Примушування до антиконкурентних узгоджених дій

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 18 из 41Следующая ⇒

(ст. 228). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава за­безпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на рин­ку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна кон­куренція. Види та межі монополії визначаються законом.

Безпосередній об'єкт цього злочину - конкурентні відноси­ни між суб'єктами господарювання. Додатковими об'єктами є особа та власність.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) дії — примушування до антиконкурентних узгоджених дій, які забо­ронено законом про захист економічної конкуренції, 2) способи дій — насильство чи заподіяння матеріальної шкоди або погро­за застосування насильства чи заподіяння такої шкоди.

Заборони щодо здійснення антиконкурентних узгоджених дій, перелік таких дій, а також визначення низки понять, які мають значення для кваліфікації цього злочину, передбачено у Господарському кодексі України, а також у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.¹

Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь- якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна по­ведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Визначення суб'єкта господарювання міститься у ст. 55 Госпо­дарського кодексу України.

Антиконкурентні узгоджені дії — це узгоджені дії, які при­звели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обме­ження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встанов­лення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологіч- ного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх, реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід із ринку) інших суб'єктів господарювання, по­купців, продавців тощо.

Примушування - це протиправна вимога, що висувається суб'єктам господарювання і спрямована на те, щоб у зазначе­ний у ст. 228 спосіб примусити їх (усупереч їх небажанню) вчи­нювати узгоджені антиконкурентні дії. Така вимога може вису­ватися: 1) в різний час або одночасно двом чи більше суб'єктам господарювання, 2) тільки одному суб'єктові господарювання, наприклад, якщо другий суб'єкт господарювання вже згоден вчи­нювати антиконкурентні узгоджені дії.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі більш суворо карається за Кримінальним кодексом, необ­хідна додаткова кваліфікація як злочину проти особи.

Завдання матеріальної шкоди може полягати у викраденні, знищенні чи пошкодженні майна, збитках у вигляді додаткових витрат чи неодержаного прибутку (втраченої вигоди) тощо.

Погроза насильством і заподіянням матеріальної шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний зумовлює в інших осіб обґрунтоване побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому.

Злочин вважається закінченим із моменту пред'явлення суб'єкту господарювання вищевказаної вимоги, поєднаної з хоча б однією із зазначених погроз.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою недопущення, усунення чи обмеження конку­ренції між суб'єктами господарювання.

Суб'єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 228 встановлено відповідальність за дії, пе­редбачені ч. 1 цієї статті, вчинені організованою групою або осо­бою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Покараннязазлочин:за ч. 1 ст. 228 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 228 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення по­ходження товару (ст. 229). Безпосереднім об'єктом цього зло­чину є конкурентні відносини між суб'єктами господарювання, що базуються на принципі добросовісної конкуренції. Додатко­вий об'єкт - право інтелектуальної власності.

Предметом злочину є: 1) знак для товарів і послуг; 2) фір­мове найменування; 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

Знак для товарів і послуг (торговельнамарка) - це позначен­ня, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від то­варів і послуг інших осіб. Знаком можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, ко­льори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, або будь-які комбінації таких позначень.

Фірмове (комерційне) найменування - це найменування суб'єкта господарювання (юридичної особи або громадянина- підприємця), яке дає можливість вирізнити його з-поміж інших. Воно може бути повним і скороченим.

Кваліфіковане зазначення походження товару - це термін, що охоплює (об'єднує) назву місця походження товару і геогра­фічне зазначення походження товару. Тобто йдеться про назву країни, регіону як частини країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта із офіційно визначеними ме­жами, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, які виключно або головним чи­ном зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами та/або людським фактором.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) аль­тернативні діяння — незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об'єкти; 2) наслідки — матеріальна шкода у великому розмірі; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Диспозиція ст. 229 є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності вказаних дій. Основними актами є: Цивільний та Господарський кодекси України, закони України «Про охорону прав на знаки для то­варів і послуг» від 15 грудня 1993 р.^[63] та «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.^[64]

Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) на­несення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, вивіску, етикетку, нашивку, бирку чи інший при­кріплений до товару предмет, зберігання такого товару із за­значеним нанесенням знака з метою пропонування для прода­жу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт та експорт; 2) застосування його під час пропонування та надання будь- якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, які використовуються для адресації комп'ютерів і ресурсів.

Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійснюється без дозволу його власника, який є во­лодільцем відповідного свідоцтва про реєстрацію знака в Ук­раїні або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установленому законом порядку добре відомим.

Під незаконним використанням фірмового (комерційного) най­менування слід розуміти будь-яке використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого фірмового (комерційного) найменування, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на його використання.

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається: нанесення його на товар або на етикетку, упаковку товару, застосування у рекламі, запис на блан­ках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Іншимумисним порушенням права на вказані у ст. 229 об'єкти інтелектуальної власності є, наприклад, надання дозволу (ви­дача ліцензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на такий знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва на цей знак.

Згідно з приміткою до ст. 229 матеріальною шкодою у вели­кому розмірі визнається шкода у розмірі від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідків - матеріальної шкоди у великому розмірі.

Суб'єктивна сторона злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 229 передбачено відповідальність за вчинен­ня цього злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, а також за заподіяння особливо великої матеріальної шко­ди, яка у тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті).

За частиною 3 ст. 228 кваліфікуються дії, передбачені части­нами 1 або 2 цієї статті, вчинені службовою особою з викорис­танням службового становища щодо підлеглої особи, тобто з використанням організаційно-розпорядчих або адміністратив­но-господарських повноважень.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 229 — штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, із конфіскацією відповідної продукції та зна­рядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її ви­готовлення; за ч. 2 ст. 229 — штраф від тисячі до двох тисяч нео­податковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією відповідної продукції та зна­рядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її ви­готовлення; за ч. 3 ст. 229 — штраф від п'ятисот до тисячі неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне збирання з метою використання або викорис­тання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231). Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини у сфері охо­рони комерційної таємниці. Додатковий об'єкт - право інте­лектуальної власності.

Предмет злочину — комерційна таємниця, а саме відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансо­вою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, які не є дер­жавною таємницею, але розголошення яких може завдати шко­ди інтересам суб'єкта господарювання (див. ч. 1 ст. 36 Госпо­дарського кодексу України та ст. 505 Цивільного кодексу України). Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господа­рювання відповідно до закону.

Комерційною таємницею не можуть бути ті відомості, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Водночас, існує Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, передбачений Постановою Кабінету

Міністрів України від 9 серпня 1993 року № 611¹. До таких відо­мостей, зокрема, належать установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою і господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встанов­леними формами державної звітності; дані, необхідні для пере­вірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових пла­тежів та ін. Законом визначається коло органів, які мають до­ступ до комерційної таємниці.

З об'єктивної сторони злочин може полягати: 1) у вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю; 2) в незаконному використанні таких відо­мостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарсь­кої діяльності.

Стаття 231 КК встановлює відповідальність за будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, що містять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване комер­ційне шпигунство). Наприклад, викрадення, підкуп, різноманітні погрози та шантаж, перехоплення інформації в засобах зв'язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання, вико­ристання спеціальних технічних засобів тощо. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відо­мостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єктові гос­подарювання (див. ч. 2 ст. 36 Господарського кодексу України). Злочин визнається закінченим незалежно від того, чи отримав винний відомості, що містять комерційну таємницю.

Незаконним використанням комерційної таємниці є впрова­дження таких протиправно здобутих відомостей у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприєм­ницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи.

Істотна шкода суб'єкту господарської діяльності визна­чається з урахуванням конкретних обставин, за яких вчинено злочин. Така шкода, наприклад, може виражатися в збитках, заподіяних суб'єктові господарської діяльності в зв'язку зі спа­дом виробництва, необхідністю його переорієнтування, змен­шенням клієнтури тощо. Злочин є закінченим із моменту за­вдання істотної шкоди.

Суб'єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний при ко­мерційному шпигунстві зі спеціальною метою — розголошення або іншого використання цих відомостей. Розголошенням ко­мерційної таємниці визнається ознайомлення з цими відомос­тями іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (див. ч. 3 ст. 36 Господарського кодексу України). Щодо наслідків у вигляді істотної шкоди у винного може бути умисел і необе­режність.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 231 — штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Розголошення комерційної таємниці (ст. 232). Безпосередній об'єкт злочину такий самий, як у ст. 231.

Предмет злочину — комерційна таємниця (це поняття пояс­нено щодо ст. 231).

Об'єктивна сторона злочину виражається в розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотної шкоди суб'єктові господарської власності.

Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх без згоди власника, хоча б одній особі, що не володіла такою таєм­ницею. Розголошення може бути здійснено у будь-який спосіб — усно, письмово, із використанням засобів зв'язку та масової інформації, комп'ютерних мереж тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння істот­ної шкоди суб'єктові господарської діяльності, яка визначаєть­ся аналогічно ст. 231.

Суб'єктивна сторона злочину: щодо діяння — прямий уми­сел, поєднаний із корисливими чи іншими особистими мотива­ми; щодо наслідків у вигляді істотної шкоди — може бути умисел або необережність. Корисливий мотив пов'язаний із прагнен­ням особи одержати від цього матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви — це, наприклад, помста, заздрість, образа, бажання до­годити іншій людині тощо.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і якій у зв'язку з професійною або службовою діяльністю стали відомі відомості, що становлять комерційну таємницю. Це, наприклад, працівники суб'єкта господарської діяльності або службові осо­би правоохоронних чи інших органів.

Покарання за злочин: за ст. 232 — штраф від двохсот до п'яти­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­ністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

§ 4. Злочини у сфері банкрутства

Фіктивне банкрутство (ст. 218). Безпосередній об'єкт зло­чину — суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами гос­подарської діяльності своїх фінансових зобов'язань.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді завідомо неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог із боку кредиторів і зобов'я­зань перед бюджетом; 2) наслідок — велика матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

Офіційною заявою є подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарсько­го суду. Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема, Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у ре­дакції від 30 червня 1999 р.¹ У заяві стверджується неправдивий факт про нібито наявну фінансову неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським су­дом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарсь­кої діяльності банкрутом.

Фінансова неспроможність - це такий фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, який згідно із законодавством про банкрутство визнається підставою для порушення госпо­дарським судом справи про банкрутство. Взагалі такий стан характеризується як неспроможність, тобто нездатність суб'єк­та підприємництва після настання встановленого строку вико­нати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, терито­ріальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності (див. ч. 1 ст. 209 Господарського кодек­су України). За загальним правилом, справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кре­дитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встанов­леного для їх погашення строку, якщо інше не передбачено За­коном (див. ч. 3 ст. 6 Закону).

Матеріальна шкода — це завдані кредиторам або державі збит­ки, під якими розуміють втрату або пошкодження майна, додат­кові витрати (вартість додаткових робіт, додатково витраче­них матеріалів тощо), неодержані доходи, які були б одержані у разі належного виконання зобов'язання. Згідно з приміткою до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Злочин вважається закінченим із моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Суб'єктивна сторона злочину - умисел, за якого особа усві­домлює неправдивість інформації про фінансову неспро­можність суб'єкта господарювання, яка передається нею.

Суб'єкт злочину — громадянин—засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта гос­подарської діяльності або громадянин—суб'єкт підприємниць­кої діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 218 — штраф від семисот п'ятдеся­ти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до трьох років.

Доведення до банкрутства (ст. 219). Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, як у ст. 218.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: а) дії, що по­гіршують фінансову спроможність суб'єкта господарської діяль­ності; б) перший наслідок - стійка фінансова неспроможність цього суб'єкта господарської діяльності; в) другий (похідний від першого) наслідок — велика матеріальна шкода державі чи кредитору; г) причинний зв'язок між діями та наслідками.

У статті 219 йдеться про будь-які цілеспрямовані дії, які на­справді погіршують фінансове становище суб'єкта господарсь­кої діяльності, вчинені власником або службовою особою цього ж суб'єкта (наприклад, укладання завідомо невигідних угод або завідомо нездійсненних угод із великими штрафними санкція­ми, взяття на себе чужих боргів тощо). Такі дії можуть поєдну­ватися з наступною бездіяльністю (наприклад, службова особа приймає управлінське рішення не висувати вимоги до боржни­ка щодо повернення ним боргів).

Стійка фінансова неспроможність означає, що суб'єкт госпо­дарської діяльності насправді не може виконати грошові зобов'я­зання в певному розмірі протягом визначеного законом періоду часу, що потребує застосування передбаченої законом процеду­ри відновлення його платоспроможності. Йдеться аналогічно ст. 218 про такий фінансовий стан суб'єкта господарської діяль­ності, який визнається підставою для порушення господарським судом справи про банкрутство згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 червня 1999 р. Крім того, слід брати до уваги особливості законодавства про відновлення платоспро­можності банків або визнання їх банкрутами, передбачені Зако­ном України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.¹ Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим пору­шення господарським судом справи про банкрутство та визнан­ня суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Матеріальна шкода державі або кредитору вважається вели­кою у межах, встановлених ст. 218.

Велика матеріальна шкода кредиторам або державі є похідним наслідком стійкої фінансової неспроможності, спричиненої умис­ними діями винної особи. Тому якщо в конкретному випадку такої опосередкованості немає - учинене, за наявності підстав, потре­бує іншої кваліфікації, наприклад, за ст. 364 як зловживання служ­бовою особою своїм службовим становищем.

Злочин вважається закінченим із моменту завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Суб'єктивна сторона злочину - умисел, поєднаний із корис­ливими мотивами (прагненням до отримання будь-яких мате­ріальних вигод) або іншою особистою заінтересованістю (по­мста, заздрість, особисті неприязні стосунки з кредитором тощо) чи задоволенням інтересів третіх осіб (наприклад, інтересів осіб, які бажають купити збанкрутіле підприємство за безцінь).

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку та є влас­ником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 219 — штраф від п'ятисот до вось­мисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220).

Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та 219.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності; 2) спосіб дії — подання недо­стовірних відомостей; 3) наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові; 4) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінан­сового становища. Це можуть бути дії, якими породжується по­милкове уявлення кредитора щодо фінансової спроможності суб'єкта господарської діяльності (супротивної сторони), або ж таке уявлення закріплюється чи продовжується в часі.

Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розу­міти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219). При­чому фінансова неспроможність існує насправді, на відміну від фіктивного банкрутства (ст. 218), в якому суб'єкт господарю­вання фактично фінансово спроможний. Для кваліфікації цьо­го злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Матеріальна шкода кредиторові вважається великою у ме­жах, встановлених ст. 218.

Велика матеріальна шкода має бути в причинному зв'язку з приховуванням стійкої фінансової неспроможності, тому для кваліфікації не має значення причина такої неспроможності. Завдання великої матеріальної шкоди кредиторові та державі, яка є в причинному зв'язку із самою стійкою фінансовою не­спроможністю, потребує іншої кваліфікації - залежно від при­чини неспроможності. Якщо причиною були цілеспрямовані дії, характерні для доведення до банкрутства, необхідна додаткова кваліфікація за ст. 219. В інших випадках може й не бути злочи­ну як такого, наприклад, якщо причиною стійкої фінансової не­спроможності були несприятлива економічна ситуація, надзви­чайні природні умови, випадковий збіг обставин тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб'єктивна сторона злочину - умисел, який характеризуєть­ся усвідомленням особою недостовірності інформації, яку вона подає.

Суб'єкт злочину — громадянин-засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта гос­подарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 220 — штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­ження волі на строк до двох років, із позбавленням права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221). Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єк­тами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань та обов'язків у судових процедурах банкрутства.

Предмет злочину — майно, майнові обов'язки, відомості про майно, документи, що відображають господарську чи фінансо­ву діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Майно - це сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх ба­лансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Особливим видом майна є цінні па­пери.

Під майновими обов'язками слід розуміти зобов'язання осо­би, яка є боржником у процедурах банкрутства, перед іншими особами та державою, а також зобов'язання останніх перед борж­ником.

Відомості про майно - це відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кошти, які є на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах.

Документами, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, є передбачені за­конодавством матеріальні носії відомостей про таку діяльність. Наприклад, це первинні документи, що відображають госпо­дарські операції, документи бухгалтерського обліку та звітності, виражені в паперовій формі чи на машинних носіях.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: діяння, вчи­нене у разі банкрутства; наслідок — велика матеріальна шкода; причинний зв'язок між діянням та наслідком.

У цій статті передбачено такі альтернативні діяння: 1) прихо­вування майна; 2) відчуження майна; 3) знищення майна; 4) пе­редача майна в інше володіння; 5) приховування майнових обо­в'язків; 6) приховування відомостей про майно; 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності; 8) приховування таких документів; 9) знищення таких документів.

Учинення діяння у разі банкрутства означає вчинення його після порушення господарським судом справи про банкрутство. Тобто йдеться про порушення особою своїх обов'язків у судових процедурах банкрутства, передбачених законодавством, зокре­ма, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від 30 черв­ня 1999 р. Банкрутство - це нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимо­ги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (див. ч. 2 ст. 209 Господарського кодек­су України). Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим, щоб суд визнав суб'єкта господарської діяльності банкрутом.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221. У складі доведення до банкрутства (ст. 219) йдеться про стійку фінансову неспроможність як підставу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи було порушено справу судом. У злочині, передбаченому ст. 221, нав­паки - порушення справи є обов'язковим, однак підстави для цього можуть бути різними.

Приховування майна, майнових обов'язків, відомостей про май­но, документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, - це незаконні дії, спрямовані на те, щоб унеможливити врахування та/або вико­ристання таких предметів чи відомостей у процедурах банкрут­ства. Наприклад, переміщення майна чи документів в інше місце, розміщення їх у спеціально створених схованках, знищення чи перекручення відповідної комп'ютерної інформації.

Передача майна в інше володіння означає незаконну передачу майна боржника іншій особі з наданням права володіння, або ж володіння та користування ним. Відчуження майна - незакон­на передача майна боржника іншій особі разом із правом влас­ності. Незаконність цих дій пов'язана з порушенням заборон, встановлених господарським судом у процедурах банкрутства, наприклад, розпорядження майном без погодження з арбітраж­ним керуючим (розпорядником майна).

Знищеннямайна та документів, які відображають господарсь­ку чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, - це доведення їх до повної непридатності щодо цільового при­значення.

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності, озна­чає повне виготовлення сфальсифікованого документа або підроблення справжнього документа.

Великаматеріальна шкода - це п'ятсот чи більше неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Шкода може бути заподіяна не тільки державі або кре­диторові боржника, а й самому боржникові, а також власнику його майна.

Злочин вважається закінченим із моменту завдання великої матеріальної шкоди.

Суб'єктивна сторона злочину - умисел.

Суб'єкт злочину — громадянин—засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта гос­подарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 221 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222). Безпосе­реднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об'єкта­ми можуть виступати власність або відносини з формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

Предмет злочину - неправдива інформація, що надається вка­заним у цій статті адресатам і в конкретному випадку має юри­дичне значення як підстава для прийняття рішення щодо на­дання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб'єкта господарювання, мету отри­мання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо.

Об'єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам вла­ди Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самовря­дування, банкам або іншим кредиторам із метою одержання суб­сидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі, якщо немає ознак злочину проти власності.

Надання неправдивої інформації спрямоване на введення вка­заних адресатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо по­датків.

Під іншими кредиторами слід розуміти тих суб'єктів відно­син у сфері господарської діяльності, які згідно із законодав­ством мають право надавати кредити суб'єктам господарю­вання.

Субсидія - це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулю­вання певної діяльності. Субвенція - це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дота­ція - це надання суб'єктам господарської діяльності бюджет­них коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробни­чих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підви­щення якості продукції тощо. Кредит - це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальникові за умови по­вернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

Надання суб'єктам господарювання субсидій, субвенцій, до­тацій та кредитів за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та окремих спе­ціальних нормативних актів.

Пільги щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків (загальнодержавних чи місце­вих), які передбачено законодавством про оподаткування, зо­крема, Законом України «Про систему оподаткування» у ре­дакції від 18 лютого 1997 р.

Злочин вважається закінченим із моменту надання завідомо неправдивої інформації.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інфор­мації ще до фактичної передачі її адресату та поєднаний із ме­тою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

Зміст і спрямованість умислу особи, мотив, мета та момент їх виникнення мають вирішальне значення для відмежування цього злочину від злочинів проти власності. Якщо у момент на­дання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатно звернути чуже майно на свою або інших осіб користь (напри­клад одержати кредит і не повертати його), вчинене кваліфі­кується як незакінчене або закінчене шахрайство (ст. 190). Мо­тивом цих дій є прагнення особи незаконно збагатити себе чи інших осіб за рахунок чужого майна. Якщо такий умисел було спрямовано на привласнення лише частини одержаних коштів або він виник після фактичного незаконного їх одержання - вчи­нене кваліфікується як злочин проти власності і за ст. 222.

Суб'єкт злочину — громадянин—підприємець або засновник чи власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності.

У частині 2 ст. 222 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріаль­ної шкоди, що в п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати в нецільовому використанні субсидій, субвенцій чи дотацій, неповерненні кредиту, ненадходженні до бюджетів коштів у вигляді податків тощо.

При відмежуванні цього злочину від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212) слід вра­ховувати: 1) у ст. 222 йдеться про пільги тільки щодо податків, а у ст. 212 - також про збори та інші обов'язкові платежі; 2) є відмінності між цими злочинами за колом суб'єктів, зокрема, за ст. 212 може нести відповідальність також громадянин, який не є підприємцем, причому це може бути пов'язано з отриманням пільг щодо прибуткового податку з громадян шляхом вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222.

У випадках, якщо наслідком вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222, було ненадходження до бюджетів коштів у вигляді податків у сумі, що більше тисячі, але менше п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, — виникає конкуренція загальної (ча­стини 1 чи 2 ст. 212) та спеціальної (ст. 222) норм, яку слід вирішу­вати шляхом застосування спеціальної норми про більш тяжкий злочин — шахрайство з фінансовими ресурсами. Якщо завдана шкода в п'ять тисяч разів і більше перевищує вказаний мінімум - конкурують норми, передбачені ч. 2 ст. 222 та ч. 3 ст. 212. Тут вирішальне значення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість його наслідків, тому перевагу має ч. 3 ст. 212. Проте Пленум Вер­ховного Суду України рекомендує судам кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. 3 ст. 212 (див. п. 24 вищезазначеної постанови від 25 квітня 2003 р. № 3).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 222 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 222 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні поса­ди або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних па­перів (ст. 223). У частинах 1 та 2 ст. 223 передбачено два са­мостійні склади злочинів. Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері випуску (емісії) цінних паперів суб'єктами господарювання та громадянами.

Предмет злочину (за ч. 1) - цінні папери, які можуть випус­катися суб'єктами господарської діяльності чи громадянами у формі їх відкритого розміщення лише за умови реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповід­ними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове пра­во і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають із цього документа, іншим особам.

Предметом цього злочину, зокрема, можуть бути акції, об­лігації підприємств, інвестиційні та іпотечні сертифікати, а та­кож сертифікати фондів операцій із нерухомістю. Обов'яз­ковість їх реєстрації передбачено законами України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.^[65], «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.^[66], «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні серти­фікати» від 19 червня 2003 р.^[67], «Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 р.^[68]

Об'єктивна сторона злочину (за ч. 1) — це випуск (емісія) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому законом порядку.

Випуск (емісія) цінних паперів - це дії з первинного розмі­щення цінних паперів, тобто відчуження цінних паперів пер­винним власникам шляхом укладання цивільно-правових до­говорів. Наприклад, здійснення підписки на акції, продаж об­лігацій або інвестиційних сертифікатів.

Під відкритим розміщенням слід розуміти відчуження цінних паперів юридичним чи фізичним особам, коло яких заздалегідь не визначено. Для такого розміщення характерним є використання привселюдної пропозиції, тобто повідомлення про відкритий про­даж цінних паперів, зробленого у засобах масової інформації або іншим чином та зверненого до невизначеної кількості осіб.

Випуск (емісія) цінних паперів може здійснюватися безпо­середньо емітентом або за його дорученням торговцем цінними паперами. Випуск цінних паперів у документарній формі пе­редбачає виготовлення сертифікатів, а в бездокументарній формі здійснюється шляхом відкриття рахунків у системі елект­ронного обігу цінних паперів та облікового запису на них, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

Реєстрація емісії здійснюється у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР). У законодавстві передбачено різні види такої реєстрації. У всіх випадках відкри­того розміщення цінних паперів обов'язковою є реєстрація не тільки випуску, а й самої інформації про випуск (проспекту емісії). Реєстрація може здійснюватись одночасно або в різний час. Наприклад, одночасно реєструється інформація про випуск та випуск облігацій підприємств. У випадках емісії акцій відкри­тих акціонерних товариств у різний час у такій послідовності реєструються: а) інформація про випуск акцій; б) звіт про на­слідки підписки на акції; в) випуск акцій.

Якщо закон передбачає кілька обов'язкових державних реє­страцій і з кожною з них пов'язано виникнення права особи на вчинення певних дій у процедурі випуску (емісії) цінних паперів, то для об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 223, достатньо вчинення відповідних дій за відсутності хоча б однієї з таких реєстрацій.

Порядок випуску (емісії) цінних паперів та державної реєст­рації емісії встановлено з Цивільним та Господарськими кодек­сами України, законами, зазначеними вище, а також «Про гос­подарські товариства» від 19 вересня 1991 р.^[69], «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.^[70], «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р.^[71], Положенням про порядок реєстрації випуску акцій відкри­тих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затвердже­ним наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 р. № 210 (у редакції від 9 лютого 2001 р.^[72]); Положенням про порядок випуску об­лігацій підприємств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 р. № 322¹ та іншими нормативними актами ДКЦПФР.

Моментом закінчення злочину є укладання цивільно-право­вого договору з хоча б одним інвестором про відчуження йому хоча б однієї одиниці цінних паперів (наприклад, передплата на акції без реєстрації інформації про їх випуск) або передача інвестору хоча б одного екземпляра цінних паперів.

Суб'єктивна сторона злочину (за ч. 1) — прямий умисел.

Суб'єкт злочину (за ч. 1) — громадянин або службова особа суб'єкта господарської діяльності, які досягли 16-річного віку. Громадянин може вчинити цей злочин, зокрема, якщо він є за­сновником акціонерного товариства і здійснює передплату на акції без державної реєстрації інформації про випуск цих акцій.

У частині 2 ст. 223 встановлено відповідальність за внесення громадянином або службовою особою суб'єкта господарської діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, а також за­твердження таких документів, якщо ці дії заподіяли велику ма­теріальну шкоду інвесторові.

Предмет злочину - документи, які подаються суб'єктами господарської діяльності, причому для різних актів реєстрації цінних паперів передбачено самостійні переліки документів. Поняттям «цінні папери», на відміну від ч. 1 цієї статті, охоп­люються цінні папери, що випускаються як у формі їх відкри­того розміщення, так і в інших формах, наприклад розподілу всіх акцій між засновниками закритого акціонерного товари­ства. Переліки документів, що обов'язково подаються, перед­бачають вищеназвані нормативні акти, а також інші рішення ДКЦПФР.

Об'єктивну сторону злочину (за ч. 2) характеризують: 1) аль­тернативні дії — внесення в документи, які подаються для реє­страції емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації або затвердження таких документів; 2) наслідок - велика мате­ріальна шкода інвесторові; 3) причинний зв'язок між дією та наслідком.

Недостовірна інформація — це дані про вигадані факти (на­приклад, про збори акціонерів, які не проводилися) або спотво­рення дійсних фактів (наприклад спотворення даних фінансо­вого звіту), або заперечення справжніх фактів.

Внесення в документи завідомо недостовірної інформації може здійснюватися під час їх складання (виготовлення) або полягати в підробленні уже виготовленого документа (наприк­лад зміна тексту).

Затвердження документа - це виконання особою покладе­них на неї управлінських повноважень із затвердження певних документів (прийняття рішення, поставлення підпису, відбит­ка печатки тощо).

Інвестор на ринку цінних паперів — фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій ра­хунок із метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власни­кові цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Матеріальна шкода, заподіяна інвесторові, визнається вели­кою, якщо вона у п'ятсот чи більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 218). Така шкода може полягати у втраті інвестованих гро­шових коштів унаслідок банкрутства емітента цінних паперів чи фактичного знецінення цінних паперів після розкриття недос­товірної інформації тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту настання наслідку - великої матеріальної шкоди інвесторові.

Суб'єктивна сторона злочину (за ч. 2) - прямий умисел, який характеризується усвідомленням особою недостовірності інфор­мації.

Суб'єкт злочину (за ч. 2) — громадянин або службова особа суб'єкта господарської діяльності, які досягли 16-річного віку. Це може бути громадянин, який є засновником акціонерного това­риства, службова особа суб'єкта господарської діяльності, що здійснює емісію цінних паперів, а також інші особи, які мають право засвідчувати своїми підписами та печатками ті документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 223 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років; за ч. 2 ст. 223 — штраф до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обій­мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеження волі на строк до трьох років.

Виготовлення, збут та використання підроблених недер­жавних цінних паперів (ст. 224). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфері обігу недержавних цінних паперів.

Предмет злочину - підроблені недержавні цінні папери.

Недержавними визнаються цінні папери, що випускаються від імені органу місцевого самоврядування, юридичної або фізичної особи (зокрема, облігації місцевих позик, акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій із нерухомістю, заставні, іпотечні облігації та сертифікати), а також похідні цінні папе­ри, випуск в обіг яких пов'язаний із правом на придбання або продаж протягом визначеного договором строку цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Цінні папери мо­жуть бути в документарній і бездокументарній формі.

Виготовлення з метою збуту, а також збут підроблених дер­жавних цінних паперів чи білетів державної лотереї кваліфі­кується за ст. 199.

Об'єктивна сторона злочину — це виготовлення з метою збу­ту, збут чи використання іншим чином підроблених недержав­них цінних паперів.

Під виготовленням підроблених цінних паперів слід розумі­ти створення повністю фальшивих цінних паперів або частко­ву підробку справжніх цінних паперів (підробка номеру, серії облігації чи інших реквізитів цінних паперів). Способи виго­товлення можуть бути різними.

Виготовлення характеризується тим, що виготовлювач підроблює недержавні цінні папери таким чином, щоб вони мали значну схожість за формою та основними реквізитами зі справж­німи цінними паперами, що за його задумом у звичайних умо­вах ускладнить або зовсім виключить виявлення підробки під час їх збуту, зробить можливим перебування таких цінних па­перів в обігу. У разі грубого підроблення, що легко виявляєть­ся, та обманного способу збуту діяння кваліфікується як шах­райство (ст. 190).

У цій статті йдеться про виготовлення цінних паперів реаль­но існуючих емітентів. У разі виготовлення особою «цінних па­перів» неіснуючої юридичної особи з метою продажу і заволод- іння в такий спосіб чужими коштами, дії можуть кваліфікувати­ся як готування до шахрайства (статті 14 та 190).

Збут цінних паперів - це їх відчуження будь-яким способом (наприклад, продаж, обмін, дарування), вчинене їх виготовлю­вачем або іншою особою.

Використання підроблених цінних паперів іншим чином охоп­лює всі інші, крім відчуження, способи їх пред'явлення під ви­глядом справжніх цінних паперів для придбання або реалізації певних прав або звільнення від обов'язків (наприклад, викори­стання їх як заставу або для отримання дивідендів, можливості голосування на зборах акціонерів).

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених дій із хоча б одним підробленим екземпляром цінних паперів.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, а виготов­лення цінних паперів поєднано з метою їх збуту.

Суб'єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.

У частинах 2 та 3 ст. 224 передбачено відповідальність за вчинення цього злочину повторно (ч. 2); заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2); вчинення організованою групою (ч. 3); заподіяння особливо великої матеріальної шкоди (ч. 3).

Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або ст. 199.

Матеріальна шкода завдається державі, юридичним особам або окремим громадянам. Вона може полягати у втраті коштів чи іншого майна покупцями підроблених цінних паперів або особами, які виконали майнове зобов'язання, посвідчене таки­ми цінними паперами (наприклад, сплатили борг, виплатили дивіденди, передали майно при ліквідації емітента), у збитках від знецінення дійсних цінних паперів тощо. Визначення шкоди як великої (триста й більше неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян) та особливо великої (тисяча й більше таких мінімумів) передбачено в примітці до ст. 224.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 224 — обмеження волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 224 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 224 — позбав­лення волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів та захисту їх прав

Незаконне виготовлення, збут або використання держав­ного пробірного клейма (ст. 217). Безпосереднім об'єктом зло­чину є суспільні відносини щодо захисту прав і законних інте­ресів споживачів у сфері господарської діяльності з виробами із дорогоцінних металів. Ці відносини регулюються Законом «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використан­ня дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р.¹ та іншими нор­мативно-правовими актами.

Предмет злочину - державне пробірне клеймо, тобто знак установленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів і вміст вагових одиниць основного доро­гоцінного металу в одній тисячі вагових одиниць сплаву. Для кожного виду дорогоцінних металів встановлено проби (дер­жавні стандарти), наприклад, для платини - 950-та проба.

Предметом злочину є як незаконно виготовлене державне пробірне клеймо, так і справжнє клеймо. Не є предметом злочи­ну іменник - спеціальний знак, який засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів.

Об'єктивну сторону злочину характеризують альтернативні дії: незаконне виготовлення, збут або використання державно­го пробірного клейма.

Під виготовленням слід розуміти як повне створення держав­ного пробірного клейма, так і відновлення не придатного для використання клейма. У будь-якому випадку тут йдеться про виготовлення предмета (приладу), яким клеймується виріб, а не самого знака на виробі.

Збут державного пробірного клейма — це його відчуження будь-яким способом (продаж, дарування, обмін тощо). Збутом є відчуження як законно виготовленого, так і незаконно виготов­леного державного пробірного клейма. В останньому випадку дії особи, яка сама незаконно виготовила клеймо, слід кваліфі­кувати як незаконне виготовлення та збут, а в інших випадках - тільки як незаконний збут.

Використання означає незаконне нанесення відбитку дер­жавного пробірного клейма на виріб. Таке нанесення можли­ве: 1) законно виготовленим або незаконно виготовленим клей­мом; 2) на ювелірні та побутові вироби із дорогоцінних металів або на інші вироби (враховуючи ті, що виготовлені не із дорого­цінних металів); 3) особами, яким надано право клеймувати ви­роби, або іншими особами.

Диспозиція ст. 217 є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності вказаних дій. Основне значення має вищевказаний Закон, а також Інструк­ція про здійснення державного експертно-пробірного контро­лю за якістю дорогоцінних металів, вставок дорогоцінного ка­міння, виробів з них та матеріалів, що містять дорогоцінні ме­тали та вставки дорогоцінного каміння у редакції наказу Міністерства фінансів України від 5 лютого 2004 р. № 143¹. Згідно із Законом опис державного пробірного клейма та його форма затверджуються Міністерством фінансів України та виготовляються за його замовленням. Право клеймувати ювелірні та побутові вироби, виготовлені з дорогоцінних ме­талів, мають тільки органи Державної пробірної служби та за певних умов — виготовлювачі таких виробів.

Незаконним використанням державного пробірного клейма, зокрема, можуть визнаватися: клеймування виробів не власно­го виробництва чи незаконно виготовлених виробів; клейму­вання виробів, покритих іншим дорогоцінним металом, не за основним сплавом; нанесення відбитку пробірного клейма, яке не відповідає пробі сплаву, з якого виготовлено виріб.

Нанесення відбитку державного пробірного клейма на виріб, виготовлений не з дорогоцінного металу, і подальший продаж цього виробу під виглядом виробу з дорогоцінного металу ви­магає додаткової кваліфікації за ст. 190 як шахрайство. Так само кваліфікується завищення проби при нанесенні клейма на виріб із дорогоцінного металу і подальший продаж цього виробу.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої з дій - виготовлення, збуту або використання.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 217 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 217 — штраф від ста до трьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­ження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 217 — штраф від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк від трьох до п'яти років.

Обман покупців та замовників (ст. 225). Безпосереднім об'єк­том цього злочину є суспільні відносини у сфері реалізації то­варів та надання послуг суб'єктами господарської діяльності. Додатковий об'єкт - власність покупців та замовників.

Предметом злочину можуть виступати товари або гроші.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) діян­ня - обмірювання, обважування, обраховування чи інший об­ман покупців або замовників під час реалізації товарів або на­дання послуг; 2) наслідок — матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

Обмірювання, як спосіб учинення цього злочину, характери­зується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо виміру, зокрема, довжини, площі чи об'єму, внаслідок чого при обчисленні оплати товарів чи послуг враховуються зави­щені результати виміру. При обважуванні аналогічний обман стосується виміру ваги.

Обмірювання та обважування під час реалізації товарів при­зводить до того, що покупці одержують їх у меншій, ніж оплаче­но, кількості вимірних одиниць, тобто менше за довжиною, пло­щею, об'ємом, вагою тощо. Обманний вимір можливий як під час безпосередньої реалізації товарів, так і під час їх поперед­нього фасування. Обмірювання та обважування під час надан­ня послуг, зокрема, може полягати в обмані щодо виміру нада­них послуг (наприклад тривалості телефонних переговорів), отриманих від замовника предметів тощо.

Обраховування характеризується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо розрахунку вартості товарів, послуг, використаних матеріалів, або щодо кількості одиниць товарів, які реалізуються, або щодо суми грошей, які прий­маються чи видаються під час оплати товарів чи послуг.

Під іншим обманом покупців та замовників слід розуміти продаж фальсифікованих товарів (наприклад розбавлених во­дою молока чи пива) або неповного комплекту товарів, передача одного предмета під виглядом іншого, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, стягування плати за послуги, що нада­ються безкоштовно, перевищення встановлених цін на товари чи послуги, приписування робіт, що не виконувались, тощо.

Загальною ознакою обману в цьому складі злочину є те, що особа умисно повідомляє потерпілому неправдиві відомості або приховує певні обставини з метою ввести його в оману або про­довжити стан омани щодо тих дій, якими завдається матеріаль­на шкода. Внаслідок цього потерпілий, перебуваючи в стані омани, більше передає або менше одержує грошей чи іншого майна.

Для кваліфікації обману покупців та замовників не має зна­чення, де вчинюється цей злочин: на підприємствах торгівлі, комунального господарства, громадського харчування, побуто­вого обслуговування населення, на ринках чи в інших місцях.

Покупцями і замовниками в значенні ст. 225 є тільки окремі громадяни. Обман представників підприємств, установ або організацій кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

Злочин вважається закінченим із моменту, коли матеріаль­ну шкоду у вищезазначеній сумі було фактично завдано покуп­цеві або замовникові. Як правило, це момент закінчення розра­хунків за товари чи послуги.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину - особа, яка після досягнення 16-річного віку реалізує товари або надає послуги від імені зареєстрованого суб'єкта господарювання (юридичної особи чи громадянина- підприємця). Суб'єктом злочину в судовій практиці визнають­ся не тільки працівники підприємств, а й інші особи, які реалі­зують товари в підприємствах.

Обман громадян при реалізації товару або наданні послуги не від імені зареєстрованого суб'єкта господарювання (напри­клад, під час продажу продукції, вирощеної в особистому підсоб­ному господарстві) кваліфікується як шахрайство (ст. 190).

У частині 2 ст. 225 встановлено відповідальність особи, рані­ше судимої за обман покупців чи замовників.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 225 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 225 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Фальсифікація засобів вимірювання (ст. 226). Безпосе­реднім об'єктом злочину є суспільні відносини у сфері забезпе­чення єдності вимірювань в Україні, захисту громадян і націо­нальної економіки від наслідків недостовірних результатів ви­мірювань. Ці відносини регулюються Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 р.¹ та іншими нормативними актами.

Предмет злочину — фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти.

Прилади та інструменти є видами засобів вимірювальної тех­ніки - технічних засобів, які застосовуються під час вимірю­вань і мають нормовані метрологічні характеристики. Вимірю­вання приладами базується на дії самого приладу, який конст­руктивно здатний до самостійної роботи та відображення результатів вимірювання, наприклад, вимірювання лічильни­ками спожитої електроенергії, води чи газу. Інструменти вико­ристовуються людиною в процесі вимірювання як допоміжний засіб, наприклад, вимірювання мікрометром, штангенциркулем тощо. Порядок установлення належності технічних засобів до засобів вимірювальної техніки визначається Держстандартом України.

Вимірювання - це відображення фізичних величин їх зна­ченнями за допомогою експерименту та обчислень із застосу­ванням спеціальних технічних засобів. Для кваліфікації за ст. 226 не має значення, які саме фізичні величини (вага, об'єм, сила току, відстань, швидкість тощо) відображаються при ви­мірюванні, а також в якій сфері людської діяльності плануєть­ся використання приладів та інструментів.

Фальсифіковані вимірювальні прилади та інструменти зовні виглядають як такі, що мають нормовані метрологічні характе­ристики, а насправді не відповідають метрологічним вимогам, що висуваються до них, і вимірювання ними дає недостовірні результати. Наприклад, зовні справні та точні терези насправді показують неточну вагу, оскільки перенастроєно роботу їх внут­рішнього механізму чи програму.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується виго­товленням, переробленням або збутом фальсифікованих вимі­рювальних приладів чи інструментів.

Виготовлення — це дії зі створення вимірювальних приладів чи інструментів, пов'язані з їх фальсифікацією, або лише фаль­сифікація вже створених приладів чи інструментів. Під пере­робленням слід розуміти видозміну вже існуючої фальсифікації приладів чи інструментів.

Дії, якими фальсифікується прилад чи інструмент, можуть полягати в заміні деталей, частин чи блоків, внесенні змін до конструкторської схеми роботи приладу чи до його програми тощо. Фальсифікація може виражатися також в спеціальній технічній наладці, яка пов'язана з втручанням у внутрішню ро­боту приладу, проте її слід відрізняти від неправильних дій при використанні нефальсифікованого приладу, які можуть призво­дити до недостовірних результатів вимірювання, наприклад, неправильно виставляються механічні терези, прилад експ­луатується в умовах надто високої або низької температури чи вологості тощо.

Поняттям збуту охоплюються будь-які різновиди відчужен­ня фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів (продаж, дарування тощо).

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої із вказаних у ст. 226 дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, причому виготовлення і перероблення фальсифіко­ваних приладів чи інструментів учиняється з метою викорис­тання (винним або іншими особами) чи збуту.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 226 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, яка була засуджена за цією статтею.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 226 — штраф до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до трьох місяців; за ч. 2 ст. 226 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або обмеження волі на строк до трьох років.

Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227). Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини, що забез­печують випуск доброякісної та комплектної продукції та то­варів. Додатковим безпосереднім об'єктом може бути життя і здоров'я споживача.

Під споживачами розуміються фізичні та юридичні особи, що одержують відповідну продукцію і товари для використан­ня за функціональним призначенням.

Предметом злочину є недоброякісна або некомплектна про­дукція і товари.

Недоброякісність продукції та товарів у ст. 227 визначаєть­ся як їх невідповідність встановленим стандартам, нормам, пра­вилам і технічним умовам. Застосування стандартів чи їх окре­мих положень є обов'язковим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 15 Господарського кодексу України.

Недоброякісну продукцію та товари взагалі не можна вико­ристовувати за призначенням або можна лише після суттєвої переробки. Причини такої недоброякісності можуть бути пов'я­зані безпосередньо з виробничим процесом, порушенням пра­вил зберігання товару, закінченням кінцевих строків реалізації тощо. Окремі незначні відхилення від стандартів або технічних умов з огляду на малозначущість таких порушень криміналь­ної відповідальності не тягнуть.

Некомплектність продукції та товарів в цій статті розу­міється як така їх невідповідність чинним вимогам за ознакою комплектності, за якої їх взагалі неможливо використовувати за цільовим призначенням або таке використання є значно ускладненим.

Об'єктивна сторона злочину виражається у випуску на то­варний ринок або іншій реалізації споживачам недоброякісної або некомплектної продукції та товарів, якщо такі дії вчинено у великих розмірах, тобто таких, що перевищують триста неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 227).

Під випуском продукції на товарний ринок слід розуміти пе­редачу або відправлення такої продукції іншим суб'єктам, які діють на ринку: торговим посередникам, комісіонерам тощо.

Інша реалізація продукції споживачам передбачає оптову або роздрібну реалізацію, що може здійснюватися у вигляді прода­жу, обміну, бартеру тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту випуску на товар­ний ринок або іншої реалізації недоброякісної або некомплект­ної продукції та товарів у зазначеному вище розмірі.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку, відпо­відальна за випуск на товарний ринок або за іншу реалізацію споживачам продукції та товарів. Це може бути як працівник підприємства, установи чи організації, так і підприємець.

Покарання за злочин: за ст. 227 — штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 7. Злочини у сфері приватизації

державного та комунального майна

Незаконна приватизація державного, комунального май­на (ст. 233). Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини у сфері приватизації державного та комунального майна.

Предмет злочину — державне або комунальне майно.

Об'єктивну сторону злочину характеризують альтернативні діяння: 1) приватизація шляхом заниження вартості майна че­рез визначення її у спосіб, не передбачений законом; 2) привати­зація шляхом використання підроблених приватизаційних до­кументів; 3) приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом; 4) приватизація неуповноваженою особою.

Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у дер­жавній або комунальній власності, на користь фізичних чи юри­дичних осіб. Вона регулюється законами України: «Про прива­тизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 р.^[73], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції від 15 травня 1996 р.^[74] й іншими нор­мативно-правовими актами. Приватизація здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови її проведення, і в порядку, встановленому законом.

Заниження вартості майна означає визначення її способом, який взагалі не передбачений законами про приватизацію або, хоч і передбачений, але не має застосовуватися в конкретному випадку. Методика оцінки вартості майна в основному зале­жить від того, яке майно приватизується і яким способом.

Під приватизацією з використанням підроблених приватиза­ційних документів слід розуміти використання тих підроблених документів, які мають юридичне значення в процесі привати­зації: для визначення способу приватизації, вибору методики оцінки вартості майна, прийняття рішення про приватизацію майна або щодо вибору покупця тощо.

Затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, є виключною компетенцією Верховної Ради України (п. 36 ст. 85 Конституції України). Він передбачений в ст. 5 Закону України «Про приватизацію дер­жавного майна», а також Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 р.^[75]

Приватизація неуповноваженою особою означає приватиза­цію особою, яка за законодавством не може бути суб'єктом при­ватизації.

Цей злочин вважається закінченим із моменту переходу май­на, що приватизується, до покупця — фізичної чи юридичної особи.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину можуть бути працівники органів прива­тизації та інші особи, які досягли 16-річного віку.

У частині 2 ст. 233 встановлено відповідальність за ті самі діяння, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах, тобто на суму, що у тисячу й більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до цієї статті), або вчинені групою осіб за попередньою змовою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 233 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 233 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна або без такої.

Незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234). Без­посередній об'єкт цього злочину - суспільні відносини у сфері обігу приватизаційних паперів.

Предмет злочину — приватизаційні папери. Згідно зі ст. 1 За­кону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р.¹ приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержан­ня у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Привати­заційні папери можуть бути лише іменними. Предметом злочи­ну є чужі приватизаційні папери.

Об'єктивну сторону злочину характеризують альтернативні дії з чужими приватизаційними паперами: 1) продаж; 2) інша незаконна передача; 3) покупка; 4) розміщення й інші операції без належного дозволу.

Приватизаційні папери призначені для придбання частки майна державних підприємств та інших об'єктів, державного житлового фонду, земельного фонду відповідно до законодав­ства України про приватизацію. Вони вільному обігу не підля­гають, а можуть бути використані лише для обміну на докумен­ти, які встановлюють право власності на придбані об'єкти при­ватизації. Тому покупку, продаж та іншу незаконну передачу чу­жих приватизаційних паперів слід розуміти як дії, що порушу­ють заборону укладати угоди з приватизаційними паперами для цілей, не передбачених зазначеним вище Законом України (див. ст. 5). Інша незаконна передача може полягати у викорис­танні їх для розрахунків, як застави для забезпечення платежів або кредитів, у передачі для незаконного використання в про­цесі приватизації особою, що не є власником цих паперів тощо.

Розміщення й інші операції без належного дозволу - це ті опе­рації з чужими приватизаційними паперами, які особа може робити лише після одержання належного дозволу, однак у кон­кретному випадку такого дозволу не одержала, наприклад, осо­ба здійснює посередницьку діяльність із приватизаційними паперами без одержання ліцензії.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої з передбачених у ст. 234 дій.

Суб'єктивна сторона злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку та не є власником приватизаційних паперів.

Частина 2 ст. 234 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або особою, раніше судимою за один із зло­чинів, передбачених статтями 233, 235, або організованою гру­пою, або з використанням службового становища.

У частині 3 ст. 234 встановлено відповідальність за викра­дення приватизаційних паперів.

Викрадення означає протиправне таємне або відкрите вилу­чення чужих приватизаційних паперів поза або всупереч волі особи, у якої вони перебувають, і обертання їх на свою або інших осіб користь. Викрадення може бути поєднане із застосуванням фізичного або психічного насильства або без такого. Тобто ви­крадення охоплює всі ті способи вилучення майна, які характери­зують крадіжку (ст. 185), грабіж (ст. 186) і розбій (ст. 187). У разі застосування насильства, що згідно із законом карається більш суворим покаранням, вчинене необхідно додатково кваліфікувати за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи.

Протиправне заволодіння приватизаційними паперами шляхом обману, зловживання довірою або зловживання служ­бовою особою своїм службовим становищем, а також їх привлас­нення чи розтрата кваліфікується як злочин проти власності (статті 190 і 191).

Злочин вважається закінченим, якщо приватизаційні папе­ри вилучено, а винний дістав можливість користуватися чи роз­поряджатися ними.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний із корисливим мотивом.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 234 — штраф від ста до п'яти­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 234 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, за ч. 3 ст. 234 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Недотримання особою обов'язкових умов щодо привати­зації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235). Безпосередній об'єкт зло­чину - суспільні відносини у сфері приватизації державного і комунального майна.

Предмет злочину — документи, необхідні для приватизації державного і комунального майна.

Об'єктивну сторону злочину характеризують альтернативні діяння: 1) подання неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується державне, комунальне майно або підприємство, або в інших документах, необхідних для їх приватизації, 2) недотримання вимог щодо подальшого використання приватизованого об'єкта та інших обов'язкових умов щодо приватизації, встановлених законами та іншими нор­мативно-правовими актами.

Диспозиція ст. 235 є бланкетною і вимагає звернення до за­конів та інших нормативно-правових актів про приватизацію для визначення у кожному конкретному випадку переліку необ­хідних документів, що подаються покупцями майна, а також обов'язкових умов приватизації. Це, наприклад, зобов'язання, передбачені бізнес-планом, планом приватизації або умовами аукціону, конкурсу, викупу, які обов'язково вносяться до дого­вору купівлі-продажу майна, яке приватизується.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якої з указаних дій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку. За не­дотримання обов'язкових умов щодо приватизації несе відпові­дальність особа, яка зобов'язана їх дотримуватися згідно із за­конодавством про приватизацію.

Покарання за злочин: за ст. 235 — штраф від ста до чотирьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология