, поряд зі вступом до неї, може полягати в різних діях.

Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не вступала до цієї організації, не була її учасни­ком, але брала безпосередню участь у злочині, вчиненому зло­чинною організацією.

Організація зустрічі (сходки) представників злочинних орга­нізацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення зло­чинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних орга­нізацій або організованих груп — це залучення до зустрічі (сход­ки), розробка плану її підготовлення і проведення, об'єднання вказаних осіб, їх мобілізація, спрямованість на зустріч (сход­ку), налагодження, упорядкування зустрічі (сходки) для успіш­ної та ефективної злочинної діяльності. Поняття організованої групи дається у ч. 3 ст. 28.

Керівництво вказаною зустріччю (сходкою) — це управління зустріччю (сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Сприяння вказаній зустрічі (сходці) — це створення відповід­них умов для її здійснення, надання допомоги тощо.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони створен­ня злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп — мета розроблення планів і умов спільно­го вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Мотиви злочину можуть бути різними. У більшості випадків це прагнення до наживи, матеріальної вигоди. Особа, яка створила злочинну організацію з метою вчи­нення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або яка керувала такою організацією, підлягає кримінальній відповідальності не лише за ст. 255, але відповідно до ч. 1 ст. 30 і за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися її умислом. Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за участь у ній, а також за вчи­нені злочинною організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь. У разі вчинення окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоп­лювалися) цілями злочинної організації та не входили в плани її діяльності, відповідальності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.

Суб'єктом цього злочину може бути фізична особа, яка до­сягла 16-річного віку.

Вчинення злочинною організацією злочинів, санкції за які не перевищують 12 років позбавлення волі, охоплюється ст. 255 і не вимагає додаткової кваліфікації. Якщо ж злочинною орга­нізацією вчинено злочин, за який передбачено більш суворе по­карання, ніж зазначено у ст. 255, такі дії підлягають кваліфі­кації за сукупністю злочинів — за ст. 255 і за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 звільняється від кримінальної відпо­відальності особа, крім організатора чи керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю. Добровільність заяви про створення злочинної організації або участь у ній озна­чає вчинення цих дій із різних мотивів, але з власної волі та за усвідомлення об'єктивної можливості й надалі брати участь у ній.

Покарання за злочин: за ст. 255 - позбавлення волі від п'яти до дванадцяти років.

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256). Об'єктивна сторона цього зло­чину виражається в двох формах: 1) заздалегідь не обіцяному сприянні учасникам злочинних організацій та укритті їх зло­чинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транс­портних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів; 2) заздалегідь не обіцяному вчиненні інших дій зі створення умов, які сприяють їх злочинній діяль­ності. Заздалегідь обіцяне вчинення цих дій утворить собою співучасть у злочині, передбаченому ст. 255.

Сприяння учасникам злочинних організацій і укриття їх зло­чинної діяльності означає надання їм допомоги, підтримки, створення відповідних сприятливих умов для подальшого здійснення їх злочинної діяльності та її приховування.

Здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють зло­чинній діяльності учасників злочинних організацій, означає підготовлення і забезпечення можливості злочинної діяльності учасників злочинних організацій. Якщо сприяння учасникам злочинних організацій і укриття їх злочинної діяльності здійснюється способом, який сам по собі має ознаки іншого скла­ду злочину, вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю зло­чинів. Сприяння учасникам злочинних організацій їх злочинній діяльності та укриття винним здобутих учасниками злочинних організацій предметів, зберігання яких карається саме по собі, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад збе­рігання вибухових речовин).

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій. Для кваліфікації цього злочину як закін­ченого не має значення, чи вдалося винному сприяти учасни­кам злочинної організації та укрити їх злочинну діяльність. Достатньо встановити, що дію було спрямовано на здійснення вказаного сприяння.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Особа усвідомлює, що вона надає заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриває їх зло­чинну діяльність, і бажає цього. Якщо ж здійснення цих дій було обіцяно до або під час вчинення злочину, тобто до моменту вчи­нення учасниками злочинної організації тяжкого чи особливо тяжкого злочину або до його закінчення, такі дії розглядаються як співучасть у вчиненні цього злочину у вигляді пособництва. При цьому, якщо особа більш або менш постійно, систематично сприяє злочинній діяльності учасників злочинної організації та укриває її, то пособництво переростає в участь у злочинній орган­ізації. Тому про сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності можна говорити лише у разі заз­далегідь не обіцяного, не постійного сприяння, а тимчасового ра­зового зв'язку зі злочинною організацією (наприклад, прихову­вання без попередньої домовленості майна, здобутого злочинною організацією шляхом вчинення нею особливо тяжкого злочину).

Мотив і мета можуть бути різними і не є обов'язковими озна­ками складу цього злочину.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 ст. 256 — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, за ч. 2 цієї статті — тільки службова особа або особа, яка вчинила злочин, передбачений ст. 256, повторно (див. ч. 1 ст. 32).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 256 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 256 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Бандитизм (ст. 257). Відповідно до ст. 257 бандитизм — це організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Обов'язковими ознаками банди є: 1) наявність у ній кількох (трьох і більше) суб'єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність; 4) загальна мета учасників угрупування — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 5) спосіб вчинення злочину — напад на підприємства, установи, органі­зації чи на окремих осіб.

Стійкість як ознака банди має місце лише у разі, якщо її ство­рено для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як прави­ло, не одного, а кількох нападів. В окремих випадках банду може бути створено для одного, але особливо небезпечного нападу, що вимагає особливої підготовки. Наприклад, для нападу на банк, поштовий поїзд тощо. Про стійкість банди можуть свідчи­ти стабільність її складу та організаційних структур, згурто­ваність її членів, постійність форм і методів злочинної діяль­ності тощо.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного члена банди. Саме озброєність для нападів у поєднанні зі стійкістю та іншими ознаками й утворює ту міру суспільної не­безпечності, яка характеризує банду. Під зброєю розуміють при­строї, прилади та інші предмети, конструктивно призначені та технічно придатні для ураження живої чи іншої цілі, тобто зброя у вузькому, власному значенні слова. Зброя може бути вогне­пальною, холодною, вибуховою тощо. Якщо зброя є лише в одно­го члена банди, необхідно, щоб інші учасники знали про неї та розуміли, що вона може бути використана під час нападу. Для складу бандитизму не обов'язково, щоб зброю було застосовано, пущено в хід при нападі. Тобто для відповідальності за банди­тизм достатньо того, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути використана.

Банда створюється з метою нападу на підприємства, уста­нови, організації чи на окремих осіб. Нападом необхідно вважа­ти дії, поєднані із застосуванням насильства. Насильство може бути як фізичним (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, завдання ударів, побоїв, зв'язування, позбавлення волі, інші на­сильницькі дії), так і психічним — реальна погроза негайного застосування фізичного насильства. Отже, під бандою необхід­но розуміти стійке, озброєне об'єднання трьох і більше суб'єктів злочину, які організувалися для вчинення нападів на підприєм­ства, установи, організації чи на окремих осіб.

Об'єктивна сторона бандитизму може виражатися в трьох формах: 1) організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) участь у такій банді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму достатньо вчинення хоча б однієї з цих дій.

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб — це будь-які дії, резуль­татом яких стало створення банди. Вони можуть полягати у підшукуванні та вербуванні співучасників, у змові, придбанні зброї, розробці планів створення банди або вчиненні нею нападів тощо. Саме з моменту створення банди бандитизм вважається закінченим злочином, незалежно від того, чи вчинила банда хоча б один напад. Якщо дії винного не призвели до створення банди з причин, які не залежали від його волі, вони мають кваліфікува­тися як незакінчений злочин — за ст. 14 чи ст. 15 і ст. 257.

Участь в озброєній банді — це членство в ній, входження, вступ до її складу, незалежно від того, чи вчинено особою будь-які дії у складі банди чи ні. Участь у банді вважається закінченим зло­чином із моменту давання згоди на вступ у банду. Участю у банді поряд зі вступом у банду охоплюється як безпосередня участь членів банди у вчинюваних нею нападах, так і виконання ними інших дій в інтересах банди: керівництво, фінансування, забез­печення приміщеннями, сховищами, зброєю, транспортом, до­кументами, підшукування об'єктів для нападу тощо.

Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі матиме місце, якщо члени банди та інші особи, не члени банди, спільно брати­муть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі. Участь може полягати у різних діях: придушенні опору потерпілого, забезпеченні безпеки бандитів-нападників та інших діях із на­дання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Участь осо­би, яка не є членом банди, у вчинюваному бандою нападі, необ­хідно відрізняти від пособництва бандитизму. Пособник не бере безпосередньої участі у бандитському нападі. Пособники бан­дитизму, тобто особи, які сприяли вчиненню злочину бандою, не вступаючи до її членів і не беручи безпосередньої участі в її нападі, підлягають відповідальності за ч. 5 ст. 27 і ст. 257.

Вчинені під час бандитських нападів злочини не виходять за межі складу бандитизму і не потребують додаткової кваліфі­кації, за винятком випадків вчинення бандою умисного вбив­ства. У цих випадках кваліфікація настає за сукупністю зло­чинів — бандитизму та вбивства.

Суб'єктивна сторона бандитизму характеризується виною у формі прямого умислу. Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої особи необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчинено­го, наприклад, як розбій, вбивство тощо. Бандитизм може вчи­нюватися з метою викрадення, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під варти тощо.

Суб'єкт бандитизму — особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 257 — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Терористичний акт (ст. 258). Терористичний акт (від лат. terror — страх, жах) є одним із найнебезпечніших злочинів про­ти громадської безпеки.

Об'єктивна сторона злочину виражається в двох формах: 1) застосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій.

Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вра­жаючих властивостей проти життя, здоров'я, майна чи довкіл­ля. Поняття вибуху, підпалу розглянуто при аналізі складу ди­версії (ст. 113). До інших дій, які створювали небезпеку для жит­тя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, можна віднести застосу­вання отруйних речовин, затоплення, обвали, каменепади, зруйнування будівель, споруд, доріг, засобів зв'язку, пошкод­ження нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо. Для складу закінченого злочину достатньо вчинення будь-якої із зазначених дій.

Погроза вчинення зазначених загальнонебезпечних дій пе­редбачає доведення до відома органів державної влади чи місце­вого самоврядування, службових осіб, об'єднань громадян, юри­дичних або фізичних осіб умислу винного вчинити зазначені дії. З моменту такої погрози терористичний акт вважається закін­ченим злочином. Погроза може бути виражена як безпосеред­ньо, так і опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо.

З суб'єктивної сторони терористичний акт може бути вчине­ний лише з прямим умислом. При погрозі не має значення, чи справді винний мав умисел привести її до виконання. Обов'яз­ковою ознакою суб'єктивної сторони терористичного акту є наявність мети: 1) порушення громадської безпеки; 2) заляку­вання населення; 3) провокація воєнного конфлікту, міжнарод­ного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб'єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 258 передбачає відповідальність за терорис­тичний акт, вчинений: 1) повторно (див. ч. 1 ст. 32); 2) за попе­редньою змовою групою осіб (див. ч. 2 ст. 28); 3) із заподіянням значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків. Якщо дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, призвели до загибелі людини, винний відповідає за ч. 3 ст. 258.

У частині 4 ст. 258 передбачено відповідальність за створен­ня терористичної групи чи терористичної організації, керівниц­тво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Ці поняття розглянуто при аналізі складів злочинів, передбаче­них ч. 1 ст. 255, статтями 256 і 257.

У частині 5 ст. 258 встановлено, що від кримінальної відпові­дальності за діяння, передбачене ч. 4 цієї статті, звільняється особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідоми­ла про нього правоохоронному органу та сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації чи розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяль­ністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину. Добровільність повідомлення про існування терористичної групи чи організації означає здійснення цих дій із власної волі, з різних мотивів, за усвідомлення об'єктивної можливості й надалі брати участь у ній або сприяти її діяль­ності.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 258 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 2 ст. 258 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 3 ст. 258 — позбав­лення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі; за ч. 4 ст. 258 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності (ст. 259). Об'єктивна сторона цього злочину полягає у неправдивому по­відомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Неправдиве повідомлення — це доведення до відома будь-якій особі інформації, що не відповідає дійсності, про нібито існую­чу підготовку вибуху, підпалу або інших подібних дій, доведена до відома будь-якої особи. Злочин вважається закінченим із мо­менту неправдивого повідомлення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, завідомістю — тобто винний знав про те, що відомості, повідомлені ним, є неправдивими.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 259 передбачено відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення: а) якщо воно спричинило тяжкі на­слідки або б) вчинене повторно (див. ч. 1 ст. 32).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 259 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 259 — позбавлення волі на строк від двох до семи років.

Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). Об'єктивна сторона цього зло­чину виражається в таких формах: 1) у створенні не передбаче­них законами України воєнізованих формувань; 2) участі у їх діяльності; 3) у створенні не передбачених законом збройних формувань; 4) участі у їх діяльності.

Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдинона­чальність, підпорядкованість і дисципліну, і в яких проводить­ся військова, стройова чи фізична підготовка.

Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані гру­пи, що незаконно мають на озброєнні придатну для викорис­тання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю (примітки 1 і 2 до ст. 260). Поняття зброї та озброєності ті самі, що і при характе­ристиці бандитизму.

З об'єктивної сторони цього злочину обов'язковим є неза­конність створення воєнізованого або збройного формування. Відповідно до Конституції України «на території України забо­роняється створення і функціонування будь-яких збройних фор­мувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17), «політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих форму­вань» (ч. 2 ст. 37). Незаконними є воєнізовані формування, ство­рення яких заборонено Конституцією України, а також воєнізо­вані та збройні формування, не передбачені законами України.

Під створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань слід розуміти їх утворення (організацію, заснування). Створення незаконного воєнізованого або збройно­го формування може виражатися в різних діях, які призвели до його організації. Поняття створення злочинного формування дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 255.

Злочин вважається закінченим із моменту створення воєні­зованого або збройного формування, навіть якщо не вчинено жодної дії, заради якої вони були створені. Якщо винному не вдалося створити воєнізоване або збройне формування, його дії слід кваліфікувати як незакінчений злочин, тобто готування або замах на створення відповідного формування.

Участю у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань вважається членство в таких форму­ваннях, перебування у їх складі та виконання будь-яких дій для їх успішного функціонування. Частини 1 і 2 ст. 260 передбачають відповідальність за участь у діяльності формування. Тому сам факт дачі згоди на вступ, як і вступ до воєнізованого або зброй­ного формування, якщо особі не вдалося з причин, що не зале­жали від її волі, взяти участь у діяльності такого формування, слід кваліфікувати як замах на участь у діяльності воєнізованого або збройного формування.

З суб'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 3 ст. 260 передбачено відповідальність за вчинен­ня цього злочину за кваліфікуючих обставин, а саме: а) керів­ництво не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; б) їх фінансування; в) постачання їм зброї, боє­припасів, вибухових речовин чи військової техніки. Поняття ке­рівництва злочинним формуванням дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 255. Злочин вважається закінченим із момен­ту вчинення дій, пов'язаних із керівництвом воєнізованим або збройним формуванням. Під фінансуванням незаконного воє­нізованого або збройного формування слід розуміти забезпе­чення його грошима, валютними цінностями, коштовностями тощо. Під постачанням предметами слід розуміти їх надання, доставку тощо.

У частині 4 ст. 260 передбачено відповідальність за участь у складі воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян. Якщо та­кий напад призвів до загибелі людей чи інших тяжких наслідків відповідальність настає за ч. 5 ст. 260.

Відповідно до ч. 6 цієї статті звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка перебувала в складі зазначених фор­мувань, за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцево­го самоврядування. Добровільність означає остаточний вихід особи з різних мотивів зі злочинного формування з власної волі, за усвідомлення нею можливості й надалі брати участь у ньому.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 260 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 260 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 260 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 4 ст. 260 — позбав­лення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 5 ст. 260 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підви­щену небезпеку для оточення (ст. 261). Предметом цього зло­чину є об'єкти, на яких виготовляються, зберігаються, викорис­товуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети.

Радіоактивні матеріали — це джерела іонізуючого випромі­нювання, ядерні матеріали та радіоактивні відходи.

Хімічні речовини — це речовини, безпосередня або опосередко­вана дія яких може призвести до загибелі або отруєння людей і (або) заподіяти шкоду довкіллю та майну. Біологічні речовини, матеріали — це такі речовини біологічного походження (біохіміч­ні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які можуть призвести до загибелі людей або тілесних ушкоджень і (або) заподіяти шкоду довкіллю та май­ну. Вибухонебезпечними вважаються матеріали, які внаслідок своїх фізико-хімічних властивостей здатні миттєво виділяти ве­лику кількість кінетичної енергії, створювати високу температу­ру, утворювати отруйні гази, спричиняти пожежі та руйнування і цим становлять підвищену небезпеку для оточення.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у нападі на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпе­ку для оточення, вчиненому для захоплення, пошкодження або знищення цих об'єктів. Поняття нападу було дано при аналізі бандитизму.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета — захоплення, пошкодження або знищення цих об'єктів. Під захопленням слід розуміти зайняття всієї або час­тини території вказаних об'єктів. Поняття пошкодження і зни­щення об'єктів розглянуті при аналізі складу злочину, передба­ченого ст. 194.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 261 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

§ 3. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних ма­теріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зло­вживанням службовим становищем (ст. 262). Предметом цьо­го злочину є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речо­вини, вибухові пристрої та радіоактивні матеріали. Вони мають бути придатними для використання за своїм цільовим призна­ченням. До вогнепальної зброї належать всі види бойової, спортив­ної, нарізної, мисливської (крім гладкоствольної мисливської) зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробле­ної, для проведення пострілу з якої використовується сила тис­ку газів, що утворюється при згорянні вибухової речовини (по­роху або інших спеціальних горючих сумішей). Бойові припаси — це патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби у зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху. До вибухових речовин належать по­рох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухати без доступу кисню. Вибу­хові пристрої — це саморобні чи виготовлені промисловим спо­собом вироби одноразового застосування, спеціально підготов­лені та за певних обставин здатні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (ви­буху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речо­вин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного ма­теріалу, інших подібних речовин. Поняття радіоактивних ма­теріалів дається при аналізі злочину, передбаченого ст. 261.

З об'єктивної сторони цей злочин може виражатися в таких формах: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заво- лодіння зазначеними предметами шляхом шахрайства.

Поняття викрадення, привласнення, вимагання, шахрайства, розбою або зловживання службовим становищем аналогічні відповідним поняттям злочинів проти власності (статті 185, 186, 187, 189—191). Однак, на відміну від злочинів проти власності, заподіяння матеріальної шкоди власності не є обов'язковою оз­накою цього злочину.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. На відміну від аналогічних посягань на власність, корисливий мотив і корислива мета не є обов'язковими ознака­ми цього злочину, його мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину: за умови викрадення, вимагання і розбою — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку, за умови привлас­нення і заволодіння шляхом шахрайства — особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єкт привласнення спеціальний, а саме — особа, у правомірному віданні якої були зазначені вище пред­мети.

У частині 2 ст. 262 передбачено відповідальність за вчинен­ня цього злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, а також заволодіння зброєю та іншими предметами шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

У частині 3 ст. 262 встановлено відповідальність за дії, передбачені частинами 1 чи 2 цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою, шляхом розбою, вимагання, поєднано­го з насильством, небезпечним для життя і здоров'я.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 262 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 262 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 3 ст. 262 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263). Предметом злочину, пе­редбаченого ч. 1 ст. 263, є вогнепальна зброя (крім гладкостволь- ної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини та вибу­хові пристрої. Він тотожний предмету злочину, передбаченого ч. 1 ст. 262. Предмет злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263, — кинд­жали, фінські ножі, кастети чи інша холодна зброя. До холодної зброї належать предмети, які відповідають стандартним зраз­кам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроб­люючий або ударний ефект (багнет, стилет, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для уражен­ня живої цілі за допомогою м'язової сили людини або дії меха­нічного пристрою.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263, по­лягає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мис­ливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, а злочину, пе­редбаченого ч. 2 цієї статті, — у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без вказаного дозволу.

Носіння - це дія з переміщення зазначених предметів, їх транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо). Збе­рігання — це володіння будь-яким із зазначених предметів, що перебувають не при особі, а в обраному нею місці. Придбання — це дії, пов'язані з набуттям цих предметів (за винятком викра­дення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шах­райства чи зловживання службовим становищем) у результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання в пода­рунок, на відшкодування боргу тощо. Виготовлення — це дії зі створення чи перероблення будь-яких предметів, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей холод­ної чи вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речо­вин або вибухових пристроїв. Ремонт - це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів шляхом замі­ни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і ме­ханізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням. Передача — це надан­ня цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового збер­ігання чи використання за цільовим призначенням. Збут — це пе­редача їх іншій особі шляхом продажу, обміну, дарування, спла­ти боргу тощо.

Злочин має місце лише за умови, що зазначені дії вчинюють­ся без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними.

З суб'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом, їх мета і мотив можуть бути різними.

Суб'єктом злочинів може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 3 ст. 263 встановлено, що звільняється від кри­мінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, перед­бачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речови­ни або вибухові пристрої. Під добровільною здачею слід розу­міти повну, за власною волею, незалежно від мотивів, здачу цих предметів органам влади, при усвідомленні особою фак­тичної можливості подальшого безкарного продовження вчи­нення злочину.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 263 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 263 — штраф до п'ятдеся­ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмежен­ня волі на строк від двох до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових при­пасів (ст. 264). Предметом цього злочину є вогнепальна зброя і бойові припаси. Їх поняття дано при аналізі злочину, передба­ченого ст. 262. Проте предметом цього злочину може бути і глад- коствольна мисливська зброя, і бойові припаси до неї.

Об'єктивна сторона злочину — недбале зберігання вогне­пальної зброї або бойових припасів, якщо це спричинило заги­бель людей або інші тяжкі наслідки.

Недбале зберігання може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності (наприклад, зброя передається малолітньому для гри чи не розряджається після полювання).

З суб'єктивної сторони злочин характеризується умислом і необережністю, але щодо самої дії або бездіяльності до наслідків можлива тільки необережна форма вини.

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 264 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.

(ст. 265). Предметом цього злочину є радіоактивні матеріали. Їх поняття дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 261.

Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному (без пе­редбаченого законом дозволу) придбанні, носінні, зберіганні, використанні, передачі, видозміненні, знищенні, розпиленні, руйнуванні радіоактивних матеріалів. Для відповідальності достатньо вчинення однієї з цих дій.

Поняття придбання, носіння і зберігання дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 263. Під використанням радіоактив­них матеріалів слід розуміти їх застосування або користування ними. Передача радіоактивних матеріалів аналогічна за своїм змістом цьому поняттю у ст. 263. Видозмінення радіоактивних матеріалів — це внесення в них будь-яких змін. Знищення радіо­активних матеріалів — це приведення їх до непридатного стану. Розпилення — це дії, які розсіюють (розносять) радіоактивні матеріали у повітрі найдрібнішими частинками. Руйнування означає пошкодження предметів, в яких є радіоактивні речови­ни або ядерні матеріали.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є по­водження з радіоактивними матеріалами без передбаченого за­коном дозволу.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка до­сягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 265 передбачено відповідальність за незакон­не поводження з радіоактивними матеріалами, якщо воно спри­чинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. До незаконно­го поводження з радіоактивними матеріалами можливий тільки прямий умисел, а щодо загибелі людей або інших тяжких наслідків — необережність (злочинна самовпевненість або зло­чинна недбалість).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 265 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 265 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Погроза вчинити викрадення або використати радіоактивні матеріали (ст. 266). Предметом злочину є радіоактивні матеріали, їх поняття дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 261.

Об'єктивна сторона злочину виражається у погрозі вчини­ти викрадення радіоактивних матеріалів для примушення фізичної або юридичної особи, міжнародної організації або дер­жави вчинити будь-яку дію або утриматися від неї, якщо були підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 266, поля­гає у погрозі використати радіоактивні матеріали для спричи­нення загибелі людей або інших тяжких наслідків, якщо були підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Злочин вважа­тиметься закінченим, якщо стало відомо про погрозу, тобто з того моменту, коли та або інша особа сприйняла погрозу.

Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочинів є спеціальна мета, а саме: примусити фізичну або юридичну осо­бу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї, або мета — спричинити загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Суб'єкт злочинів — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 266 — позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 266 — позбавлення волі на строк до п'яти років.

§ 4. Порушення різних правил,

що забезпечують громадську безпеку

Порушення правил поводження з вибуховими, легкозай­мистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріа­лами (ст. 267). Предметом злочину є вибухові речовини та ра­діоактивні матеріали. Їх поняття дано при аналізі злочинів, пе­редбачених статтями 261 і 262.

Об'єктивна сторона злочину полягає у порушенні правил без­печного поводження з вибуховими речовинами або радіоактивни­ми матеріалами: правил зберігання, використання, обліку, пере­везення цих предметів або інших правил поводження з ними, а також незаконному пересиланні цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем, якщо це порушення створило небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків. Порушення правил поводження з вибуховими речовинами або радіоактивними мате­ріалами може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності.

Правила зберігання вибухових речовин та радіоактивних матеріалів передбачають заходи, спрямовані на забезпечення їх фізичної цілісності від протиправних дій фізичних осіб та утримання їх у безпечному стані. Правила використання вста­новлюють безпечні способи їх застосування, а правила обліку вимагають контролю за їх рухом, своєчасною фіксацією їх над­ходження, реєстрацією (документуванням) видачі, витрачання і повернення тощо. Правила перевезення вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів передбачають їх безпечне переміщен­ня різними видами транспорту, а інші правила поводження з цими предметами регулюють безпечні способи виготовлення, випробування, знищення тощо цих предметів.

Незаконне пересилання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем означає їх відправлення для доставки в певне місце. Пересилання вантажем вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів можливе лише з дозволу органів транспорту із до­триманням відповідних правил безпеки.

Порушення правил поводження тягне кримінальну відпові­дальність лише у разі, якщо ці порушення створили небезпеку загибелі людей або настання інших тяжких наслідків.

З суб'єктивної сторони порушення правил поводження з ви­буховими речовинами чи радіоактивними матеріалами може бути вчинено як умисно, так і з необережності. Незаконне пере­силання цих речовин чи матеріалів поштою або вантажем мож­ливе лише з прямим умислом. Щодо створення небезпеки заги­белі людей або настання інших тяжких наслідків вина може бути тільки необережною.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, яка має дозвіл на по­водження з цими предметами та у зв'язку з цим зобов'язана дотримуватися правил безпеки поводження з ними.

Суб'єктом незаконного пересилання поштою або вантажем вибухових, легкозаймистих та їдких речовин або радіоактив­них матеріалів може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 267 передбачено відповідальність за ті самі діяння, а також за незаконне пересилання поштою або багажем легкозаймистих або їдких речовин, якщо вони спричинили за­гибель людей або інші тяжкі наслідки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 267 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 267 — позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років.

Незаконне ввезення на територію України відходів і вто­ринної сировини (ст. 268). Предметом цього злочину є відходи і вторинна сировина та речовини або матеріали, що належать до категорії небезпечних відходів, які заборонено до ввезення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» від 5 бе­резня 1998 р. (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3073-ІІІ від 7 березня 2002 р.)^[80] відходи — це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи вияв­лення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. Деякі (окремі) види відходів виступають як вто­ринна сировина — це залишки сировини, матеріалів і напівфаб­рикатів, що утворюються у процесі виробництва, або залишки предметів споживання та їх тари, придатні для подальшого ви­користання.

Порядок ввезення в Україну окремих видів відходів встанов­люється Кабінетом Міністрів України. Ввезення на територію України чи транзит через її територію відходів можливий лише у разі надання дозволу Мінекоресурсів України.

Небезпечні відходи — це відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього при- родного середовища і здоров'я людини та які потребують спеці­альних методів і засобів поводження з ними. Перелік небезпеч­них відходів, які забороняються до ввезення, затверджує Кабі­нет Міністрів України.

Об'єктивна сторона злочину полягає у ввезенні на терито­рію України чи транзиті через її територію: відходів або вто­ринної сировини без належного дозволу, речовин або матеріалів, що належать до категорії небезпечних відходів, які забороня­ються до ввезення.

Ввезення на територію України предмета — це його пере­міщення через кордон України. Транзит відходів — це безперер­вне перевезення відходів від одного кордону національної тери­торії до іншого без зберігання, за винятком зберігання, зумов­леного технологічним процесом перевезення відходів. Злочин вважається закінченим із моменту перетину вантажу з відхода­ми або вторинною сировиною кордону України.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 268 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 268 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або по­збавлення волі на строк до трьох років.

Незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269). Предметом цього зло­чину є вибухові та легкозаймисті речовини. Поняття вибухових речовин дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 262. Легкозаймисті речовини — це вогненебезпечні речовини, які здатні самозайматися або легко спалахувати і цим спричиняти або посилювати пожежу.

Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному переве­зенні на повітряному судні зазначених речовин. Перевезення цих речовин означає їх транспортування, доставку повітряним суд­ном. Поняття повітряного судна дано у ч. 2 ст. 15 Повітряного кодексу України.

Незаконним вважається перевезення на повітряному судні цих речовин без відповідного дозволу (ст. 63 Повітряного ко­дексу України) або перевезення таких вибухових або легкозай­мистих речовин, які не підлягають транспортуванню на по­вітряних суднах (ст. 75 Повітряного кодексу України).

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 269 передбачено відповідальність за цей зло­чин, якщо він спричинив загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 269 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той са­мий строк; за ч. 2 ст. 269 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Порушення встановлених законодавством вимог пожеж­ної безпеки (ст. 270). Об'єктивна сторона цього злочину поля­гає у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, якою запо­діяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі. Порушення встановлених законодавством вимог пожеж­ної безпеки може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності. Під встановленими законодавством вимогами пожежної безпеки слід розуміти положення, які передбачають норми і правила щодо запобігання виникненню пожеж. Вимоги пожежноїбезпе- ки визначають стандарти, паспорти, норми, правила, положен­ня, інструкції.

Відповідальність за ст. 270 настає лише тоді, коли порушен­ня вимог пожежної безпеки спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у ве­ликому розмірі. Пожежа — це неконтрольоване горіння пред­метів поза спеціальним вогнищем, що створює безпосередню небезпеку для життя людей.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є на­слідки: шкода здоров'ю людей або майнова шкода у великому розмірі. Шкода здоров'ю людей — заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень одній або більше особам. Відповідно до примітки до ст. 270 КК майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в триста й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Суб'єктивна сторона злочину щодо порушення вимог пожеж­ної безпеки — може бути як умисел, так і необережність, а щодо наслідків (шкоди здоров'ю людей або майнової шкоди) — лише необережність.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 270 передбачено відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (при­мітка до ст. 270).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 270 — штраф від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 270 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии